Паралімпійський чемпіон Василь Кравчук: «Бувало, я тренувався в диких умовах – їздив і по дорогах лісових, і по полях»
Прийшов у спорт через соцмережі і взяв золото Пекіна.
Tribuna.com та Visa за підтримки Національного паралімпійського комітету України розповідають історію біатлоніста та лижника Василя Кравчука – паралімпійського чемпіона, віцечемпіона світу та призера етапів Кубка світу.
У вільний час Василь Кравчук, чемпіон Паралімпіади-2022, веде TikTok та Instagram — там можна побачити його на турніку, на брусах, у дрифті на сходах. «Не бажано повторювати, тому що можна трохи поламатися», – з іронією попереджає він про останнє.
Атлет використовує соцмережі як архів: «То навіть чисто для себе. Воно там зберігається, навіть якщо телефон загубити, зламати. А сторінка є, ти собі зайшов у будь-який час – і буде історія, навіть для самого себе». Але це точно буде цікаво і вам – зазирнути за лаштунки життя спортсмена.
Ось, як виглядає лижний заїзд з цікавого ракурсу:
А ось, Василь тренується просто в полі на гендбайку:
Вміє атлет і таке:
У професійний спорт Василь Кравчук прийшов після аварії, виступає у класі сидячи.
– До травми я теж частково для себе працював, тренувався. З дитинства, але це була більше фізкультура. Я завжди був активний. Навіть візьмемо ту перекладину, бруси. В нас у селі то не було таких, що не тренувалися – всі займалися спортом. В кожного був турнік біля хати, якісь гантельки та штанги саморобні, навіть з дерева. Це теж дало свій вплив, коли вже потрапив у професійний спорт.
«Побачив у соцмережах хлопців, як вони ганяють на бобах. І вирішив спробувати. Тим більше, я живу в горах»
Є й цікава історія, як майбутній паралімпійський чемпіон потрапив у професійний спорт. Побачив у соцмережах, як хлопці ганяють на бобах – спеціальному спорядженні, за допомогою якого спортсмени їздять на лижах сидячи. Вирішив спробувати. Тим більше, жив у горах – лижі знав із дитинства. Кравчук народився на Сколівщині, у селі Тухолька, що тепер належить до Стрийського району. Край гірський, лісистий, колоритний.
Знайшов тренера на Львівщині – Володимира Любіжаніна. Той допоміг з інвентарем, дав перші поради, показав техніку. Василь поїхав додому і почав готуватися до чемпіонату України. Проявив себе – і кар’єра пішла. «Воно мені подобається, я просто це люблю. Люблю спорт з дитинства, і я знав, що воно мені зайде і треба йти рухатися в тому руслі», – пояснює свою мотивацію Кравчук.
«Бувало, я тренувався вдома, в диких умовах – в мене не було такого, що ретрак пройшов і зробив гладеньку трасу. Тобто я їздив і по дорогах лісових, і по полях, і по величеньких таких схилах. Можна сказати, опанував гірську лижню», – каже Василь.
Це допомагало відточувати найскладніші елементи лижної техніки – спуски і повороти: «Коли ти штовхаєшся, можеш і в підйом їхати, якщо є сила, в рівнину взагалі проблем нема. А от уже на спусках треба було добре попрацювати».
Опановує техніку, до речі, досі. «Завжди є над чим працювати», – каже.
Особливість класу Кравчука – вже згаданий вище спеціальний боб, на якому проводять гонки спортсмени. Багаторазова призерка Паралімпіад Олена Акопян під час однієї з трансляцій Ігор розповідала, що боби збірної США вартують у межах 50 тисяч доларів. В української збірної вони в рази дешевші, але команда сервісу приділяє велику увагу готовності лиж.
«Якщо лижі гарно підготували, то ти будеш мати великі шанси гідно змагатися. Якщо лижі не їдуть, то який би ти не був сильний – ніц не заїдеш. Важливі вдало підібрані парафіни, змащення, структури під конкретний сніг і трасу», – підмічає цікаві деталі свого виду спорту Василь.
«Естафета – то є командна гра. Ще в такий важкий час ми показали, що разом можна багато що робити»
Паралімпіада в Пекіні 2022 року, каже Кравчук, була особливою. Вона відбувалася на фоні повномасштабного вторгнення. І найбільша складність була не в змаганнях: «Виступати з росіянами не дуже хотілося». Спортсменів з РФ на ті Ігри не допустили. А українці зібрали всі сили, щоб надихнути країну.
Наприкінці програми змагань була естафета, веде Василь. Командна гонка, де кожен проходив свою дистанцію, робив розрив, виконував роботу на всі 100%. Найемоційніший момент – бачити, як біжить твій партнер: «Переживати, але знати, що переживати немає чого, бо всі працюють на максимум. Було приємно. Естафета – то є командна гра. Ще в такий важкий час ми показали, що разом можна багато що робити. Якщо там комусь не вдавалося взяти особисте призове місце, то разом ми змогли це зробити. Зібралися докупи і зробили», – каже біатлоніст.
Гімн. Золото. Навіть іноземні спортсмени кричали тоді нашим «Слава Україні». «Була велика підтримка від спортсменів. Особливо США і Канада, так само від Британії», – каже Василь.
Саме паралімпійське золото – те, чим Василь пишається найбільше у своїй карʼєрі: «Тому що то є одне з найвищих досягнень спортсмена. Але то є в естафеті золото. А є ще в мене така ціль, щоб було і в особистих змаганнях золото».
А мотивацію йди до цієї цілі додає українська команда – разом з Василем також тренуються і змагаються Павло Баль та Тарас Радь. Бувало, що на Кубку світу вони втрьох забирали усі три призові місця – з Балем навіть ділили срібну медаль, бо показали ідентичний час.
«Ми от що треба – один одному допомагаємо. Знаємо одне: навіть якщо ми один одному програємо, значить треба рівнятися на товаришів по збірній і краще тренуватися», – пояснює Василь.
«Люди зараз не ховаються, то не є Совєтський Союз, що всіх позакривали вдома чи ще десь. Всі люди активні, хочуть жити, рухатися, відпочивають. Просто треба робити більший доступ для всіх»
Важливою темою нашої розмови стала інклюзивність. Василь каже, що інфраструктура для людей з інвалідністю у Львові потрохи покращується. Але можна і треба краще.
«Візьмемо аптеки – не в усіх є пандуси. І було б добре, щоб люди трошки мали розуміння про це. Є ж зараз люди після поранення, їм потрібно потрапити в аптеку. Щоб людина почувалася людиною, вона має сама, без чиєїсь допомоги, зайти і взяти, що потрібно. Не чекати, поки хтось скаже: «Я тебе витягну, я тобі поможу».
«І не тільки аптеки – це має бути в кожному громадському закладі. Тобто мінімальний якийсь пандус має бути всюди в наш час».
Василь ставиться до цього конструктивно: багато людей мають бізнес – кафе, ресторани, перукарні. І часто в приміщеннях є одна-дві сходинки. Зробити плавніший заїзд – не проблема. Але про це не думають, хоча це комфорт для потенційних клієнтів, які принесуть гроші.
«Люди розуміють тільки тоді, коли стикаються з цим. Тому треба просто бути уважнішими. Тим більше, зараз дуже багато людей на кріслах колісних. Люди зараз не ховаються, то не є Совєтський Союз, що всіх позакривали вдома чи ще десь. Всі люди активні, хочуть жити, рухатися, відпочивають. Просто треба робити більший доступ для всіх», – міркує Кравчук.
«Концентрація – це моє все»
У вільний час, якого зараз дуже мало, Василь відпочиває з дружиною. Їздять кудись, катаються на автомобілі. Активний відпочинок – якщо гарна погода літом, то на озеро, там сапдошка, можна поплавати, переплисти озеро.
«Більшість часу ми в спорті. Поки в мене є кар’єра, я зациклений на лижах та біатлоні». Пощастило, каже, що живе недалеко від бази тренувань – 50 кілометрів. На вихідні може приїхати додому. Хоча 8 місяців на рік на зборах – це складно, «але зараз усе це як жертви для того, щоб був результат».
До Паралімпіади в Італії залишається менше двох місяців. Час є, але його треба використати правильно, щоб підійти у формі.
«Ой, ще дуже багато роботи буде. Збори, ще змагання деякі».
Мета – золото в особистих змаганнях. Те, заради чого можна вісім місяців не бути вдома, тренуватися по п’ять годин щодня, стріляти кожен день і їздити по лісових дорогах у горах.
«Але я стараюся не думати про це. Концентрація – це моє все», – каже Кравчук.
Григорій Вовчинський: «Я той активний козак, який усіх заставляє рухатись та вставати з ліжка»
Фото: Ірина Журавльова/Tribuna.com, Jens Büttner/picture alliance via Getty Images, Michael Steele/Getty Images, інстаграм Василя Кравчука
