13 європейських супертопів грали в МЛС. Тепер до їх числа приєднаються Бейл та К’єлліні

Згадуємо всіх.

13 європейських супертопів грали в МЛС. Тепер до їх числа приєднаються Бейл та К’єлліні

Згадуємо всіх.

Одразу дві зірки першої величини поповнять склад «Лос-Анджелеса» цього літа. Клуб з міста янголів вже офіційно підтвердив переходи Гарета Бейла та Джорджо К’єлліні на правах вільних агентів. Вони поповнять і без того надпотужний список зірок з європейських топ-клубів, які на завершальному етапі своєї кар’єри встигли пограти у МЛС.

Згадаємо найзірковіші імена північноамериканської ліги соккеру і як складалася їх кар’єра за океаном. 

Важлива примітка – ми розглядаємо лише період МЛС, що була заснована у 1993 році. Тому у нашому списку не буде зірок попередніх дестиліть, які виступали у різні періоди у американських футбольних лігах, а їх чимало: Пеле, Франц Бекенбауер, Еусебіо, Герд Мюллер, Йохан Кройф та інші. 

Девід Бекхем («Лос-Анджелес Гелексі», 2007-2012)

Знаменитий англієць фактично створив революцію у МЛС. Він став першим гравцем, який підпадав під «правило призначеного гравця», тобто його заробіток виводився з-під загальної стелі зарплат, що діяла у лізі. З сезону 2007 року, коли Бекхем приєднався до «Гелексі», клуби могли виводити двох гравців з-під цієї стелі і видавати їм набагато більшу зарплатню. Це нововведення отримало назву – «правило Бекхема». На той сезон у колективному договорі була прописана сума у 2,1 млн доларів зарплатної стелі, англійська суперзірка отримала зарплатню в 6,5 млн євро на рік. 

Чи відпрацював Бекхем ці гроші на футбольному полі – питання дискусійне, але те, яку увагу до себе привернув соккер і взагалі ліга МЛС з його приїздом, говорить про значний маркетинговий успіх такого рішення. Після Бекхема американська ліга стала популярним напрямом для ветеранів з європейських топ-клубів, та й багато менш зіркових, але якісних гравців європейського рівня стали охочіше переїздити за океан. Тому для популяризації цього виду спорту в Америці навряд чи хтось зробив більше за Бекхема. Він вивів лігу на новий рівень. 

В ігровому плані теж були здобутки. Девід двічі брав чемпіонство з «Гелексі» (2011 і 2012), тричі ставав переможцем регулярного чемпіонату Західної конференції, встиг побувати капітаном і продовжував викликатися у збірну Англії.

Разом з тим до нього було багато питань збоку вболівальників – через особливості календаря сезону МЛС він взимку 2009 і 2010 року переїздив у оренду в «Мілан». Через це пропускав старт нового сезону з «Гелексі». Це викликало обурення не лише фанів, а й партерів по команді. Відома історія про взаємні звинувачення із капітаном «ЛА» Лендоном Донованом. Той публічно сказав про Бекхема, що він байдужий до команди, Девід відповів, що такі заяви є непрофесійними. Але спільну мову знайти вдалося – надалі разом двічі ставали чемпіонами.

І все ж завершив кар’єру Бекхем не в «Гелексі» – взимку 2013 перейшов у короткострокову оренду в «ПСЖ», де і зіграв останній матч, ще й встигнув стати чемпіоном Франції. Наразі повернувся в МЛС, але вже як власник клубу – «Інтер» Маями, куди регулярно сватають найтоповіших ветеранів з європейських топ-ліг. 

Тьєррі Анрі («Нью-Йорк Ред Буллз», 2010-2014)

Француз переїхав до МЛС після 3 сезонів у «Барселоні», які не можна назвати надто успішними. З «Нью-Йорком» йому так і не вдалося виграти лігу, але помітний слід він залишити зумів. Анрі визнавали найкращим гравцем ліги, він став капітаном команди, двічі були перемоги у розіграші регулярного сезону у Східній конференції. Особиста статистика теж цілком якісна – 52 голи у 135 матчах. 

Був один вояж у Європу під час американського міжсезоння. У 2012 році Тьєррі на короткий проміжок часу завітав до «Арсенала» – клубу, де він став легендою. Короткострокова оренда виявилася досить плідною – він встиг зіграти два матчі в Кубку Англії, забив гол, який приніс перемогу над «Лідсом» у 3-му раунді турніру. В АПЛ додав у свою статистику 4 матчі, в яких двічі забив. 

Після завершення контракту із «Нью-Йорком» у 2014-му Анрі закінчив кар’єру професійного футболіста. Але згодом повернувся ненадовго у МЛС як тренер «Монреаля», з яким попрацював у 2019-2021 роках і зміг вивести команду в плей-оф. 

Алессандро Неста («Монреаль Імпакт», 2012-2013)

Захисник став гравцем канадської команди у віці 36 років, перебравшись до МЛС як вільний агент. До цього він встиг відвідати гру «Монреаля», за який вже виступав його друг, інший відомий італійський футболіст, Марко Ді Вайо. У 2013 році Алессандро виграв єдиний трофей із «Імпакт» – першість Канади.

Цікаво те, що після сезону 2013 року Неста не завершив кар’єру. Він ще зазирнув до чемпіонату Індії у «Ченнайін», куди його запросив колишній партнер по збірній Італії Марко Матерацці. І хоча внесок Алессандро був мінімальним, у його списку досягнень ще є статус переможця регулярного розіграшу чемпіонату Індії 2014 року. 

Після завершення кар’єри гравця відомий італієць очолив клуб МЛС «Маямі», де досить успішно працював з 2016 по 2017 рік.

Кака («Орландо Сіті», 2014-2017)

Після переходу у «Реал» в 2009-му Кака так і не зміг повернутися на топовий рівень. В королівському клубі не склалося, повернення у «Мілан» дозволило забити ювілейний сотий гол за «росонері», але не стало довгостроковою історією. Завершилося достроковим розірванням контракту за підсумками сезону 2013/14 через непотрапляння у зону Ліги чемпіонів (8-е місце). 

Після цього були три сезони в МЛС за «Орландо Сіті». Такий вибір клубу не був випадковим, адже його власником був бразилец Флавіу Аугусто да Сілва, з яким у Кака були дружні стосунки. Фактично Кака почав грати за «Орандо» із сезону 2015, а перед стартом ще встиг з’їздити у Бразилію, де відіграв 19 матчів за рідний «Сан-Паулу». 

В американській лізі Кака не досяг великих успіхів із командою – за три сезони так і не вдалося жодного разу вийти в плей-оф. Загалом же на його рахунку 78 матчів і 25 голів за «Орландо». У 2017-му бразилець завершив кар’єру.

Давід Вілья («Нью-Йорк Сіті», 2014-2018)

Чемпіон Європи та світу у складі збірної Іспанії влітку 2014 завершив свої виступи у рідній країні, де зібрав колекцію трофеїв із «Сарагосою», «Валенсією», «Барселоною» та «Атлетіко», і розпочав екзотичний вояж. Переїзд до МЛС став першим кроком. Контракт був розрахований на 3 роки, але дебютувати, як і Кака, за новий клуб Вілья зміг лише з наступного сезону 2015 року. 

Для підтримання ж форми він спочатку направився взагалі у чемпіонат Австралії, де встиг пограти три місяці в австралійському «Мельбурн Сіті». Значних успіхів із «Нью-Йорком» іспанцеві досягти не вдалося. Все починалося дуже красиво – для «Нью-Йорк Сіті» це був перший сезон після створення, Давід отримав 7-й номер і статус капітана. Він пообіцяв привести команду до вершин, забив перший гол в її історії в товариському матчі, став першим гравцем, підписаним за «правилом Бекхема»

Також Вілья регулярно потрапляв на матч всіх зірок, одного разу його визнали найкращим гравцем ліги, він багато забивав (80 голів в 126 матчах). В індивідуальному плані все було гаразд, але виграти трофеї з «Сіті» не вдалося. Завершив же кар’єру в 2018-му після сезону в чемпіонаті Японії за «Віссел Кобе». 

Зв’язок іспанця з МЛС продовжується. Він став співвласником нового клубу «Квінсборо», який має дебютувати у лізі в сезоні 2023. 

Френк Лемпард («Нью-Йорк Сіті», 2015-2016)

Початок кар’єри Лемпарда у США був пов’язаний з невеличким скандалом. Про його перехід стало відомо влітку 2014-го, але до старту сезону 2015 року він тимчасово став гравцем головної команди цієї групи власників – «Ман Сіті». При цьому Френк так гармонійно вписався у склад манчестерців, що дограв до кінця сезону АПЛ, затримавши переїзд в МЛС.

Коли ж пішли чутки, що він може залишитися в Англії і на наступний сезон, це викликало обурення у фанів «Нью-Йорка». Потім взагалі виявилося, що у Лемпарда є домовленість із американським клубом, а не контракт. 

Врешті перший матч за «Нью-Йорк Сіті» він зіграв лише у серпні 2015-го. Наступний сезон став вже повноцінним, але досягти успіхів з клубом не вдалося. Одного разу Лемпард потрапив на матч усіх зірок. Після другого сезону в МЛС він оголосив після завершення кар’єри і почав тренерську роботу в Англії. Загалом в Америці забив 15 голів в 31 матчі. 

Андреа Пірло («Нью-Йорк Сіті», 2015-2017)

Початок історії «Нью-Йорк Сіті» був дуже потужним за іменами – клуб зібрав у своїх лавах одночасно трьох зіркових ветеранів, але залишився без трофеїв. Одночасно із Вільєю і Лемпардом за команду виступав і італійський маестро Андреа Пірло. За «правилом» Бекхема могло бути два призначених гравці, а за третього треба було окремо доплачувати. Він переїхав після 4 поспіль чемпіонств у Італії із «Ювентусом», ще й в статусі фіналіста Ліги чемпіонів. 

Попри наявність трьох зірок у перший свій сезон «Нью-Йорк Сіті» не потрапив у плей-оф. Пірло та команду критикували, але в той же рік він став першим в історії гравцем МЛС, що був номінований на потрапляння в символічну збірну ФІФА за підсумками сезону (звісно, за вихід у фінал ЛЧ із «Ювентусом», але тим не менше). 

Наступного сезону він потрапив на матч усіх зірок, а команда з другої спроби вийшла в плей-оф, проте без успіху. Промучившись через травми у свій третій сезон у «Нью-Йорку», Пірло оголосив про завершення кар’єри футболіста і розпочав тренерську, яка поки складається не найкращим чином

Стівен Джеррард («Лос-Анджелес Гелексі», 2015-2016)

«Гелексі» став єдиним клубом у кар’єрі Стіві Джі поза межами «Ліверпуля». Він завітав на Західне узбережжя США на два сезони, встиг відіграти 34 матчі, забити 5 голів, але залишився без трофеїв. Звісно ж, Джеррард переходив у «ЛА» за правилом призначеного гравця на зарплатню у 9 млн доларів.

У новій команді він грав із іншим відомим гравцем з АПЛ – Роббі Кіном, асистом на якого і відзначився у дебютній зустрічі за каліфорнійців. У кожному із сезонів при Джерардові «Гелексі» виходили у плей-оф, але до фіналу чи трофею дістатися не змогли. Також він був обраний на матч усіх зірок 2015 року. 

Керівництво клубу готове було продовжити співпрацю із англійцем, але той вирішив завершити кар’єру, пославшись на те, наскільки втомлюють дальні переїзди, а також постійну зміну висоти, на якій доводиться грати, і погодні умови. Завершивши у 36, розпочав досить успішну тренерську кар’єру. 

Дідьє Дрогба («Монреаль Імпакт», 2015-2016)

Івуарієць побував аж у двох клубах в США. Здавалося, що його час виступів на топовому рівні завершився ще після 2012 року і перемоги в ЛЧ з «Челсі». Тоді Дрогба відправився на заробітки до Китаю, грав за «Шанхай Шеньхуа». Але потім сталося повернення в Європу – спочатку в «Галатасарай», а потім взагалі на чемпіонський сезон у «Челсі». Уже після цього він остаточно попрощався із Європою і встиг ще 2 сезони побігати за «Монреаль», але й на цьому не зупинився. 

Виступ Дрогба у МЛС виявився неоднозначиним. При ньому команда грала в плей-оф, але на чемпіонство не претендувала. Після першого сезону взагалі ходили розмови про можливе дострокове припинення співпраці і поверенення до «Челсі» у ролі помічника тренера. Дрогба вирішив залишитися, але не прийняв факту зміни статусу в команді – відмовився залишатися на лаві запасних, коли його не випустили в старті. Через це його залишали поза заявкою, а після завершення сезону він покинув «Монреаль».

Проте залишився на американському континенті, провівши ще два сезони у другому дивізіоні за «Фінікс Райзінг». Також він став співвласником цього клубу. А у 2018-му завершив кар’єру у віці 40 років, хоч говорив, що ще має пропозиції пограти із Китаю та Англії.  

Бастіан Швайнштайгер («Чикаго Файер», 2017-2019)

Відігравши найкращі роки у «Баварії», німець так і не зміг виправдати свій перехід у «МЮ», а потім взагалі поїхав до МЛС, де приєднався до «Чикаго». Він став одним із найбільш високооплачуваних гравців ліги. Швайнштайгер не відбував номер, а швидко перетворився на лідера команди, відзначаючи, що у американскьих гравців все добре із фізикою, але команді треба покращувати розуміння гри. 

Німець потрапив на матч всіх зірок і отримав пропозицію продовження контракту, чим і скористався. Також на період виступів за «Чикаго» припала символічна товариська зустріч із «Баварією» на «Альянц Арені», яка була організована спеціально для урочистого прощання хавбека з німецьким клубом, що не вдалося зробити у 2016-му, коли він покидав табір мюнхенців. 

Після третього сезону в МЛС Швайнштайгер оголосив про завершення кар’єри у 35 років. В Америці він зіграв 92 матчі, забив 8 голів. 

Златан Ібрагімович («Лос-Анджелес Гелексі», 2018-2019)

Швед – унікальний футболіст і справжній футбольний мандрівник. Він зумів повернутися з МЛС і стати важливим гравцем чемпіонського «Мілану». Це не унікальний випадок – Бекхем теж виграв чемпіонат Франції після поверення з «Гелексі», але рівень цих досягнень все ж досить різний. Ба більше, Ібра ще й хотів у 41 рік потрапити на ЧС зі збірною Швеції – не вдалося пройти Польщу у плей-оф. 

До Америки ж він їхав після виступів у складі «Манчестер Юнайтед», де пережив важку травму коліна. Дивовижно виглядає сума зарплатні Златана, яка зменшилася у 18 разів (у «МЮ» і складала 1,5 млн доларів).

З «Гелексі» йому не вдалося стати чемпіоном, але статистика вражає – 53 голи в 58 матчах. Та й взагалі виступав Ібра дуже яскраво – претендент на премію Пушкаша за найкращий гол, найкращий новачок сезону МЛС, навіть без потрапляння в плей-оф, публічна критика команди, червона за удар суперника по голові. Саме в Америці він забив 500-й гол в кар’єрі, ставши третім чинним футболістом із таким досягненням після Роналду та Мессі. 

Другий сезон приніс плей-оф і поразку у півфіналі Західної конференції. Після цього Ібрагімович оголосив про відхід з «Гелексі». Він повернувся до «Мілану», з яким зумів виграти перше за 11 років чемпіонство для «росонері». Зараз Златан переніс важку операцію, має повернутися за півроку, бажає продовжити виступи на найвищому рівні. 

Вейн Руні («Ді Сі Юнайтед», 2018-2020)

Після довгих років у «МЮ» у Руні сталося коротеньке повернення у «Евертон», а потім він поїхав завершувати кар’єру у Вашингтон, де підписав контракт на 4 сезони. За весь період він мав отримати 13 млн доларів, переходив за правилом призначеного гравця. На індивідуальному рівні його виступ був якісним – Руні визнавали гравцем сезону у команді, він ставав найкращим бомбардиром, гравцем місяця у лізі, номінувався на МВП сезону МЛС. У 52 матчах за «Ді Сі» забив 25 голів. 

Проте відпрацювати контракт до кінця йому не вдалося. Вже влітку 2019 року стало відомо, що на початку 2020-го він повернеться в Англію. Так і сталося – Руні приєднався до «Дербі Каунті» як граючий тренер. І хоч з «Ді Сі» йому не вдалося виграти трофеї, але він запам’ятався шикарним хайлайтом

І не одним: 

***

Не увійшли до списку, але були близькими: Роббі Кін («Лос-Анджелес Гелексі»), Себастьян Джовінко («Торонто»), Ешлі Коул («Лос-Анджелес Гелексі»), Гонсало Ігуаін («Інтер» Маямі), Чічаріто Ернандес («Лос-Анджелес Гелексі»), Рафа Маркес («Нью-Йорк Ред Буллз»), Нані («Орландо Сіті»)

Фото: Hector Acevedo/ZUMAPRESS.com/Global Look Press, foto finito HIROAKI YAMAGUCHI/AFLO, МЛС, Brooks Von Arx/Global Look Press via ZUMA Press, Trask Smith/ZUMAPRESS.com/Global Look Press, Frank Hoermann/SVEN SIMON, Bai Xue/ZUMAPRESS.com/Global Look Press

Пора играть. Почему Ярмоленко нужно выбрать вариант с США

Лучшие
Новые
Старые
Uncle Thierry
Муравей конечно не топ по европейским меркам, но имхо он стал абсолютным топом в МЛС. Как и Вела.
Ответить
15
Xoa Player
Жаль для автора Рауль Гонсалес не топ)
Ответить
6
ответил на комментарий пользователя Xoa Player
кстати да
Ответить
4
Роман Темный
ответил на комментарий пользователя Xoa Player
Рауль не грав у МЛС, він грав за Нью-Йорк Космос у NASL, це інша північно-американська ліга
Ответить
15
Бекс себе почував найкомфортніше. Анрі, в принципі, також
Ответить
5
Trozos
Загалом там запалювали Ібра і Вілья, може ще Швайні, у інших це була ненапряжна пенсія. Ще варто відзначити Дос Сантоса, Джовінко і мабуть Велу, які перейшли не в пенсійному віці, і стали там фактично головними зірками.
Ответить
4
Андрей Белик
Робби Кина не хватает. Он, может, и не звезда по меркам европейского футбола, но товарищ известный, а в МЛС просто разрывал.
Ответить
4
Beks
Маттеус тоже в Метростарз переходил громко!
Ответить
3
Юве
Автор, а чем вам не супертоп Христо Стоичков?
Ответить
3
Сергей Петров
ответил на комментарий пользователя Юве
Ну тут дійсно далеко не всі. Хоча тут питаня cуб’єктивне, кого вважати супертопом. Але ось Ешлі Коула я б додав до цього списку, як і Юрія Джоркаєффа, Торстена Фрінгса, Марко Ді Вайо, Найджела Де Йонга, Айтора Каранку, Фредді Юнгберга, Томаса Равеллі Якщо згадати тих, хто поруч з категорією топ, то додав би Джермейна Дефо, Шона Райта-Філліпса, Бакарі Санья, Мікаеля Сільвестра, Роббі Кіна, Себастьяна Джовінко, Бернардо Корраді, Джузеппе Россі, Абеля Шав’єра, Анхеліньо
Ответить
7
Юве
ответил на комментарий пользователя Сергей Петров
Вопрос субъективен, конечно. Но если обладатель ЗМ - не супертоп, а условный Руни - да, то вопрос к автору.
Ответить
5
ответил на комментарий пользователя Юве
Так, можливо,Стоїчков єдиний супертоп якого точно варто було б додати.
Ответить
1
Boris Samar
"Після завершення кар’єри гравця відомий італієць очолив клуб МЛС «Маямі», де досить успішно працював з 2016 по 2017 рік." - тут щось не те. В 2016-2017 Маямі Фьюжн вже не снував, а Інтер Маямі ще не з’явився. Це якийсь Маямі з USL
Ответить
2
Так то можна було б Ромаріо додати, але він грав у нищому дивізіоні
Ответить
1

Другие посты блога