Повернення Багатскіса у збірну України – це ставка на зеро. Але кращих опцій прямо зараз просто не існує
Що означає камбек Айнарса і як до нього ставитись.
Тепер офіційно – латвійський фахівець Айнарс Багатскіс повернувся на посаду головного тренера збірної України з баскетболу.
На ній колишній керманич «Київ-Баскета» та «Будівельника» замінить Віталія Степановського, який провалив відбір на чемпіонат Європи 2025 року (в України залишились лише математичні шанси туди потрапити, причому не все залежить від нашої збірної) – і який навесні 2023-го замінив у головній баскетбольній команді країни самого Айнарса.
Що означає ця зворотна заміна і як до неї ставитись? Виокремлюємо основні моменти:
🔸 ФБУ все ж вирішила звільнити Степановського по ходу кваліфікаційного циклу, не чекаючи його завершення (а залишились лише два матчі – обидва у лютому 2025-го). Рішення неоднозначне за своєю суттю, але ідея за ним очевидна: зміною на тренерському містку федерація хоче дати збірній емоційний поштовх та принаймні спробувати врятувати ще поточний цикл. У якому втрачено дуже багато, але не остаточно все.
🔸 З жахливої турнірної ситуації (Україні у лютому потрібно вигравати обидва матчі, у Словенії та Португалії, і сподіватись, що португальцям не подарує перемогу вже немотивований Ізраїль, який гарантував собі участь у Євробаскеті-2025) випливала найбільша проблема – надзвичайно вузьке коло потенційних претендентів. Бо програти можна набагато більше, аніж виграти: не те, щоб зовсім вже зіпсувати собі кар’єру, але відкотитись на кілька років назад всього лише за два матчі, де не все залежить від тебе – ризик занадто великий.
Загалом у спорті є два способи вирішення подібної проблеми – великі гроші (точно не український шлях, бо їх нема) і довгострокові гарантії. Так свого часу, наприклад, в «Прометей» приходив Ронен Гінзбург: вже навесні, після закриття періоду дозаявок нових гравців, але з гарантією щонайменше ще одного повноцінного сезону навіть на випадок невдачі у плей-оф.
🔸 Але клубні приклади тут все ж не зовсім релевантні – у лютому на підготовку до вирішальних матчів відбору на Євробаскет у нового тренерського штабу збірної буде в найкращому випадку тиждень повноцінної роботи. Тому ФБУ потрібна була людина, яка вже знає всіх цих гравців, має більш-менш актуальний досвід роботи з ними, розуміння їхніх сильних та слабких сторін і при цьому готова ризикувати.
Що звужувало вибір федерації фактично до двох кандидатур – Євгена Мурзіна (без жартів – уявіть, як би змінилося ставлення до нього і його тренерської кар’єри, яка давно звернула кудись не туди, якби він зумів вивести збірну на чемпіонат Європи за таких обставин) та власне Багатскіса.
З цих двох Айнарс, очевидно, оптимальний вибір – сильніший як тренер, кращий як комунікатор, та й реакція гравців (зокрема, публічна від Іссуфа Санона) на призначення Багатскіса натякає, що атмосфера у команді з ним точно була більш позитивною, аніж зі Степановським.
🔸 На ключове питання «навіщо це взагалі самому Айнарсу?» теж є чітка відповідь. Він все ще цілком компетентний тренер, який має якісні результати в чемпіонаті Румунії (йде другим у таблиці з середнячком «Волунтарі», вигравши 12 з 14 матчів регулярки з колишніми зірками Суперліги Майком Кеффі та Льюїсом Салліваном у якості лідерів команди), але прямо зараз знаходиться достатньо далеко від рівня затребуваності, на якому він перебував колись – коли користувався попитом навіть серед клубів Євроліги, не кажучи вже про менш статусні континентальні турніри.
Успіх з національною збірною – вийти з нею на чемпіонат Європи чи світу і спробувати пошуміти там, – є одним з найпростіших способів цю увагу до себе повернути. В контексті рідної Латвії це зараз не дуже актуально: італієць Лука Банкі навіть без травмованого Крістапса Порзінгіса привів збірну двомільйонної країни до сенсаційного п’ятого місця на останньому чемпіонаті світу і точно заслужив право попрацювати з нею на домашньому Євробаскеті-2025 (частину матчів, зокрема й плей-оф, прийматиме «Арена Рига»).
А Україна – друга за важливістю країна у тренерській кар’єрі Айнарса, де він відпрацював сукупно шість сезонів з трьома різними клубами, пройшов два цикли з національною збірною (чемпіонат Європи 2022 року і відбір на ЧС-2023) і загалом має достатньо знань про наш баскетбол, щоб впевнено влетіти в лютому у матчі без права на помилку.
🔸 Проте важливо розуміти наступне – яким би логічним і обопільно цікавим призначення Багатскіса не виглядало зараз, це не універсальна панацея.
Ви вже могли про це забути після кризового періоду збірної України імені Степановського, але за перший етап роботи Айнарса з нашою національною командою до нього назбиралась ціла низка претензій. По використанню певних гравців (Святослава Михайлюка та Олексія Леня на Євробаскеті-2022, того ж Санона на старті кваліфікації ЧС), по результатах певних матчів, які потрібно було вигравати (виїзд до Ісландії) – тож багато що залежатиме від того, як сам латвієць проаналізував власний досвід у збірній України за останні півтора роки, і які висновки з нього зробив.
🔸 Певним чином це дійсно ставка на зеро, сподівання на ефективність шокової терапії. Але тут і зараз український баскетбол опинився у становищі, коли саме такий варіант – найкращий з можливих.
Кликати не знайомого з українським баскетболом іноземця – без шансів, він банально не зможе дати результат у лютому (і, відверто кажучи, було б не зовсім чесним від нього цей результат вимагати). Дати можливість показати себе якомусь іншому перспективному українському тренеру теоретично, звісно ж, можна було б, але історія нашого баскетболу доводить, що так воно не працює: ще до Майка Фрателло в ситуаціях, дуже схожих до нинішньої, на посаді головного тренера збірної опинялись, наприклад, Валентин Берестнєв та Віталій Черній, але ані панацеєю вони не стали, ані другого шансу за більш сприятливих обставин не отримали.
🔸 У чому точно можна бути впевненим на 100%, так це в тому, що з Багатскісом не буде сумно. У будь-якому випадку – чи вдасться йому зробити майже неможливе і вивести Україну на чемпіонат Європи, чи він зазнає невдачі і буде змушений працювати зі збірною у прекваліфаєрі відбору на ЧС-2027 з суперниками штибу Швейцарії, Австрії чи Румунії.
Емоції нам точно забезпечені, а от якими вони будуть, то вже питання до роботи Айнарса – і, звісно ж, роботи федерації. У якої після призначення латвійця немає іншого вибору, окрім як забезпечити доїзд усіх ключових доступних баскетболістів у лютому 2025-го (Скапінцев, Герун і далі по тексту).
Бо інакше навіщо все це?
Фото: ФІБА, CSO Voluntari-Baschet/Facebook
Інші пости користувача
