«Росіянам подобається ця диктатура. Ми зовсім різні». 9 головних меседжів з інтерв'ю Терлюги
Вибрали найцікавіше.
Українська каратистка Анжеліка Терлюга, яка у липні виграла золоту медаль Всесвітніх ігор-2022, дала інтерв'ю проєкту «Спортсмени війни» на каналі «Прямий FM».
Вибрали найцікавіше з цього інтерв'ю.
Про підтримку ЗСУ та волонтерства
Навіть сьогодні я скидала гроші на допомогу Миколаєву, і я писала про це – там проблема з доступом до питної води. До цього тренер збирав для свого батька, до того я кидала знайомим мами, які зараз на фронті. Кожного дня я знаходжу якусь ситуацію і намагаюся якусь частину грошей скаидати. Якщо є можливість брати участь у якомусь проєкті, де є благодійний намір, я також це роблю. І зі змагань кожного разу, коли вигравала змагання, скидала майже всі гроші на ЗСУ.
Про ситуацію в Одесі зараз
Спочатку я точно можу сказати, що десь 30% людей залишилося в місті. Бо ти їдеш кудись і доїжджаєш за 5-10-15 хвилин, що раніше було нереально. Я виходила на прогулянки дивилася на пляжі, бачила, що там тільки є таблички «Заміновано» і все.
А останній місяць, коли я приїхала зі Всесвітніх ігор, то була в шоці. Вже немає тієї атмосфери, я бачу багато людей, бачу багато машин, люди повертаються. Може, це через навчальний рік, може, тому що люди втомилися там, де не твоя рідна земля.
Як побачила роботу ППО
Це був доволі емоційний момент, коли бачиш недалеко від себе, може 20 метрів. Я бачила від 10 до 20 вибухів, була в шоці. Усе, що ти бачиш - вогняне ядро, яке стріляє в одну точку. І одне, про що ти думаєш, - чи буде відповідь з тієї сторони, чи ні. Я завмерла десь на хвилину-дві, і це ніби коли ти в дитинстві спиш, тобі кошмар сниться, а ти не можеш бігти. Я не відчувала нічого в ногах і руках, усе заніміло.
Чому мовчать росіяни-колеги
Цікаве питання. Напевно, в них там настільки тиранія, настільки бояться диктаторського режиму, що люди не можуть ні висловлювати думки, ні бути проти війни, і казати про це публічно. Я ніколи не бачила в цих людях якихось антилюдей.
Якби я не настільки негативно не висловлювала свою думку проти того, що відбувається. Я писала багато поганих слів і казала про всіх рашистів. Для мене в якийсь момент вже їхнього розподілення вже не відбувається. Коли ти бачиш більшу частину людей, як вони радіють смерті дитини, кажуть, що починали б кожен день з вбивства українців, кажуть "краще буду без грошей, але щоб укропи здохли". І коли ти це читаєш, ти не можеш писати негатив і не звертатися до всієї їхньої країни.
Я думаю це і є причина, чому ці люди нічого не пишуть мені у приватні повідомлення. Бо думають, що якщо він зараз щось напише, то я його відправлю.
Чому мовчать росіяни-родичі
Вони спілкуються з моєю сім'єю, пишуть повідомлення, особливо коли я на змаганнях. Я не знаю, чи можу я таке казати, бо вони працюють у державних структурах РФ. І якщо вони публічно підуть висловлювати свою думку, то у них точно будуть великі проблеми.
А якщо про приватні повідомлення, то останнього тижня сестра написала про те, що вона хоче, щоб це все закінчилося і зі мною все було добре. До того було лише "ми за тебе вболіваємо", "ми за тебе радіємо", "ти така молодець" і так далі. Я читала це і була в шоці, бо жодного питання, жодного слова про війну.
Я думаю, що там також ситуація тільки зі страхом. Вони розуміють, що вони нічого зробити не можуть. У 2019 році, коли я їх бачила, вона мені вже казала, що не може ні приїхати в Україну, нічого не можуть, що за ними слідкують і все, куди вони можуть поїхати на відпочинок - азійські країни, Туреччина або Крим.
Про відмінність українців і росіян
Ми різні. Ми різні нації, ми різні люди. У нас були різні президенти, у нас люди робили революції. Ми маємо якийсь голос, якесь право. ДУже багато людей з України були в Європі, вони знають, як там живуть.
У Росії велика територія, велике населення, але не так багато людей, які мали можливість кудись з'їздити, чи організувати успішну революцію. Росіяни не вкусили цієї свободи, вони не знали, що можна інакше, їм подобається те, що відбувається. Їм подобається ця диктатура. Ми зовсім різні.
Про твердження «спорт поза політикою»
Скажу відверто, я ніколи не думала, що спорт на 100% може бути поза політикою. Ми, усі спортсмени, представляємо свою країну і не можемо її не підтримувати. Але я ніколи не хотіла бути частиною політичного світу: бути в депутатах, розбирати якісь ситуації. Я не розуміла напади на спортсменів, які робили фотографії із спортсменами з іншої країни (росіянами.
Я завжди не розуміла, адже це наша робота, ми їдемо туди, це наші змагання. Скажіть, круто, що ми поїхали на їх територію й виграли. Круто, що ми на першій сходинці п'єдесталу, а на 2-3 з тієї країни. Але журналісти були дуже агресивні, коли хтось на фотографії, на п'єдесталі, територія якось була пов'язана з Росією. Зараз я розумію ставлення людей - ми ніколи не зможемо бути не те що друзями, а й в нейтралітеті.
Про майбутню олімпійську кар'єру
У Парижі карате на ОІ не буде, але в Лос-Анджелесі, можливо, буде. Але я не бачу себе там на 100%, тому що, якщо бути чесними, це 2028 рік, мені буде 36 років. Я знаю спортсменів у 36 чи 37, які виступали на Олімпійських іграх. Тобто, все можливо. Але я не хочу думати про те, що моє життя буде зациклене тільки на карате. Я хотіла б рік-два - і переключитися на сім'ю, народити дитину, спробувати якісь інші речі в житті.
Я не буду казати 100% ні. Можливо, щось трапиться і я повернуся. Але зараз дуже важко сказати, що в мене є можливість там бути й здобути ще одну медаль для України.
Що було б, якби не було війни
Усе було б добре в нас. Ми б продовжували жити, будувати нашу країну. В останні роки Україна дуже класно розвивалася, у нас талановита молодь, талановиті люди. Було б багато інвестицій, багато людей би їздили в інші країни, була б купа можливостей. Усі були б щасливі.
Зараз важко сказати "якби не було війни", бо вона є, і зруйнувала багато і життів, і планів. Якби можна було б прокинутися одного дня і хтось сказав би, що це все - сон, я була б дуже щасливою.
Фото: Всесвітні ігри, globallookpress.com/Du Yu/XinHua
