«У нас є маленький Мбаппе». Житомир нарешті побачив УПЛ – з топовою фан-зоною, фанатами на трибунах та тривогою на 89-й хвилині
Репортаж Костянтина Варварика.
Нарешті це сталося! Уперше за моє життя житомирянина (та й за життя усіх житомирян) відбувся матч УПЛ за участі місцевої команди. Звісно, домашній він фактично, але не номінально, адже принциповий суперник, «Верес», любʼязно погодився віддати перший тур ліги у Житомир.
Хай там як, але і матч, і організація довкола нього (а «Полісся» організувало цілу фан-зону!) залишили позитивні враження – і забезпечили цей репортаж контентом.
«Полісся» організувало фан-зону: розваги для дітлахів, ігри у футбол дорослим, футболки Усика
За дві години до старту матчу «Полісся» відкрило свою фан-зону неподалік головного майдану Житомира – майдану Корольова. Самого ракетобудівника-конструктора навіть вбрали відповідно – у звʼязку жовто-зелених клубних шаликів.
Власне, принаймні на своєму районі особливо натяків на те, що у місті сьогодні футбол, не було. Окрім Корольова-вболівальника, знайшлося кілька в центрі – банер біля міськради, що буквально за 5 хвилин від самої фанзони...
І оформлення вулиці власне біля майданчика колишнього кінотеатру «Жовтень» (у ньому вже десятиліття що завгодно, окрім кінотеатру, насправді). Зате кадр вийшов відносно гарний – з одним із символів міста, годинником на будівлі міськради.
Новий бульвар, частину якого й зайняла фан-зона, було теж прикрашено жовто-зеленими стрічками.
Власне, у самій фан-зоні великого натовпу застати не довелося – справедливості заради, під час матчу мене у ній і не було. Її ж-бо запустили за дві години до початку – і поки всі дивилися на страждання «Оболоні» та «Колоса», у Житомирі був свій двіж.
Організатори постаралися добре – хоча очевидно, що цільовою авдиторією їхніх старань були саме дітлахи. Тут тобі й аквагрим, де можна намалювати лого «Полісся» на пів щоки, й мінімайстеркласи з футболу, й настільний футбол (з нього навіть проводили змагання серед команд дітей!), й аерохокей, й футбольний дартс, для менших – розмальовки та можливість намалювати власний малюнок. Творіння дітлахів навіть вивісили на виставку – проблема була лиш, що вітер був проти.
Окрім того, охочі, які підходили за віком, могли записатися у дитячо-юнацьку школу.
Що цікаво, для них усіх була й додаткова мотивація – за активність (у тому числі фото у фотозоні з відповідними гештеґами) вони отримували квитки, які могли обміняти на атракціони або призи.
Трохи розговорився з одними з волонтерів, спитав, який прогноз дадуть на матч з «Вересом». Відповів, що рівняни – доволі серйозна команда з досвідом в УПЛ, та й сам матч – дербі, але вірить, що «Полісся» виграє 2:0. Шкода, не взяв контакт – прогнозист-то влучний!
Був на фан-зоні й фудкорт (чесно – мене не звабив), й фан-шоп. З цікавого й такого, чого нема на онлайн-сайті – ігрова футболка з прізвищем Олександра Усика. Коштує 2300, сфотографувати змоги не було, можливо, можна спіймати у фізичному фан-шопі в місті – якщо вам раптом її захотілося.
Загалом, якби мені було десь років 5-7 – мені було б точно не нудно, а батькам довелося б мене бодай намагатися не загубити. І це насправді круто – кажу як людина з Житомира, у якої в пʼятирічному віці клуб зник, а відродився, коли я вже в Житомирі постійно не жив.
Батькам з розваг, які вдалося помітити, дісталося змагання з ударів по малих воротах з регламентом, який краєм вуха слухав-слухав, так і не зрозумів. Схоже, було весело – принаймні, це дійство зібрало найбільше людей довкола себе.
А, ну й сам екран, де потім дивилися матч, виглядав ось так.
Лишається з обережним оптимізмом сподіватися, що така крута акція була не одноразовою і на наступні матчі (бодай домашні) «Полісся» не відійде від такої практики.
Історії з матчу: два вилучення, непорожні трибуни, тривога за 2 хвилини до завершення
Стадіон у Житомирі з невибагливою назвою «Центральний» – ще одна болюча тема усього мого дитинства. Занепав він остаточно разом з клубом у 2005-му, відтоді його вічно ремонтували-реконструювали – так, аж поки я не переїхав до Києва. Хоча центральний вхід з мальовничого Шодуарівського парку досі реконструюють.
А шкода, бо хотілося почати текст більш цікавою розповіддю про парк і фонтани в ньому. Але нічого, іншим разом – вірю, що колись-то й добудують його.
На трибунах стадіону – когнітивний дисонанс: з одного боку, фанатський банер «Зараз ми далеко, але завжди з вами», з іншого – наполовину заповнений сектор вболівальників. Насправді був ще один такий, трохи менший – але він розташовувався прямо за моєю спиною, і фотографувати його було банально незручно.
Нагадуємо, що відвідування матчів УПЛ для вболівальників заборонено. І «Полісся» явно тут награло на штраф УАФ (або «Верес», бо номінально він був господарем 🙃).
Підтримка була й за межами стадіону – довкола огорожі також зібралися фанати «Полісся», і їх було чути доволі добре.
На протилежному боці стадіону, як видно, банер з цитатою неначе з інстаграму Михайла Мудрика – «Неважливо, хто навпроти, важливо, хто поруч». Хоч цьому є й логічне пояснення – клуб буквально пояснює, чому навпроти немає трибуни, але «вовки» тут точно виправдали своє прізвисько, хе-хе.
Ще з цікавого – диктор час від часу, оголошуючи спонсора BGV Group, не забував нагадувати, що президент – Буткевич Геннадій Владиславович. Тож і я вам теж про це нагадаю!
У перерві ж однією з головних зірок на трибунах був директор «Полісся» з маркетингу, медіа та спонсорства Олександр Денисов: з ним і спілкувалися, й робили селфі (навіть стюарди!).
Зворушливий момент перед початком матчу – капітан «Полісся» Владислав Огіря вийшов з прапором України з написом «Фортеця Азовсталь».
Не встигли ще всі дійти й усістися, як Бені Макуана, про якого хтось позаду пізніше сказав «у нас є маленький Мбаппе», забив. Перший гол УПЛ в сезоні, і, що важливіше для місцевої публіки, перший гол «Полісся» в УПЛ в історії. Хоч люди з символікою горезвісної White ZT Family й були присутні на трибунах, при святкуванні голу чи оголошенні конголезця жодних образ у його бік не лунало.
А коли Юрій Калитвинцев замінив Макуана, то трибуни аплодували. Було за що – окрім власне голу, Бені дуже класно проявив себе активністю й сміливістю в діях на полі. Здається, у місцевої публіки зʼявився перший улюбленець з епохи УПЛ.
Другий гол теж варто згадати – Пилип Будківський скористався зростом та відправив мʼяча у ворота.
З веселого також – ситуація з вилученням Андрія Гітченка і штрафним у бік воріт «Полісся», яке до перегляду Ігорем Пасхалом ВАР було взагалі-то пенальті без червоної. Ясно, що всім хотілося зрозуміти, що ж там відбулося – дякувати, що 7-й сектор, де я й сидів, мав над нами віп-ложу – з увімкненою на моніторах трансляцією. Такий собі ВАР для журналістів й уболівальників. Зручно!
Удесятьох «Полісся» насправді доволі непогано трималося – аж поки «Верес» не урівняв склади. Денис Балан отримав другу жовту за симуляцію – не усі одразу зрозуміли, що взагалі відбувається. Але більшість точно не сумувала через це.
Сумували вже за кілька хвилин. Десь на 86-й хвилині «Київ Цифровий» мені повідомив, що у Києві – повітряна тривога, і далі була лиш одна думка: аби встигли дограти. Не встигли – на 88-й сирени зазвучали й у Житомирі.
Те, як діставався укриття – окрема історія: 18% зарядки телефону, нема павербанка, скільки триватиме тривога – невідомо, а це важливо – після 22:00 у місті важко дочекатися громадського транспорту. А стюарди ще й за замовчуванням всіх розвертали на вихід зі стадіону – бо загальна маса вирішила розʼїжджатися не чекаючи на фінального свистка (справедливо, «Полісся» вело 2:0, грало 10 на 10 і виглядало фаворитом). Тож довелося, увага, обійти стадіон й заходити на територію з іншого входу: червоне – як я йшов до укриття, зелене – як можна було дійти.
Біля будівлі-укриття стояти довелося відносно недовго – загальний час тривоги склав 26 хвилин. Гравці вийшли з укриття, трохи розімʼялися – й знов до діла. На жаль, вже звична для УПЛ процедура.
Однак саме в цю тривогу росіяни поцілили у багатоквартирний будинок у Дніпрі. На деякий час мозок трохи переключився – але, чесно кажучи, на жаль, вже звик до таких новин. Слово «нелюди» точно завжди асоціюватиметься лише з одним народом, з однією державою.
Коли матч поновився, на трибунах було вже геть порожньо – залишилися лише найстійкіші. Точно не беруся казати, бо всіх в обличчя не знаю, але здалося, що й з журналістів лишився лише я.
Хоча ультрас розмістилися на протилежному краї трибун. Банер про «ми далеко» почав викликати ще більший дисонанс.
В такій «домашній» атмосфері, вже без великої кількості вболівальників на трибунах та на вулиці за стадіоном, й дограли останні 8 хвилин матчу (Пасхал компенсував шість!).
На виході після матчу ледь не до всіх підходив якийсь дідо – питав, як ми взагалі на той матч потрапили. Я-то пояснив, а подумки додав: «Чорт забирай, самому цікаво!»
2:0 – історичний для Житомира фактично домашній матч закінчився перемогою «Полісся». Але немає сумнівів, що клуб хоче виграти й у номінально першому домашньому матчі – за два тижні з «Рухом».
«Європейські клуби можуть позаздрити». «Полісся» показало нову клубну базу – виглядає справді топово
Фото автора, «Полісся»
