«У БК «Київ» у нас було декілька стратегічних помилок. Головна із них була пов’язана з Євролігою»
Tribuna.com починає серію публікацій витримок з автобіографічної книги легендарного Олександра Волкова.
Ви перебуваєте у блозі, де публікуються відрізки з книги Максима Гайового та Анни Полегенько про Олександра Волкова. Найбільш знакового функціонера в історії нашого баскетболу і дуже вірогідно – найкращого українського баскетболіста усіх часів.
Робота над книгою ведеться просто зараз. Ми спілкуємося з Олександром Анатолійовичем про його перші кроки в баскетболі, про розквіт і занепад БК «Київ», про золото чемпіонату СРСР з «Будівельником», про те, як і чому в український баскетбол прийшли олігархи, про доленосне рішення запросити в Україну Майка Фрателло, про допомогу в розбудові «Монако», про виступи за обидва грецьких гранди і про те, чому Волков залишив федерацію баскетболу України у 2015-му.
Електронна версія має бути готова до кінця року, друкована – дещо пізніше.
***
Звичайно, маю визнати, що у БК «Київ» у нас було декілька стратегічних помилок. Справді великих помилок. І думаю, що головна з них сталася вже на початку нашого шляху та була пов’язана з Євролігою.
Це був 2000 рік. У той час мій друг Шарунас Марчюленіс теж почав активну діяльність функціонера, намагався увійти у керівництво ФІБА Європа, був кандидатом у президенти цієї організації і паралельно дещо раніше, у 1999-му, створив та очолив Північно-Європейську баскетбольну лігу (NEBL). Він залучив мене, я його підтримав разом зі своїми партнерами, і в 2000-му БК «Київ» став учасником першого повноцінного сезону NEBL.
У той же час сформувалася нова Євроліга – влітку 2000 вона відкололася від ФІБА. Мені зателефонували мої давні друзі з числа клубів-співзасновників і запросили у Салоніки на зустріч. Більше того – нам сходу запропонували довічне місце в Євролізі, так би мовити ліцензію А, як ми її зараз знаємо. Здається, я ніколи цього не згадував, але «Київ» грав би в Євролізі, якби я тоді приїхав і публічно підтримав новостворений проєкт. Їм було дуже важливо залучити на свій бік якомога більше локальних сильних гравців з різних регіонів Європи.
Але рішення було непросте. Я зателефонував Марчюленісу та моєму другу, бізнесмену Дмитру Буряку, який тоді фінансував БК «Київ» та NEBL. Ми поговорили. У мене на той час уже почали вибудовуватися досить міцні особисті стосунки з ФІБА, а оскільки там ще були інтереси мого друга Шарунаса, то в підсумку ми вирішили не їхати до Греції. Я вважав, що моя поїздка на мітинг до Євроліги була б сприйнята в ФІБА як зрада. На жаль, проєкт Північно-Європейської ліги припинив існування досить швидко.
Зараз, у 2023 році, зрозуміло, що якби ми отримали тоді ліцензію А, як той же «Жальгіріс», – це був би зовсім інший вектор розвитку нашого баскетболу. Міг би бути, як мінімум. Але ж тоді все виглядало зовсім не так очевидно. Ніхто не розумів майбутнього Євроліги, не знав, чи зможе ця організація вистояти у війні з ФІБА.
Але мій внутрішній голос тоді говорив мені, що їхати в Салоніки варто…
Продовження – найближчим часом на Tribuna.com.
