Браво, Федерація! Епізод 1. Ми на порозі великого шухєра.

Дисклеймер: про український футбол часто кажуть, що треба знімати серіал. Але я вважаю, що він скоріше заслуговує на фанфік. Все персонажі вигадані, згадки реальних імен та брендів побудовані виключно на медійній репутації, і жодним чином не стосуються їх прототипів. Якщо я ненароком розкриваю якусь брудну схему - це я випадково. Або ні...

• Андрій був з типових ґіків-інтровертів. Балачкам надавав перевагу код. Тому і перемовини з клієнтами та інвесторами його не дуже надихали, хоча більше і не лякали. Але ці інвестори були для нього важливими, бо самі зацікавились його розробкою, і повністю організували його приїзд до Гʼюстону. В цей момент Андрієві була підтримка рідних.
• - Доброго ранку, мамо.
• - Привіт, синку. Ти мене чуєш?
• - Так, мам. Як у вас там справи?
• - Добре, дуже хвилюємось за тебе. Я читала що ці твої інвестори - дуже серйозні люди.
• - Та вони просто багатії, що намагаються кудись приткнути свої гроші… Я не сильно переживаю… Слухай, а шо там малий?
• - Він як ти - сидить в компʼютері.
• - Мамо! Не плутай програмістів та його кіберспорт, я роблю продукти, що можуть полегшити життя, він же просто за…

• - О, привіт Андрюха. Шо це ти ще не в космосі?
• - Дуже смішно, Миколо.

Андрій дуже тепло ставився до свого молодшого брата Миколи, але не тоді, коли той ліз до його мрії. Він дуже любив космос, ще підлітком Андрій почав цікавитись спейстеком, навіть їздив на стажування до одного ізраїльського стартапу, де допомагав писати код для лінзи на супутнику. Але в Одесі йому дихалось краще. Клімат, колорит, менталітет, та ще й до рідного Білгород-Дністровського 2 години їхати. Там в нього залишились мама та молодший брат, якому Андрій допомагав робити карʼєру кіберспортсмена. Щоправда, кіберспортсмена періодично заносило далеко не в кіберспортивні дисципліни.

• - то шо там твій Футбол Менеджер? Виграв з Чорноморцем Лігу Чемпіонів?
• - та звичайно, ще минулого сезону… Чуєш, якшо там твої інвестори дадуть тобі купу бабосів, ти мені його купиш?
• - Кого? Клуб? По-перше, інвестори дають гроші не особисто мені, а на розвиток компанії, а по-друге - ти шось тямиш про управління клубом за межами твого компʼютера? Шо тільки не було в Чорноморці, тепер ти ще хочеш, щоб в них був шістнадцятирічний власник?
• - так а шо…
• - тренуйся краще у шось нормальне, в тебе коли найближчий турнір?
• - за два тижні у Києві…
• - ну от, давай на цьому зосередься… Бувай, Коля, бувай мамо.
• - напиши як завершиш переговори.
• - ні, у вас то вже ніч буде.

Микола сховав телефон у кишеню і вийшов з готельного номеру. Хоч він і нервував, але свою презентацію знав ідеально. Єдине, що його лякало - він був занадто далеко від дому, навіть команда розробників залишилась в Одесі. І Гʼюстон його не тішив.

• - Містере Савчук, Андріє, - голос людини у костюмі намагався створити затишну атмосферу, - ваш продукт може потенційно змінити нашу уяву про швидкість обчислень летальних апаратів, але я не думаю, що індустрія до цього готова.
• - збираєтесь купити патент і покладете у шухлядку?
• - Ні, містере Савчук, ми маємо дещо кращу ідею. Урядовий фонд дуже зацікавлений у розвитку SpaceCloud, тому ми впевнено готові обійти ці всі класичні процедури із раундами інвестицій. Але є одна проблема: як іноземець, ви не можете бути дотичний до цієї програми напряму, а ми не можемо фінансувати вас як урядовий фонд. Втім, є вихід - декілька компаній з приватними венчурними фондами, що готові взяти на себе фінансування. Основна команда буде знаходитись на нашій базі у Хайфі, там ми хочемо бачити і вас, але нам ще треба диверсифікувати джерела надходження грошей, і все ж завести частину фінансування до української юрособи. У вас є ще якийсь стартап, необовʼязково ефективний, щоб він був публічною компанією? Або благодійний фонд? Можемо базувати їх у Одесі. Не хвилюйтесь, це не схема, ми вже неодноразово так робили…
• - ви це про Ілона Маска?
• - Ось бачите, як ви швидко все розумієте. Ми знаємо, що ви колись захоплювались Ілоном. Доречі, хочете з ним повечеряти у четвер?

Андрій не знав, що відповісти. Занадто все красиво. Він просто хотів допомогти космічній галузі стати краще, а тут йому пропонують…

• - Містере Савчук, і жодним чином не думайте, що вас завербували американці. Українські спецслужби поінформовані, але звісно, деякі деталі співпраці їм знати не варто. То ж що ви думаєте про публічний стартап?
• - Так-к, є одна ідея. Соцмережа людей, що мріють полетіти в космос. Вправи, новини, спільнота, рекомендації по здоровʼю та програми, за якими це можна реалізувати…
• - …давайте його запускати. Але спочатку деякі папери, зокрема, про нерозголошення.

Степан вийшов з заправки з хотдогом і кавою. Столичні затори можна пережити, тільки якщо заїдати подібний стрес. На запʼястку загудів смарт-годинник. Степан рефлекторно подивився на нього, облив себе кавою і гучно вилаявся. Але годииник не вщухав дзвонити. Це був бос.

• - Стєпашка, здоров.
• - Доброго дня, Олексій Васильович.
• - Шо ти там так здоровкаєшся ніби обісрався?

Степан подивився на себе. Йому захотілось розказати Васильовичу шо він думає про його вранішні дзвінки. Але змінив тон і відповів.

• - Все добре, Олексій Васильович.
• - От і добре шо все харашо. Чуєш, Стєпашка, а ти знаєш шо там у нас по Тернополю? Кажуть, шо туди зайшов якийсь агент мутний…
• - Славік?
• - Та ти шо, який Славік? У Славіка там всьо чотко, він їх молодьожку дєржит шо будь здоров. Там чи то турки, чи шось таке. Странненько якось.
• - Огурцов? Він же ж ніби в нас з турками.
• - Оцей бичара? А чуєш, а може і правда це Огурцов. Кароче дивись, ти можеш якось злити Льоліку і Болєку, шо Тернополь під себе хочуть підмяти погані люди... Нехай народ знає.
• - Олексій Васильович, а власники “Прута” нічого мені не зроблять?
• - хто, Міша? Да пішов він в огород, той Міша. Сам напустив кого попало до себе в клуб, а я йому розгрібай це все. Скажи тоді ще, шо Огурцов має свій інтерес не тільки в Тернополі, а ще й… ну нехай буде Полтава…
• - Олексій Васильович, я адекватний журналіст, я настільки фейки на розповсюджую.
• - Стєпашка, який ти в хмеля журналіст? Ти забувся за шо тебе вигнали з редакції? Тим больше, шо це будеш не ти, а Льолік з Болєком.
• - вони теж роблять певний факт-чекінг.
• - Стєпашка, мені тєбя вчити? Той в них, шо матюкається смішно, не любить коли корупція вспливає, от і дави на те, шо Огурцов там откати має. Я поражаюсь з тебе, Стєпашка: як тренера збірної прибити, бо сильно чесний і всім мішав - ти можеш, а тут так почав вспомінать шо ти колись ЗНО на журфак здав, бо на сварщіка не взяли.
• - Олексій Васильович, я ж вам вже казав…
• - Добре, Стєпашка, іди гуляй, у мене тут інтересні дєла намічаються і без тебе.

Степанові дуже не подобалось, що Подолян на нього так тисне. Найгірше було те, що чомусь саме до Степана відкривалось ось це Подолянське нутро, бо на публіку він був найвихованішою людиною. Ох, як би він хотів написати хто є хто у Федерації. Про те, як куратор арбітражу Масімілліано Новетті залишив лояльних арбітрів замість професійних, про те як куратор збірних Новіков вирішував за тренерів збірних кого ставити, кого - ні, як заляпався у секс-скандалі відомий в колишньому футболіст, а зараз просто торгаш лицем у федерації, і замовчали все це за дуже великі гроші, як пилять гроші олігархів-власників команд, і ніхто не поїхав у ліс без зворотнього квитка, а про спортивну складову годі й казати.

Але робота є робота.

Степан сів в машину, і почав шукати номер Якова, продюсера популярного подкасту “Де ти гуляв?”. Задуманий, як інсайдерсько-новинне шоу, проект вже давно перетворився на продюсерський, за яким стояв один із колишніх колег Степана по спортивній редакції. Стара школа мала нюх, тому сліди замітали легко шляхом частої зміни ведучих та спонсорів. Цих ведучих тусовка називала не інакше, як “Льолік і Болєк”. Вони регулярно видавали порцію сенсацій, інсайдів та викривань, які дозволяли тримати проект на поверхні. Потім ведучий набирав медійну вагу, інколи видавав щось не по лінії продюсера, а деякі навіть здогадувались, чиї саме інсайди вони видавали під оплески аудиторії та заздрість конкурентів. В цьому випадку продюсер Яша швидко малював скандал, давав йому грошей на старт свого каналу, які черговий Робін Ґуд успішно пропивав, таким чином викидував його з професії.

• - Єслі мені дзвонить сам Стєпашка, то значить в нашому футболі десь шось таки порвалось
• - І тобі привіт, Якове.
• - Ой, шо такоє, Степане? Який поверх будинку федерації на цей раз?
• - Яша, я маю для тебе дуже корисну інфу.
• - Степане, я вже майже двадцять років у професії, і ти вважаєш, шо людина, яка пережила офсетний друк, пафосні шоу, і дай Боже, переживе цей ваш Твітер, не знає, що коли мені дзвонить хтось до обіду, за звичкою хоче встигнути віддати свою ніби сенсацію у верстку? Я тебе прошу. Ціна питання?
• - Яша, я ж тобі по старій дружбі…
• - Слухай, Степане, ти, канєшна, думаєш, шо ти можеш торгувать своєй тюлькой на моєму Привозі, але я ж знаю шо ти її наловив в мутній калюжі по дорозі від порту. Ще до того, як ти зранку набирав зайві кіло на заправці, як це ти любиш, вся Одеса знала, шо Міша Копилянов з Тернопільського “Прута” захотів в Єврокубки як школяр спінер, чи шо там вони зараз хочуть. Так от, Міша так сильно хотів отримати підсилення і згрібав кого міг, шо не помітив, як йому підсунули п’ятьох хлопців з академії “Руха”, які втекли звідти і не виплатили компенсації. Ну і канєшно же, Львівські його спитали де в цьому буде їхній гешефт. Старий Міша би їм пояснив, шо Міша Тернопольський не любить, коли йому такі пред’яви кидають, привіз би кудись під Винники людей, шо вміють пояснювати так, шо можна мову не вчити, але ж новий Міша - це інтелігент, це порода, це поважна людина, яка любить грать красіво. Тому він просто напряг нашого з тобою спільного друга Льошу Подоляна, шоб той прибив їх спочатку медійно, а потім послав їх на три букви, тобто в CAS. А хлопців заявлять в молодіжку, де вони підпишуть агентом знаєш кого?
• - Славіка?
• - От скажи, красіва схема.
• - Так, але ж мені казали, шо там чи то Огурцов, чи то якісь турки.
• - Стєпашка, я шось не пригадаю, шоб сьогодні на Сонці були спалахи, бо в тебе прояснення якісь скороминущі. Ти думаєш шо якийсь Огурцов може так легко прорости на городі у Славіка? Славік тупий, але не дурний. Це така людина, шо державний переворот у латиноамериканській країні оформить як свій трансфер. 5 клубів Національної Ліги під Славіком повністю, і ще 7 наполовину. Але от шо я зроблю: в мене якраз є новий ведучій, Валєра. Він мені шось не подобається. То нехай покопирсається в цих агентських мутках, імен не назве, але з проекту все одно вилетить. Тариф ти знаєш.
• - Але ж я…
• - Я знаю, в тебе бюджет, а це позапланові витрати. Проси Льошу, хай дає. В мене і так відсоток достовірних інсайдів через тебе падає.
• - Ти тварюка, Яша.
• - А ше я успішний спортивний журналіст і медіапродюсер. А тепер серйозно

Голос Яші змінився, ніби в студії новин вимкнули камери - Ти чув, шо в нас в Одесі починається якийсь шухер?

• - Так, чув - звично збрехав Степан
• - О, це вже і до Києва дійшло. То значить мої джерела не брешуть, і в Чорноморці будуть чергові нові власники?
• - ну, мені шось про таке казали….
• - у федерації?
• - ні, в мене інші джерела.
• - ти, Стєпашка, священний жук-скарабей. Таке викопуєш, шо я інколи дивуюсь, де ти його знаходиш. Окей, в тебе година, мій криптогаманець в тебе є. Йом тов!

Степан завів двигун вже з посмішкою. Його більше не бентежили ані брудне замовлення Подоляна, ані брудна від кави сорочка, ані холодний хотдог. Він мав інформацію, яку міг використати на свою користь.

Біля аеропорту Бен-Гуріон як завжди була метушня. Андрій вийшов із терміналу і шукав очима людину, що мала відвезти його до Хайфи. “Як дивно, нема ані таблички, ані сервіс-деску. Мабуть, шифруються” Дещо боязно озирнувся, уявляючи, як на нього шпигують спецслужби якоїсь близькосхідної диктатури, і замість Хайфи він поїде в якусь невизнану ніким територію з культом особи і стоятиме перед диктатором на фоні його портрету. “Забагато Нетфліксу останнім часом” подумав Андрій. До нього біг захеканий чоловік років 50: “Ви встигли отримати ваш багаж?” Пароль був вірний, “так, ледь схопив зі стрічки” - відчеканив він правильну відповідь, “один дзвінок, якщо ви не проти? Це ж протоколом не заборонено?”. Він зателефонував адміністратору Одеського офісу Сергію, який окрім побутових питань офіс-менеджера, був ще й неофіційним “рішалой” справ компанії.

• - Ало, Сергій, доброго дня.
• - Ви ж казали, шо будете пізніше
• - Нагадаю, шо все ще давай на “ти”, але нічого - скажи, як там збори команди з приводу розширення?
• - Все готове, адміністрація бізнес-центру погодила розширення, бюджет затверджено, а хантери отримали завдання.
• - Соціальні аспекти?
• - Так, погодили релокацію декількох спеціалістів. Пощастило, в одного знайшли потрібне походження.
• - Це приємні новини. А як щодо того питання, що треба було вирішити тихо?
• - Завтра зустрічаюсь з акціонерами команди. На вас… на тебе чекати?
• - Ось це я хотів трошки змінити. Я затримаюсь тут у Ізраїлі на певний час, тому ти міг би взяти мого брата на цю зустріч?
• - Миколу?
• Так, він завтра зранку буде у Одесі. Адресу він знає, буде вчасно.
• - Перепрошую, але це якийсь жарт? Представник покупця - 16річний підліток? Мені, можливо, не треба ставити таких питань, але ти це серйозно? В мене син приблизно такого ж віку, і я чітко розумію, шо це буде фіаско. Андрій, тобі потрібен цей клуб?
• - Так, потрібен. А ще більше він потрібен нам як іміджевий хід.
• - Я розумію, шо ви, зумери, отримуєте дурні гроші, але для мене “Чорноморець” це символ Одеси, як і Дерибасівська, Потьомкінські сходи, Ланжерон та Аркадія. Не можна це взяти і перетворити на Лас-Вегас, бо ви так схотіли і можете.
• - Сергій, я тебе запевняю, клубом керуватимуть надійні люди і грамотні спеціалісти. Мені треба, щоб ми мали цей клуб!

This page contains the following errors:error on line 1 at column 70: Opening and ending tag mismatch: br line 1 and div Below is a rendering of the page up to the first error.Андрій завершив дзвінок і набрав свого молодшого брата

• - Коля, завтра замість мене маєш бути у Одесі. Ми купуємо тобі “Чорноморець”