Два капітани
Унікальний не лише для українського, а й, напевно, європейського футболу випадок: майже в один час капітанами полтавської «Ворскли» були представники країн із доволі напруженими прямо зараз стосунками. Понад те, обидва футболісти стали легендарними для клубу, обидва провели понад 250 матчів, потрапили до переліку найвидатніших його футболістів і завоювали Кубок України.
Мова про серба Йована Маркоського та косовського албанця Арменда Даллку. На головній світлині вони перед серією пенальті у грі за Суперкубок України 2009 року проти «Динамо» (Київ).
У тому матчі в основний час було 0:0, а в серії пенальті «Ворскла» програла 2:4. Маркоський бив другим і забив, а от Даллку пробивав четвертим і схибив. Автор був на тому матчі на стадіоні «Ювілейний» у Сумах і пам'ятає спробу «паненки» від Арменда, що влучив у поперечину.
Полтавців із Безусом, Краснопьоровим (уже екстренер молодіжних команд «Ворскли»), Ярмашем (нині тренер полтавців у штабі Скрипника), Цуррі, Сачком (вже екстренер «біло-зелених») і молодим Чеснаковим (нинішній капітан), яких тренував Павлов, а капітаном був Долганський (нині один із тренерів «Ворскли») тоді це не надто засмутило, адже вони й без того виграли Кубок України. А для динамівців з Алієвим, Мілевським, Зозулею, Ярмоленком, С.Кравченком, Гусєвим, Нінковичем, Гіоане та Шовковським то був єдиний трофей під орудою щойно призначеного Газзаєва.
Та повернімося до героїв саме цього матеріалу. Албанець Даллку народився 1983 року в Приштині, Косово, тобто на час Косовської війни йому було 15 років.
Маркоський трохи старший — 1980 року, уродженець Белграда. Даллку приїхав до Полтави влітку 2005-го, коли полтавців тренував Віктор Носов. Роком пізніше, влітку 2006-го, з'явився у Полтаві Маркоський, теж при Носові.
І обидва залишилися тут на плюс-мінус десяток років, одразу завоювавши місця в основі та згодом отримавши капітанські пов'язки. Коли вони грали разом, то Даллку був капітаном, а Йокі — віцекапітаном.
Маркоський загалом зіграв за «Ворсклу» у 257 матчах, ставши за цим показником сьомим у новітній історії клубу з 1987 року. Його людські якості та авторитет принесли йому не лише капітанську пов'язку, а й численних друзів у Полтаві, куди він приїжджає і досі. Він пішов із «Ворскли» після сезону 14/15, дуже неочікувано і не за власним бажанням, при тренері Сачкові, ушанований ось такими проводами від фанатів:
Даллку ж провів за полтавців 337 ігор в усіх турнірах, ставши одним із трьох «трьохсотників» у новітній історії клубу з 1987 року. 2016-го, теж при тренері Сачкові, Арменд вирішив закінчити — і ось так фанати проводжали вже його.
Обидва ще пограли вдома. Обидва неодноразово говорили, що готові повернутися в місто, де пройшла їхня молодість, і до команди, яку очолювали та з якою вигравали трофеї. І той, і той чітко та недвозначно висловлювали своє ставлення до України у цій війні.
Й обидва показали, що людські якості, чесність, професійність, порядність і відданість єдиній меті можуть ставати вищими, ніж складна історія, приналежність до різних етнічних груп і повоєнні розбіжності.
