Лобановському сподобалась би ця Оклахома

Після того, як прийшло усвідомлення, що ОКС стали чемпіонами НБА, я задумався, це сталося випадково, чи ні? Тобто, це дійсно Тандер такі сильні, чи просто суперник був недостатньо крутий? Хоча чекайте, вони ж пройшли не тільки Індіану, до цього були Міннесота, ексчемпіон Денвер. Отже, все ніби заслужено. Однак, все одно спочатку не покидало відчуття, ніби їм чогось не вистачає для того, щоб повноцінно стати поруч з іншими легендарними командами.

Річ у тім, що Окла має не дуже типового лідера. Мені подобається гра Шея: як він рухається, його пластичність, як він рве темп, відривається від суперника, знаходить кидок. Він має м'яку кисть, але й вміє загравати партнерів, коли потрібно. В нього хороше співвідношення передач і втрат. Єдине, чого йому не вистачає, щоб виглядати як справжня суперзірка – це ментальності лідера. Є в нього такий візуальний пофігізм, певна флегматичність. Він завжди спокійний, практично ніколи не сперечається з суддями, не конфліктує з суперниками, не кричить на партнерів.

Ми звикли, що найкращий гравець чемпіонської команди так себе не веде. Джордан, Кобі, Леброн, Каррі, Янніс, Йокіч. Всі вони були завжди в центрі уваги. Із нового покоління, той же Дончич або Едвардс є ніби магнітами для камер. А Шей майже не виділяється, зливаєть із командним фоном. Навіть Кавай, Дірк або Данкан, мені здається, проявляли більше емоцій. Принаймні відчувалося, що саме вони є лідерами. Можливо це наслідок недостатньої харизми. Хоча не впевнений, що це так вже й необхідно для команди. В історії НБА було багато колективів де харизми точно не бракувало. Лейкерс з п'ятіркою Неш, Кобі, Артест, Газоль, Ховард або Бруклін у такому вигляді: Дерон Вільямс, Джо Джонсон, Пірс, Гарнетт, Брук Лопес. Ці команди провалилися, як і багато інших подібних.

Натомість Оклахома стала чемпіоном. Знаєте, яку команду вони мені нагадали? Футбольне Динамо Київ 1999. Також молодий склад, в якому є спокійний лідер, що виділяється в ігровому плані – Шева. Перевага таких команд в тому, що у них немає якоїсь ієрархії зірковості: хтось робить більше чорнової роботи, а хтось менше. Тут пахають однаково всі. Подивіться, як Тандер прихопили Індіану в захисті у другій половині сьомої гри. Саме командно, не можна виділити когось одного, всі один одного страхували, ніхто не філонив і не випадав. Цим вони сильні. Це мав на увазі Валерій Васильович, коли говорив про «Команду-зірку».