Суботній день у Чикаго

Йшла передостання субота березня. Погода була тоді доволі непогана: після неприємних 5 градусів у п'ятницю, субота дарувала жителям Чикаго доволі гарні для прогулянки 20 - нарешті починалася справжня весна. За останні 7 днів погода падала нижче 15 градусів лише у п'ятницю, а тому люди вже знали про те, що вихідні ці будуть теплими. І дійсно - у прогнозах погоди не прогнозували ні каплі опадів, а на небі не було жодної хмаринки. Яскраве сонце, що з весняним теплом обіймало землю, вказувало на те, що весна ця обіцяє бути теплою, а легкий вітерець сповіщав про нові починання. Доволі типова погода для цього міста восени. Проте людей надворі не було.

На радіостанціях у березні тоді можна було почути два хіти: "Take a Bow" Мадонни та "This Is How We Do It" Монтелла Джордана. І якщо першу пісню можна було почути майже на всіх радіостанціях та публічних установах з-за її надзвичайної популярності на той момент (1-ше місце у US Billboard 100), то друга ж була дуже популярною серед бідних районів, якими тоді Чикаго славилася на всі Сполучені Штати. І не дивно - на той час пісня була одним з найяскравіших прикладів дуже популярного у ті часи "хіп-хоп-соулу" і загалом дуже яскравою піснею для бідних сімей, яка завжди могла покращити настрій (цитуючи критиків: «душевний, заспіваний і зачитаний реп у стилі джек-свінг»). Але у ту суботу на радіостанціях і у багатих і у бідних районах головною темою не була ні перша ні друга пісня.

Американський спорт тоді трохи стояв. Півтора місяця пройшло з 29-го розіграшу Супербоулу, який виграли «Сан-Франци́ско Фортинайнерс», тим самим ставши першої командою в історії американського футболу, яка змогла це зробити 5 раз; у МЛБ досі стояв страйк - восьмий та найбільший за всю історію ліги; у НХЛ пройшло близько половини регулярного сезону, а НБА трохи підходила до його кінця: після 65 турів лідерами на сході були "Орландо Меджік" з їх неймовірним молодим Шакілом О'Нілом, а на заході - "Юта Джаз" з надзвичайно сильним дуо Карла Мелоуна та Джона Стоктона. Але головною новиною у американському спорті, тієї суботи, не був ні страйк МЛБ ні матчі регулярних сезонів НХЛ та НБА.

Незважаючи на таку прекрасну погоду та вихідний день, людей не було на вулицях і парках; незважаючи на дуже популярні гарні хіти, деякі з яких буквально були революційними у своїх жанрах (той же "This Is How We Do It"), музичні радіостанції були одними з найменш популярними у ту суботу. Люди того дня сиділи у своїх будинках, квартирах, приміщеннях, та навіть у провулках між будинками, слухаючи свої телевізори, та ставлячи радіостанції на все що завгодно, де тільки йшли новини. Люди шукали одну новину, одну ту саму новину. А чому? Що ж їх так цікавило? Серед смертей не було надзвичайно популярних знаменитостей, та й події, які сталися, були не дуже значні для обох США та Чикаго. Якийсь прорив у електроніці? Та ні. Навіть більше: та ж сама електронна пошта все ще була майже розкішним засобом комунікації, доступним у кращому випадку в офісі. А інтернет веб-сайти тоді ще не дуже сильно були відомі публіці. І сидіти вдома? "Аналогом" соціальних мереж тоді можна було назватилише тристоронній телефонний зв'язок, а повноцінний доступ до WEB як такої з’явився лише у травні 1995 року. По суті, найшвидшим способом широкого розповсюдження інформації було надсилання факсу.

Факс. Цікава річ цей факс. Як відомо, у спорті для журналістів дуже сильно треба 2 речі: статистика та інформація. Факс був ідеальною річчю для цього бо, по суті, був поєднанням промислових стандартів і настільних комп'ютерів. Як казав Брайан Макінтайр, колишній директор департаменту комунікацій НБА: "Факс тримав нас на собі протягом дуже довгого проміжку часу." Поява факсів у 1990-х стала справжнім революційним кроком. Тепер команди могли завантажувати свої прес-релізи та різні ігрові нотатки на сервіси, що забезпечували їхню доступність 24 години на добу. Репортери, телефонуючи зі своїх факсів і вводячи відповідний код, отримували всю необхідну інформацію миттєво.

Одним з найвідоміших, на той час, випадків з "участю" факсу, був момент, коли після того, як у 1995-му році головний тренер "Нью-Йорк Нікс" Пет Райлі, оголосив про подання у відставку, фанати "Нікс" наполягали на тому, щоб Пет це зробив через факс. Вони настільки довго цього вимагали, що одного разу Райлі просто зірвався перед своєю першою грою на посаді тренера "Маямі Хіт":

"Не було ніякої різниці, чи я надіслав це факсом, чи зателефонував, чи доставив супутниковим зв'язком," - сказав Райлі після того, як його запитали про факс. - "Неважливо, як я це зробив. Я подав у відставку за два тижні до того, як у лізі з'явився факс, і єдина причина, чому факс став модним, полягає в тому, що комісар наказав мені надіслати факс."

Що цікаво, то цей випадок, який тоді був великим таким скандалом (після того, як Пет прямо вибухнув після цих всіх доставань), все одно не посідає перше місце серед найзнаменитіших випадків, пов'язаних з факсом. Але що ж тоді? Що могло бути тим, що перевершило самого Пета Райлі?

Девід Фальк - американський спортивний агент, який найбільш відомий тим, що представляв Майкла Джордана протягом усієї кар'єри самого Майкла. 18 березня 1995 року, у суботу, Девід зателефонував Елісон Садофскі, директору медіа-послуг його агентства Falk Associates Management Enterprises, з вимогою надіслати один специфічний факс. Як потім розповідала Елісон, ситуація ця була трохи смішною:

"Незважаючи на те, що я був головою PR-відділу, мене не вводили в курс справи до суботнього ранку - Девід тримав усе в таємниці. Коли я пішла з роботи в п'ятницю, в День святого Патріка, я пішла на гру " [Вашингтон] Буллетс" того вечора. Я не знала взагалі нічого! Девід не сказав мені взагалі нічого ні про що. Тако от, було, мабуть, між 10 та 11 годинами ранку у суботу. Він зателефонував мені додому. Я була в душі, коли він подзвонив. Коли я вийшла з душу, я подивилася на автовідповідач, а там було сім повідомлень. Добре, добре, приймаю душ довго я довго, признаю, ПРОТЕ - сім повідомлень! І всі сім були від Девіда! Кожне з них звучало все більш та більш серйозно та терміново. "Ти де? Передзвони мені."

"Отже, звоню я йому назад, а він каже: "Ти маєш негайно приїхати в офіс". Я у своєму повному нерозумінні відповіла: "Девіде, на мені зараз рушник". Він мені у відповідь: "Мені байдуже, що на тобі - швидко в офіс" . Він сказав, що зателефонує мені, коли я туди дістануся. Після того, як я приїхала, він сказав: "Ти маєш надрукувати прес-реліз і випустити його, тому що новини про це розійдуться як гарячі пиріжки". Він сказав: "Текст прес-релізу - це два слова".

ВАШИНГТОН, ОКРУГ КОЛУМБІЯ (18 березня 1995 р.) - Сьогодні Майкл Джордан через свого особистого адвоката і бізнес-менеджера Девіда Б. Фолка, голову компанії Falk Associates Management Enterprises, Inc. («FAME»), розташованої у Вашингтоні, округ Колумбія, зробив наступну заяву у відповідь на запитання про свої подальші кар'єрні плани:

«Я повернувся».