Титул після смерті: як Йохен Ріндт увійшов в історію Формули-1

Кожного року фанати Формули-1 стежать за жорсткою боротьбою за титул. І кожен рік ми бачимо різні обличчя і нові цілі та маневри. Вже було здобуто 75 чемпіонств, які демонстрували впевненість, адреналін та напругу. Але один титул був особливим, бо він став єдиним посмертним чемпіонством у «Формулі-1».

Йохен Ріндт – австрійський автогонщик, який закарбувався в пам'яті багатьох через свою впевненість, ненаситність та цілеспрямованість. Він народився 18 квітня 1942 року в німецькому Майнці, але через втрату батьків бабуся й дідусь перевезли його в Австрію і виховали там.

Гонщик був одержимим від швидкості, ще на початку кар'єри. Його участь у моторизованому спорті завжди складалася з двох варіантів: або аварія, або перемога. Австрієць мав проблеми із поліцією через агресивне водіння та бунтарський характер (саме через характер, його відраховували з кількох приватних шкіл).

Початок в автоспорті

Інтерес до автоспорту в Йохена прокинувся після візиту на Гран-прі у Німеччині в 1961 році. Тоді граф Вольфганг фон Тріпс, який посів друге місце, справив неабияке враження на майбутнього чемпіона. Ріндт, який на той час керував компанією своїх батьків, самостійно профінансував свій прихід у «Формулу».

У 1964 році гонщик взяв участь у «Формулі-2», де підкорив усіх своїм стилем водіння та перемогою в Крістал Пелес в Лондоні. Того ж року він взяв участь у гран-прі «Формули-1» в Австрії. Хоч до фінішу Йохен тоді й не дійшов, але вже у 1965-му австрійця побачили у формі Cooper, як повноцінного пілота «Формули-1».

Технічні обмеження болідів позбавляли пілотів можливості боротьби за результат, але Ріндт в той час зміг вписати своє ім'я в історію автоспорту. Він взяв участь у заїзді «24 години Ле-Мана 1965 року», де переміг попри на технічні проблеми – працювало тільки 6 циліндрів з 12. Тоді його переможним авто стала «Ferrari 250LM».

Чемпіонська команда

Після чотирьох сезонів на болідах, які постійно ставали технічно несправними, австрієць підписав контракт із командою «Лотус». На той момент напарником Йохена став Грем Гілл, який у 1968-му здобув чемпіонський титул.

Під час другого заїзду, а саме в Іспанії, Ріндт потрапив в аварію – тоді гонщик відчув, що окрім швидкості, нові боліди виявилися достатньо крихкими. З гран-прі він поїхав із струсом мозку та зламаною щелепою. Вже через деякий час преса отримала лист із критикою машин від австрійця. Однак на гран-прі США, він змінив свою думку, здобувши першу перемогу.

У 1970 році, Йохен почав демонструвати лідерство та став претендентом на чемпіонство. З появою «Лотус 72C» майбутній чемпіон вже ставав непереможним, бо саме тоді він отримав поул. Поломка двигуна пригальмувала шлях до чемпіонства, австрійцю довелося з'їхати вже на 21-му колі, але це все одно забезпечувало йому відрив у 20 очок від найближчого суперника.

За вдалого фінішу у Монці, Ріндт міг стати достроково чемпіоном, тому на гран-прі Італії була суміш зі страху та передчуття перемоги. Але 5 вересня стало невдалим днем для пілота. Почалося все з неправильно пристебнутого паска безпеки та рішення прибрати антикрила для кращої притискної сили.

Також варто врахувати, що у той час не було «кола для прогріву гуми». Австрієць пішов в атаку на нових шинах, втратив керування та вилетів у відбійник, який був погано закріплений. Смерть настала одразу.

Боротьба за титул

До кінця сезону було ще чотири гран прі, враховуючи Італію, на яких можна було заробити 36 очок, а відрив від найближчого суперника до Ріндта складав 20 очок. Перші дві гонки ніяк не змінили картини, тому Йохен ще посідав найвище місце у таблиці. У Канаді Джакі Ікс здобув перемогу та скоротив відстань від австрійця до 17 балів.

На гран-прі США у пілотів з'явилася проблема у вигляді напарника Ріндта – Коліна Чепмена. Його мета була проста – будь-якою ціною захистити титул Йохена, щоб вшанувати його пам'ять. Саме так і сталося: поул забрав Емерсон Фіттіпальді, який брав участь тільки у чотирьох заїздах, тому конкурентів для австрійця не було.

Йохен Ріндт став першим чемпіоном світу з Австрії та першим, хто отримав титул посмертно. Кубок забирала дружина австрійця – Ніна, у якої вже була донька від Йохена.