«Шахтар» вже вигравав УПЛ з українцями в лідерах. Яким був перший титул гірників 20 років тому

«Шахтар» майже повністю українським складом дивує всіх цього сезону. Але насправді вже були часи, коли саме українці становили кістяк складу донецької команди. І це не заважало їй боротися за чемпіонство та зрештою скинути з трону гегемона «Динамо». Бразильська ера гірників почалась трохи пізніше, коли вони вже виграли свій перший титул УПЛ.

Перехідний етап

Чемпіоном у сезоні-1999/2000 легко стало «Динамо», а гірники зайняли друге місце, яке успіхом вже не вважалось. Клуб націлився на чемпіонство, яке йому жодного разу в історії не підкорювалось – ні в радянські часи, ні в українські.

Наступні два сезони стали для «Шахтаря» перехідними, якщо говорити про кадрову політику. Українці все ще були на перших ролях, але поступово з’являлось все більше легіонерів - деякі з них стали знаковими в історії клубу.

Тоді у донеччан ще не було іноземців рівня Мхітаряна, Жадсона чи Фернандіньйо. Взагалі, першим легіонером не з країн колишнього СРСР у команді був румун Маріан Саву, який поповнив «Шахтар» як раз в ті часи, у 2000 році. В цілому ж іноземних гравців було не так багато, до того ж значна частина була з пострадянського простору, і вони більшістю сприймались як «наші». Ну, або майже «наші».

У «Шахтаря» Віктора Прокопенка був особливий шарм. Ця команда вміла і любила атакувати, мала характер, їй не завжди вистачало балансу і надійності в обороні, але вона дарувала видовище і завойовувала нових прихильників. Багато хто хотів бачити хоч якусь боротьбу за чемпіонство в Україні. «Шахтар» таку надію давав. Крім того, бал правили «свої», і ще не було роздратування від великої кількості іноземців. Плюс було досить багато вихованців саме донецького футболу.

Тільки починав свій Анатолій Тимощук. На правому фланзі феєрив Геннадій Зубов. В шикарній формі був Андрій Воробей, який багато забивав що вдома, що в Європі. Тримав марку і Сергій Ателькін.

Підбирався до основи Олексій Бєлік, молодий В’ячеслав Шевчук також частенько потрапляв у стартові 11. Суперреакцією відзначався воротар Юрій Вірт, але уродженця Львова іноді підводила гра на виходах і, як наслідок, не вистачало стабільності.

Агахова (один з тих легіонерів, якого можна назвати знаковим) почав грати за «Шахтар» лише після зимової перерви. Як інша майбутня африканська легенда клубу Ассан Ндіайє. Росіянин Бахарєв потім отримав український паспорт і зіграв один товариський матч за національну команду. Пізніше виявилось, що заграність за російську збірну не дозволить йому виступати за жовто-синіх. У складі «Шахтаря» того сезону був росіянин Ігор Стрєлков, який, втім, жодного стосунку до відомого нелюда не має. Та й грав він небагато -  4 матчі, 1 гол.

Цілком міг би бути частиною цієї команди Геннадій Орбу, ще один технічний фланговий, схожий на Зубова за манерою гри. На жаль, конфлікт з Прокопенком призвів до його відходу з команди ще перед сезоном. Уродженець Макіївки недовго і не дуже успішно пограв за «Ворсклу», а після сезону в російському «Соколі» взагалі завершив кар’єру.

Перша Ліга чемпіонів

У свій найперший груповий турнір ЛЧ «Шахтар» пробивався переважно українцями. Агахови та Ндіайє ще не було. І грав там теж в основному «своїми». Але для початку у кваліфікації треба було пройти «Славію».

«Шахтар» в першому матчі зі «Славією».

Верхній ряд: Сергій Ателькін, Віталій Абрамов (Казахстан), Андрій Воробей, Дайнюс Глевецкас (Литва), Сергій Попов, Юрій Вірт.

Нижній ряд: Олексій Бахарєв (Росія), Генадій Зубов, Анатолій Тимощук, Михайло Старостяк, Сергій Ковальов.

Домашня поразка 0:1 – результат не надто оптимістичний. Останні хвилини основного часу матчу в Празі. Юний коментатор Віктор Вацко при рахунку 0:0 каже, що він до останнього вірить у перемогу української команди, і виявляється правим. Штурм «Шахтаря» завершився голом Андрія Воробея на 90-й хвилині. Попереду був додатковий час, але сумнівів у перемозі «Шахтаря» вже не було. Вирішальний гол також зробив Воробей, який відібрав м’яч і класно віддав з флангу на Ателькіна, а той вже свою справу зробив.

Шансів на вихід в наступну стадію дебютної для «Шахтаря» ЛЧ у команди по суті не було. І тогочасна «Спарта» була міцною командою, а «Лаціо» та «Арсенал» - взагалі монстрами європейського футболу з суперскладами. Але незважаючи на це і на поразки в більшості матчів, гра гірників залишила яскраве враження.

Історичний день – 12 вересня 2000 року. Донецьк, центральний стадіон «Шахтар». Гірники грають свій найперший матч в основному турніри чемпіонської Ліги. Суперник – суперзірковий «Лаціо». І бився «Шахтар», і старався, і грав на зустрічних курсах, і турбував як міг оборону лаціале, і ніби за статистикою ні в чому не програв. Але дуже вже крутим був римський клуб на той момент. 0:3, чисто на класі.

Візит на «Гайбері» не обіцяв нічого крім поразки. Але монструозний «Арсенал» несподівано отримав «двушечку» в перші півгодини. Фартовий, чесно кажучи, гол Бахарєва зі штрафного (який, до речі, привіз Олег Лужний, сфоливши на Воробеї) з рикошетом від Піреса доповнила триходівка Шевчук – Ателькін – Воробей.

Арсен Венгер, судячи з погляду, злегка запанікував. Але його англійцям допомогло вилучення Попова. З величезними труднощами при героїчній грі Вірта, який провів ледь не найкращий матч в житті, «каноніри» суперника все ж дотиснули.

Далі була двоматчева перестрілка зі «Спартою», ну і перша перемога в ЛЧ. Навіть програний матч у Празі запам’ятався шикарнючим Генадія Зубова. «Український Роберто Карлос, як його іноді називали, видав шедевр, якому б позаздрив і сам бразилець.

Боротьба за третє місце і Кубок УЄФА з чеським клубом завершилась успіхом завдяки ще одній історичній перемозі – вікторії 3:0 вдома над «Арсеналом». «Тренування, яке нічого не значило», - охарактеризував цю гру Тьєррі Анрі. Хай так, але для українського клубу вона значила дуже багато. Всі голи забили свої вихованці: Ателькін, Воробей, та молодий талант Олексій «ноги-ножиці» (так його називали журналісти за класні голи «ножицями») Бєлік.

Нефартовий, але крутий Прокопенко

Віктор Євгенович Прокопенко – унікальна в історії «Шахтаря» фігура. Він багато попрацював в клубі на різних посадах, а як тренер створив яскраву, видовищну команду, яку полюбили в не тільки на Донбасі, а й по всій країні. Його обожнювали всі. Від президента клубу до простих вболівальників, і не тільки «Шахтаря». Ну і журналісти, звісно.

Яскравий, з фірмовим гумором але абсолютно простий і не пафосний, щирий та енергійний, життєлюбний – як такого не любити? Та й його команда – така ж яскрава, як і її тренер, давала для цього привід. Ніколи не тримався за посаду і завжди наголошував, що готовий поступитися місцем іншому, якщо це піде на користь команді.

А от з чемпіонством не склалося. Хоча всі шанси були якраз у сезоні-2000/01, але титул знову залишився за «Динамо». І це не тільки «Шахтаря» стосується, до речі. Прокопенко ніколи і не став чемпіоном з жодним клубом.

Втрачене чемпіонство

Після вильоту з Ліги чемпіонів та Кубку УЄФА «Шахтар» продовжив боротьбу за історичний, перший титул. Ключовим міг стати матч в Києві проти «Динамо».

Ця гра виявилась історичною в багатьох аспектах. По-перше, аудиторія у 73 950 глядачів – такого в чемпіонаті України ще не було. По-друге, більш ніж 20 000 вболівальників приїхали у столицю підтримати гірників, і це наймасовіший виїзд в історії українського футболу. Ну й по-третє, «Шахтар» вперше в рамках чемпіонату України обіграв «Динамо» (2:1) в Києві.

«Шахтар» захопив лідерство, але втримати його не зміг. Вирішальною виявилась нульова нічия з ЦСКА у передостанньому турі. Слабкою втіхою для помаранчево-чорних стала перемога над тим же ЦСКА в кубковому фіналі.

«Шахтар» у чемпіонаті України-2000/01 за кількістю матчів (не менше 8):

Вірт – 26 матчів;

Попов, Тимощук – по 25;

Аліуце, Бахарєв, Воробей, Зубов – по 24;

Старостяк – 23;

Ателькін – 21;

Окоронкво - 18;

Абрамов, Глевецкас – 17;

Бєлік, Ндіайє, Шевчук – по 11.

Перший тренер з Європи

В наступному сезоні гірники провалились у Європі. І якщо поразку від «Боруссії» в кваліфікації ЛЧ пробачити цілком можна, то виліт від софійського ЦСКА, та ще й з поразкою 0:3, зрозуміти було важко. Через це Прокопенко вирішив подати у відставку.

Ахметов, хоч і не відразу, але прийняв її. До зими з командою працював Валерій Яремченко, але президент «Шахтаря» публічно заявив, що йде пошук авторитетного тренера з Європи. І такий тренер був знайдений. 9 січня 2002 року першим європейським спеціалістом, який очолив «Шахтар», став Невіо Скала. Невдача в Європі стала каталізатором такого рішення, яке, як потім з’ясувалось, і принесло команді довгоочікуваний титул.

Хоча в чемпіонаті, до речі, і так все було непогано. Донецька команда йшла першою в гострій боротьбі з «Динамо». Саме їх очні матчі багато в чому вирішили долю сезону.

Перше чемпіонство

Серіал під назвою «Динамо» - «Шахтар» на цей раз складався з трьох епізодів. Початок йому поклала гра другого туру у Києві. Гості поступались 0:2, але завдяки голам Воробея та Ндіайє наприкінці гри врятувались від поразки.

Наступного разу команди зійшлись у фіналі Кубку. За два тижні до вирішального матчу помер Валерій Лобановський. Динамівців очолив Олексій Михайличенко, якому в таких трагічних обставинах треба було змусити команду зібратися і зіграти в пам’ять про тренера.

І матч видався на славу. Знову 2:2 в основний час, а вирішальний гол знову в активі Воробея – форвард відзначився на 8-й хвилині овертайму.

І от настало 3 червня 2022 року. У передостанньому, 25-му турі, гірники приймали «Динамо». З 59 очками на першому місці були кияни, їх суперники мали на два очки менше. Заповненим був не тільки стадіон «Шахтар», але й терикон поряд з ареною, з якого можна було подивитись футбол безкоштовно. І от усі 32 з гаком тисячі глядачів побачили, як донеччани перемогли 2:0 завдяки голам… Федорова та Гавранчича. Так, обидва м’ячі забили кияни, але у власні ворота.

 Втім інтрига зберігалась до останнього. Перед завершальним туром претенденти на чемпіонство ще мали зіграти перенесені матчі. «Динамо» розгромило в Маріуполі «Металург» - 6:0. «Шахтарю» в гостях у «Дніпра» було значно важче, але й перемога 1:0 з голом Тимощука їх цілком влаштувала.

Чемпіонський матч

Останній, 26-й тур. «Динамо» в Олександрії грало з «Поліграфтехнікою», «Шахтар» - в Ужгороді проти «Закарпаття». Різниця в одне очко означала, що перемога гарантує донеччанам перемогу. Загальноукраїнської трансляції з Ужгороду не було.

В ефірі Першого національного в той день був «бронзовий» матч між донецьким та запорізьким «Металургами». Нічия 1:1 означала, що донецькі футболісти завоювали бронзу, а їх опоненти залишились четвертими. Але під час цієї гри канал робив прямі включення з Ужгорода. Так країна дізналась, чим завершилась чемпіонська гонка.

Чемпіонат України-2001/02

 26-й тур

«Закарпаття» - «Шахтар» - 0:1 (0:0).

«Закарпаття»: Ковтун, Радченко, Слюсар (В. Маковський, 73), Краснопьоров, Лозинський, Мороз, Богатирьов, Скоба (Щекотилін, 59), Журка, Продан, Карабкін (Бундаш, 79).

Тренер: Юрій Калитвинцев.

«Шахтер»: Ковалевський, Старостяк, Глевецкас (Аліуце, 46), Ндіайє, Флоря, Тимощук, Попов, Левандовський, Зубов (Бредун, 79), Бєлік (Ателькин, 63), Воробей.

Тренер: Невіо Скала.

Голи: Бєлік, 53.

11 июня 2002 року. Ужгород. Стадіон «Авангард». 6 500 глядачів

Паралельно вже почався чемпіонат світу. Через нього «Шахтар» залишився без Окоронкво та Агахови – обидва були викликані у збірну Нігерії. Коментатор матчу В’ячеслав Шарафутдінов, який працював зі стадіону «Авангард», в ефірі сказав, що перед грою в Ужгороді побували Йожеф Сабо та Ігор Суркіс. Джерелом інформації була бесіда з місцевими таксистами. Натяк зрозумілий.

«Закарпаття» перебувало на останньому місці. І навіть якщо ужгородські таксисти сказали правду, відібрати у «Шахтаря» очки видавалось задачею майже неможливою. Видовищним матч не був. «Шахтар», зрозуміло, вів гру, але помітно нервував і загрожував воротам суперників не так часто. Просто потрібен був гол. І він прийшов:

 Цього виявилось цілком достатньо. Скала після матчу зізнався, що гра була далеко не найкращою. Але це вже мало кого хвилювало. Є перше, історичне чемпіонство.

Українці були на перших ролях в першому чемпіонському сезоні

Першу скрипку в чемпіонському сезоні продовжували грати українці, хоча легіонерів вже стало більше в порівнянні з минулим сезоном, а далі цей тренд якось вийде з-під контролю. Але саме з новачків-легіонерів пристойну кількість матчів награли тільки польський півзахисник Маріуш Левандовський, його співвітчизник-голкіпер Войцех Ковалевський та румунський захисник Даніель Росіяни пішли, а Бахарєв став громадянином України.

Лідером команди став Анатолій Тимощук. Хавбек, якому у другій половині сезону виповнилось 23 роки, став єдиним, хто відіграв всі матчі. Він в своєму стилі «вигризав» центр поля і зупиняв суперників, не жаліючи ні себе, ні їх. Його роль у цьому чемпіонстві вельми значна, і тоді ще ніхто не міг уявити, що потім його офіційно позбавлять цього титулу, як і всіх українських трофеїв.

Кращим бомбардиром «Шахтаря» став Андрій Воробей – 9 голів і тільки один пропущений матч. Продовжував давати драйв на фланзі Зубов – мініатюрний вінгер не обмежувався тільки проходами та асистами і в підсумку забив лише на гол менше, ніж Андрій. Міцним гравцем основи і одним з лідерів залишався Михайло Старостяк. Не можна переоцінити і вклад ще одної легенди клубу Сергія Попова.

Унікальна ситуація склалась у воротарській лінії. Так, буває, що два голкіпери проводять приблизно порівну матчів за сезон. Свіжий приклад – Джанулуїджі Доннарумма та Кейлор Навас у «ПСЖ». Але щоб таких було троє – згадати складно. А саме так і сталось: Юрій Вірт, Дмитро Шутков та Войцех Ковалевський в однаковій мірі можуть вважатися основними голкіперами команди у історичному чемпіонаті.

«Шахтар» у чемпіонаті України-2001/02 (не менше 8 матчів):

Тимощук – 26 матчів;

Воробей – 25;

Старостяк – 24;

Зубов, Ндіайє – по 23;

Флоря – 22;

Бєлік, Попов – по 21;

Агахова, Аліуце – по 17;

Бахарєв, Окоронкво – по 16;

Ателькін – 15;

Глевецкас – 12;

Левандовський – 11;

Конюшенко – 10;

Ковалевський, Шутков – по 9;

Вірт – 8.

«Шахтар»-2001/02:  Ковалевський (Вірт, Шутков), Старостяк, Ндіайє, Окоронкво (Глевецкас), Флоря, Тимощук, Попов, Зубов, Бахарєв (Левандовський, Аліуце), Воробей (Агахова), Бєлік (Ателькін).

Бразильська ера

.Епоха італійця закінчилась досить швидко. До нових вершин команду вели інші тренери і гравці. Вже наступного сезону «Шахтар» підписав першого бразильця. Так, Брандао ще не був типовим бразильцем «Шахтаря» і зовсім не відповідав поняттю «чарівник м’яча» - його сильні сторони були зовсім в іншому. Та й перехідний період ще тривав 1-2 роки до приходу Луческу, але саме цей трансфер можна вважати переломним в історії клубу.

Ставало все більше легіонерів. Доходило до того, що команда виходила на поле без українців взагалі, що свого часу посприяло запровадженню ліміту. Але все одно ключову роль відігравали вже іноземці. Не всім це подобалось.

«Уявіть собі, що наш «Шахтар», у якому ще рік тому, до запровадження ліміту на легіонерів, на окремі матчі виходило 10-11 легіонерів, виграє європейський турнір — Кубок УЄФА чи Лігу чемпіонів. Ви будете раді? Я – не дуже.

На вивісці команди назва «Шахтар» (Донецьк, Україна). Але що тут від Донецька та України? Гравці – приїжджі, з далеких країн, тренери – приїжджі, лікар – з Іспанії, директор дитячої академії – з Голландії. То кого вони представляють? А вже до шахтарів вони зовсім не мають відношення», – писав у книзі «З «Шахтарем» назавжди» колишній віце-президент клубу зі зв'язків із громадськістю, спортивний журналіст Марк Левицький.

Що ж, такої дилеми у вболівальників в цьому сезоні точно не буде. «Шахтар» виглядає досить переконливо з переважно українським складом. Як і тоді, на початку ХХI століття.

Фото: «Шахтар»; Анастасія Федоренко.