Грізманн для «Атлетіко» – як Девіч для «Металіста». 7 спільних фактів
Антуан став найкращим бомбардиром в історії «матрацників».
Перший півфінал Суперкубка Іспанії між «Атлетіко» та «Реалом» став не просто мадридським дербі. Цей поєдинок став історичним для мадридського клубу, адже Антуан Грізманн забив свій 174-й гол за «матрацників», обійшовши таким чином легендарного Луїса Арагонеса, з яким декілька тижнів ділив першу сходинку у списку найкращих бомбардирів в історії «Атлетіко».
Обмірковуючи це досягнення француза, несподівано у голову прийшло багато аналогій з кар'єрою Марко Девіча в «Металісті». Так, це зовсім різні рівні – Грізманна знають у всьому світі, він грав із «Атлетіко» у фіналі ЛЧ, а Марко з харківським клубом заглядав у цей турнір лише на пару матчів кваліфікації.
Але все ж у їхніх історій у складі своїх головних команд у кар'єрі є аж 7 дуже схожих фактів.
Така ситуація цілком типова для футболістів із Бразилії чи Аргентини – просто через те, що за латиноамериканським футболом стежить менше людей. Але й Антуан, і Марко знайшли свої команди, переміщаючись усередині Європи.
Щоправда, якщо Грізманн змінив країну ще юнаком, коли перейшов до академії «Реала Сосьєдада», то Девіч до 22 встиг змінити аж чотири сербські клуби. Натомість вони сходяться в тому, що вийшли на свій топ-рівень лише у другій своїй команді у новій країні – француз класно пограв за «Сосьєдад», але став всесвітньо відомим після переходу до «Атлетіко» у 2014-му, а серб провів рік у «Волині» під керівництвом Кварцяного, перш ніж знайшов клуб свого життя у 2006-му.
У жовтні 2014-го ніхто з фанатів «Атлетіко» і уявити не міг, що саме Грізманн стане найкращим бомбардиром в історії їхнього клубу. Суддя дав фінальний свисток у матчі «матрасників» проти «Хетафе», мадридський клуб переміг 1:0, але Антуан знову йшов з поля без забитого м'яча у поєдинку Ла Ліги у складі нової команди. Неприємна серія перервалася лише в 10-му турі, коли француз зробив дубль у ворота Кордови (4:2).
Від Девіча ніхто й не чекав високої результативності, адже на той момент його найкращим показником по голах у чемпіонаті були 4 точні удари за «Вождовац». Однак все ж таки команді Маркевича потрібні були голи. Марко перервав мовчання в 11 турі чемпіонату України, забивши єдиний і переможний гол у поєдинку проти донецького «Металурга».
Поясненням тривалої серії без голів у лізі можна вважати інший факт – в обох спочатку були дещо інші завдання на полі.
Дієго Сімеоне у стартових турах сезону 2014/15 вважав за краще використовувати Грізманна у ролі вінгера, пробуючи його то на лівому, то правому фланзі. Основним центрфорвардом тієї команди був Манджукич, а першими замінами – Рауль Хіменес та Рауль Гарсія. Хоча по ходу того сезону Антуан все ж таки накопичив 8 матчів у ролі центрального нападника (а також грав відтягнутого форварда, як і зараз інколи).
Для когось це може стати відкриттям, але Марко Девіч до переходу у «Металіст» був ще далі від голів, ніж Грізманн у «Атлетіко». Він переважно грав у центрі поля, про що сам розповідав у першому своєму сезоні за харківську команду.
«І у «Волині», і в інших попередніх командах я виступав саме в центрі поля. У півзахист мене поставили ще тоді, коли я тільки почав займатися футболом. Чи комфортно мені там? Думаю, так, адже хавбеки мають масу можливостей для вираження своєї індивідуальності на полі. Вони можуть бути корисними команді і в обороні, і в атаці. При цьому нападу вони часом приділяють уваги все ж таки більше. А взагалі, зізнаюся вам, мені байдуже, де грати. Важливо – грати та бути корисним своїй команді», – говорив Марко у 2006-му.
Трохи згодом Девіч опинився вже на фланзі атаки, а потім став ідеальним центрфорвардом. У сезоні 2007/08 забив в УПЛ аж 19 голів, за що отримав нагороду найкращому бомбардиру чемпіонату.
Мабуть, один із головних фактів, якими схожі кар'єри двох легенд цих клубів.
У липні 2019-го трапилося те, про що говорили давно, але у що фани «матрацників» довго не хотіли вірити. Грізманн став гравцем «Барселони» – не головного історичного ворога, але прямого конкурента у боротьбі за титул. А влітку 2021-го Антуан повернувся в «Атлетіко» – спочатку на правах оренди, а потім на повноцінний контракт.
У травні 2012-го сталося те, у що фани «Металіста» не могли повірити, навіть незважаючи на інсайди, які передували трансферу. Девіч став гравцем «Шахтаря» – не головного історичного ворога, але прямого конкурента у боротьбі за перші місця. Щоправда, у Донецьку Марко затримався ненадовго – вже у лютому 2013-го повернувся до Харкова.
Спершу і мадридські, і харківські вболівальники ставилися до повернення без особливої радості та теплоти. Але Антуан та Марко своєю грою змусили забути про ті неприємні для фанатів сторінки.
Ще один цікавий збіг.
Дієго Сімеоне запрошував Антуана Грізманна в «Атлетіко» – і цей тандем досі разом. Під керівництвом Сімеоне француз провів уже 365 матчів. Могло б бути більше, якби не тимчасовий відхід у «Барселону».
Мирон Маркевич запрошував Марка Девіча в «Металіст» – і цей тандем був разом до 2014-го, поки обидва майже одночасно не залишили Харків. Під керівництвом Маркевича Девіч провів 223 матчі. Могло б бути більше, якби не тимчасовий відхід у «Шахтар».
Цей факт не тішить обох героїв нашого матеріалу. Обидва виступали за «третю силу» свого чемпіонату, часто поступаючись титулом двом головним клубам країни. Щоправда, тут є цікаві нюанси.
«Атлетіко» все ж таки брав «золото», але в сезоні 2020/21, коли Грізманн якраз був у столиці Каталонії. У Харкові ситуація протилежна – Девіч отримав золоті медалі за половину сезону 2012/13 у «Шахтарі», а от «Металіст» до заповітної мрії так і не дістався.
І головне – що й стало приводом для цього тексту.
Антуан Грізманн – найкращий бомбардир в історії «Атлетіко» зі 174-ма голами. Марко Девіч – найкращий бомбардир в історії «Металіста» з 98-ма голами.
Дві легенди своїх клубів.
