Настав час змінити Закон «Про спорт». Пропозиція Юрія Свиридова з «Шахтаря»

Сьогодні, 19 вересня, Комітет Верховної Ради України з питань молоді і спорту має намір розглянути поправки до Закону України «Про фізичну культуру і спорт». Я мав можливість ознайомитись із порівняльною таблицею до проєкту Закону й загалом нарахував близько 140 поправок. Деякі поправки не мають суттєвого значення, але є такі, що звертають увагу. Я зроблю акцент на 4 моментах, що, на мою думку, мають значення.

По-перше, я вважаю, що Закон, який було ухвалено ще в 1994 році та протягом 28 років суттєво змінено, не відповідає вимогам часу. Його основна проблема – концентрація повноважень з формування й реалізації державної політики у сфері спорту в центральному органі влади, яким наразі є Міністерство молоді та спорту України, тобто відсутність демократії.

По-друге, Закон побудовано на основі пострадянської моделі спорту, де основна увага приділяється спортивним результатам, а не розвитку суспільства та покращенню добробуту громадян.

По-третє, запропоновані поправки продовжують зміцнювати повноваження Міністерства молоді та спорту. Наприклад, пропонується, що пріоритетом державної політики у сфері спорту має бути розвиток олімпійського та паралімпійського спорту (стаття 4 Закону), а Міністерство визначає купу питань різного рівня – від пріоритетних видів спорту для фінансування (стаття 5) до затвердження зразків нагрудних знаків (стаття 44).

По-четверте, проєкт Закону не має чітких показників стану розвитку фізичної культури й спорту. Як і в переважній більшості інших випадків, пропонується, щоб ці показники затверджував сам центральний орган влади.

Тобто, інакше кажучи, чинний Закон у разі прийняття поправок має зміцнити такі бар’єри:

▪️ Монополія центрального органу влади (Мінспорту) на формування і реалізацію державної політики.

▪️ Подальше ігнорування розвитку масового спорту, що стосується переважної частини населення.

▪️ Безпосереднє втручання в роботу федерацій (порушення базового принципу європейської моделі спорту – автономії) через реалізацію політики пріоритетного фінансування.

▪️ Відсутність дійсних показників ефективності розвитку спорту.

▪️ Неспроможність сектора спорту сприянню трансформації країни, формуванню демократичних цінностей та інтеграції у європейське суспільство.

Як би не пройшло засідання Комітету, вважаю, настав час говорити про заміну чинного Закону на новий і реформування сегменту спорту взагалі. Чинна модель неспроможна визнати той факт, що фізична активність населення має значно важливіше значення для добробуту країни порівняно з медалями для змагань 500 спортсменів, які представляють країну на міжнародній арені.

Новий Закон має бути побудовано за європейськими принципами демократії, насамперед з акцентом на розвитку клубної системи, з чітким розмежуванням формування державної політики та її реалізації різними суб’єктами (у сфері спорту вищих досягнень і в масовому спорті), як це організовано в багатьох європейських країнах.

Абсолютно переконаний, що жодна зі 140 правок не має позитивного сенсу для майбутнього спорту нашої країни. Тільки реформування всієї політики та зміна законодавства зможе переформувати основи спорту з пострадянських на європейські. Сподіваюся, серед народних депутатів, представників Комітету знайдуться ті, хто, якщо не поділяє на 100% моєї думки, принаймні готові наразі починати діалог у напрямі перебудови державної політики у сфері спорту й фізичної активності.