“Якщо ви заради результату готові відмовитись від свого бачення - ваше бачення не варте нічого" - Імад Ашур. Частина 2
Вам точно сподобається підхід до футболу цього фахівця
Сьогодні мова піде про значення результатів в юнацькому футболі, побудову вертикалі збірних, як оцінюється проєктність гравців та що зараз з вихованцем академії, якого суперник ледь не змусив закінчити з футболом та як боротися з тим, що футболісти не вміють говорити.
- Це ваш перший старт сезону головним тренером команди. Чи все вдається реалізувати в тактичному плані, чи всі задуми виходять?
- У нас в академічному контексті слово “тактика” - це табу, ми замінюємо його на “розуміння гри”. “Тактика” звужує ідею футболу до механічних налаштувань та речей, які ми намагаємось передбачити. Сутність гри в тому, що вона непередбачувана, її треба проживати. Гра - це простір й гравці зараз шукають розуміння себе в просторі. Футбол - це колективний вид спорту, який формується з особистостей.
Ми в моменті, де рівень гри відповідає тому, який може приносити результат. Ми не хочемо говорити про результат, але хочемо вигравати. Маємо дійти до того рівня, коли будемо домінувати в кожному матчі щодо прийняття правильних рішень. Що буде пропонувати суперник ми ніколи не дізнаємось, поки не вийдемо на поле, тому має бути адаптивний колектив, адаптивна команда й адаптивні особистості, які будуть розуміти як найкраще вчинити. І не лише як протидіяти супернику, а переважно як діяти з м'ячем - це невід’ємні моменти гри. Ми маємо розуміти, що хочемо довести м'яч, створити момент, за ним ще один, а також мінімізувати можливості для створення моменту суперником.
Якщо це тактика, то зараз ми в такому моменті, де можемо досягати результатів, які хочемо, результатів розвитку гравців, результатів покращення колективної динаміки й результатів в матчах. Це цілісний щоденний процес, я сподіваюсь, що всі хто бере участь в цьому процесі отримує насолоду. Не поза контекстом результату, але розуміючи, що зараз можемо досягати його за рахунок цілісної гри та домінації над суперником. Не результат нам підказав слабкі моменти, а сама гра, тому маємо донести хлопцям, що було непогано, але має бути краще. Добре ніколи не буде - завжди буде наступний крок.
Наприклад, матч з “Оболонню”, перемога 2:0, гра і близько не на тому рівні, до якого ми прагнемо. Чи можемо ми бути задоволені грою, якщо вона, умовно, призведе лише до деградації? Гравці вже знають, що я ніколи не буду задоволений: жодним тренуванням чи жодною грою. Не через те, що я суворий, а, бо людина має безперервно прагнути покращуватись, та думати, що ми маємо робити колективно та індивідуально в кожному наступному моменті, тренуванні, чи грі.
- Чи є мета - потрапляння до Юнацької Ліги Чемпіонів цього або наступного сезону?
- Моя мета - виховувати футболістів для першої команди “Дніпра-1” і, бажано, для збірної України. Не можу говорити про те, на що не можна вплинути. Ми можемо відповідально підходити до кожного тренування та до кожного матчу і якщо в кінці сезону зачепимось за щось верхнє і приємне - супер. Думки про це відволікають від процесу, а він це головне, що в нас є. Якщо юнацька Ліга Чемпіонів станеться, то виключно за рахунок щоденної роботи та зануреності в процес. Я казав хлопцям, що ми можемо виграти чемпіонат, але лише, тому що я відчуваю спроможність, що ми можемо це зробити. Але якщо хвилюватися тільки про кінцевий результат, то ти живеш чимось уявним, а не сьогоденням.
- Уявіть, кінець сезону, один тур і за певних результатів ви чемпіони, кваліфікуєтесь до юнацької Ліги Чемпіонів, чи могли б ви на такий короткий термін відмовитись від цієї “неважливості результатів” задля цієї цілі?
- Ні. Ми все одно будемо грати у свій футбол. Якщо ви заради результату готові відмовитись від свого бачення - ваше бачення не варте нічого. Я не буду відмовлятися від ідеї, особливо, коли розумію, що ми можемо досягати результату завдяки їй.
Коли в мене не було структурованого процесу, але було прагнення розвитися і розвивати, то ми все одно завжди доходили до певного етапу, коли починали отримувати результати. Це було з моєю першої командою “КРОК” в Одесі, яку я заснував, потім з “Чорноморцем”, коли на них казали, що вони неспроможні до чогось. Потім ми приїжджали до “Шахтаря” грали як ми хотіли: агресивно, з пресингом - і вигравали. Можливо, багато чого я робив некоректно, але тоді я так відчував, так розумів. Дивлячись на себе з минулого завжди бачу дурня. Якщо ти тренер, то в тебе має бути більш глибокий намір, аніж просто досягти результату.
Футбол - це гра не про результат, це гра про суспільство. Усі ті принципи, які ми використовуємо щоденно в нашій методології, у щоденному спілкуванні з гравцями - вони так само відносяться і до життя. Структура - без неї ти не можеш існувати. Безперервність - після твоєї першої дії має бути наступна. Намір прогресувати на полі до воріт, так само в житті прогресувати, йти до мети. Перехід - як ти реагуєш, коли сталося щось не так. Це все відноситься до життя і якщо ми будемо відмовлятися від нашої ідеї, то відмовимось і від наших життєвих принципів.
- Оренда в клуби Першої, Другої ліги - це хороший досвід для молодого гравця?
- Для гравця найважливіше - це тренувальний контекст, а не суботня гра. Якщо він буде допомагати розвиватись гравцю - це крок вперед. Ми кажемо хлопцям, що працюємо з вами, щоб не хвилюватися за вас, коли нас не буде поруч. Навіть, якщо вони потрапляють в команду, де не найкращий тренувальний процес - вони будуть знати, що робити на тренуванні та в грі, щоб бути кращими.
Наприклад, ментально нестабільному гравцю оренда може нашкодити. Він йде з певними очікуваннями, а там все не так, як він собі намалював, це може підбити впевненість гравця, зруйнувати його уявлення про професійний футбол.
Ми хочемо, щоб гравець був готовим до будь-якого середовища, готовий розуміти футбол і потреби цієї гри, де б він не був, які б не були вимоги. Він може потрапити до тренера, який йому скаже: ми граємо за такою схемою, ти мій правий захисник - маєш мені виграти матч. І рішення, яке має бути ефективним, він буде приймати сам. Воно буде під тиском, тому що буде тренер, доросліші партнери. Якщо гравець ментально готовий, то цей досвід має піти йому на користь, тому що це буде лише черговий виклик для нього.
- А оренди в іноземні чемпіонати, в нижчі ліги? Наприклад, в другу іспанську лігу?
- Так само. Може бути, що гравець потрапить в якісний тренувальний процес, або можливо туди, де буде виділятися за рахунок своєї готовності і йому буде відкрита дорога на підвищення. Все це індивідуально.
У нас вже було багато прикладів, коли гравці, які були з нами до війни, а потім опинялися за кордоном, свідомо поверталися в Україну. Були гравці, які казали відверто: ми там відчували, що деградуємо, бо там немає цього процесу.
Наша головна мета - щоб гравець, який потрапляє в майбутньому до іншого контексту, не хотів повернутись в “кращі часи”. Він має приймати реальність, адаптуватися, бути найкращою версією себе та показувати, що краще за інших. Цього потребує життя в будь-якому середовищі.
- Гравці нижчих ліг можуть грати жорстоко та брудно. Що зараз з Олександром Кіликом, який декілька років тому зазнав важкої травми внаслідок грубого підкату суперника?
- Коли ми прийшли, він був тільки в процесі початку свого відновлення. Багато часу було інвестовано, щоб його відновити. Він був близький до загальної групи ще до війни. Багато робити з ним провів Антон Дяченко, який відповідав за реабілітацію. Після повернення в Моршин, Олександр став нашим постійним гравцем складу до грудня 2022 року, потім він перейшов у вінницьку “Ниву”. За останньою інформацією - він був там. Треба віддати йому належне, він зробив дуже велику роботу над собою, щоб відновитися та знайти впевненість у собі та довести свою якість. Саме тому, його і забажав інший клуб. Наша робота - була відновити його, довести до роботи в загальній групі та надати можливість покращуватися поруч з партнерами по команді. Далі, як складеться його футбольний шлях - це вже його вибір.
- Коли ви отримали запрошення увійти до тренерського штабу збірної U-17 чи одразу погодились, чи були певні вагання?
- Коли починав тренувати, головною ідеєю було, що хочу щось змінити. Я не знав, що конкретно, бо не мав відповідного досвіду. Наприклад, не подобається, що ми граємо лонгболами, хочу грати коротко. Але потім я спростував цю ідею, тому що інколи в гри інші потреби.
Коли поїхав Катар, хотілось повернутися і робити щось глобальне тут. Я собі уявляв, що працюватиму за кордоном 15-20 років, матиму “якесь ім'я” - повернусь і буду щось робити в Україні. Зараз, коли запропонували вплинути в якості асистента головного тренера на процес збірної, я не зміг відмовитись. Те що будується в збірних зараз подібне на те, що ми робимо тут.
Допомагати розвивати футбол в Україні - це те до чого я завжди прагнув. Так, поки це певна роль, але для мене це велика честь брати участь в процесі. Розумію, чому мене покликали: я можу допомогти донести ідею цієї методології, ідею розуміння гри завдяки досвіду, який маю у цьому контексті. Якщо зможемо разом впливати на розвиток молодих футболістів в більш глобальному контексті це те про що я міг тільки мріяти.
- Тобто ви не помітили особливих відмінностей клубного футболу від футболу збірних?
- Основна відмінність те, що збірна збирається на короткий час. Зараз все ще йде перехідний період. Коли я йшов до “Дніпра-1”, в мене були певні умови: щоб нам дали час і можливість робити речі, які будуть нетривіальними. Тут те саме, цей процес потребує часу.
Звісно є відмінності, але моя роль подібна - допомагати доносити ідею, яку пропонує Сергій Ребров через Унаї Мельгосу, який керує процесом молодіжного сектору. Ми намагаємось відповідати вимогам гри й покращувати її розуміння, а не зациклюватися на ригідних тактичних механізмах. Якщо ми зараз зможемо робити це в контексті збірних - це буде неймовірно. Але якщо зможемо розповсюджувати це на інші клуби та на систему виховання молодих футболістів в Україні - це буде майже ідеально. Хоча ми всі знаємо, що ідеального нічого не існує.
Наша мета - це виховання футболістів для першої команди національної збірної України. Ми хочемо, щоб наша національна збірна була потужною, якісною і дійсно демонструвала той потенціал гравців, які в нас є. Ми вже це бачимо, потребу в наших гравцях в європейських клубах.
- У чому полягає вертикаль збірної? Чи помітно це на рівні U-17? Які прояви “вертикалі збірної”, про яку так багато кажуть?
- Є національна збірна, яка має бути флагманом та приводом для гордості нації. Будуть періоди, коли треба буде вводити нових гравців. Якщо можна буде підвищити конкуренцію та кількість гравців, готових одразу, без жодних концептуальних непорозумінь увійти в першу національну команду - це зробить процес інтеграції більш цілісним, простішим та якіснішим. Тому заради цього має бути ця вертикаль, в ідеалі, за межами збірної. Чую багато думок: а чому не дати тому гравцю можливість? Для цього він має бути готовим, а для цього треба створити йому відповідний контекст.
У мене був дуже цікавий досвід з певними групами в “Aspire”, де треба було з нуля будувати середовище. Гравці не розуміли навіщо вони там, не могли збагнути всю структуру та ціль. Крок за крок ми побороли це й вже коли приходили нові “хаотичні” гравці, вже середовище керувало тим, як буде адаптуватись гравець.
Для створення цього середовища треба багато часу та щоденної роботи. У збірній так само. Щоб це стало ідеєю, яка буде проходити через вертикаль треба час на адаптацію фахівців та гравців. Мені здається, це головна мета Сергія Станіславовича сьогодні, в контексті створення цієї вертикалі.
Глобально це має піти на користь нашому суспільству. Навіть після того, як будуть нові зміни в майбутньому. Все одно все циклічно: будь-яка історія починається та закінчується.
- Ви зазначили, що ваша ціль це змінювати футбол на краще. А які саме ваші кар’єрні амбіції: тренер дорослої команди, тренер збірної чи якась технічна посада?
- Мені сподобався попередній досвід керівника, маю бажання щось покращувати та структурувати, але тренерська робота - це те чого прагну і завжди хотів. Я не відхрещуюсь від інших досвідів, можливостей, але все одно за рахунок тренерства я відчуваю себе “живим”.
Зараз процес у Дніпрі з U-19 мене турбує, хвилює, відчуваю, що живу повним життям в цьому середовищі, на створення якого ми інвестували стільки часу та енергії. Це середовище можна створювати всюди, у різних ролях. Яка саме вона буде, мені важко сказати.
Я не знаю, хто слідкує за нашою роботою, хто слідкує за моєю діяльністю, за результатами U-19. Наприклад, я не знав, що за моєю діяльністю в дитячому футболі хтось слідкував, завдяки чому мені запропонували перейти в “Чорноморець”, що було чимось неймовірним на той момент.
Я намагаюся робити ту роботу, за яку зараз відповідаю так, як бачу. Якщо це якимось чином буде оцінюватись - супер. Якщо все ж таки вдасться розвиватися далі по тренерському шляху, то буду дуже задоволений. Якщо цього не станеться, то буду, так само як ми гравців просимо, адаптуватися до ситуації.
- Але все ж таки, клуб чи збірна?
- Футбол. Футбол, який дає можливість розвиватися особисто і розвивати інших. Мені буде важко йти працювати в контексті, в якому не буду вірити в процес. Якщо на це можна буде вплинути якимось чином - це інше питання. Зараз немає жодного сенсу розмірковувати клуб це чи збірна. Зараз я знаходжусь в неймовірному для себе моменті з U-19 і від цього процесу отримую величезне задоволення. Мене викликають в збірну, де я отримую інший досвід - тому треба насолоджуватися тим, що є зараз. Якщо хвилюватися про майбутнє, то зараз буде дуже важко фокусуватися на потребах сьогодення.
Інтерв’ю вийшло дуже цікавим, що навіть після закінчення підготовлених питань, розмова продовжилась. Тому далі вашій увазі ще декілька питань.
- Якщо мова йде про якісну підготовку футбольних фахівців, то це проєкт “PASS”?
- Проєкт “PASS” довів свою користь, він дуже важливий для футбольного суспільства. Багато людей намагається принизити вагомість цього проєкту, але він цілісний, структурований, було витрачено багато часу, щоб його зробити. Нам потрібні нові фахівці, а “PASS” - це середовище, де структурується розуміння аналітичної сторони футболу, скаутингу, розуміння гри, проектності гравців тощо. Проєкт “PASS” - здоровий гібрид між еволюцією та революцією, а найголовніше - він випускає фахівців, у яких є потреба.
Про проектність гравців, тренувальний процес та “день вчителя” в команді
- Будь-який гравець, як людина та особистість має бути максимально відвертим та відкритим і не намагатися приховувати очевидні речі. Всі різні, але кожен має знати свої сильні сторони та свої межі, тому що є гравці за мірками футбольних фахівців талановиті, але вони не знають своїх обмежень та намагаються бути тими, ким вони не є. Як результат. на полі вони не є ефективними та вже не мають попиту, попри свою “проєктність” та природні дані. У нас є більш обдаровані хлопці, а є менш обдаровані, але ментальність других неймовірна, вони ніколи не зупиняються. Вони падають і одразу без скарг встають. На тренуванні ми навіть фоли не свистимо, якщо вони в межах поваги один до одного. Тому що ми хочемо виховувати людину, яка буде продовжувати боротьбу, і не важливо, зіграли проти нього за правилами або ні. Ось такі гравці - особистості, що ніколи не зупиняються завжди знайдуть собі місце. Можливо і не елітне, але стануть професіоналами, це точно.
У нас тут не конвеєр, є різні люди та особистості, розуміємо роль кожного. Якщо він працює на тренуванні - то він отримає свою можливість. Ми досягли моменту, коли всі гравці тренуються на високому рівні, тоді вже його проектність буде мати більший вплив під час вибору. Це “нормальне” середовище жорсткого та не завжди справедливого елітного спорту. Цей процес допомагає їм бути кращими людьми. Процес зростання ніколи не дасть тобі миттєвого зворотного зв’язку. Маєш зрозуміти, для чого ти це робиш, інколи терпіти біль. Ми спілкуємось на важкі та відверті теми спільно, бо ти не маєш чогось боятися, маєш бути відкритим і розмовляти.
Якщо чесно, отримую задоволення, коли приходжу на настанову до тренування та кажу: “Бачили вправи? Розповідайте, як вони мають проходити”. Гравці завжди в СRM системі знають, якого напрямку буде тренування. Вони свідомо розповідають про складнощі, які у них були в попередніх тренуваннях, що можна покращити цього разу особисто та колективно. Футболісти в нас не хочуть говорити, висловлювати думку, бо їх не хочуть слухати, виробляється бар’єр на все життя - це проблема. А для мене це також важливо, тому працюємо над різними сторонами розвитку особистості. Було, що кожен гравець готував дві глави книги, потім вони робили презентацію, виходили, розбирали прочитане та починалась дискусія серед команди. Бувало, що моделювали флеш-інтерв'ю та пресконференції, дивилися, як вони будуть поводитись, аналізували це разом. Проводимо різноманітні ментальні ігри, намагаємось відкривати очі гравцям на речі за межами того, що бачить око. Такі моменти, на мою думку, дають їм дуже багато. Вірю в такий процес, бо він має бути не тільки у футболі, а взагалі в суспільстві. Ми повинні виховувати особистість та готувати її до складнощів, які для них вже, відповідно, буде готувати “реальне” життя.
Підписуйтесь на телеграм-канал "Дніпрянин" щоб отримувати ще більше контенту про дніпровський футбол.
