Рабство, церква, ухилянти та смотрящі – чи вірно показали Сицилію у Mafia: The Old Country

8 серпня нарешті вийшла нова серія улюбленої багатьма «Мафії», а учора студія Hangar 13 анонсувала нове доповнення до гри. Якщо попередні частини розповідали історії з США, то цього разу розробники перенесли нас до батьківщини коза ностри — до Сицилії початку ХХ століття. У мережі точаться дискусії щодо геймплею, але у частині сюжету та історії питань до гри немає.

Колись я робив величезне дослідження по Півдню Італії, де з цифрами й фактами дослідив, чому там квітне корупція, кримінал і чому терроні (селюки) так ненавидять багатіїв Півночі. Так от, на відміну від того ж Неаполя, який все ж побув столицею королівства, сицилійці здебільшого жили під стабільною окупацією.

Пунійці, фінікійці, греки, араби, нормани, французи, іспанці, австрійці, той же Неаполь та англійці, які острів хоч і не окуповували, проте майже півстоліття контролювали його економіку. Всі ці нашестя суттєво вплинули на культуру Сицилії та на її особливості.

А ще перераховані вище фактори вплинули на створення такого явища, як мафія. Чи Коза ностра. Чи Коска. Тут як вам зручніше, бо все це вже синоніми.

Мафія була звичайним прикметником, допоки не з`явилася популярна вистава

У 1863 році світ побачила вже культова пʼєса I mafiusi de la Vicaria («Я мафіозі з Вікарія») сицилійців Джузеппе Ріццотто та Гаспаре Моска. Окрім шаленого успіху по всій Італії, саме цей твір вперше вивів на широкий загал термін «мафія».

У цього слова багато етимологічних припущень — від арабського «зарозумілість» (mahyas) чи тосканського «злидні» (maffia), і аж до зовсім казкової версії про антифранцузьке гасло XIII сторіччя Morte Alla Francia Italia Anela («Смерть усім французам, Італія кличе»).

Достеменно відомо одне — до виходу мегапопулярної п’єси «мафія» була звичайним прикметником, що позначав привабливість і особливість. Слово сицилійському етнографу Джузеппе Пітре, який у 1889 році описував це так: «Слово мафія зовсім не нове і не недавнє. Підтверджую існування цього слова в перші шістдесят років цього століття у Палермо. Мафія з його похідними означало і завжди означає красу, витонченість, досконалість, перевагу у своєму роді. Красива дівчина, яка, як нам здається, усвідомлює, що вона така, має трохи мафії і є мафіозі. Доглянутий, чистий, охайний і приємний будинок простолюдина — це будинок мафіозі, аммафіата. Предмет домашнього вжитку, настільки якісний, що він виділяється, — це мафіозі. І скільки разів ми всі чули крики на вулицях про мафіозні фрукти, мафіозний посуд і навіть мафіозні мітли».

Найсмішніше, що у своїй п’єсі Ріццотто взагалі описав неаполітанську каморру, але місце дії (Палермо), кримінал і нове незвичне для іншої Італії слово — створили ту сицилійську, а пізніше італо-американську мафію, яку ми з вами знаємо зараз.

Вже через два роки після успіху вистави префект Палермо маркіз Філіппо Антоніо Гуалтеріо направив міністру внутрішніх справ Італії Джованні Ланці доповідь, в якій стверджувалося існування «мафіозного або злочинного угруповання». Це перший офіційний документ, у якому вживається термін «мафія», а також перший випадок, коли мафія використовується у значенні кримінальної спільноти.

Насправді ж ніхто на Сицилії себе мафіозі не називав і, здається, не називає досі. На острові якраз активно вживали «Коза ностра» («Наша справа») — у значенні системи, або «коска» (щільно стиснуте листя артишоку) — якщо мова йшла про певний клан.

Перший офіційний опис такої організації надав ще до Об’єднання Італії генпрокурор міста Трапані П’єтро Кала Уллоа у 1838 році: «Загальна корупція змусила народ вдатися до надзвичайно дивних і небезпечних заходів. Всюди існують братства, своєрідні секти. Без зборів, без жодних інших зв’язків, крім залежності від лідера, який тут є землевласником. Спільна каса задовольняє потреби: вони то звільняють чиновника, то підкупають його, то захищають винних, то звинувачують невинну людину. Багато високих магістратів надають цим братствам непроникний захист».

Це перший офіційний опис від правоохоронців, але коріння злочинних угрупувань Сицилії простягається набагато століть далі.

Протомафія та церква

Деякі історики вважають, що коріння мафії на Сицилії виходять десь з XII століття, від релігійної секти «Беаті Паолі». Це не зовсім правильно, тому що шанувальники святого Павла більше нагадували холоднокровних фанатиків-асасинів, що діяли приблизно у ті ж часи в арабському світі. Та й немає жодних перевірених хронік, які б доводили існування «Беаті Паолі». Це радше міф про місцевих робін гудів, який активно полюбляють використовувати мафіозі.

Але без релігії й католицизму нікуди. І от перший фактор, який згодом кристалізувався у коза ностру — інквізиція. Місцеві, що віками підлаштовувались під нових господарів острова, плюс іспанська інквізиція, яка лютувала зі своєю охотою на відьом — все це породило таке явище, як «фамільярі» (родичі). Точних філологічних даних по цьому питанню немає, але впевнений, що всі ці мафіозні «сім’ї» — етимологічно відносяться саме до фамільярі.

У чому суть? Фамільярі — це шпигуни, колаборанти та інформатори із Сицилії, які рішенням Священної інквізиції отримали абсолютну недоторканність. Ти міг вбивати, грабувати, гвалтувати, робити будь-що і не отримувати за це ніякого покарання, бо все це ти робив з єретиками на благо трушних католиків. Відомий історик Ораціо Канчіла стверджує, що за даними 1577 року на Сицилії було аж 30 тисяч таких фамільярі. Здебільшого серед місцевої знаті та баронів. Та знаєте, що найцікавіше? Кожен такий «родич» інквізиції мав друзів, родину, слуг, які теж автоматично підпадали під захист і недоторканність.

Іспанський віцекороль Сицилії Гарсія Альварес де Толедо так описує місто Палермо у 1565 році: «Тут безліч головорізів і бандитів, що живуть дуже владно, бо знаходяться під захистом у феодалів та впливових людей, які, своєю чергою, захищені інквізицією. Остання була захищена Мадридом, який у такий спосіб забезпечував дотримання своїх порядків навіть у найвіддаленіших куточках острова».

Що ми бачимо? Правильно, ту саму чітку ієрархію і вертикаль, що так вирізняє мафію від, наприклад, неаполітанської каморри чи калабрійської ндрангети.

До речі, мікс релігійності та криміналу нікуди не подівся і до нашого часу. Убивства, рекет, пограбування, терор залюбки йдуть разом із набожністю у мафіозі. Звідси усі ці ікони, молитви, хресна хода і ритуали. Частково тут і провина самої церкви: коли треба було боротися з єретиками чи комуністами, священники залюбки допомагали злочинцям, наближаючи останніх до себе. Та зараз справжні католики намагаються повністю дистанціюватися від криміналу.

У 2020 році папа Франциск навіть створив спеціальну комісію «Звільнення Діви Марії від мафії». Комісія займається тим, щоб релігійний і культурний образ Мадонни «був збережений у первісній чистоті», а люди, які висловлюють їй відданість, повинні бути істинними християнами. Якраз образ Богоматері найчастіше використовує місцевий кримінал.

Габелотті та лимони, яких дуже не вистачає у грі

Після війни за іспанський та польський спадок, коли карта Європи кроїлася наново, Сицилія дісталася Бурбонам, що контролювали острів із Неаполя. Згодом трапився Наполеон зі своїми війнами та зі своєю республікою — Бурбонам навіть двічі доводилося тікати з Неаполя саме на Сицилію. Якщо перший заїзд релокантів публіка зустріла із захопленням, то під час другого вимагала вже цілої конституції й реформ в обмін на підвищення податків. Десь поступився король Фердинанд, десь натисли партнери-англійці — урешті-решт конституцію прийняли. Хоч остання переважну частину часу і була на паузі, та саме вона стала поворотною точкою для острова.

Отже, раніше майже всю землю — феоди — контролювали барони-феодали. Сам по собі феодалізм базувався на інституті сюзеренства, коли селяни були залежні від барона, барон від короля, а король — від господа бога (хе-хе). Землю наче і контролював феодал, але це була не приватна власність у тому сенсі, у якому ми знаємо це поняття. Конституція ж змінила все, а найголовніше — скасувала феодалізм, залишивши землю аристократам!

З баронів знімалася переважна частина обовʼязків, земля тепер належала їм, селянин тепер відповідав сам за себе, а учорашні феодали могли робити із землею все що заманеться. Найкрутіше для баронів-дворян — тепер не треба було жити у сільській місцевості. Більша частина еліти просто переїхала до Палермо та інших великих міст, а землю свою здала в оренду.

Аристократія і до цього не дуже вправно рулила землями, довіряючи справи на місцях своїм більш розумним підданим. Слуги, аби вберегти врожаї та майно своїх сюзеренів, вже давно навчилися домовлятися з криміналом. Тепер же корисливі діти цих слуг, завдяки своїм менеджерським здібностям і звʼязкам, самі стали господарями — просто орендувавши землю в аристократії. Так зʼявився феномен габелотті (габелла — оренда).

Габелотті належали гроші, насіння, техніка, худоба — коротше все, окрім землі. Тому не дивно, що завдяки різним схемам частина габеллоті сама ставала аристократією, скуповуючи землю і титули у недолугих баронів. А де не виходило перекупити — застосовували залякування і силу, бо поки учорашні феодали чілили по великих містах, орендатори завели власні військові гвардії — піччьйотті.

Були й такі габелотті, що не дуже то й хотіли юридично ставати господарями, аби не світитися. В таких випадках колишній феодал отримував гроші не лише за оренду землі, а й за майбутні незручності у випадку чого. До речі, саме звідси походить практика італо-американської мафії, яка тримала купу бізнесів по всьому світу, але юридично — на папері — не мала до нього ніякого відношення.

У грі Бернардо Торрізі — якраз типовий габеллоті. Контролює все і всіх, але земля все ще офіційно належить барону Раффаеле Фонтанеллі, який приїздить періодично із Палермо. Коли барон надумав продавати своє майно іншому габелотті — почалася війна кланів.

Саме завдяки таким орендаторам та їх армії піччьйотті на Сицилії у 1860 році висадилися «червоні сорочки» Гарібальді — з цього почалося Рісорджименто (обʼєднання Італії) та крах влади Бурбонів. Згодом частина криміналу впевнено увійде в політику нової держави.

Єдине, що здивувало у грі — нерозкрита тема лимонів. У трейлерах їх тільки й було видно, але у самій грі ці культові для Сицилії цитрусові ніяк не обігруються. З’являються тільки одного разу, коли Енцо, Лука та Чезаре приїздять за даниною до фермера.

Лимон потрапив на острів завдяки арабам і потім купу століть сприймався місцевими, як звичайна екзотика для багатіїв. Та наприкінці XVIII науковці з’ясували, що саме лимони здатні лікувати цингу. І почався справжній бум, який підсилили англо-французькі війни: у ті роки Британія закуповувала для моряків близько 1,6 мільйона галонів лимонного соку. Сицилія по суті перетворилася на лимонну фабрику.

Про постійне зростання попиту на ці цитрусові свідчать, наприклад, записи з порту міста Мессіна: експорт лимонного соку с 740 барелів у 1837 році зріс до 20 707 барелів у 1850 році. Експорт лимонного ароматизатора з того ж порту підскочив з 26 271 кг у 1837 році до 283 484 кг у 1850 році. На острові у 1853 році під вирощування цитрусових було відведено близько 7695 гектарів; у 1880 році площа становила вже 26 840 гектарів. І це лише офіційні цифри! Уявіть, скільки було відправлено лимонів контрабандою по усьому світу, бо, наприклад, до середини 1880-х років тільки у Нью-Йорк щорічно прибувало 2,5 мільйона ящиків італійських цитрусових, більша частина яких – з Палермо. Попит був більший, ніж зараз у лабубу, а ціни зростали, як сучасна крипта.

Для вирощування лимонів потрібні специфічні умови, що по клімату, що по обслуговуванню. Навіть самим лимонам треба приблизно 8 років, аби плодоносити. Ціни і попит призвели до того, що цитрусові регулярно крали, а у деяких випадках злочинні елементи могли просто спалити комусь цілий лимонний гай. Тому коза ностра швидко підім’яла майже увесь цей бізнес під себе. Десь охороняла і займалася постачанням, а десь відбирала/скуповувала увесь бізнес. Так феномен габелотті міцно закріпився у пам’яті багатьох саме з лимонами.

Цікаво, що перший тізер гри прямо натякав на лимонний бізнес Бернардо Торрізі, але автори чомусь переробили все на виноградник.

Бріганті та ухилянти

Сицилія XIX-ХХ століття відома бідністю, поганими дорогами та гірською місцевістю, куди втікали різні розбійники, а пізніше знедолені селяни, що шукали кращої долі. Пограбування, викрадення худоби, кіднепінг — цього добра на острові вистачало завжди. Але у другій половині XIX століття форми хаотичного бандитизму набули масовий характер.

Ну, по-перше, габелотті/барони тепер могли залишити будь-якого селянина без роботи. По-друге, влада обʼєднаної Італії серйозно узялася за кримінальні елементи у містах. А по третє — і це головний чинник — італійське ТЦК прийшло до сицилійців, які до цього при Бурбонах в армію не ходили.

Як тільки оголосили перший призов — сицілійці влаштували бунт. З рідної землі їхати кудись на Північ служити — ну таке собі. І потенційні солдати, і їх родичі, які боялися лишитися без робочих рук, розпочали справжню громадянську війну.

Молодь побігла у гори, де створила власні партизанські підрозділи, які встигали грабувати мирних і воювати з регулярною армією, яку відправила на острів нова італійська влада. Так слово briganti (розбійник) стало справжнім феноменом у історіографії.

Цю пожежу вдалося загасити лише терором. У 1863 році прийняли такий собі закон Піка. Особлива форма воєнного стану. Вводилася колективна відповідальність: накосячив один — відповідає вся родина/ціле село. Вперше було застосовано форму домашнього арешту: ніхто не міг мігрувати або вільно пересуватися з одного населеного пункту в інший. Стара фортеця Фенестрелле, що біля Турина, перетворилася на перший відомий концентраційний табір, куди відправляли терроні — усіх місцевих мешканців, які нібито переховували ухилянтів.

Коли активна бойова фаза вщухла, бріганті нікуди не поділися. Найуспішніші активно вербувалися габелотті у підручних піччьйотті. Кому місця не вистачило — продовжували жити у горах і нападати на все живе, перетворюючись вже на справжні терористичні організації. Зокрема, саме з таких горців виникли згодом бойові крила «Руху за незалежність Сицилії», що діяв з 1943 по 1951 рік.

Колишні бріганті на службі у нової сицилійської еліти не втрачали звʼязків зі своїми побратимами. Мафіозні клани габеллотті активно залучали горців до викрадення людей і худоби. Потім ще й виступали посередниками при викупі.

Та такий бєспредел нікому не цікавий у довгу, тому майже одразу виникла практика «піццу» — дослівно «намочити клюв». Це звичайний рекет, коли місцеві заносять габеллотті/босу клана регулярні виплати, щоб в них все було спокійно. Не хочеш платити, або не маєш можливості? Ну, тоді чекай вночі бріганті, які заберуть усе.

Дитяче рабство та сірчані шахти

Англійці ніколи Сицилію не окуповували, але з часів Наполеонівських війн майже завжди мали вплив на острів через «мʼяку силу».

Розпочалося все з дружини Фердинанда Першого, Марії Кароліни — вона завела собі фаворита-англійця Джона Актона. Лояльність до Британії та антифранцузька коаліція призвели до того, що англійці почали скуповувати або інвестувати в бізнес на Півдні. Особливо «партнерів» цікавили сірчані шахти на Сицилії, на яких в той час виробляли 90% усієї світової сірки. Порох, сода, сірчана кислота — саме завдяки сицилійцям Британська імперія все це отримувала.

Згодом, вже за правління Фердинанда ІІ, Бурбони з британцями розсварилися, а перекупити шахти запропонували французам. Що було далі? Революція, звісно. Саме сірчані шахти, а ще майбутній запуск Суецького каналу (кораблі до Англії та Франції якраз повинні були йти через Сицилію) призвели до того, що у травні 1860 на Півдні висадився Гарібальді зі своєю армією. Вже за рік відбудеться Об’єднання Італії, а від влади Бурбонів нічого не залишиться.

Звичайна реальна політика. Ось цитата самого Гарібальді з його мемуарів: «Без допомоги Палмерстона (прем’єр Британії) Неаполь залишався б за Бурбонами. Без допомоги адмірала Манді (керуючий Британським флотом), я б ніколи не пройшов Мессінську протоку»

Та повернемося до шахт. Умови праці там були нестерпними — люди за копійки клали своє здоров’я, бо видобували сірку застарілою технологією: звичайним кайлом довбали породу, потім кошиками виносили її на поверхню. Майже одразу поруч із цією поверхнею породу виплавляли — самі розумієте, яка екологічна ситуація була на цих шахтах. Та здебільшого працівники помирали від нещасних випадків.

На цих пекельних роботах було дуже багатого дітей, яких називали карузі. Гинули вони найчастіше. Етимологія «карузо» різна (від хлопчика до недосвідченої особи), але свого часу неповнолітніх робітників почали дуже коротко стригти й саме цю назву отримала зачіска.

Оскільки бідність на острові процвітала, а грошей завжди не вистачало, багато батьків віддавали своїх дітей фактично у рабство на ці шахти. Називалося все це soccorso morto — поміч за мерця. Батькам видавали аванс у 100-150 лір, дитину забирали на шахту і утримували там доти, поки не будуть відпрацьовані ці 100-150 лір. Але є нюанс. Заробітна плата малолітніх шахтарів складала приблизно 5 чентезімо на добу. У одній лірі — 100 чентезімо. От і порахуйте, скільки це треба було працювати. Плюс, карузі часто штрафували по ділу і не по ділу. Тому рабство таке тривало роками, а частина дітей просто не доживала до повної виплати боргу. Ті ж, хто виживав — усе життя потім мали купу хвороб і вад, що призводило до передчасної смерті.

Афроамериканський педагог та письменник Букер Т. Вашингтон так описує свою зустріч з карузо під час подорожі на Сицілію: «Від цього рабства немає надії на звільнення, бо ні у батьків, ні у дитини ніколи не буде достатньо грошей, щоб виплатити початковий борг. Жорстокість, яким піддавалися діти-раби, не має нічого спільного з жорстокістю, що спостерігалася в рабстві у негрів. Цих карузі часто били і катували, щоб вичавити з їх змучених тіл останні сили. Коли побиття було недостатньо, їм припікали литки ніг. Якщо вони намагалися вирватися з цього рабства, їх хапали й били, іноді навіть вбивали»

А от звіт Леопольдо Франкетті та Сиднея Сонніно «Сицилія у 1876 році»:

«Саме людина на кайлі завжди відповідає за найм хлопчиків, необхідних для транспортування видобутої ним руди. Кожен працівник-кайло наймає в середньому від двох до чотирьох дітей. Останні, які називаються карузі, працюють з семи років і старше; більшість з них у віці від десяти до шістнадцяти років. Несучи вантажі руди на своїх плечах, вони переміщаються по вузьких тунелях, виритих в схилі гори сходинками, іноді з дуже крутими ухилами. В середньому тунелі складають близько 1,30-1,80 метра у висоту і від 1 до 1,20 метра в ширину, але часто навіть менше. Висота сходинок становить 20-40 сантиметрів. Діти працюють під землею по 8-10 годин на день, здійснюючи певну кількість рейдів, тобто переносячи певну кількість вантажів з тунелю розкопок в невеликий візок, який формується на відкритому повітрі. Вантаж варіюється залежно від віку і сили хлопчика, але завжди набагато більше, ніж може нести дитина цього віку. Найменші несуть на своїх плечах вагу від 25 до 30 кілограмів, а ті, кому від шістнадцяти до вісімнадцяти років, до 70 і 80 кілограмів»

Через це жахіття і регулярні нещасні випадки в Італії навіть вийшов спеціальний закон, який забороняв наймати на роботу дітей молодше 12 років, але цей закон регулярно порушували. Рабство ж у тих чи інших формах тривало аж до 1950-х років.

Як політика та мафія знайшли один одного

Сицилійську організовану злочинність можна розділити на дві епохи: до та після обʼєднання Італії. До — був кримінал, контроль та бізнес. Після — настала черга політики.

«Червоні сорочки» Гарібальді отримували гроші і ресурси британців, але воювали за Рісорджименто місцеві, серед яких було і багато злочинців. Без схвалення поважних синьйорів із коза ностри ніхто б до лав гарібальдійців не вступав би.

Після анексії острова там пройшов перший плебісцит (референдум), де знову ж таки голоси і явку забезпечили мафіозі — так вперше кримінал запартнерився із владою. Тим більше Сицилія бозна-де, з логістикою і контролем все погано, а так хоч мафіозі будуть підтримувати порядок — вважали на Півночі. Та найголовніше — а як не запартнеритися з поважними синьйорами, що контролюють майже все і здатні забезпечити тобі перевагу на виборах.

Молода італійська держава майже одразу політично поділилася на правих і лівих. Праві представляли промисловість Півночі та аристократію Півдня, ліві — робітників, селян та інший простий люд, що вимагав негайних реформ і захисту. От кримінал і почав плавати з одного берега на інший.

1861-й — замахи на майбутнього мера Палермо Доменіко Перанні та на радника Апеляційного суду. Обидва представники лівих сил. Через два роки сталося перше гучне мафіозне вбивство політика — на околицях все того ж Палермо стратили колишнього генерала армії Гарібальді Джованні Коррао, який представляв на той момент радикальних лівих і активно виступав проти тогочасного уряду, що вів неприйнятну політику на острові.

Ось що пише барон Туррізі Колона, який теж свого часу пережив замах: «На Сицилії існує секта злодіїв, яка має зв’язки по всьому острову. Секта, яка щодня знаходить нових членів серед найспритнішої молоді сільської місцевості. Секта, яка надає і отримує захист від усіх, хто змушений жити в селі. Секта, яка мало або зовсім не боїться правоохоронних органів і каральної юстиції, сподіваючись на відсутність доказів. Секта, що здійснює тиск на свідків. І, нарешті, секта, що завжди здатна зробити революції, як в 1848 чи 1860 роках, бо ці революції принесли Сицилії дві загальні амністії для злочинців, що перебувають у в’язницях».

Підвищення податків, запровадження призову до армії, державна монополія на тютюн та сіль — і мафія вже йде на контакти з лівими, аби протидіяти правим.

Ви ж уважно прочитали частину про бріганті? Так от регулярна армія узяла Сицилію в облогу не лише через ухилянтів, а й через мафіозі, що почали вести свої політичні ігри. Фактично громадянська війна на півдні почалася після арешту Джузеппе Бадії та його прихильників. Бадія був ремісником із Палермо, який після вбивства генерала Коррао очолив місцевий осередок ультралівої «Партії Дії». А ще Джузеппе мав тісні звʼязки з босом мафії Гаетано Аморозо.

Після арешту у вересні 1866-го на вулиці міста вийшла величезна демонстрація, яка розігнала правоохоронців і почала штурмувати мерію та вʼязницю, де перебував Бадія. Місто фактично захопили й утримували тиждень з лишком — саме тому в історію події увійшли під назвою «Повстання семи з половиною».

Закінчилося усе тим, що армія спочатку обстріляла околиці Палермо з кораблів, а потім 40 тисяч солдатів висадилися і влаштували різанину. Кількість загиблих серед цивільних досі не встановлена. Відомі тільки цифри по арештованим — 2427 осіб. Відтоді сицилійці почали сприймати італійську владу, як окупаційну, а добровольці разом з ухилянтами потяглися в гори.

Громадянська війна йшла не лише у горах і сільській місцевості, де бріганті відбивалися від регулярної армії. По містах також влаштовували облави, але вже на мафіозі, «які мали спільні ознаки: певну ієрархію, особливі знаки, правила поведінки та особливий ритуал приєднання до організації — він полягав у проколюванні пальця у новобранця та спалюванні святого образу з краплями крові»

Такі дії правих призвели до того, що на загальних виборах 1874 року на Сицилії повну підтримку отримали ліві кандидати. Саме вони й прийшли до влади у всій Італії. І все б було, ймовірно, ок для мафії, якби у січні 1877-го сицилійські бріганті не викрали англійського промисловця Джона Форестера Роуза. Це вже міжнародний скандал, тому міністр внутрішніх справ Джованні Нікотера відправив до Палермо нового префекта — Антоніо Малусарді. Останнього наділили особливими повноваженнями.

Допоки Антоніо ганяв бріганті, поважні люди не переймалися, а деякі навіть схвалювали дії нового префекта. Але згодом Малусарді узявся і за коза ностру, виявивши їх звʼязки з місцевими політиками. Миттєво почалося цькування префекта у газетах, а частина лівих у парламенті звинуватила Малусарді в упередженому ставлені до сицилійців. Антоніо та міністр Нікотера склали свої повноваження, а коаліція лівих дала таку тріщину, що розвалилася.

Саме хаос та внутрішні війни у парламенті дозволили правоохоронцям і далі вести справи проти коза ностри. Наприклад, у 1883 році відбувся перший масовий процес над групою мафіозі з 200 осіб, які називалися «братство Фавари». Ця кримінальна секта контролювала сірчані шахти у провінції Агрідженто.

Що цікаво, головного протагоніста Mafia: The Old Country звуть Енцо Фавара. І розпочинає він свій шлях саме з сірчаних шахт. Тут дуже символічно вийшло!

Профспілки та дивний (але короткий) союз із соціалістами

Що робити, коли у тебе завжди проблеми з правими і лівими? Правильно, знайти противагу владі. Майже одразу після обʼєднання Італії на Сицилії почали виникати товариства взаємодопомоги — такі собі перші профспілки, які захищали робітників. Ідеї там були соціалістичні, тому влада, лякаючись нової революції, почала з ними боротися. Деяких лідерів затримували за фейковими звинуваченнями у звʼязках із мафією, а занадто ідейних залякували за допомогою поважних синьйорів із коза ностри.

У 1891 році офіційно було засновано «Фаші сициліані» — рух місцевих робітників та селян, який вимагав збільшення заробітної плати, землі та кращих умов існування. Одразу почали зʼявлятися філіали по всьому острові. Фаші, окрім страйків і демонстрацій, регулярно влаштовували символічні захоплення земель аристократів. Тобто натовп вривався на віллу, проводив там демонстрацію, а потім розходився. Після однієї з таких акцій протесту, коли селяни вже поверталися додому, карабінери почали стрілянину по активістах. Це логічно призвело до масових протестів по усій Сицилії, а кількість фаші невпинно зростала.

Не можеш побороти — очолюй! Так у славнозвісному містечку Корлеоне до фаші доєдналося майже все доросле населення. Місцевий рух очолював соціаліст Бернардіно Верро, але патроном саме корлеонівської філії став місцевий кримінальний авторитет Віто Кашіо Ферро, якого усі називали «дон Віто». Аби місцеві кримінальні клани підтримали фаші — самому Верро довелося вступити у мафію та пройти посвяту. Пізніше він опише це у своїх мемуарах:

«Мене запросили на таємне зібрання Фратуцці. Я увійшов у таємничу кімнату, де за столом сиділи кілька чоловіків, озброєних пістолетами. У центрі столу лежав аркуш паперу з намальованим черепом і ніж. Щоб бути прийнятим у Фратуцці, мені довелося пройти обряд посвячення, що складався з декількох випробувань на вірність і проколу нижньої губи кінчиком ножа: кров з рани забарвила б череп».

Як бачите, у Корлеоне замість пальців різали губу, що якраз показано у грі. Щоправда, замість черепа розробники все ж використали традиційний образ святої Марії. І, так, Сан-Челесте хоч і вигадане місто, але по деталях архітектури й по природній місцевості творці точно надихалися саме Корлеоне.

Цікаво, що на створення вілли Бернардо Торрізі авторів надихнула вілла з легендарного «Хрещеного батька». Називається вона Кастелло дел’ї Ск’яві, куди на екскурсію їздила команда гри. Є, щоправда, нюанс — маєток знаходиться взагалі біля Катанії на сході, але розробники, як і свого часу Коппола при створенні фільму, помістили віллу біля Корлеоне.

Та повернемося до фаші та Бернардіно Верро, щоб краще зрозуміти природу мафії. Отримавши підтримку від низів до кримінальних босів, соціаліст почав організовувати масштабні страйки. Поки робітники були на майданах, мафіозі прийшли до роботодавців і запропонували свої послуги — зокрема людей для збирання врожаю. Тільки суми, як ви розумієте, вже кардинально відрізнялися від зарплатні звичайних робітників.

Коли соціалісти, зокрема Верро у Корлеоне, зрозуміли, що їх просто використали — почалося повстання. Влада знову оголосила військове положення і направила на острів регулярну армію. Коза ностра миттєво дистанціювалася від фаші і навіть допомогала придушити бунт. У грі якраз є історичний діалог, коли Енцо, Лука та Чезаре розібралися з соціалістом на шахті. Вже коли все закінчилося, Лука розповідає, як ганяв фаші у 90-х.

Бернардіно Верро потрапив за грати після тих подій. Вийшовши на волю, він почав нову боротьбу — зокрема, створив один з перших на Сицилії кооперативів. Бідні селяни нарешті могли собі дозволити купувати товари по низьких цінах, а згодом центральна влада навіть прийняла спеціальний закон, що дозволяв банкам виділяти таким кооперативам фінансування. Звісно, це не сподобалось габелотті — контролювати робочу силу ставало дедалі важче. Коли ж Бернардіно почав привселюдно засуджувати мафіозі й навіть став мером Корлеоне — кримінальні сім’ї розпочали на нього полювання, зрештою розстрілявши соціаліста посеред білого дня. Як ви здогадалися, винних так і не знайшли.

Еміграція — головний символ гри

Власне, мігрувати італійці почали задовго до об’єднання Італії, але це в основному стосувалося північних регіонів і було пов’язано насамперед з міграцією робочої сили: заробити грошей – повернутися додому. Люди з півдня, особливо з сільської місцевості – страшні традиціоналісти, таких ще спробуй відірвати від рідної землі. Під час громадянської війни бріганті на всій території діяв закон Піка – тут навіть при бажанні не втечеш. Тому до початку XX століття виїжджали в пошуках кращого життя в основному жителі Неаполя, який втратив статус столиці.

Але з кожним роком населення півдня біднішало, землі ставало все менше, тому згодом у лідери вирвалася Сицилія. На допомогу прийшла держава, яка лобіювала інтереси впливових судноплавних компаній.

Ідея, звичайно, геніальна: молодій Італії, що розвивається, потрібні ресурси, пароплави і кораблі ці ресурси стабільно доставляють, але ось експортувати поки нічого – судна відпливають з портів Неаполя, Генуї чи Палермо порожніми. У цей же час спочатку в Аргентині, потім США, а потім і Бразилії скасовують рабство. Звільнені раби не поспішають повертатися до верстата або в шахту, але працювати комусь потрібно.

У цей час по всій Італії (не тільки на півдні) з’явилися агенти-зазивали, які обіцяли справжній рай і роботу за кордоном. Для переконливості неосвіченим селянам показували яскраві брошури з усіма принадами можливої нової батьківщини. І ті радісно пливуть працювати за копійки.

У 1888 році уряд прийняв закон про еміграцію, офіційно дозволяючи і заохочуючи останню. У 1892 році в країні налічувалося 30 агентств і 5172 агентів, які займалися вербуванням людей. У 1895 році тільки офіційних агентств було вже 33 і 7169 агентів. Наприклад, генуезька компанія La Veloce платила кожному агенту від 5 до 25 доларів, залежно від кількості проданих квитків.

На картинках, звичайно, все було красиво, але насправді дорога виглядала пеклом. По-перше, хитрі судновласники та агенти набирали на судна побільше людей – навряд на всіх вистачало місця. Ні нормальної їжі, ні пиття, нелюдські умови і хвороби.

До Америки допливали не всі. Труп просто скидали в море. Та й на новій батьківщині до італійців ставилися з презирством. Проте їм все-таки вдалося обжитися. Мадонна, Мартін Скорсезе, Френсіс Форд-Коппола, Френк Сінатра, Леонардо ді Капріо, Аль Пачіно, Сильвестр Сталлоне, Біллі Джо Армстронг – неповний список «терроні», які мають коріння колишнього Королівства обох Сицилій. Сюди ж належить один з найкращих бейсболістів в історії Джо Ді Маджо, а також один з найвидатніших боксерів в історії Роккі Марчіано. Всього в США в період з 1880 по 1915 роки прибуло 4 мільйони італійців.

Коза ностра звісно і тут контролювала бізнес у портах Сицилії. По-перше, за відправку мігрантів ти отримуєш гроші, по-друге — мігранти покидають свої землі, які можна купити потім за копійки і засадити там ті ж лимони. Профіт. Та періодично емігрували до Америки й самі мафіозі.

Хтось втікав, як той же Дон Віто Кашіо Ферро, а хтось їхав контролювати/налагоджувати бізнес. Купа мігрантів оселялася в італійських кварталах, більша частина з них працювала і отримувала зарплатню, а відтак їх теж можна кришувати і на цьому заробляти. Щоб не кататися туди-сюди з пустими руками — одразу налагодили контрабанду. Згодом саме на Сицилії почнуть друкувати фальшиві долари, які насильно будуть розповсюджувати серед італо-американців.

Доля жінок на Сицилії та традиції

Секс до шлюбу у багатьох культурах прирівнюється до розпусти, тому він не схвалюється і часто вважається злочином. Соціум, особливо раніше, вважав, що майбутнє подружжя, особливо жінки, повинні одружуватись незайманими.

Наприклад, стара традиція Європи, яка збереглася до ХХ століття у сільській місцевості на Півдні, а особливо на Сицилії, зобов’язувала після першої шлюбної ночі демонструвати постільну білизну з краплями крові. Жінка, яка втрачала незайманість до шлюбу — втрачала гідність (свою і сімʼї), але могла заслужити вибачення, якщо вийшла б за того, хто з нею переспав. Називалося це matrimonio riparatore — виправний шлюб.

Взагалі, все це тягнеться з Біблії, де у Второзаконні знаходимо таке: «Якщо дівчина заручена, і хтось знайде її в місті і ляже з нею, то обох їх виведіть до воріт того міста і побийте камінням: дівчину за те, що вона не кричала, коли була в місті, а чоловіка за те, що він зганьбив дружину свого ближнього. Так викоріните зло з-посеред вас. Якщо ж чоловік знайде дівчину заручену в полі і схопить її і ляже з нею, то повинен померти тільки той, хто лежав з нею. Але дівчині нічого не робіть. У дівчині немає провини, що гідна смерті; Дівчина заручена кричала, і не було нікого, хто б їй допоміг. Якщо хтось зустріне молоду незайману дівчину, не заручену, і схопить її, і ляже з нею, і будуть спіймані вони, то той, хто лежав з нею — повинен дати батькові її п’ятдесят сиклів срібла; і вона буде йому дружиною, бо він осквернив її; і він не може розлучитися з нею назавжди»

Символічно, що вперше Енцо побачив доньку боса з яблуками, а коли він відмовився пригощатися — вона сама вкусила фрукт. Тут чітке посилання на первородний гріх.

Та от у чому проблема. Усі ці поняття честі та церковні традиції призвели до того, що жінку в Італії могли фактично згвалтувати без серйозних наслідків — у такий спосіб її змушували погодитися на весілля з гвалтівником. По-перше, при відмові дівчина б зганьбилася, по-друге — і це найголовніше — аж до 1981 року згвалтування у кримінальному кодексі Італії вважалося порушенням норм моралі, а не злочин проти іншої особи. Гвалтівники регулярно уникали покарання, бо одружувалися із жертвами.

Суспільство, особливо у традиційній Сицилії, закривало на це очі поки не розірвалася бомба з Франкою Віолою у 1965 році. До молодої 15-річної дівчини залицявся молодий мафіозі Філіппо Мелодія. Батькам Франки такий зять не сподобався — дівчина відмовила і знайшла згодом іншого кавалера. Мафіозі з друзями увірвався до будинку дівчини, побив її матір та викрав Франку з її молодшим братом. Брата майже одразу повернули, а от дівчину тримали у заручниках і гвалтували. Коли Мелодія звернувся до батьків Віоли, аби домовитися про шлюб — рідні здали недолугого злочинця карабінерам. Та найголовніше — дівчина, не дивлячись на осуд місцевих, вперше на острові відмовилася виходити заміж за гвалтівника. Ще й виступала проти нього у суді. У країні після цього пройшли демонстрації на підтримку Франки, а у парламенті вперше заговорили про цю проблему.

Була й інша сторона усіх цих католицьких традицій. Дівчина на Сицилії не могла без згоди батьків обрати собі чоловіка. Та знайшлася все ж шпаринка у вигляді такого явища, як fuitina — раптова втеча. Якщо сім’я не дає згоду на шлюб з обранцем/обраницею — молоді втікали з дому на декілька днів, а це вже символізувало секс між дівчиною і хлопцем, бо батьки не могли ж проконтролювати: було щось, чи ні. Після повернення молоді святкували той самий matrimonio riparatore — виправний шлюб.

Гра фактично закінчується фуітіною Енцо та Ізабелли. Щоправда, там ніхто вертатися не збирався. Деякі оглядачі дивуються, чому це синьйор Торрізі так сприйняв відносини своєї доньки та Енцо, який щойно врятував і самого боса, і честь усієї його сім’ї.

Річ у тім, що Енцо, вступивши у відносини з донькою головного мафіозі, порушив одразу два правила. Перше, омерту — кодекс гідності, — бо під час обряду посвяти до лав коза ностри ти, зокрема, обіцяєш навіть не дивитися на жінок своїх побратимів. Жінки — це не лише дружини. Друге, габелотті Бернардо — людина честі, що контролює майже все на своїх землях і підтримує порядок завдяки авторитету. У цій же ситуації він зазнає ганьби, бо не зміг проконтролювати власну доньку, яка порушила давню традицію. Не можеш контролювати власну доньку — як ти можеш контролювати інших?

Тому логічною крапкою тут може бути лише вендета. І як же добре, що розробники довели справу саме до ножів — вони на Сицилії мають дууууже символічне значення.

Місцеве фехтування — ціла філософія життя

Окремий респект творцям Mafia: The Old Country за те, що додали до гри бої на ножах. Так, когось бісить механіка, але без цих поєдинків нікуди не подінешся, якщо мова йде про Південь Італії.

Коли в тебе вдома завжди йдуть бойові дії між різними королівствами та державами — ти змушений якось себе захищати. Війна у полі — це про мечі, списи, піки чи шпаги, але у вузеньких вуличках сицилійських міст ці знаряддя безглузді. Саме тому місцеві активно використовували ножі та кинджали, які на острів завозили венеціанці чи генуезці, що завжди вкладалися у морську зброю. На кораблі, як і на вузеньких вуличках, тобі потрібна коротка зброя і мобільність.

Саме завдяки стилетам острів’яни у 1282 році вирізали та вигнали французів, що в історіографії отримало назву як «Сицилійська вечірня». Французькі війська хоч і були краще організовані, проте поступалися в мобільності через свої задовгі мечі. Так ножі та кинджали отримали культовий, національно-визвольний статус.

Іспанці, що майже 300 років володарювали на острові, активно вели загарбницькі війни. Коли Карл V, прибувши до Сицилії, побачив у місцевих стилети — майже одразу наказав ввести цю зброю у своїй армії. Так з’явилася іспанська та неаполітанська школа фехтування. Від останньої виокремилася палермітанська школа, яку згодом міцно пов’язали з криміналом.

Колишні солдати, повертаючись з воєн, починали навчати фехтуванню своїх друзів чи родичів. Злочинці ледь не кожного дня намагаються тебе пограбувати чи вбити, тому охочих долучитися до бойового мистецтва на ножах було чимало. Це десь у Європі люди викликали один одного на дуелі, а пристрасні сицилійці розв’язували питання одразу. У Палермо взагалі була поширена практика поєдинків між аристократією та простим людом, що для тієї ж Франції чи Мадриду було дикунством.

Якщо багатії навчалися фехтувати у різних залах чи спільнотах, то селяни та біднота вчилася вже на практиці, використовуючи усі чесні і нечесні методи.

Навіть з поширенням вогнепальної зброї стилети нікуди не поділися. Бо у філософії острова викарбувалося, що це справжня зброя гідності. Якщо ти хочеш когось вбити — стріляй, але якщо хочеш помститися й отримати після цього душевний спокій — доведеться попрацювати ножем.

Й досі на Сицилії є спеціальні школи, де вивчають метод фехтування і його філософію. А ще на Півдні багато майстрів, які виготовляють найрізноманітнішу холодну зброю. Тут якраз дяка розробникам гри, які поїздили по Сицилії і зібрали нам непогану колекцію.

Фото: скріншоти з гри Mafia: The Old Country