«Карпати» - «Шахтар». Коли очі по-справжньому «горять»

Якщо Ви не дивилися гру, побачивши рахунок, сильно здивувалися.

Як би Ви увімкнули цей матч на 61-й хвилині, подив був би ще більшим і рахунок, який висвічувався на екрані, піддавав би сумніву роботу телевізійної техніки.

Що й говорити про 50-у хвилину, події якої здавалося б межують з фантастикою чи дуже далеким і забутим минулим.

Дев’ятий тур подарував “Карпатам” другу перемогу в чемпіонаті і водночас вдруге в цьому сезоні залишив донецьку команду без очок. Причому ця гра для “Шахтаря” стала третьою поспіль без перемоги. Так, чемпіон справді не той…

На перший поверхневий погляд розвиток подій в матчі ледь не кричуще вказує на випадковість результату, львівське щастя та, можливо, на недооцінку суперника. Постійна навала на львівські ворота і навіть контратаки “Карпат”, які були не надто вдалими та дбайливими, виступають ще одним аргументом у відсутності закономірності в кінцевому рахунку.

Більшість часу донецький клуб провів в атаці. І якщо говорити вірніше - біля штрафного майданчика львів’ян. Часом він навіть не виходив з відти, обступивши суперника, який збився в центрі штрафної і не робив зайвого кроку і будь-яких спроб провести атаку. Кидалося в очі як в певних ігрових епізодах гравці “Шахтаря” спокійно приймали м’яч на підступах штрафної - в зоні де повинні були грати опорні півзахисники львів’ян. Показовим був другий тайм, коли зелено-білі перейшли половину поля суперника лічені рази. В цьому матчі у “Шахтаря” було безліч ударів, моментів та напівмоментів.

Проте варто лише уважніше придивитися, глянути глибше і те, що було очевидним, втрачає свої чіткі риси…

Якщо подивитися на статистику, на ділі вся донецька перевага зводиться до більшого володіння м’ячем та значно більшої кількості ударів повз ворота. В ствір команди били майже однаково, причому “Карпати” зуміли краще використати свої моменти. Теж саме стосується фолів і карток, яких можна нарахувати майже однакову велику кількість в обох команд. Це точно не свідчить про велику ігрову перевагу донецького клубу. Справді, в чемпіона можна нарахувати лише 1-2 моменти, які мали майже стовідсотковий гольовий характер. Решта особливої небезпеки не несла.

Нинішня гра в чергове продемонструвала усі проблеми, які виникають в “Шахтаря” у матчах із суперниками, що нижче класом, але беруть своє божевільною самовіддачею, налаштуванням та характером. Чемпіону не вистачає матчів, в яких необхідно здобути результат за рахунок вольових якостей, а не лише майстерності та технічної переваги. Прохідні поєдинки в чемпіонаті разом з певною лояльністю арбітрів можуть зіграти злий жарт з командою. Вони не дають можливість зіграти попри перешкоди, продемонструвати спортивну злість, загартувати характер. 5-6 принципових та складних ігор протягом турнірної дистанції не можуть нівелювати весь негатив від решти легких “прогулянок” матчам Прем’єр Ліги.

Ця поразка яскраво підкреслила те, що було помітно з початку нинішнього чемпіонату, але те, про що в основному мовчали - донецький клуб грає не слабше ніж минулого року, він взагалі не показує щось подібне на ту гру. “Шахтар” мав проблеми з усіма суперниками окрім відверто слабкої “Таврії”.

Втрата минулорічних лідерів надзвичайно сильно вдарила по команді. Практика показує: Луческу не знайшов навіть найближчої заміни трійці півзахисників. Щоправда дивно чому румунський тренер обходить стороною своїх новачків і дає їм мало ігрового часу. Дивно, що жодного нормального шансу так і не отримав Феррейра, в той час як Адріано продовжує займатися казна-чим. Теж саме питання можна адресувати по Нему і Фернандо, які вже тривалий час в команді.

В цьому матчі до з гаданих проблем додалася відсутність Срни. Помітно як без капітана команда перетворюється на підбір хороших гравців, яким не вистачає однієї складової - командного духу. На львівській “Україні” їм не вистачило “вожака”, який міг би дати імпульс в грі і повести за собою. Невистачило вольових якостей та не було характеру, який навпротивагу донецькому клубу зуміли показати “Карпати”.

Зелено-білі знову взяли за рахунок морально-вольових якостей. Їхня перемога виглядає ледь не сетрою-близнючкою попереднього трьох очкового здобутку в чемпіонаті: “Карпати” знову перемогли суперника, якому перед грою надавали перевагу; львів’яни в чергове не зуміли показати бодай якусь вдалу і успішну комбінаційну гру, гру першим номером, цього разу навіть контратаки в основному не несли великої небезпеки і були доволі хаотичними та непродуманими; львівський клуб знову взяв за рахунок свого могутнього характеру, який так притаманний кубковим командам.

Здається, що у них це передається на генетичному рівні з одного десятиліття в інше, від одного покоління гравців до іншого. Вміння зібратися в надскладний момент і продемонструвати навіть більше ніж команда може - те, що завжди вирізняло “Карпати”.

Скинувши із себе тягар незнайомого та незручного футболу періоду Костова, зелено-білі все ще не демонструють притаманний їм футбол, але найголовніше, що нинішній тренер зумів повернути львівський характер. Саме за рахунок нього, боротьби в кожному епізоді, шаленої самовіддачі та усмішки фортуни “Карпати” зуміли обіграти гранда українського футболу.

Дуже шкода, що такий видовищний та бойовий матч не обійшовся без скандалу.

Футбол, таким, яким ми його любимо, роблять емоції гравців, тренерів, вболівальників. Радість забитого голу, гнівні емоції після поразки, “провокації” трибун - останніми роками все більше акцентують увагу на цьому і не рідко засуджують ці спонтанні прояви в поведінці.

Навіть гнівний жест в адресу вболівальників суперника чи не потиснута рука – це все ті ж прояви або не прояви джентльменства - але без них ніяк. Без емоцій гра перетворилася б на монотонну і нудну біганину.

Я б не акцентував увагу на поведінці Луческу після гри, але враховуючи любов донецького клубу повиховувати інших (жести Мілевського чи подібні святкування) і перетворити це на загальний скандал за участю найвищих осіб клубу, було б цікаво послухати їх щодо позиції та поведінки Луческу.