Бий-біжи, гегенпресинг, гроші: який рецепт успіху в УПЛ?
ДИСКЛЕЙМЕР! Автор тільки починає свій шлях на Трибуні, тож йому дуже важливий ваш відгук і конструктивна критика чи поради, тому запрошую у коментарі. Дякую!
Серед того рою думок та ідей, які час від часу запливають у мозок автора, коли він думає про Українську Прем’єр Лігу, бувають простіші - от, приміром, турнірне становище Оболоні чи запитання про останній матч, коли Колос не виконував роль седативного для хворих, а бувають і складніші. От, до прикладу, візьмемо сьогоднішню тему, себто гіпотезу, яка заплила одного вечора після нетривалої творчої кризи.
Ви не помічали, що загалом команди, які виграють “решту УПЛ”, якщо виключити неймовірно захоплюючий чемпіонат Шахтар-Динамо, досить подібні? Іноді складається таке враження, що для успіху потрібна лише більш-менш організована гра у вигляді “2:0 з аутсайдерами, 0:0 з Колосом і веселі матчі з вищезгаданою двійкою грандів” та наявність добротного футболіста у центрі поля по типу Юрченка/Гречишкіна/Ковальця, які, таке враження, стабільно грають у клубах, які борються за третє місце, потім переходять в інший, теж займають з ними третє місце або піднімають клуб до нього, переходять у наступний і третьомісцеве колесо Сансари робить новий поворот.
От сьогодні нашим завданням буде підтвердити чи спростувати таку теорію. Якщо пояснювати тезово, і простіше, справа ось у яких запитаннях:
- Чи схожий стилістично та тактично футбол пропонують чемпіони “решти УПЛ” та за рахунок чого вони цього досягають?
- Чи існує універсальний гравець/тип гравця для таких цілей?
- Чи можна сформувати на базі цього певний рецепт успіху?
Для цього нам потрібні відповідні вхідні дані. Отже, для аналізу ми беремо ті команди, які займали, за певними виключеннями, треті місця у чемпіонаті у п’яти сезонах (сезон 2021/22 виключив через недограність):
- 17/18 і Ворскла Василя Сачка;
- 18/19 і Олександрія Володимира Шарана;
- 19/20 і Зоря Віктора Скрипника та Десна Олександра Рябоконя (узяв дві команди, оскільки різниця лише у одне очко та два очки на кожному з етапів відповідно);
- 20/21 і Зоря Віктора Скрипника;
- 22/23 і Дніпро-1 Олександра Кучера та Зоря Патріка ван Льовена;
Аналізу підлягали тактичні схеми, базові статистичні дані результативності та володіння м’ячем, склади та інші суміжні речі. Думаю, що всі готові - час вмикати Запорожець першої серії та влітати у магічні двері Сараю діда Панаса!
2017/18: Ворскла
Отже, надворі перше червня 2018. Канали “Футбол” ще живі, гарант Конституції все ще Петро Олексійович, долар ще по 26, автор цього посту тільки вступив у пубертат, а полтавська Ворскла завершила один з найбільш успішних сезонів у своїй історії. Бронза УПЛ, 37 очок у 22 матчах першої частини чемпіонату і жодної поразки конкурентам у боротьбі за третє місце у фінальній пульці - від Зорі, Маріуполя і Вереса на всіх пропустили лише один гол. 49 очок у підсумку і шість очок відриву від четвертої Зорі виглядали досить пристойно - звичайно, не на фоні Динамо з Шахтаря з їх космічними відривами від простих смертних у 24 та 26 очок відповідно, та все ж.
Ворскла у тому сезоні покладалася на ударну потугу Юрія Коломойця та Владислава Кулача, які на двох забили 15 у регулярному чемпіонаті, але ще більш важливою складовою гри команди був захист - якщо не враховувати матчі з Динамо і Шахтарем, від яких напускали більш ніж достатньо, полтавці пропустили лише 15 у 24 матчах чемпіонату при 32 забитих. Футбол Сачка загалом багато у чому будувався на активному пресингу та агресивному футболу - полтавці за статистикою зустрічали суперника за 76 метрів від власних воріт, відбирали м’яч у середньому 22 рази за матч, а з п’яти гравців, що нав’язували найбільше єдиноборств у тому сезоні, троє ворсклян.
Ключовими гравцями цієї Ворскли були фланговий універсал Павло Ребенок, який першу половину грав лівого вінгера, але із втратою Матвієнка за рідкісними виключеннями був опущений у захист, Ігор Пердута, який бігав переважно справа, але у тактичному хаосі, спричиненому відходом Матвієнка, встиг пограти і зліва, Скала у вигляді Арменда Даллку, вічний Володимир Чеснаков, Юрій Коломоєць на вістрі та креативний центр В’ячеслав Шарпар. Усі ці гравці зіграли 80 і більше відсотків ігрового часу у сезоні. У першій половині сезону, як уже згадувалось, залізобетонно основним був також і Микола Матвієнко
Базовою схемою Ворскли була 4-2-3-1, якою полтавці і користувались більшість чемпіонату. Ця схема мала певні відмінності між першою і другою половинами чемпіонату, оскільки абсолютно основний лівий захисник Микола Матвієнко повернувся у Шахтар, що спричинило сильні перетурбації на фланзі.
Схема загалом досить класична для українського чемпіонату - два більш-менш чисті опорники в центрі, досить активні флангові захисники, стовп попереду у вигляді Коломойця. Чеснакова періодично опускали в оборону, якщо там потрібен був технічний центрбек, як от у матчах з Динамо чи Шахтарем.
Загалом тактичні помисли Ворскли більш ніж зрозумілі, 4-2-3-1 - базова схема, якою у першій частині чемпіонату грали майже зі всіма. Інша схема - значно більш атакуюча 4-4-2 - використовувалась у тих матчах, де суперник був явно нижчим за класом (так грали і з Зіркою, і з Карпатами, і з Чорноморцем), але після зимової перерви 4-4-2 почала з’являтись у більшості матчів, зокрема, у останніх матчах перед початком другого етапу навіть попри те, що суперниками були прямі конкуренти. У другому етапі схеми з одним нападником і двома розділились порівну - на матчі з Шахтарем і Динамо та іншими відповідно. Попри це, у останніх двох турах Ворскла повернулася до 4-2-3-1 - схоже, турнірна ситуація мотивувала обрати більш консервативний підхід.
Глобально 4-4-2 була значно більш сміливою - лише один чистий опорник у центральній двійці у вигляді Скляра, а от його партнер Шарпар цілком міг висуватись і вище. Партнером Коломойця у атаці ставали то Кулач (переважно саме він), то Васін. У оборонному плані та на флангах загалом великих змін не було в плані тактики, але от ротація та чергування гравців на флангах було більш ніж значним - праві та ліві вінгери постійно змінювались протягом весняних матчів сезону 2017/18.
Короткий підсумок: футбол Ворскли базувався на досить простій грі, де важливу роль грали флангові бігунки та стовп на вістрі атаки разом з активним пресингом. Ворскла за схеми 4-2-3-1 рідко реально переважала у володінні м’ячем, схема 4-4-2 передбачала більш агресивну та домінантну гру, проти грандів Ворскла була більш схильною закриватись і грати на контратаках. Ключові ідеї - простий футбол, активність флангів, виражений стовп, сильний пресинг. Стиль гри - багато боротьби і флангових подач.
2018/19: Олександрія
Біжимо на рік уперед. Новий президент України, долар уже по 27, а великий і грізний шаранбол приніс Олександрії бронзу чемпіонату України. Дрім-тім Юрія Паньківа, Євгена Банади, Антона Шендрика та Андрія Запорожана за підтримки Андрія Цурікова, Артема Сітала та Кирила Ковальця дуже впевнено завершила першу частину сезону, набравши 41 очко у 22 матчах, розташувавшись ідеально посередині між четвертою “Зорею” і другим “Динамо” на відстані 9 очок до кожного. Але от у фінальній пульці не склалось - лише вісім очок за 10 матчів, зокрема, аж два очки у останніх семи матчах, коли стало ясно, що нічого, крім третього місця, олександрійцям світити не буде.
На рівні команд нижньої шістки Олександрія виглядала дуже солідно, підсумком чого стали вражаючі 32 очки з можливих 36, набрані з цими командами. А от якщо ми візьмемо команди верхньої шістки, то помітно, що Олександрія брала зовсім мало для рівня третьої команди - 17 очок у 20 матчах.
У матчах з нижньою шісткою олександрійці загалом принаймні не надто програвали у володінні м’ячем та створювали більше загрози. А от як тільки суперник представляв бодай якусь загрозу, Олександрія оперативно віддавала м’яч і грала другим номером, хоч, враховуючи результати, і не до кінця успішно.
Що ж до тактики? Базовими схемами Олександрії була 4-5-1, яка то перетворювалась у 4-2-3-1, то у 4-1-4-1, то у 4-4-1-1, а то й взагалі 4-3-2-1, як от у деяких матчах з командами верхньої шістки. Також традиційно для Шарана, що можна було помітити і у Минаї, критичними для команди були стандарти та активність флангових захисників. Також практикувався знижений блок, а у матчах з лідерами у атаку часто вибігало лише кілька гравців, решта залишалася компактно.
Іронічно, що найкращим бомбардиром команди у сезону став центральний півзахисник Банада, але він досить часто активніше підключався до атак і міг навіть формувати пару більше з Ковальцем, ніж з Запорожаном. Цуріков та Ковалець, два надзвичайно креативні гравці, давали якість при роботі з м’ячем. У першій половині сезону ключовим гравцем був також і Бондаренко, який формував постійну пару з Шендриком, але з відходом першого його замінив Бабогло. Шендрик взагалі був залізно основним, як і, до прикладу, Банада та Сітало.
Періодично Олександрія грала у класичні 4-5-1 з досить лінійною лінією півзахисту, з якої випадав Ковалець, а замість нього три центральні півзахисники Банада-Гречишкін-Запорожан формувли лінію з окремим руйнівним редутом останнього. Нападники Олександрії не були критично забивними, але функцію стовпів виконували цілком справно. Після зими прийшов ще й Лучкевич, який грав по всьому флангу, свій ігровий час на позиції правого півзахисника, де постійно мінялись футболісти, мав також і Шастал.
Якщо подивитись на статистику того сезону, то побачимо, що Олександрія контролює м’яч менше за суперника, забиває майже третину голів головою, б’є зовсім небагато, а довгих передач віддає вдосталь. Грає в абсолютній більшості флангами і дальніми передачами, а спереду досить ефективно за м’яч чіпляється Сітало.
Підсумки: простий, фізично агресивний шаранбол Олександрії з фіксацією на стандарти та контратаки, де глобально все було просто - це команда трудяг, гравців, які дають результат за рахунок організації та простого футболу. Команда не заморочувалась з ігровим стилем і використовувала формулу “успішного бий-біжи”. Знову активні фланги, як і Ворскли, знову багато боротьби. Чи збережеться тренд?
2019/20: Десна
Отже, цей сезон буде досить активно наповнено матеріалом, оскільки маємо аж дві команди на розгляд. Почнемо з чернігівців, які більш ніж упевнено залетіли до еліти, і після підготовчого сезону 18/19, де вони майже потрапили у верхню шістку, їм вдалося здобути більш ніж успішний результат. Десна набрала 56 очок - 42 у регулярці та 14 у фінальній пульці та підсумкове четверте місце за підсумками очного протистояння з Зорею у останньому турі, коли більшість уболівальників довгий час підозрювали команди у “зливі” для збереження статусу-кво. Нагадаю, що розклади були такі, що у разі поразки Динамо (а Динамо згоріло Колосу 2:0) перемога Зорі виводила луганців на друге місце, а перемога Десни опускала луганців на четверте і піднімала команду з Чернігова на третє з виходом у групу ЛЄ. У підсумку день завершився там же, де і почався - Зоря і Десна розписали стратегічну нічию, і кожен залишився при своїх. Звичайно, присмак досить неприємний, але Десни сезон так чи інакше був героїчним і дуже успішним. То хто і що привело Десну на четверте місце УПЛ?
Звичайно, короткою відповіддю було б лише ім’я і прізвище - Олександр Рябоконь. Десна була справжньою тренерською командою, яка базувалася і будувалася навколо персони тренера. Але все-таки читачі цієї статті прийшли за довгою відповіддю, тож будемо розглядати саме її.
Загалом протягом сезону було помітно, що Десна мала зовсім невелику лавку - склад дуже часто зовсім не мінявся. Протягом зимового трансферного вікна чернігівці підсилились і зуміли таки розширити обойму, а подальший карантин дозволив ще трішки збільшити кількість залучених гравців. Та попри це, у першу чергу за рахунок першої частини сезону, стартовий склад Десни був більш ніж передбачуваним, а єдині позиції, що традиційно для українського футболу зазнавали ротацій - позиції вінгерів, де грало дуже багато футболістів, а того ж Калітвінцева взагалі ганяли по всіх позиціях у середній лінії. Критичними для Десни була захисна лінія, де четвірка Мостовий-Гітченко-Імереков-Конопля, останнього часто міняв Денис Фаворов, в опорній зоні вічним жителем був Огіря, важливими футболістами були також Артем Фавором та Богданом, а на вістрі Філіппов був цілком безальтернативним, хоча варто зауважити, що його форма протягом більшої частини сезону не давала підстав для переживань. 16 голів за увесь сезон - більш ніж серйозна заявка, враховуючи складність УПЛ для форвардів. Воротар Паст взагалі був одним з тих, хто тягнув Десну, і на його рахунку значна частина xG, якого недозабили чернігівцям.
Базові схеми Десни - 4-1-4-1 та 4-2-3-1. Вивів їх окремо, оскільки у центральній трійці було досить багато змін, а також зазвичай правий бек Денис Фаворов висувався у центр опорної зони.
Який футбол показувала Десна? Глобально це дуже нагадує футбол Олександрії чи Ворскли - багато верхових передач, проста гра, складність у позиційних атаках, мінімум передач в останню третину. Дуже велика частина роботи лежала на досить міцній обороні, у першу чергу заслугою Паста, через що після регулярного етапу команда пропустила майже на 9 голів менше, ніж мала. Так само деснянці не надто багато володіли м’ячем - близько 50% ігрового часу, надавали перевагу “біцца-бароцца”, нав’язували багато єдиноборств.
Головне сподівання чернігівців у матчах проти сильніших команд - розбиття високого і середнього пресингу верхніми передачами, нав’язування неприємної гри і боротьби, а також гра Паста на воротах. Але саме така тактика і дозволила брати очки з усіма суперниками верхньої шістки, проти Шахтаря - донеччани у тому сезоні проходились по лізі катком, жертвою якого стала і Десна через перекриття козирів.
Підсумок: це ще одна команда, яка нав’язує боротьбу, простий футбол з верховими передачами, команда з високою організацією і вертикальним футболом, а також біговою роботою і активністю. Як бачимо, знову схожий патерн, що дає результат. Чи збережеться ця тенденція для Зорі?
2019/20: Зоря
Міжсезоння після сезону 2018/19 для Зорі видалося турбулентним - і справа тут у тому, що клуб покинула людина, з якою луганців асоціювало ціле покоління уболівальників. Юрій Вернидуб покинув луганців із завершенням сезону, а його замінив Віктор Скрипник, який перебудував команду під себе. Вийшло досить успішно - луганці набрали на 11 очок більше у регулярці (43), а у фінальній групі показали досить пристойний результат, набравши 15 очок і двічі відібравши очки у Шахтаря. До того ж, Скрипник, тренер з пристойним європейським досвідом у бременському Вердері, намагався поставити досить привабливу гру луганцям, попри не такий розкішний стан клубу. При цьому луганці мали досить хорошу оборону, яка стала другою кращою за підсумками сезону. Команда також дійшла до плей-оф кваліфікації ЛЄ, але все-таки пройти Еспаньйол було надто складно.
Скрипник почав сезон УПЛ у Зорі з досить амбіційною 4-1-3-2, де дует нападників формував хтось з четвірки Русин-Громов-Кабаєв-Будківський (у порядку спадання ігрового часу), а за рахунок Юрченка (хоч і це не до кінця відобразив на схемі, каюсь) у центрі взагалі формувався “діамант”, проте з настанням весни Зоря перейшла виключно схеми з одним нападником, як от 4-1-4-1, яку награвали і восени, але майже безальтернативною вона стала саме з початком фінального етапу. Звичайно, причиною цього став також і відхід Будківського і Русина, останнього з оренди повернуло Динамо через дискваліфікацію Бєсєдіна. Схема з вдома нападниками більше використовувалась з командами, де Зоря планувала домінувати, хоч з Динамо і зіграли 2:2, використовуючи цю схему. З переходом на 4-1-4-1 результати стали більш стабільними, хоч це і вдарило по загальній результативності.
Якщо поглянути на дві схеми, які використовувала Зоря протягом сезону, можемо помітити, що загалом велика кількість позицій була майже безальтернативною - фактично луганці мали 5 футболістів основи на чотири позиції у захисті, Юрченко також був залізно основним, як й Іванісеня у першій половині сезону, хоч у першого принаймні була альтернатива у вигляді Лєднєва. Русин, який багато чого давав у першій половині сезону, пішов, Перовіч, якого взяли на заміну, частково виконав своє завдання і своїх п’ять голів забив.
Загалом, у сезоні Зоря показувала намагання грати у футбол першим номером. Команда справді багато володіла м’ячем - близько 60% ігрового часу, але мала хронічні проблеми з конвертацією цього володіння у голи. До того ж, перерваний чемпіонат сильно вдарив по функціональній готовності команди - Зоря вже не витримувала темп, заданий раніше, знизились показники пресингу та інтенсивності, а це були саме ті дві речі, за рахунок яких луганці витягували першу половину сезону. Проблемою також була і коротка лавка, яка не дозволяла повністю використовувати потенціал п’яти замін.
Підсумок: агресивний та досить домінантний футбол Зорі стає ковтком свіжого повітря для цього матеріалу. Луганці спробували показати, як стати не просто “чемпіоном решти УПЛ”, а ще й замахнутися на статус третьої сили у чемпіонаті. Звичайно, команду у цьому плані збили як зовнішні чинники, так і внутрішні - велика кількість орендованих, коротка лавка, певним чином обмежені фінанси. Попри це, новаторські ідеї Скрипника та загалом досить якісний підбір складу сформували команду, здатну до комбінаційної гри з володінням м’яча та досить сучасним розумінням футболу та способом побудов.
Ми підійшли до завершення першої частини цього матеріалу (під час підготовки виявилось, що він занадто довгий). У другій частині ми покриємо два сезони, що залишились, а от у третій фіналізуємо і проведемо порівняльний аналіз, враховуючи усе попередньо описане. Дуже дякую усім за прочитання, ваші відгуки є надзвичайно важливими!
