Віні, Джуд, Родріго – і тепер Мбаппе. На яке місце у рейтингу атак «Реала» ХХІ століття вони потягнуть?
Трансфер француза сформує новий «галактікос» у нападі.
Важко уявити, що повинно статися, щоб Кіліан Мбаппе цього літа:
а) не покинув «ПСЖ»;
б) перейшов в іншу команду, а не в «Реал».
На повторення сценарію дворічної давності можна сміливо давати >1%, а отже трансферна сага француза нарешті близька до завершення. І тут постають наступні питання – як, де та наскільки добре Мбаппе гратиме у Мадриді.
Мбаппе у «Реалі» майже напевно гратиме у центрі – поруч з Вінісіусом, Беллінґемом та Родріго
Сумніви щодо позиції Кіліана небезпідставні, адже номінально він завжди вважався лівим вінгером. Підтвердження – присутність у топ-3 гравців цього амплуа за версією Дарійо Срни поруч з Вінісіусом Жуніором та Михайлом Мудриком. Якщо ж серйозно, то саме тема взаємодії Мбаппе з бразильцем викликає багато дискусій.
Якщо ви часом не стежили за «ПСЖ» чи Лігою 1, то там багато чого змінилося. Усі пам‘ятаємо інсайди, мовляв, Кіліан скаржився, що не грає на рідному фланзі, який віддають Неймару. Йому ж доводилося виходити у центрі нападу, що начебто не є для нього найкомфортнішим місцем. Однак у конкретику ця історія не переросла. По-перше, з Неймаром та Ліонелем Мессі він залишався на вістрі атаки (сюрприз, забаганки у Парижі ні до чого не призвели). По-друге, коли обидві вікові зірки влітку покинули «ПСЖ», Мбаппе не позбавився ролі форварда.
Трохи цифр для підтвердження – донедавна у нього тривала серія з 14 матчів поспіль на позиції центрального нападника (до зустрічі з «Нантом» 17 лютого). І 60 з 78 ігор загалом на клубному рівні протягом двох сезонів. Додамо сюди факт, що Вінісіус у «Реалі» є «гравцем франшизи», і розуміємо, що повернення на фланг французу не світить.
У такому випадку у «вершкових» знову вимальовується щось схоже на «галактікос» у лінії атаки – з Родріго справа та «десяткою» Джудом Беллінґемом.
Цікаво подивитись, чого досягне ця четвірка та як впише свої імена в історію «Реала». Зірковий напад у Мадриді був завжди, особливо у ХХІ столітті.
Ми склали відповідний рейтинг за 24-річний період, щоб порівняти, з ким доведеться «конкурувати» новій атаці Карло Анчелотті. Один з пріоритетних критеріїв – успішність в плані командних досягнень, але не без уваги до індивідуальних результатів та іміджу.
10.
Літня трансферна кампанія 2009-го стала першою для Флорентіно Переса після повернення на посаду президента клубу – у те вікно підписали Кріштіану Роналду, Кака, Каріма Бензема, Хабі Алонсо. Спрацювало у довгостроковій перспективі, але не у дебютний сезон, коли увесь напад видозмінився (навіть в Гонсало Ігуаїна була ротація з Бензема).
Ця трійка довше, ніж на один рік, не закріпилася – бразильця почали мучити травми, Карім згодом остаточно витіснив Гонсало. А кампанію 2009/10 «Реал» провалив – фінішував другим у Ла Лізі та не виграв жодного трофея. Тож зв‘язка Кака-Роналду-Ігуаїн замикає рейтинг, випереджаючи лише еру після продажу Кріштіану та лінію атаки поточного сезону, адже він ще не завершився.
9.
Атака з 10-го місця, власне, змінила у «Реала» Ар‘єна Роббена, Рафаела ван дер Варта та Рауля. Такий лінк-ап теж не був довговічним – для нідерландців це один з двох сезонів у Мадриді та єдиний у статусі основних. Легендарний же іспанець з приходом новачків став фігурою ротації.
Last Dance у статусі основного у Рауля разом з Роббеном, ван дер Вартом та Ігуїном не вдався – друге місце та виліт в 1/8 фіналу ЛЧ («прокляття» протягом 6 років), але вони хоча б Суперкубок Іспанії взяли.
8.
«Прокляття» почалося зі спроб побудувати «галактікос». Просто погляньте на прізвища – Роналдо, Луїш Фігу, Зінедін Зідан, Девід Бекхем. І 8-ме місце у рейтингу. Спірно? Можливо, але у період з 03/04-го до 05/06 «Реал» виграв лише 1 (!) трофей, і то Суперкубок, жодного разу не дійшовши до півфіналу ЛЧ. У кампанії 2002/03, коли у цій банді ще не було Бекхема, мадридці взяли одну Ла Лігу.
Зіставляючи витрачені ресурси та результат, цю атаку «вершкових» можна опустити й нижче, але вони все ж довгий час провели у команді та дарували вболівальникам якщо не титули, то емоції і шоу. Куди у футболі без цього?
7.
Стів Макманаман, напевно, один з найменш зіркових гравців з усіх представлених вибірок. За статусом у «Реалі» не виділявся – приходив вільним агентом, а у сезоні 2000/01 наближався до 30-річчя. Проте був основним разом з Раулем та Фігу, нехай не дуже успішно конвертував ігровий час у результативні дії.
Хай там що, аргументом є результат – чемпіонство та півфінал ЛЧ, де «вершкові» поступилися «Баварії».
6.
Ця четвірка разом з Жозе Моурінью насправді не сильно краща в плані трофеїв, ніж зірки середини нульових: одна Ла Ліга, один Кубок, один Суперкубок.
Однак: 1) це вже хоч щось; 2) з Моурінью тричі виходили у півфінал ЛЧ.
І це також були емоції та шоу, за які одразу плюс кілька позицій у рейтингу: геніальний Месут Озіл, близький до прайму Роналду, Анхель Ді Марія вже у своєму праймі. Тому складу та Жозе не вистачило буквально дещиці. Серія пенальті з «Баварією» досі перед очима – промахи Кріштіану та Кака, удар у космос від Серхіо Рамос та «Особливий», який за цим спостерігав на колінах.
5.
Поміж складними періодами у «Реала» було 2 спокійних роки принаймні на внутрішній арені – два поспіль чемпіонства з Капелло та Шустером.
В обох тренерів лінія атаки переважно складалася з пари Руд ван Ністелрой-Рауль, коли іспанця треба було опускатись на фланг чи під нідерландця у центрі, а також з молодого Робіньйо справа та Гуті/Снейдером вище у півзахисті.
Ван Ністелрой за цей час настріляв 53 голи, поки його не підкосили травми, а Гуті віддав 27 асистів.
4.
Спойлер – далі йдуть гравці, які приносили «Реалу» Кубки ЛЧ у XXI столітті. Найменш примітною з них, звісно, є команда 2021/22, до тріумфу якої взагалі заведено скептично ставитись через сценарії матчів плей-оф.
І за іменами напад точно поступається топ-3 – Вінісіус ще не був на піку форми, як і Родріго, який чергувався справа з універсалом Федеріко Вальверде. Виняток – Бензема, бо той сезон подарував йому «Золотий м‘яч».
3.
Одне з двох культових тріо найбільшого розквіту іспанської Ла Ліги у ХХІ столітті – ВВС. Ця трійка завоювала для «Реала» два ЛЧ за три роки, взяла одне чемпіонство та виграла один Кубок Іспанії.
А разом з тим стала однією з найкрутіших зв‘язок в Європі за сумарними індивідуальними цифрами.
2.
Черговий суперечливий вибір – рішення поставити нижче атаку, яка протрималася разом три роки, ніж атаку, яка провела разом всього один сезон.
Новітня історія – це, звісно, круто. Але пара Рауль-Фернандо Морієнтес, а під ними Зідан та Фігу – не менш легендарно. Щоправда, у Ла Лізі такий зірковий склад фінішував лише третім, зате в ефектному стилі виграв ЛЧ. З тим самим історичним голом Зінедіна у фіналі проти «Баєра».
1.
Без зайвих коментарів – єдина трійка нападу, яка двічі поспіль вигравала для «Реала» ЛЧ. Після сезону 2015/16 у Гарета Бейла почався спад, а Зідан перейшов на схему з ромбом та встановлював усі можливі рекорди.
Роль «десятки» дісталася Іско, який діяв під дуетом Бензема-Роналду – один жертвував собою заради партнера, а інший цю жертву виправдовував шаленим внеском у результати команди. У такому тріо «вершкові» виходили у старті на фінали ЛЧ у Кардіффі та Києві (коли героєм зі заміни все ж став Бейл). Плюс вони мають в активі титул Ла Ліги у кампанії 2016/17.
Проте справедливо зазначити, що сила команди Зідана була у балансі – з не менш топовими півзахистом та захистом.
***
І повинно статись щось екстраординарне, щоб нові зірки «Реала» якимось чином переплюнули найкращу атаку загалом в історії клубу:
«Вершкові» з 1955-го до 1960-го взяли 5 поспіль Кубків чемпіонів, але у такому складі у нападі зібралися лише в одному з цих сезонів. Нічого крутішого за індивідуальностями та результатами з того часу у Мадриді не було.
Фото: інфографіка Tribuna.com, D.Nakashima/AFLO
