Tribuna/Футбол/Блоги/Нефильтрованное. Не холодное/Бражко в пеклі стиків за Євро та ще 8 найепічніших дебютів за збірну України

Бражко в пеклі стиків за Євро та ще 8 найепічніших дебютів за збірну України

Передача Рикуна на Шевченка у Туреччині стала легендарною.

Автор — Андрей Белик
28 березня, 11:45
24
Бражко в пеклі стиків за Євро та ще 8 найепічніших дебютів за збірну України

Травма Тараса Степаненка, який занадто довго цементував центр поля збірної України і був одним з небагатьох взагалі безальтернативних виконавців у складі національної команди, змусила Сергія Реброва експериментувати у поки що найбільш відповідальний момент своєї тренерської кар’єри – стикових матчах за право зіграти на Євро-2024.

Варіантів у тренера було декілька, але він обрав найбільш логічний – не вдаватися до радикальних тактичних кроків, а вже зараз дати можливість показати себе на найвищому гравцеві, за яким, як багато хто в Україні вважає, майбутнє національної команди. Два хороших виступи у стиках зробили майбутнє теперішнім – 22-річний Володимир Бражко з київського «Динамо» точно не провалився ані проти Боснії і Герцеговини, ані проти Ісландії, допомігши Україні здобути дві неймовірно важливі перемоги з однаковим рахунком 2:1 і лише вдруге у власній історії кваліфікуватися на чемпіонат Європи через плей-оф.

Бражку, для якого матч проти БіГ у стиках став першим за національну команду, випав один з найскладніших дебютів у новітній історії збірної України – якщо не з точки зору класу суперників, то точно в плані рівня відповідальності поєдинків.

Згадуємо інші подібні – які далеко не завжди складалися для новачків національної команди настільки ж позитивно, як для півзахисника «Динамо».

В’ячеслав Кернозенко проти Англії (0:2)

31 травня 2000 року, товариський матч

У кар’єрі Олександра Шовковського було декілька моментів, коли йому, скажімо так, починали обережно підшукувати заміну, і 2000 рік – один з них. Збірна щойно зазнала чергового фіаско у стикових поєдинках кваліфікації не без результативних помилок самого СаШо (пам’ятаєте ж гол Ачимовича у Словенії?), і  Валерій Лобановський вирішив подивитись інші варіанти.

Втім, більш складного дебюту для Кернозенка (і Максима Левицького, до речі, також – він вийшов на заміну на останні п’ять хвилин поєдинку на «Вемблі») навіть уявити складно: Англія з Ширером, Фаулером, Бекхемом та іншими суперзірками того покоління за присутності майже 56 тисяч вболівальників на трибунах.

В’ячеслав пропустив два (забили Фаулер та Адамс), не склав наступний і більш важливий з турнірної точки зору тест – на старті відбору до ЧС-2002 збірна України вдома без варіантів програла полякам з рахунком 1:3, а вже у наступному офіційному матчі національної команди на стрічку повернувся Шовковський. Після Польщі Кернозенка впродовж п’яти років взагалі не викликали до збірної, а свій наступний матч, товарняк проти Азербайджана, він зіграв за неї лише у 2006-му.

Тоді ж, на «Вемблі», свою першу зустріч за збірну провів нападник Андрій Воробей – вийшов на заміну на заключні 20 хвилин другого тайму. Його міжнародна кар’єра у підсумку вийшла значно кращою: 68 поєдинків і дев’ять забитих м’ячів.

Олександр Рикун проти Туреччини (3:0)

Кваліфікація ЧС-2006, 17 листопада 2004 року

Ніхто не знає, чого міг би досягти дуже талановитий півзахисник, якби мав хоча б загальне уявлення про дисципліну та робочу етику – але досвід Рикуна у національній команді вийшов справді легендарним. Він зіграв всього лише 37 хвилин у двох зустрічах відбору до німецького чемпіонату світу (плюс шість товариських поєдинків у період з 2002-го по 2006-й), але цього вистачило, щоб увійти в історію.

Офіційний дебют Олександра припав на гру проти Туреччини на пекельному «Шюкрю Сарачоглу» із 40 тисячами вболівальників – він замінив Андрія Вороніна на 61-й хвилині. І встиг відзначитись крутим асистом на Шевченка, а Україна несподівано впевнено перемогла 3:0 – до гарантії путівки на мундіаль ще було дуже далеко, однак після того поєдинку ми вперше насправді повірили у те, що цього разу збірній вдасться пройти відбір напряму і перервати жахливу серію поразок в стиках (Хорватія, Словенія, Німеччина – вже тоді здавалося, що їх на кілька життів вистачить, але ж згодом були й інші).

Колоритна біографія півзахисника призвела до виникнення в українському футбольному фольклорі майже культової байки: ніби до матчу Шева взагалі не уявляв, що це за гравець такий Рикун, а коли спитав про це у роздягальні, йому відповіли – мовляв, талант великий, але надто вже сильно полюбляє закинути за комірець. Дійшло до того, що Андрію довелося публічно розвіювати цей міф, однак подальша кар’єра Олександра із рідкими виблисками геніальності у «Металісті» (згадайте хоча б гол «Бенфіці» на «Да Луж» у Кубку УЄФА-2009) та регулярними загулами скоріше натякає на правдивість історії, аніж навпаки.

Богдан Шершун проти Італії (0:2)

Кваліфікація Євро-2008, 7 жовтня 2006 року

До виходу на поле римського «Стадіо Олімпіко» вихованець «Дніпра» мав у своєму активі дві товариські зустрічі за національну команду (проти Македонії у 2003-му та Лівії у 2004-му – обидві завершились внічию), а ось перший з двох своїх офіційних поєдинків проводив проти чинних чемпіонів світу. Із доволі передбачуваним фіналом.

З 30-ї хвилини Шершун грав на жовтій картці, а долю двобою вирішив якраз центральний нападник Скуадри Адзурри Лука Тоні. Він зробив два голи за вісім хвилин у другому таймі – заробив пенальті (фолив, щоправда, більш досвідчений Андрій Русол, який грав на ЧС-2006, де італійці якраз перемогли) та замкнув подачу Антоніо Ді Натале ударом головою.

За чотири дні Богдан вийшов на останні хвилини гри проти Шотландії, щоб допомогти утримати переможний рахунок (Україна вела 2:0, замінив Вороніна) – і більше ніколи до збірної не викликався. А кваліфікацію того Євро наша команда провалила: поступилась у таблиці не лише італійцям з французами, фіналістами попереднього ЧС, а ще й команді Шотландії – і лише на один заліковий бал випередила Литву.

Олександр Романчук проти Франції (2:2)

Кваліфікація Євро-2008, 21 листопада 2007 року

Це стало можливим завдяки домашній нічиїй з Францією в останньому турі відбору – команда Раймона Доменека на той момент вже гарантувала собі участь у континентальній першості, тож могла дозволити собі не надто вже перейматись за підсумок візиту в Україну. Ми також втратили все та мали право трішечки поекспериментувати – наприклад, вийти з лівим захисником київського «Арсенала» у стартовому складі, для якого гра з Ле Бле стала першою та єдиною офіційною (плюс сім товарняків) за національну команду.

Навіть невмотивована Франція була суперзірковою – у старті вийшли Анрі, Рібері та Бензема, центр поля цементував Макелеле, а підсилювали атаку з лави запасних Насрі та Бен-Арфа. Романчук більш-менш пристойно впорався: обидва пропущених Андрієм Пятовим м’ячі (забивали Анрі та Гову) прийшли з інших зон – з центра захисту та з правого флангу, за який у тій зустрічі відповідав Олексій Гай.

Романчука більш-менш регулярно викликали до збірної під час підготовки до домашнього Євро-2012 (зокрема, він зіграв по 90 хвилин проти голландців та бразильців), але у підсумкову заявку на історичну першість він не потрапив.

Олександр Романчук проти Франції (2:2)

Сергій Валяєв та Валентин Слюсар проти Англії (1:2)

Кваліфікація ЧС-2010, 1 квітня 2009 року

Праймовий «Металіст» в українських вболівальників асоціюється, перш за все, із якісними легіонерами, і деякі з них (Едмар, Марко Девич) навіть грали за нашу збірну у якості натуралізованих виконавців. Однак центральну вісь команди Мирона Маркевича формували доморощені гравці, Сергій Валяєв та Валентин Слюсар.

На двох у них – сукупні п’ять виходів за національну команду, і лише один офіційний матч. Але у грі проти Англії на «Вемблі» у відборі до південноафриканського чемпіонату світу обидва одночасно вийшли у стартовому складі – щоб протистояти праймовим Лемпарду, Джеррарду та Беррі.

Не сказати, щоб це було відверто вже невдало: обидва м’ячі Україна отримала фактично з воротарського майданчику, не впоравшись із Террі на стандартах (неймовірно, але факт – у Джона, центрального захисника, гол та результативна передача на Крауча у тому поєдинку). Втім, у подальшому Олексій Михайличенко віддавав перевагу досвіду та випускав у півзахисті більш перевірених та зрозумілих йому Гая з Русланом Ротанем навіть проти Андорри.

Микола Іщенко проти Франції (1:4)

Товариський матч, 7 червня 2011 року

Цей центральний захисник не був безумовно основним навіть у «Шахтарі», де провів три сезони в ротації, але ми активно готувались до домашнього Євро та мали певні кадрові проблеми в центрі оборони – тож сталося так, що у свій єдиний виклик до збірної у тому циклі Іщенко зіграв 90 хвилин проти Франції на «Донбас-Арені».

Зіграв, як і вся команда, так собі: Україна навіть вела в рахунку по ходу зустрічі, але за останні півгодини отримала у свої ворота аж чотири м’ячі – два від Мартена та по одному від Кабула з Гамейро. Більше Іщенка у збірній не було (як і Василя Кобіна, який зіграв 90 хвилин на правому фланзі захисту – але у нього на той момент вже було 10 матчів за національну команду, шість з яких – виходи у старті у відборі ЧС-2010). Реванш на самому чемпіонаті Європи також не вдався – за рік команда Олега Блохіна програла 0:2 вже із парою Хачеріді – Михалик у центрі захисту.

Ілля Забарний, Юхим Конопля та Георгій Бущан проти Франції (1:7)

Товариський матч, 7 жовтня 2020 року

Ця історія ще надто свіжа в пам’яті вболівальників – ковід та травми змусили Шевченка випускати у старті чотирьох абсолютних дебютантів збірної (четвертий – Олександр Зубков) та виходити проти чинних чемпіонів світу із центром півзахисту Макаренко – Харатін. Ба більше, у якийсь момент почало здаватися, що для того, щоб матч з французами взагалі відбувся, повертатися на поле доведеться Шовковському, який майже за чотири роки до того завершив професійну кар’єру і працював у штабі Шеви тренером голкіперів.

Обійшлося без незапланованого повернення легенди (хоч у заявці на гру Шовковський був, і, якби щось трапилось із Бущаном, йому довелося б виходити на заміну), а ось розгромної поразки уникнути не вдалося. Воно й не дивно – проти Мбаппе (гол + пас), Жиру (дубль + результативна передача на Камавінгу) та інших топів грали зовсім молоді та недосвідчені хлопці, що просто були не готові до викликів такого рівня.

Але сім пропущених стали для Бущана та усіх молодих захисників (а разом з Коноплею та Забарним у задній лінії вийшли Богдан Михайліченко, для якого то була третя гра за збірну, та Віталій Миколенко, який мав до того вісім зустрічей за національну команду) дуже цінним досвідом. Зараз усі вони є або незамінними для українських грандів, або взагалі виступають в АПЛ.

Олександр Сваток проти Англії (0:2)

Кваліфікація Євро-2024, 26 березня 2023 року

Іноді ми забуваємо, наскільки тоненькою у новому поколінні збірної України є позиція центрального захисника. Забарний – star in the making, він вже забронював за собою стартову позицію на десятиріччя вперед, а от далі суцільні знаки питання (починаючи з того, що інший безальтернативно основний, Микола Матвієнко, наробив купу результативних помилок у циклі, що завершився). Тож не дивно, що коли один з першої пери центральних травмувався – рік тому не був готовий грати Забарний, – у тренерського складу, очолюваного тоді Русланом Ротанем у статусі виконувача обов’язків, не було іншого вибору, окрім як випускати на поле 28-річного дебютанта з не самого статусного клубу УПЛ проти однієї з найбільш зіркових ліній нападу взагалі у всьому футболі національних команд.

Так, Англії Україна програла без варіантів, але Сваток загалом справив непогане враження – діяв дуже просто, але значною частиною надійно, не цураючись жорсткої контактної боротьби. І своїм виступом виборов собі статус першого на підхваті – восени, вже за Реброва, центральний оборонець «Дніпра-1» стартував у ще більш важливому з турнірної точки зору поєдинку відбору проти Італії (тоді травмований був вже Матвієнко) і теж нічого критичного на ворота збірної України не привіз.

Все виглядає так, що Олександр поїде і на сам чемпіонат Європи – не основним центрбеком, звісно, але людиною, що може вийти на заключні хвилини та допомогти втримати позитивний рахунок чи підстрахувати на випадок травм, чи дискваліфікацій лідерів оборони.

Олександр Сваток проти Англії (0:2)

Володимир Бражко проти Боснії і Герцеговини (2:1)

Плей-оф кваліфікації Євро-2024, 21 березня 2024 року

Ну і найсвіжіший випадок – і, напевно, найбільш позитивний з усього списку. Так, Бражко не був ідеальним у жодному зі стикових матчів – проти боснійців періодично випадав із командної побудови та не допомагав у позиційному нападі, а проти ісландців, схоже, що таки помилився в епізоді з єдиним пропущеним Україною м’ячем. Але Володимир і не новий Степаненко, якщо бути зовсім вже відвертим – класичних «шісток» у новому поколінні гравців збірної взагалі немає, тож вимагати від представника «Динамо» ідеальної роботи проти м’яча, яку виконував праймовий Тарас, напевно, не зовсім справедливо.

Важливо інше: впевнений дебют Бражка суттєво заспокоїв перед самим чемпіонатом Європи. Степаненко не молодшає і не стає здоровішим, але тепер у Реброва є ще один перевірений виконавець у центрі поля, якого не лячно буде загравати у важливих поєдинках.

Доїде Тарас до Євро-2024 у хорошій формі – у тренера буде приємний головний біль у питанні вибору опорного півзахисника. Ні – можна буде не переживати за кондиції Сергія Сидорчука, для якого перший рік у європейському клубному футболі (тобто без тривалої зимової паузи) став складним випробуванням.

Бонус: Володимир Польовий проти Бразилії (0:2)

Товариський матч, 11 жовтня 2010 року

Фланговий півзахисник не зовсім підпадає під визначення дебютанта (той матч не був для нього першим за збірну взагалі, а жодної офіційної зустрічі за національну команду Польовий так і не провів – лише п’ять товарняків), але просто уявіть собі сюрреалістичність ситуації: ти ведеш боротьбу за виживання в УПЛ із запорізьким «Металургом» і зрештою вилітаєш з останнього місця у турнірній таблиці, і в той самий час виходиш в основі збірної хай у товариському матчі, але з пентакампеонами – пограти проти Дані Алвеса, Робіньйо та дуже хайпових на той час Алешандре Пато з Карлосом Едуардо.

Бразильці, як це із ними трапляється постійно, проводили товариську гру напіврезервним складом – але його було більш ніж достатньо для перемоги. Обидва голи прийшли з лівого краю захисту української команди, за який разом з Польовим відповідав Романчук (Алвес втік з-за спини гравця «Металурга» та замкнув подачу, а Карлос Едуардо з флангу віддав гольову на Пато), проте це той випадок, коли звинувачувати когось у результативних помилках просто нечесно. Надто вже глибокою була прірва у класі.

Фото: IMAGO/Paul Chesterton, Panoramic/Keystone Press Agency/Globallookpress.com, Оксана Васильєва

Найкраще у блогах
Сьогодні, 14:40Автор  
Реконструкція «Камп Ноу» просто жах: будівельники зняли відео зсередини стадіону та кажуть, що там роботи ще на 8 років
Сьогодні, 12:45Автор  
Ексголкіпер Чилі пообіцяв зламати Ді Марію, якщо той вийде у матчі проти його рідної збірної
7
Сьогодні, 12:33Блог  
Як Забарний допоможе Райсу – англійські експерти проаналізували, для чого Ілля потрібен «Арсеналу»
1
Сьогодні, 10:47Блог  
Відео з тренування Мудрика розлетілось по соцмережах – фани захоплюються підготовкою Михайла
Вчора, 23:57Блог  
Збірна України з Євро-2024. Де вони зараз?
56
Вчора, 23:53Автор  
Ектор Бельєрін розповів про гідну зарплату для жінок, сексизм та геїв у футболі – через це раніше захейтили Меган Рапіно
5
Вчора, 23:49Блог  
Чому українська Медіаліга може стати популярнішою за УПЛ
15
Більше цікавих постів у блогах

Інші пости блогу

Всі пости