Сім команд, за якими варто стежити у новому сезоні НБА
Претенденти на чемпіонство та ті, хто має показати серйозний прогрес.
У ніч з 24 на 25 жовтня матчем-повторенням останнього фіналу Західної конференції «Денвер» – «Лейкерс» розпочнеться новий регулярний чемпіонат НБА.
У міжсезоння майже всі команди ліги провели серйозну роботу на ринку: хтось суттєво змінював склад, намагаючись залатати дірки, хтось повністю перезібрав команду, а хтось працював над збереженням лідерів та механізму, що і так дає результат.
Ми спробували розібратися, що та хто в новому сезоні НБА буде найцікавішим, та виокремили сім команд, за якими в кампанії-2023/24 потрібно слідкувати найактивніше. Одразу зазначимо, що тут не варто чекати «Лейкерс», «Денвера» чи інших колективів, із якими і так все зрозуміло – тут ті, хто суттєво змінився з попереднього сезону і повинен зовсім інакше виступити у сезоні новому.
Мабуть, найочевидніший вибір команди, що привертатиме до себе найбільше уваги. Влітку «Бакс» обійшлися без глобальних змін, але вже у вересні несподівано виміняли Деміана Лілларда, коли ніхто навіть не здогадувався про те, що «Мілвокі» взагалі бере участь у цих перегонах за суперзіркового захисника.
Головне запитання – як Ліллард та Янніс Адетокумбо вживатимуться разом. Грек обіцяє, що саме Дейм буде частіше грати із м'ячем, і він не матиме жодних проблем із тим, щоб побути фактично «другим номером» в атаці команди.
Також важливо зрозуміти, наскільки сильно постраждає захист команди без Джру Голідея, оскільки саме він був основною опцією «Мілвокі» в обороні (та чимало зробив саме на своїй половині майданчика у чемпіонському сезоні-2020/21).
На тлі усіх останніх новин, пов'язаних із «Бакс», не варто забувати, що після сезону клуб залишив Майк Буденгольцер, і в новий похід за чемпіонським титулом команда розпочне із Едріаном Гріффіном, для якого це буде перша в кар'єрі робота в якості головного тренера клубу НБА.
На папері «Мілвокі» виглядає одним із основних претендентів на чемпіонство (команда постійно фігурує у трійці різних букмекерських топів, а дехто навіть називає її головним контендером), але зміни в «Бакс» наразі настільки глобальні, що легка прогулянка їм точно не світить. А отже й цікавих матчів та сюжетів від команди Янніса – Лілларда варто чекати чимало.
Друга команда, яка підняла на ноги всю НБА цього вересня (і зовсім не підписанням Святослава Михайлюка) та друга команда, яка обіграла «Маямі» на ринку. «Бостон», який брав участь у двох останніх фіналах Сходу (а в 2022-му взагалі у фіналі НБА), до останніх підписань виглядав командою, що викликає більше запитань, ніж дає на них відповідей, однак «Селтікс», здається, вдалося залатати дірки у складі ще до початку сезону.
«Кельти» зробили серйозний акцент на атаку, віддавши Маркуса Смарта (найкращий гравець захисного плану в сезоні-2021/22, на хвилинку), натомість взявши Крістапса Порзінгіса із доволі важким контрактом. А потім вирішили свою проблему із захистом, підписавши Джру Голідея, що став доступним після переходу в «Портленд» у трейді Деміана Лілларда. Так, довелося віддати Малкольма Броґдона (найкращого шостого гравця попереднього сезону), але, зважаючи на проблеми зі здоров'ям, що знайшлися у баскетболіста під час його періоду в «Бостоні», це виглядає не стільки як втрата, скільки як скидання баласту. Ну і не варто забувати, що молоді «великі» Ґрант Вільямс та Роберт Вільямс також залишили команду.
Тепер «Бостон» – це очевидно зіркова (з такими-то прізвищами та контрактами) команда із людиною, що має чемпіонський досвід. Причому не просто тим, хто був 15-м гравцем ротації команди-чемпіонки, адже Голідей здобував титул з «Мілвокі» в якості однієї з головних зірок колективу. «Селтікс» виглядають збалансованими, а їхня гучна відповідь «Бакс» на ринку означає неабияке бажання боротися з усіма за чемпіонство (причому цього разу не лише на папері, але й по факту).
Не можна сказати, що тепер підопічні Джо Маззулли – головні претенденти на титул, адже це все ще не ідеальна команда, якій є куди рости і є над чим прогресувати, але це точно краще, ніж те, із чим «Бостон» збирався заходити у сезон до появи варіанту із підписанням Голідея. До того ж, український слід у вигляді Михайлюка, який має шанси на те, аби залишитися в складі команди вже після старту сезону, точно додасть матчам «Селтікс» особливого підтексту та інтересу.
Після хаотичної збірки складу по ходу попереднього сезону, до нового чемпіонату «Санз» почали готуватися заздалегідь та провернули кілька важливих та гучних обмінів.
Наприклад, позбулися Деандре Ейтона, який вже не перший рік був у цій команді як кістка поперек горла – і позбутися його за безцінь шкода, і на свій очевидно переплачений контракт він не грав, і каші не псував, і користі не приносив. Натомість «Фініксу» вдалося грамотно замінити центрового Юсуфом Нуркичем, який, принаймні за відгуками на старті підготовки до сезону, ідеально вписався у цей колектив.
«Санз» виторгували Бредлі Біла, що виглядає в однаковій пропорції як чемпіонським мувом, так і агонією та панікою від того, що «Фінікс» просто не розуміє, що їм робити, і змінює щось, просто щоб щось змінити. У цьому трейді аризонцям довелося віддати Кріса Пола – вікового та досвідченого гравця, який давав дуже багато цій команді. І от за менш ніж два тижні до старту сезону «Фінікс» має ідеально запаковані 80% стартової п'ятірки (Букер - Біл - Дюрент - Нуркич), не має розігруючого (не просто стартового, а будь-якого «першого», який міг би повести кудись цю команду) та змушений буде боротися із серйозним дизбалансом старту та людей, які цей старт змінюють під час гри (адже на лаві там вистачає людей, яких набрали просто через можливість взяти за мінімальну зарплатню).
На чемпіонське «ноу-хау» «Фінікс» поки що не схожий від слова зовсім, але старт у команди чи не найсильніший в НБА. Додамо сюди ще й нового тренера – Френка Воґеля, який вже ставав чемпіоном у цьому статусі (у 2020-му із «Лейкерс»). Можливо, саме він має геніальний план, як довести таку не до кінця зібрану або просто незбалансовану команду до титулу.
Від команд, що в міжсезоння змінювали багато, перейдемо до тої, хто зробив один глобальний, але справді потужний обмін. «Голден Стейт» влітку віддав молодого Джордана Пула (схоже, зрозумівши, що переплатив йому в новому контракті, і вирішивши проблему у роздягальні), підписавши Кріса Пола. Номінально другого розігруючого та третього захисника в команді. Запитань це викликало просто безліч, але ані гравці, ані тренерський штаб не дали хоча б натяку на відповідь на жодне із них.
Невже Кріс Пол виходитиме з лави запасних (саме так і робив Джордан Пул)? Сам CP3 заявляв, що готовий до такого сценарію, але чіткої відповіді щодо того, чи буде Пол грати саме «шостого», ми не отримали та не отримаємо, аж поки самі не побачимо, як це працює в матчі «Ворріорз». Так, Кріс Пол та Стеф Каррі максимально різнопланові гравці, хоч і грають на одній позиції. Пол – плеймейкер, той, хто розігрує м'яч, причому робить він це дуже якісно (8,9 асистів за гру в попередньому сезоні, 10,8 за рік до того). А Каррі краще підходить під визначення «поінтгард», тобто захисник, який набирає очки. Теоретично вони можуть навіть вживатися на майданчику разом, але куди тоді подіти Клея Томпсона, або когось із форвардів, які також очевидно потрібні команді (бо хоча б хтось повинен грати у захисті)?
Як Кріс Пол вживеться в одній команді з Дреймондом Гріном, який не любив його ще більше, ніж Пула? Так, зараз у цих двох все прекрасно, вони закопали сокиру війни, мило спілкуються та роздають інтерв'ю, хоч і не приховують, що раніше ненавиділи один одного та готові були поперегризати горлянки, коли зустрічалися на паркеті. Але що станеться, якщо у «Ворріорз» щось піде не так і станеться, скажімо, затяжна невтішна серія, або прикра поразка в клатчі важливого матчу через чиюсь помилку? Чи не даватимуться взнаки деталі ледь не 10-річного протистояння Пола та Дреймонда, які негативно впливатимуть на команду?
І зрештою, а Кріс Пол – це точно те, чого не вистачало «ГСВ» для ще одного чемпіонства? Так, команда підсилилась точково, спробувала зміцнити передню лінію підписанням Даріо Шарича, але чи справді цього достатньо і чи справді Пол стане X-фактором і зачіпить із «Ворріорз» перший в кар'єрі титул?
Словом, з усіх топ-команд сезону саме «Голден Стейт» видається найбільш знайомою, але водночас і найбільш незрозумілою командою. І саме від її матчів та результатів можна очікувати взагалі чого завгодно.
А тепер від команд, які за щось борються та на щось претендують, перейдемо до тих, хто лише розпочинає будувати чемпіонський проєкт. Останнім часом перші номери драфтів не привозили до своїх команд атмосферу оновлення та перспективи, але Віктору Вембаньямі вдалося повернути цей вайб у лігу загалом та до «Сан-Антоніо» зокрема.
Хайп навколо французького бігмена справді навіть не порівнюється із тим, що був навколо перших піків кількох останніх років. Йому в Сан-Антоніо вже присвячують мурали, його вже знають та люблять, від нього багато чекають та покладають великі надії. У Вембаньямі справді вбачають лідера відродження «Сан-Антоніо» – тієї команди, яка постійно претендує на чемпіонство, регулярно грає у фіналах та здобуває титули.
Якщо головним завданням попереднього сезону в «Сперс» було впасти так низько, щоб Віктор Вембаньяма дістався саме їм, то зараз завданням буде правильно підвести француза до НБА та розвинути його, щоб він почав якнайшвидше давати необхідний результат та виправдовувати всі виписані аванси. У «Сан-Антоніо» доволі молода команда, де ніхто не претендуватиме на роль головного та не ставитиме під сумнів авторитет Віктора. У такому середовищі легко розкривати свої таланти та демонструвати всі вміння.
До того ж, попри всі побоювання, у команді залишається Грегг Попович (причому, схоже, залишається ще надовго, влітку він підписав із командою 5-річний (!) контракт), який є по суті символом того самого легендарного «Сан-Антоніо» і зможе передати не лише всі знання, але й цей дух новому, молодому складу команди.
Сам Вембаньяма не приховує, що хоче в першому ж сезоні вийти в плей-оф – він вважає це складним, але все ж реалістичним завданням. Будемо відвертими: якщо французові вдасться затягнути «Сперс» хоча б в боротьбу за плей-ін – це вже можна буде вважати хорошим результатом, а «Сан-Антоніо» зможе спокійніше ставитися до своїх подальших перспектив та вільніше почуватися на ринку, будуючи команду під Віктора та відштовхуючись від його потреб.
Запитайте себе, скільки матчів «Г'юстона» ви бачили минулого сезону? Якщо у вас немає підписки на сервіс NBA League Pass і ви не є фанатом «Рокетс», то, скоріше за все, нуль. Адже офіційний транслятор НБА в Україні Setanta Sports, як і будь-який інший транслятор, що мав базовий пакет прав, який надавався НБА, не показав жодного поєдинку цієї команди. І це не всесвітня змова, а суворі реалії: клуб був настільки поганим минулого року, що ліга навіть не пропонувала транслювати його в базовій підписці. Причому статус такої команда Стівена Сайласа підтвердила ідеально, ставши однією з найгірших у сезоні НБА за усіма ключовими параметрами.
У міжсезоння «Рокетс» суттєво і чи не найбільше в усій НБА оновилися, зробивши одразу кілька важливих дій на ринку.
По-перше, взяли головним тренером Іме Удоку, який у своєму дебютному (і поки що єдиному) сезоні в цьому статусі дійшов із «Бостоном» до фіналу НБА.
По-друге, підписали Фреда Ванвліта, який довго мучився та шукав, куди ж піти із «Торонто», взявши собі досвідченого гравця із чемпіонським досвідом, що має трохи заспокоїти та навіть навчити чогось усіх цих молодих гравців, що зібралися в «Г'юстоні».
По-третє, підписали Діллона Брукса. Так, до нього можна ставитися по-різному (і як до людини, і як до баскетболіста), але заперечувати той факт, що «Рокетс» цим рішенням, ще самі того не розуміючи, суттєво підняли інтерес до себе та своїх матчів – просто безглуздо. Брукс переходив у «Г'юстон» просто хорошим захисником, який встиг дістати Дреймонда та Леброна та феєрично вилетіти з плей-оф із «Мемфісом». «Рокетс» кинули в Діллона контрактом на 80 млн на чотири роки та, здавалося б, сильно переплатили. Тепер же до команди приїде бронзовий призер чемпіонату світу, який встиг пересваритися із ще більшою кількістю суперзірок, не дозволив США взяти медалі ЧС та підняв свою медійну впізнаваність до шаленого рівня, хоч і використовував для цього далеко не найкращі та не найгуманніші методи.
Додамо сюди ще й непогану роботу на драфті та констатуємо, що «Рокетс» справді стали в рази кращими, принаймні на папері. Тепер тут є кому розігрувати, є кому захищатися, і це буде мало схоже на хаотичний баскетбол молодої команди. Головне запитання та інтрига сезону – наскільки сильно цей апгрейд вплине на командні результати команді та чи зможе оновлений «Г'юстон» хоча б поборотися за вихід до плей-оф.
На початку було зазначено, що у цій добірці не варто чекати команд, які нічого суттєво не змінили. То що ж тоді тут робить «Даллас»? Так, «Маверікс» справді не перебудовували нічого глобально, але із цією командою абсолютно нічого не зрозуміло.
У попередньому сезоні команда із Лукою Дончичем та Кайрі Ірвінгом у складі не вийшла навіть до плей-ін (!), посівши 11 місце в турнірній таблиці Західної конференції. Наскільки це справедливий та закономірний результат? Чи справді це реальний рівень цього «Далласа»? Чи справді Дончич та Ірвінг зігралися за літо та готові (і чи готові взагалі) влетіти у новий сезон та провести його більш успішно?
У «Далласа» все очевидно погано, і команда взагалі не має права на ще одну помилку. Бо якщо і зараз у них нічого не вийде, варто чекати новин та інсайдів про бажання Луки Дончича змінити команду та нарешті поборотися за титул (а не за плей-ін, що навіть звучить абсурдно). Влітку клуб підсилив склад Грантом Вільямсом та Рішоном Голмсом, не найтоповішими, але точно надійними опціями в передній лінії, і просто не має достатніх активів, щоб брати участь у більш масштабних угодах та боротися із іншими командами на ринку.
Тож цей сезон для «Далласа» має стати буквально визначальним, можливо, навіть на найближчі кілька років. Адже якщо техасці знову зазнають грандіозного фіаско (а цього виключати теж не можна, бо у виставкових матчах разом з Дончичем та Ірвінгом стартували новачки Дерек Лайвлі та Олів'є Максенс-Проспер, які дуже погано уявляють собі, що таке взагалі гра у нападі на рівні НБА), це може поставити під сумнів навіть їхні плей-оф-перспективи на найближче майбутнє. А отже кожен матч «Маверікс» просто зобов'язані грати як останній.
Фото: Alex Goodlett, Christian Petersen, Patrick McDermott/NBA, AP, Michael McLoone/USA TODAY Sports
