Баскетбольна збірна України – на межі історичного фіаско. Ось три критичні помилки, які до цього призвели
Нуль перемог за календарний рік.
Збірна України з баскетболу не виграла жодного офіційного матчу за календарний 2024 рік.
У другому (з трьох) вікні відбору на чемпіонат Європи наша національна команда, очолювана Віталієм Степановським, двічі поспіль програла Ізраїлю – 73:86 та 75:88. В обох випадках виграючи після першої половини і провалюючись у другій.
Разом з двома лютневими невдачами проти Словенії та Португалії маємо 0/4 в кваліфікації та безпросвітне останнє місце у групі, з чотирьох команд якої на чемпіонат Європи у 2025-му поїдуть три.
І лише математичні шанси уникнути фіаско історичного масштабу – на Євробаскети збірна України беззмінно виходила з 2011-го (це п’ять турнірів поспіль) і долала кваліфікацію з будь-яким тренером. Навіть з Євгеном Мурзіним.
Але щоб ці математичні шанси (будь-яка перемога над Словенією та перемога над Португалією з різницею від трьох очок за умови, що Ізраїль, який вже гарантовано вийшов на Євробаскет, не програє португальцям) принаймні спробувати конвертувати у путівку на чемпіонат Європи, потрібно терміново виправити три критичні помилки, які призвели до поразок від Ізраїлю.
Ось вони.
Помилка перша: Україна вийшла на надважливі матчі з найслабшим тренерським штабом у новітній історії
Не будемо порівнювати скіли, досвід та досягнення Степановського з Багатскісом, Мурзіним і тим більше Фрателло. Півтора роки тому ми отримали чіткий сигнал від федерації, що ось це наш безальтернативний головний тренер збірної, і з ним вона заходить на новий етап еволюції. У жовтні – новий, про повну довіру колишньому керманичу «Хіміка».
Окей, хай буде так. Але!
За спинами Багатскіса, Мурзіна і тим більше Фрателло завжди був міцний тренерський штаб. Штаб Фрателло з купою профільних американських фахівців – то, звісно, рожева мрія у сьогоднішніх реаліях, але тому ж латвійцю майже завжди допомагали двоє (а епізодами й троє) чинних головних тренерів клубів Суперліги. Людей із досвідом, власним баченням баскетболу, знанням сильних сторін українських гравців, які могли б дати інший погляд на різні ігрові ситуації і підказати головному, що і де він робить не так.
Як за два роки від цього український баскетбол дійшов до Олега Гончарова, який у баскетболі в принципі ніколи та ніде не працював за межами штабів Степановського і має нуль хвилин самостійного досвіду, та Дмитра Коломійченка, дитячого тренера (і то, про гру та результати його минулорічної збірної U-16 на чемпіонаті Європи у дивізіоні Б краще не згадувати, бо там жах), єдиною конкурентною перевагою якого, схоже, був той факт, що він не втече, як Артем Сліпенчук влітку, бо і так вже за кордоном?
Степановський не міг не знати, як було раніше – він був одним з тих головних тренерів із Суперліги, хто допомагав Багатскісу. Але пішов іншим шляхом, і на рівні ідеї, тактики та стратегії збірну просто зводили в початкову школу, двічі за три дні зловивши на ідентичних проблемах у третій чверті. Плутанина в ротації, фол-трабл лідерів, важкий з точки зору витрат енергії гравців, але неефективний захист, і як наслідок банальна втома – якщо дивились матчі, пріоритетність розставте на свій смак.
Помилка друга: Україна не змогла знайти на надважливі матчі другого центрового
У Степановського і федерації було пів року на підготовку до двох поєдинків з Ізраїлем, які після поразки від Португалії стали найважливішими у відборі. Більш ніж достатньо для того, щоб провести якісний скаутинг суперника і розібратися, що це команда дуже андерсайзова, що її потрібно давити габаритами, що її необхідно зносити на підбираннях та загалом домінувати у фарбі.
Артем Пустовий на своїх хвилинах показав, як це має працювати – 23+5 у першому матчі, 15+5 у другому, багато класних взаємодій з партнерами, купа ефектних хайлайтів. Навіть середні влучав!
А от другого центрового на поєдинки з Ізраїлем федерація і Степановський просто не привезли. Взагалі.
При тому, що у листопадовому вікні відбору за європейські збірні грали баскетболісти з чемпіонату Японії, де виступає Володимир Герун. При тому, що у листопадовому вікні відбору два матчі за збірну Нідерландів провів Трістан Енаруна – людина, яка грає за фарм «Бостона» разом із Дмитром Скапінцевим.
Врешті-решт, при тому, що влітку збірна на кілька тижнів літала на Тайвань заради низки виставкових матчів, і Степановський брав туди Степана Лесика. З одного боку, смішно, бо де «Старий Луцьк», а де Роман Соркін, який грає понад 20 хвилин в Євролізі за «Маккабі» – але невже ми дійсно думали пів року і придумали давити Ізраїль у фарбі з В’ячеславом Бобровим та Андрієм Войналовичем в ролі п’ятого номера?
Хто саме припустився цієї помилки, яка у підсумку стала найбільш помітною і найбільш критичною (Пустовий розірвав би той Їзраїль, якби зіграв би двічі по 22-24 хвилини з якісною заміною по позиції, а не був змушений відбігати понад 35 у першому поєдинку), сказати складно. Степановський, у якого в попередніх вікнах аж троє бігменів отримали серйозні травми, втративши сезони і позиції в кар’єрі? Менеджер національних збірних Андрій Лебедев, який за пів року не зміг вирішити питання доїзду бодай когось з легіонерів?
Чи, можливо, найвищі чини у федерації, які викинули купу бюджетних грошей на нікому не потрібні напівтовариські турніри з баскетболу 3х3 для молодіжок навесні та влітку, а у листопаді знайшли себе з порожніми кишенями і не змогли оплатити переліт Геруну чи Скапінцеву в інтересах НАЦІОНАЛЬНОЇ збірної?
Але все може бути й значно простіше, бо…
Помилка третя: Україна втратила розуміння того, де сьогодні знаходиться її баскетбол і що потрібно робити, щоб збірна хоч когось перемагала
…бо Герун і Скапінцев могли просто відмовитись у відповідь на перше запрошення, а далі просто ніхто не намагався вмовити їх та домовитись з їхніми клубами. Мовляв, впораємось і так, Степановський все одно нічого не скаже, він не Багатскіс і тим більше не Фрателло, рівень авторитету взагалі не той.
Два місяці тому, на офіційній презентації сезону Суперліги, генеральний секретар ФБУ Володимир Драбіковський сказав буквально наступне – в України хороші шанси проти Ізраїлю, бо колись збірна вигравала в нього у контрольному матчі, а Португалії ми програли взагалі випадково, бо суперник провів свій ледь не найкращий поєдинок в історії.
Підсумок вікна збірних у листопаді: Португалія виграла у Словенії вдома і лише через власні помилки на останніх хвилинах не прибила її ще й на виїзді (програли «-1» у матчі, в якому зірковий ветеран Клемен Препелич забив тридцятку), Україна не мала нічого проти Ізраїлю – навіть натяку на хоч одну близьку кінцівку.
Окей, для когось підйом португальського баскетболу теоретично ще може бути свіжою новиною (хоча навіть це дивно, бо рік тому Рубен Прей перемагав «Прометей» у Єврокубку, а разом зі Сві Михайлюком чемпіоном НБА із «Бостоном» став Німаяс Кета – у новому сезоні він взагалі іноді стартує), але насправді це свідчить про те, що федерація живе минулим і відірвана від реальності. У якій португальці вже багато років мають в рази більше єврокубкових команд, ніж Україна, а проти Ізраїлю, майже повністю складеного з гравців Євроліги та Єврокубка, ми виставляємо представників других дивізіонів європейських чемпіонатів та дуже слабкої зараз Суперліги.
Жодних претензій, до речі: виходили й робили, що могли. Але ж це ну зовсім інший рівень!
В України сильне покоління гравців загалом – але воно не є виключним, воно не може вигравати матчі просто тому, що треба, і байдуже, кого там тренер з федерацією зібрали, а кого ні. Воно не є виключним взагалі ні в кого: чинні чемпіони світу німці без низки зірок з Євроліги у цьому відборі програли Болгарії та Швеції (на чемпіонат Європи вони, звісно, вийдуть, але сам факт), а Іспанія другим складом мала б влетіти Словаччині, якби не жахлива помилка словацького ж суддівського столика, що подарував Червоній фурії секунду на рятівний кидок із сиреною.
А Україна – м'яко кажучи, не Німеччина і не Іспанія. Ми можемо вигравати в баскетбол, лише роблячи абсолютний максимум. Збираючи найкращі з можливих склади. Формуючі найсильніші з можливих тренерські штаби. Витрачаючи найкращі ресурси з тих, що є, і залучаючи найкращих фахівців, яких можемо залучати. Та ж натуралізація у баскетболі збірних – річ суперечлива, до якої вдаються не всі, але вгадайте з огляду на турнірну таблицю, яка одна команда з нашої групи від неї у цьому циклі відмовилась:
Тож насправді все дуже просто. Україна банально не робить максимум – і логічно не виграє у баскетбол. Нуль перемог національної збірної в офіційних матчах за календарний рік – черговий антирекорд режиму Михайла Бродського, який залишиться в історії.
Фото: ФІБА
Інші пости блогу
