«Стемфорд Брідж» – душа «Челсі». Належить вболівальникам, у 80-х був близьким до зникнення, а зараз є гальмом для клубу
Абрамович так і не зміг його модернізувати.
Сьогодні Михайло Мудрик дебютує перед домашніми вболівальниками «Челсі». Принаймні в цьому мало сумнівів після яскравого старту українця у новій команді два тижні тому в Ліверпулі.
Трибуни «Стемфорд Брідж» уже вітали Михайла оплесками в день його підписання, а сам футболіст уже виходив на газон стадіону. Але цього разу заслужити овації культової арени треба буде грою.
Саме час познайомити з нею, розповівши дві знакові історії з її життя, яке почалось задовго до появи самого клубу.
«Стемфорд Брідж» майже 150 років. Його не раз пробували реконструювати, а у 80-х одна зі спроб мало не призвела до зникнення арени
Якщо футбольний клуб «Челсі» зʼявився на світ у 1905 році, то стадіон «Стемфорд Брідж» (названий за іменем місцевого моста через одну з приток Темзи) до цього уже прожив і пережив чимало.
Арену звели та відкрили ще у 70-х роках ХІХ століття для потреб Лондонського атлетичного клубу. Саме так, на початку призначення у споруди було мультиспортивне, а не лише суто футбольне. І саме тому майже всю свою історію арена мала такий незвичний сьогодні для футбольної Англії елемент як бігові доріжки навколо поля.
У 1904 році «Стемфорд Брідж» викупив англійський бізнесмен Ґус Мірс. Разом з братом Джозефом він прагнув організувати тут регулярні футбольні матчі, для чого замовив відповідну реконструкцію з розширенням місткості арени до 100 тисяч глядачів (більшість місць були стоячими). За цим показником стадіоні був другим у Англії.
Наступний крок – знайти команду, яка б постійно виступала на оновленому стадіоні. Спочатку Мірси запропонували оренду «Стемфорд Брідж» сусідньому «Фулгему», який на той час існував уже 25 років. У ті роки рідну для «дачників» арену «Крейвен Коттедж» ремонтували – влада Лондона була стурбована безпекою глядачів на обшарпаному стадіоні. Але з фінансових причин «Фулгем» відмовився від пропозиції Мірсів.
Тому брати Ґус та Джозеф вирішили створити власний футбольний клуб. Так у 1905 році зʼявився «Челсі», який з перших днів і до сьогодні став виступати на «Стемфорд Брідж». Хоча в їхніх стосунках був період, коли клуб був надто близький до виселення звідси, а сам стадіон – до зникнення.
Після реконструкції у 1904-05 роках «Стемфорд Брідж» кілька десятиліть обходився без оновлення. Тобто, його намагались зробити, але щось ставало на заваді. Наприклад, на початку 60-х «Челсі» був готовий провести масштабне перепланування (збільшення місткості до 150 тисяч!), але за умови, що Футбольна асоціація після цього щороку саме на цій арені проводитиме фінал Кубка Англії. На це ніхто не пішов, тому від ідеї відмовились. Що довше затягували із реконструкцією, тим більшою була потреба в ній. Зрештою, це відіграло ключову роль в цій історії.
У 1970 році голова правління «Челсі» Брайян Мірс (онук Джозефа Мірса) запропонував довгостроковий проект рекострукції стадіону з прицілом на розвиток арени не лише як спортивної споруди. Після нього «Стемфорд Брідж» мав би вміщувати 80 тисяч глядачів, натомість приміщення однієї з трибун мали б заповнити ресторани з чудовим краєвидом на Лондон. Попри те, що перебудову оцінили в понад 6 млн фунтів (величезні на той час гроші), клуб все ж відважився на цей крок, сподіваючись відбити гроші в майбутньому. Але він виявився помилковим.
В 70-х роках «сині» виступали настільки погано, що двічі вилітали з вищого дивізіону. Доходи клубу впали, а розпочата паралельно реконструкція «Стемфорд Брідж» зависла через страйк будівельників і нестачу матеріалів. Зрештою, проєкт не перетнув й першої фази реконструкції, впродовж якої звели лиш одну східну трибуну. «Челсі» почав стрягнути в боргах, які сягнули 4 млн фунтів.
Саме в цей момент, щоб звести кінці, в «Челсі» вирішили відокремити від клубу дочірню компанію Stamford Bridge Properties Limited, яка володіла правом власності на землю під «Стемфорд Брідж» і на якій висіло 1,6 млн фунтів боргів.
Але впоратись самим із боргами сімʼї Мірсів це не допомогло. І на початку 80-х вони окремо продали клуб з усіма боргами підприємцю Кену Бейтсу (за символічну ціну в 1 фунт), а Stamford Bridge Properties Limited з її боргами – будівельній компанії Marler Estates. Просто останні пообіцяли Брайяну Мірсу чималий відсоток від доходів арени після майбутніх реконструкцій. Втім, справжній їхній інтерес був не у цьому. Компанію цікавив не стадіон, а інвестиційна привабливість землі в одному з престижних районів Лондона.
Нові власники «Челсі» та «Стемфорд Брідж» спочатку домовились про оренду до 1989 року. Все б нічого, та Marler Estates затіяли у 1985 році таку собі зворотню реконструкцію – зменшити площу і місткість «Стемфорд Брідж» («зробити стадіон меншим та компактіншим»), щоб звільнити місце для інших будівельних проєктів. Простіше кажучи, власники землі під таким приводом хотіли виселити «Челсі» зі стадіону, щоб розпоряджатись активом повністю на свій розсуд.
На заваді цим спробам став власник «Челсі» Кен Бейтс. Він розумів – якщо дозволити витіснити клуб зі стадіону під приводом реконструкції, повернутись буде складно. Тому він затіяв гру на виснаження – свідомо затягував перемовини про тимчасовий переїзд «Челсі» на інший стадіон на цей період. Паралельно Бейтс планував, що зрештою змусить Marler продати землю йому. Але не сталось ні одного, ні іншого.
Кен Бейтс на «Стемфорд Брідж»
У 1989 році Marler продали Stamford Bridge Properties Limited іншому забудовнику – компанії Сabra Estates. Нові власники після закінчення договору оренди між «Челсі» та «Стемфорд Брідж» повідомили лондонський клуб, що він повинен покинути стадіон, оскільки попередній договір оренди закінчувався. У відповідь Бейтс придумав нову гру в довгу – ініціював судові процеси.
Хто зна, до чого це б усе привело цього разу, але на стику 80-х та 90-х в економіці Великобританії сталась рецесія. Вартість земельних активів різко впала, включно зі землею під «Стемфорд Брідж». Cabra збанкрутувала, а Stamford Bridge Properties Limited перейшла її кредитору – Королівському банку Шотландії. Той у 1992 році уклав з «Челсі» новий договір оренди на 20 років. А тепер найважливіше – цей договір містив опцію викупу за 16,5 млн фунтів. І цією опцією в клубі скористались.
В цьому місці Бейтс проявив турботу про спільну спадщину «Челсі» та «Стемфорд Брідж». Він придумав спосіб, як в майбутньому уникнути повторення таких ситуацій, як з Marler або Cabra, коли хтось інший зазіхне на ласу землю під стадіоном.
За сприяння Кена було створене акціонерне товариство Chelsea Pitch Owners, якому Бейтс та «Челсі» у 1997 році фінансово допомогли викупити «Стемфорд Брідж».
Штука в тому, що акції товариства за 100 фунтів міг придбати будь-який вболівальник «синіх». А щоб різні будівельні компанії чи будь-хто інший в майбутньому не втручались у структуру власності товариства та його рішення, засновники запровадили умову – у кожного з акціонерів рівноцінне право голосу, незалежно від кількості куплених акцій.
Після цього «Челсі» та Chelsea Pitch Owners уклали договір оренди на 199 років за дрібну плату, який діє і сьогодні. І тільки тоді стадіон вдалось нарешті модернізувати. В кінці 90-х відбулась реконструкція, результатом якої й став нинішній вигляд уже 42-тисячного «Стемфорд Брідж» – побудували ще одну трибуну, реконструювали та розширили інші, а на території стадіону зʼявились готель та ресторани.
Абрамович хотів реконструювати стадіон для збільшення доходів. Намагався викупити його у вболівальників, замовив проєкт на 1 млрд фунтів, але заморозив його, коли Британія не продовжила візу
Незабаром після модернізації «Стемфорд Брідж» в кінці 90-х в «Челсі» знову заговорили про реконструкцію. Все просто – у 2003 році в клуб прийшов російський олігарх Роман Абрамович та його незліченні статки.
Практично з цього ж моменту зайшли розмови про оновлення стадіону «синіх». Мотив практичний – це потрібно, щоб вмістити більше вболівальників та отримати більші доходи від матчдея. Мотив репутаційний – Абармович будував топ-клуб з усіма належними компонентами, і сучасний стадіон, звісно, був у цьому списку.
Втім, мова не йшлася виключно про «Стемфорд Брідж». Базово ідея Абрамовича була в тому, щоб знайти неподалік в Лондоні місце для будівництва арени з нуля, щоб перевезти «Челсі» туди. Можливо, це була примха нового власника, можливо, все впиралось у технічну складність реконструкції саме поточного стадіону «синіх».
Річ у тім, що з двох боків «Стемфорд Брідж» підпирають лінія метрополітену та наземна колія міського залізничного транспорту. Це перешкода на шляху розширення арени. Окрім цього, одразу за колією розташоване вікове кладовище Бромптон, гробниці якого можуть постраждати від роботи надто гучної техніки. Це перешкода для темпу перебудови.
Наостанок ліміт від влади Лондона по максимальній висоті стадіону – після реконструкції арена не має заважати вигляду на Собору святого Павла з Річмонд-парку, між якими 15 км відстані та «Стемфорд Брідж» посередині.
Той самий вигляд на Соборо святого Павла з Річмонд-парку, але в 50-х роках минулого століття
Тому не дивно, що Абрамович спробував звести домівку для свого клубу в іншому місці. Здається, так просто було б дешевше і простіше. І таких спроб було кілька. Одна з останніх – на початку минулого десятиліття клуб намагався викупити на торгах територію колишньої вугільної електростанції в районі Баттерсі. Але пропозицію «синіх» перебили інвестори з Малазії.
Втім, навіть якби «сині» виграли ті торги, то зіткнулися би з однією вагомою перешкодою. Річ у тому, що чинний договір оренди між клубом та Chelsea Pitch Owners (той самий, підписаний ще в 90-х) містить умову – якщо «Челсі» вирішить коли-небудь покинути «Стемфорд Брідж», то не зможе далі виступати під нинішньою назвою. Крапка.
Тому паралельно правління Абрамовича в «Челсі» пропрацьовувало спосіб обійти цей нюанс. У 2011 році клуб спробував вплинути на голосування акціонерів Chelsea Pitch Owners про можливу передачу прав на «Стемфорд Брідж» – принаймні, преса писала про те, що в переліку акціонерів компанії в останні перед голосуванням тижні зʼявились 20 осіб, які придбали акцій на 200 тисяч фунтів. Вболівальники запідозрили в цьому вплив російського олігарха.
Але й тут задум не спрацював. Необхідних для прийняття такого рішення 76% голосів не назбиралось, а стосунки з вболівальниками тільки погіршились. Керівництво клубу дало задню. І більше не поверталось до подібних спроб, тільки аби відновити прихильність місцевих шанувальників.
Власне, зробити щось подібне в майбутньому було б іще важче – з ростом глобальної впізнаваності «Челсі» суттєво зросла й кількість акціонерів Chelsea Pitch Owners, до переліку яких міг увійти прихильник «синіх» з будь-якої точки світу. У 2022 році кількість акціонерів СРО становила 14 тисяч людей (серед них Джон Террі, Френк Лампард, Жозе Моуріньою, Томас Тухель), які володіли приблизно 21 тисячею акцій. Вплинути на голосування такої кількості людей стало в рази складніше.
Тому після цієї поразки у Абрамовича був тільки один вихід – реконструювати «Стемфорд Брідж». Так через кілька років зʼявився проєкт ультрасучасної арени від архітекторів швейцарської компанії Herzog and De Meuron, в портфоліо якої «Альянц Арена» в Мюнхені та «Пташине гніздо» в Пекіні. Реконструкцію оцінили в 1 млрд фунтів.
Передбачалось, що оновлений «Стемфорд Брідж» вміщатиме понад 60 тисяч глядачів, а роботи займуть чотири роки, задля яких команді довелось би якийсь час виступати на іншому стадіоні. Щодо СРО, то вони були готові дозволити такий тимчасовий переїзд, адже «Челсі» суттєво програвав іншим топам АПЛ в плані місткості та потенціалу власної арени. Пафосно кажучи, це мала бути одна з найбільших трансформацій в історії «синіх».
Але наша історія про мучеництво «Стемфорд Брідж», тому цієї трансформації не сталось. Спочатку клуб довго вибивав дозвіл на перебудову та відповідні роботи у місцевої влади, бо в тієї довгий час не було всіх потрібних дозволів від мешканців району.
В якийсь момент все вперлось в персону Ніколаса Кростуейта, банкіра на пенсії, чий будинок сусідить зі стадіоном. Той опирався, бо після реконструкцій його хата втратила б значну дозу природного світла. Простіше кажучи, опинялась в монументальній тіні фасаду переробленого «Стемфорд Брідж». Дійшло до того, що Кростуейт навіть подав до суду на «Челсі» через спробу реконструкції.
Втім, керівництво «синіх» з допомогою влади району Фулгем змогло порозумітись із Ніколасом, домовившись про грошову компенсацію та врегулювавши усе поза судом. Так у 2018 році «Челсі» нарешті отримав зелене світло на підготовку та початок робіт.
Але до них, звісно, не дійшло – втрутилась політика. У тому ж 2018 році в англійському Солсбері сталась спроба вбивства громадянина Великої Британії Сергія Скрипаля, який в минулому був російським розвідником. Це загострило стосунки між британською владою та російською, яку й підозрювали у скоєному. Дійшло навіть до розмов про можливий бойкот збірною Англії ЧС-2018 у Росії.
На фоні цих подій британська влада відмовила Роману Абрамовичу у продовжені візи інвестора першої категорії. Через 11 днів після цього офіційний сайт «Челсі» повідомив – проєкт реконструкції «Стемфорд Брідж» заморожено через «несприятливий інвестиційний клімат». Формальний привід для цього все ж був – британське суспільство якраз переживало підготовку до Брекзиту, наслідки якого могли вплинути і на перебіг перебудови стадіону «Челсі». Наприклад, через здорожчення будматеріалів.
Так ця історія зайшла в глухий кут.
У 2020 році закінчився строк виданого дозволу на реконструкцію «Стемфорд Брідж», поновити який уже було неможливо – тільки пройти процедуру отримання заново. При цьому до останніх днів Абрамовича в «Челсі» керівництво клубу не заявляло остаточно про відмову від модернізації стадіону. Натомість декларувало колись-небудь повернутись до цієї ідеї.
Тому до сьогодні «Стемфорд Брідж» залишається хоч і культовим, але старомодним стадіоном, який не може задовольнити потреби такого топ-клубу. В певному сенсі він є його якорем, який застряг у минулому, через що не дає перейти на новий етап розвитку, збільшивши дохід та ставши привабливіши футбольним брендом.
Можливо, ситуація зміниться з приходом американських власників на чолі з Тоддом Боелі. Власне, однією з вимог продажу «Челсі» торік було те, що покупець зобовʼязаний провести реконструкцію «Стемфорд Брідж». Ця умова також була запорукою того, що в клуб прийдуть люди з довгостроковими планами на нього.
Влітку минулого року британська преса писала, що Боелі разом з партнерами уже шукає архітектора для майбутньої перебудови. Вболівальники «Челсі» точно сподіваються, що цього разу справа таки дійде до очікуваного закінчення і без драматичних поворотів на шляху.
Фото: Blom UK via Getty Images, The Athletic, Stamford Bridge, Global Look Press
