Клуби зі спільними власниками – хто вони та як взаємодіють. Схожі назви, 43 оренди, фінансування забавки легенд «МЮ»
Зібрали усі випадки з топ-5 ліг.
Володіння кількома клубами одночасно – історія доволі відома у футболі. Хоч це напряму й заборонено на рівні єврокубків, ніщо не заважає «РБ Лейпциг» та «Ред Булл Зальцбург» грати одночасно в Лізі чемпіонів. Про City Football Group ви, певне, теж в курсі – після піврічної перерви до неї знову повернувся українець.
Тож якими ще клубами володіють власники клубів з пʼятірки найсильніших ліг? Спробували осягнути всі та коротко глянути на їхню трансферну взаємодію.
Важливо відзначити, що мова піде саме про клуби зі спільними або дуже близькими (родина) власниками – не про усі співзалежні клуби, як умовні «Шахтар» і «Маріуполь».
Почнемо власне із City Football Group – наймасштабнішої у світі. Першим клубом групи у 2013-му став «Нью-Йорк Сіті», далі у неї увійшли «Мельбурн Сіті» та 20% японського «Йокогама Марінос» (2014-й), «Монтевідео Сіті» та «Жирона» (2017-й), «Сичуань» та «Мумбаї Сіті» (2020-й), «Труа» та «Ломмель» (2021-й), «Палермо» (2022-й). Нині ще йдуть переговори про входження до групи бразильського клубу «Бая».
Завдячувати імперії «Сіті» має... «Барселоні» – це її директор Ферран Соріано придумав таку структуру, однак не встиг реалізувати, пішовши з клубу через конфлікт з Жоаном Лапортою.
Тут і далі: звідки – ліва колонка, куди – заголовки стовпчиків; перше число – повноцінні трансфери, друге – оренди
Друга найвідоміша й історично перша організована мультиклубна група, ще й частина більшої спортивної імперії. Першим був «Зальцбург» – ще з 2005-го. У 2006-му під контроль концерну потрапив «Нью-Йорк Ред Буллз», «РБ Лейпциг» було фактично засновано у 2009-му. «Брагантіно» – більш свіже придбання з 2020-го.
У групі є також два «прямих фарм-клуби» – «Ліферінг» для «Зальцбурга» та «Бразіл» для «Брагантіно» (хоч сам і був заснований раніше – у 2007-му), де гравці вільно переміщаються між клубами. У 2008-му «Ред Булл» також засновували клуб у Гані, однак закрили проєкт у 2014-му.
Ще одна спортивна група, відома нам завдяки українцям – група футбольних клубів 777 Partners. Це вони робили Андрія Шевченка своїм «іміджевим призначенням» в «Дженоа».
Побудували систему вони нещодавно: увійшли у «Севілью» та «Дженоа» у 2021-му, «Стандард», «Васко да Гаму», «Ред Стар» і «Мельбурн Вікторі» – у 2022-му. Що з цього вийде – ще тільки належить дізнатися.
З трансферів між клубами – лише обмін орендами між «Дженоа» та «Стандардом».
Найцікавіша історія – бо тут змішалося усе. Зазначимо, що це не організована футбольна група, а одразу два співволодіння – співакціонерів «Пелас» Джона Текстора та Девіда Блітцера.
Текстору належать також частки «Ботафого», «Ліона» та «Моленбека», Блітцеру – «Васланд-Беверена», «Ден Гаґа», «Аугсбурга», «Алькоркона», «Ешторіла», «Реал Солт Лейка» та «Брондбю».
Але взаємодії між клубами майже немає – лише епізодичні трансфери та оренди.
Власнику «Арсенала» Стену Кроенке ще з 2004-го належить американський «Колорадо Репідс». Однак за усі роки співволодіння з клубу МЛС до «канонірів» приїхав лише Остон Трасті узимку 2022-го. Його ж зворотня оренда – єдиний трансфер зворотнім маршрутом.
«Мідтьюлланд» у 2014-му фактично став тестовим майданчиком для Метью Бенгема, який тоді вже володів ще нижчоліговим «Брентфордом». Обидва клуби працюють за подібною системою скаутингу, базованою на аналітиці. А вплив данських спеціалістів у «Брентфорді» помітніший, ніж деінде.
При цьому з «Мідтьюлланда» за весь час у «Брентфорд» прийшли лиш два гравці, один з яких на правах оренди (Йонас Льоссль минулої зими). У зворотній бік також був один повноцінний трансфер та одна оренда.
Ще одна мультиклубна історія статистики – від вчителя Метью Бенгема, Тоні Блума. «Брайтоном» він володів ще з 2009-го, а от бельгійців придбав у 2018-му – і хоч не керує ним безпосередньо, методика управління (та гроші) допомогли клубу увірватися в еліту й одразу ж виграти чемпіонство.
З «Юніона» «Брайтон» забрав лише Деніза Ундава взимку 2022-го, у зворотньому напрямку за ці роки було здійснено 6 оренд.
Трагічно загиблий Вішаї Шрівадданапрабха починав свою футбольно-власницьку карʼєру в Англії, однак у 2017-му, за рік до смерті, придбав ще й бельгійський «Левен».
Між клубами майже немає взаємодії – «Лестер» забрав у «Левена» лише одного гравця та відправив трьох в оренду.
Грецький бізнесмен і політик Евангелос Марінакіс володів найбільшим клубом батьківщини з 2010-го, а у 2017-му став головним власником «Ноттінгем Форест». Як бачимо, успішно: клуб і в АПЛ вийшов уперше за кількадесят років, і зміг підписати ледь не половину доступних гравців світу.
«Олімпіакос» лише минулого літа узяв в оренду Джоша Боулера та Хвана Йи Хо, яких «Форест» тільки-тільки підписав, а також забрав у «лісників» за ці роки чотирьох гравців. «Ноттінгем» з «Олімпіакоса» теж підписав шістьох гравців, ще трьох брав в оренду.
Компанія Sport Republic, заснована ексдиректором «Мідтьюлланда» та «Брентфорда» Расмусом Анкерсеном (фінансується сербом Драганом Шолаком), придбала у січні 2022 року «Саутгемптон», а у серпні того ж року – «Гезтепе». Деталей взаємодії не розкривають.
Між клубами поки що не було ще переходів.
У 2021-му чеський бізнесмен Даніель Кржетинський придбав 27% «Вест Гема» та став одним з його директорів. «Спартою» він керує ще з 2004-го – відтоді ж і співволодіє нею з різними акціонерами.
Що цікаво, трансферів між клубами не було. А чехи Томаш Соучек та Владімір Цоуфал прийшли з найпринциповішого суперника «Спарти» – «Славії».
Багатостраждальним «Сандерлендом» з 2021 року володіє Кирил Луї-Дрейфус. Він належить до родини бізнесменів Луї-Дрейфусів, яка досі зберігає частку в «Марселі», хоч вже й не контролює повністю клуб.
Скрутне становище «котів» та відсутність значного контролю над новим клубом Маліновського помітна у взаємодії клубів: її немає.
До зростання «Ред Булл» саме клуби сімʼї Поццо були хрестоматійним прикладом перекидання футболістів з однієї кишені в іншу. З 2009 по 2016 роки їм ще належала «Гранада», яку продали китайцям. «Удінезе» належить Джампаоло Поццо з 1986-го, «Вотфорд» належить Джино Поццо з 2012-го.
У статистику трансферів включили й «Гранаду» (за відповідний період) – надто вона показова в частині оренд з «Удінезе» (сумарно аж 43!).
«Валенсія» Пітера Ліма (володіє з 2014-го) – клуб, який раз на рік виринає з хаосом та історіями, у якій вболівальники вимагають його продажу, і повертається у болото Ла Ліги. Поки писався цей текст, звідти звільнили Дженнаро Гаттузо – ніби хтось інший зможе виправити ситуацію.
Водночас Пітер Лім фінансує «Солфорд» – забавку покоління-92 «МЮ», які вирішили керувати футбольним клубом. З 2014-го по 10% англійського клубу належать братам Невіллам, Полу Скоулзу, Раяну Гіггзу, Нікі Батту, трохи пізніше до них долучився Девід Бекхем. Решта 40% – «філантропічна інвестиція» сингапурця.
З огляду на різницю в класі («Солфорд» грає в Д4), трансферної взаємодії між клубами не було. Однак «Валенсію» у 2015-16 роках тренували співвласники англійського клубу Гарі та Філ Невілл.
Інвестиційна компанія RedBird Capital Partners повноцінно володіє «Міланом» з серпня 2022-го та на 85% – «Тулузою» з липня 2020-го. Також компанія володіє незначною часткою Fenway Sports Group (яка володіє в тому числі «Ліверпулем») та мізерним відсотком «Малаги».
Трансферної взаємодії між клубами не було.
Найсвіжіша сформована пара – група Black Knight Football Club американського бізнесмена Білла Фоулі придбала «Борнмут» у росіянина Максима Дьоміна 13 грудня 2022-го. А в січні цього року вони також придбали «вагому міноритарну частку» в «Лорʼяні», який цього року сенсаційно бореться за єврокубки.
Клуби вже встигли провернути перший трансфер – 19 січня з «Лорʼяна» у «Борнмут» поїхав Данго Уаттара.
Швейцарець Ахмет Шефер і собі збудував невеличку футбольну імперію. З 2019-го йому належить «Клермон», який минулого сезону врятувався від вильоту, а цього вже йде в середині Ліги 1, з 2021-го – 25% «Аустрії» Лустенау (купляв ще у Д2, піднялася в еліту), з 2022-го володіє швейцарським «Бʼєл-Бʼєном».
Цікавості історії додає те, що свого часу йому ще належав «Вендсюссель» з Данії. Однак у 2021-му Шефер в один момент забрав гроші з рахунків і зник. Звідки вони у нього взагалі взялися? Він був помічником Зеппа Блаттера – висновки робіть самі.
Обидва клуби вже помітно використовуються як «фарми» «Клермона»: 1 трансфер та 6 оренд за два роки в «Аустрію», 2 оренди лише за цей сезон у «Бʼєл-Бʼєн». Інших переходів між командами не було.
Ауреліо Де Лаурентіс володіє не лише «Наполі», який цього сезону, схоже, нарешті візьме омріяне чемпіонство. Через свою компанію Filmauro з 2018-го він також володіє «Барі» з Серії Б – і якщо ті підвищаться, то стануть «Салернітаною» 2.0. Це не була історія про придбання – попередня юрособа клубу розпалася, тож Де Лаурентіс фактично врятував й підняв бренд.
З «Наполі» в «Барі» за ці роки було здійснено 9 переходів (з них 7 – оренди), у зворотній бік – два підписання вільними агентами Луїджі Лігуорі у 2019-му та Давіде Марфельї у 2021-му. Перший став частиною сумнозвісної угоди з «Ліллем» по Осімхену, другий переоформлюється між клубами ледь не щороку.
Італійський бізнесмен Мауріціо Сетті також володіє двома клубами одночасно. «Верона», яка цього сезону шубовснула у зону вильоту, належить йому з 2012-го, «Мантова» – з 2018-го.
З «Верони» в «Мантову» перейшло багато гравців: 8 постійних трансферів, 20 оренд. У зворотньому напрямку – лише два постійних трансфери (один вже повернувся у «Мантову»).
До речі, в Італії планували заборонити володіння кількома клубами в межах країни вже з 2024-го – але перенесли заборону на 2028-29 роки.
На жаль, росіяни досі мають право володіти клубами в Європі. Зокрема, Дмитро Риболовлєв (людина, яку США офіційно вважає близькою до Путіна) – вже володіючи «Монако», придбав і врятував від зникнення у 2017-му бельгійський «Серкль».
За ці роки «Серкль» взяв у «Монако» в оренду 25 гравців, ще пʼятьох підписав з молодіжки на повноцінній основі. У зворотньому напрямку – лише оренда на нинішній сезон резервного голкіпера Тома Дідійона.
Група Ineos Джима Реткліффа з 2017-го володіє «Лозанною», з 2019-го – «Ніццею». На тому, в принципі, й закінчується цікава інформація про нинішнє партнерство клубів. Цікавіше те, що скоро до них може додатися ще один – у разі, якщо йому таки вдасться придбати «МЮ».
З «Ніцци» в «Лозанну» за цей час перейшло 9 гравців на правах оренди і ще три – повноцінно, у зворотньому напрямку – лише Ден Ндоє за невідому суму.
«Атлетіко» пішов шляхом побудови «іменної» групи, як «Сіті». Клуб у Канаді (виступає не в МЛС, а в місцевому чемпіонаті) заснували у 2020-му, у Мексиці – викупили у 2017-му 50% місцевого клубу.
Команди епізодично співпрацюють між собою, однак не так активно, як інші.
Висновки
• Основний і першочерговий висновок – спільна власність у клубах далеко не означає те, що клуби активно між собою взаємодіятимуть. Це можуть бути дві абсолютно автономні інвестиції, які між собою не будуть повʼязані узагалі. Або більше – «Кристал Пелас» та клуби довкола нього підтвердять.
• Якщо ж клуби і взаємодіють, то відбувається це у двох площинах. Перша – використання клубів зі слабших чемпіонатів для надання ігрової практики молоді (рідше – непотрібним гравцям). Фактично – як фарм-клубу.
Чому ці поняття варто розрізняти – бо не завжди фарм-клуб і головний клуб мають спільного власника. Наприклад, «Вітесс» росіянина Ойфа був фарм-клубом «Челсі» Абрамовича, при цьому клуби мали різних власників. Майже у кожного клубу АПЛ, до речі, є свій «фарм» у нижчих лігах Англії – але це не робить усі ці клуби належними до головних клубів.
• Друга площина – обмін досвідом, технологіями, знаннями. Саме для цього – залучення місцевих експертів, тестування довготривалих ініціатив, наявність власних закордонних баз – розбудовуються великі футбольні групи.
• Примітно, що випадків «головний клуб помітив гравця фарм-клубу і забрав його собі» мінімум – це або італійські фінансові махінації, або дуже епізодичні випадки. Привіт Віктору Циганкову.
Фото: Sven Sonntag/Global Look Press
