Блог Дубль ве і трішки м

Спорт поза політикою? Не кажіть йому про це

Легенда &quout;Феєнорда&quout; Вім ван Ханегем.

Голандська футбольна зірка 1960-1970-х Вім ван Ханегем мав особисті порахунки з однією нацією. Він намагався зробити м’яч інструментом помсти.

Одинадцяте вересня для Віллема ван Ханегема — трагічна дата. Ні, йдеться не про день, коли терористи "Аль-Каїди" знищили башти-близнюки в Нижньому Мангеттені. Ця історія розпочалася 74-ри роки тому, саме стільки, скільки зараз має герой матеріалу.

Уславлений голандський футболіст Віллем (Вім) ван Ханегем — майбутній трикратний чемпіон країни, володар Кубка європейських чемпіонів, срібний призер чемпіонату світу, який мало чим поступався Йогану Кройфу за згадками сучасників — народився 20 лютого 1944-го року в рибальському містечку Брескенс. Через сім місяців після народження його спіткало страшне горе.

У Європі лютувала Друга світова, Нідерланди вже чотири роки перебували під нацистською окупацією. Союзники, плануючи масштабну операцію з висадки десанту в країні, нещадно обстрілювали з повітря німецькі позиції.11-го вересня 1944-го року під час операції "Світчбек" Брескенс зазнав страшних руйнувань в ході нальоту британської авіації. Рибалка Ло ван Ханегем — батько новонародженого Віма — та його старший син Ісаак разом з іншими мешканцями міста опинилися в епіцентрі килимових бомбардувань. Врятуватися їм не вдалося (джерела не одностайні: одні вказують, що також загинула донька Ло ван Ханегема, інші  — що ще один син. У родині було семеро дітей. — прим. автора). Поряд з Ло в момент атаки опинилося чуже немовля, якого батько Віма прикрив своїм тілом і таким чином врятував від смерті.

"Я не люблю німців. Щоразу, як я граю проти німецьких футболістів, у мене виникають проблеми через війну," — сказав Віллем ван Ханегем багато років потому. Попри те, що рідні одного з найблискучіших голандських футболістів загинули від британських снарядів, його ненависть все життя була спрямована на націю, яка спровокувала ці бомбардування, втягнувши весь світ у страшну січу.

Футбол — це війна

Минуло вже понад 70 років, але чимало нідерландців досі відчувають неприязнь та зневагу до німців. Якщо місцеві хочуть зачепити нелюбимих сусідів, то кричать на їхню адресу: "Поверніть наші велосипеди!" Це нагадування про те, як під час війни німецькі вояки реквізовували в голандців двоколісний транспорт, щоб дати драла з країни. Жарти жартами, але з усіх держав Західної Європи саме Нідерланди зазнали найбільших людських втрат від нацистської агресії в перерахунку на душу населення, а зі 140,000 євреїв, що проживали в Нідерландах до війни, вціліла лише приблизно третина.

Годі й казати, що і футбольне протистояння між двома країнами є запеклим. Блукаючи лабіринтами Інтернету, я натрапив на книжку під назвою "Футбол проти ворога" (Football Against The Enemy) про вплив політики на улюблену нами гру. У ній автор Саймон Купер, зокрема, пише: "Коли Сербія грає проти Хорватії — це, звісно, особливий випадок, але найнепримиреннішими європейськими суперниками можна вважати Нідерланди та Німеччину." Кхм, пане Купер, приїжджайте до Києва, ми вам розкажемо про найзатятіших опонентів (у черзі за нами — шотландці, валійці і так далі)!

Автор книги згадує про півфінал Чемпіонату Європи-1988, коли в Гамбурзі "помаранчеві" перемогли бундесманшафт з рахунком 2:1 і про те, якого політичного розмаху набуло святкування цієї події в Нідерландах. "Професійні футболісти намагаються ввічливо ставитися до своїх суперників, бо знають, що з ними доведеться ще перетнутися. Але голандці гречними щодо німців не були", — стверджує Купер, насамперед, наводячи приклад ван Ханегема.

''Чим вам не догодили німці?" — якось запитав Віма журналіст видання Vrij Nederland. ''Ну, звісно, тим, що вони мають неправильних пращурів," — відповів ван Ханегем. "Але ж це не їхня провина," — заперечив журналіст. "Можливо, але факт залишається фактом," — закрив дискусію гравець.

"Професійний футбол нагадує війну. Той, хто занадто переймається правилами і нормами поведінки, програє", — цей вислів належить видатному голандському тренеру Рінусу Міхелсу (сподіваюсь, представляти не треба?). Вийшовши з тунелю на другий тайм гри своєї команди проти німців в Гамбурзі, він показав місцевим вболівальникам середній палець, а після перемоги додав, що: "почувається особливо задоволеним через причину, про яку зараз не хотів би казати".

&quout;Генерал&quout; голандської збірної 1970-1980-х Рінус Міхелс.       

Тренер голандської збірної 1970-1980-х, "генерал" Рінус Міхелс.

Кривий, короткозорий, нестерпний геній

Але повернімося до історії нашого героя. Безбатьківщина, важке повоєнне дитинство і юність не могли не справити вплив на характер ван Ханегема. Як футболіст він відзначався фанатичною непоступливістю, готовністю йти в найжорсткіші стики і бажанням перемогти суперника за будь-яку ціну, тим більше, якщо в його складі був бодай один чистокровний арієць. Щодо людських властивостей, то на Батьківщині ван Ханегем передусім відомий завдяки своїй важкій вдачі і гострому язику. Грати, ба більше, навіть тренуватися з ним було важко: доводилося читати, що прискіпуваннями і лайкою ван Ханегем доводив до сліз молодших партнерів по команді. Вимогливий до себе — вимогливий до інших.

Зростав Вім в Утрехті, куди матір перевезла дітей одразу після війни. Закінчивши роботу (сімейні злидні змушували працювати вже замолоду) ван Ханегем прямував на стадіон, на якому тренувалась місцева команда "Велокс" (з часом вона влилася до складу футбольного клубу "Утрехт", відомого українським вболівальникам тим, що саме з нього в 1986-му році почався похід київського "Динамо" за другим Кубком кубків). Юнак пильно спостерігав за діями футболістів, а коли м'яч вилітав за межі поля і опинявся в зоні його досяжності, хвацько приймав його і повертав ногою назад. Техніка ван Ханегема зачарувала тренера "Велокса" Дана ван Біка, який запропонував хлопцеві приєднатися до команди.

Погравши чотири сезони за "Велокс" — команда виступала в аматорській лізі — ван Ханегем привернув увагу керівників ротердамського клубу "Ксеркс" ("Xerxes"), який в 1966-му році мав стартувати в Ередивізії — найвищій лізі чемпіонату Нідерландів. У першому сезоні в елітному дивізіоні "зебри" посіли 10-е місце, у наступному — 7-ме, найвище в своїй історії. Щоб оцінити роль в команді ван Ханегема, достатньо знати, що він забив 26-ть голів в 32-х матчах. Ясно, що в "Ксерксі" Вім не затримався, незабаром змінивши клуб, але не місто. Він перейшов у "Феєнорд", з яким виграв Кубок чемпіонів, Міжконтинентальний кубок, Кубок УЄФА, на кажучи вже про кілька локальних чемпіонств.

Так почала сходити майбутня голандська зірка, що отримала прізвисько De Kromme — Кривий. За однією версією, ван Ханегема прозвали так за шикарні передачі лівою ногою по дузі часто зовнішнім боком стопи. За іншою — через криві худорляві ноги, що зовсім не пасували до масивного тулуба футболіста. Але цими незграбними кінцівками — точніше однією лівою — ван Ханегем творив справжні дива. Видатний німецький гравець Вольфганг Оверат, якому доводилося протистояти ван Ханегему, казав, що в ті часі "не знав обдарованішого техніка" за нього, і шо Кройф був ліпшим за ван Ханегема хіба за рахунок швидкості.

       

Як написали в одній голандській статті, тілобудова ван Ханегема більше підходила для регбі, ніж для футболу.

Ван Ханегем — це дивовижне поєднання атлетизму (коли хлопець переходив у "Ксеркс", то важив майже 95 кілограм, маючи зріст 180 з лишком сантиметрів), безкомпромісності, навіть брутальності і вишуканої техніки, неперевершеного бачення поля, вміння скерувати м'яч саме в ту точку поля, куди перед тим його направив мозок. Щоб українським поціновувачам футболу було зрозуміліше — це, наче, змішати в одному флаконі Олега Лужного та Олександра Рикуна (нехай великий голандець пробачить мені цей жарт) і, враховуючи, що ван Ханегем мав серйозні проблеми з зором — додати трішечки Папи Гуйє. Крім того Кривий володів ще одним чудовим навиком — класно грав головою. Типічний для себе гол (другий на відео) він провів у ворота "Мілана" в 1/2-й Кубка Чемпіонів, який вивів ротердамський клуб у фінал, у якому був переможений "Селтік" з Глазго.

Австрієць — не німець

Саме в "Феєнорді" ван Ханегему довелося дещо переглянути своє ставлення до німецькомовних людей. Доля звела його з геніальним австрійським наставником Ернстом Хаппелем, який першим з тренерів здобув Кубок чемпіонів з двома різними командами та ще й різних країн ("Феєнордом" в 1970-му і "Гамбургом" в 1983-му­). Про Хаппеля чудовий матеріал написав найліпший вітчизняний футбольний публіцист, неперевершений знавець історії німецього і центральноєвропейського футболу Борис Таліновський, "дядя Боба" (якого, на жаль, вже нема з нами). Називається "День без футболу — втрачений день" (стаття була опублікована в щотижневику "Футбол"). Процитую з нього два уривки, які дуже добре характеризують і ставлення ван Ханегема до німців (Хаппель, звісно, — австрієць, але Кривий, гадаю, між цими націями великої різниці не бачив), і стосунки між тренером та гравцем.

Мовою оригіналу: "Вим, у которого отец и два брата погибли в войну, мог сказать Хаппелю: "Что вы нас тут гоняете, как в вашем гитлерюгенде?", — писав Таліновський. Крім того, він наводить таку історію про Хаппеля, переказану самим ван Ханегемом: "Как-то после неплохо проведенной мной игры он (Хаппель. — прим. автора) подошел и напомнил, что с меня сотня за опоздание. Вся моя радость куда-то улетучилась. Я отдал ему купюру, он положил ее в карман. Затем, выдержав паузу, вынул из бумажника две сотни и протянул мне: "Чтоб жена не ругала и, вообще, заслужил." В дверях обернулся: "Отметь в канцелярии штраф и премию".

Учень і вчитель.

Ернст Хаппель і Вім ван Ханегем.

Таке ставлення Хаппеля до гравців, його видатні тренерські здібності і мудрість перебороли в серці ван Ханегема почуття неприязні до вихідців з колишнього Третього Рейху. Кривий з великою повагою ставився до свого навчителя, і навіть той факт, що Хаппель, який очолив збірну Нідерландів перед чемпіонатом світу в Аргентині 1978-го року, не включив його в склад збірної, не перекреслив їхні дружні стосунки. Кажуть, на похороні тренера, який помер в 1992-му році, ван Ханегем не стримував сліз.

Матч, який не можна було програти

Вигравши все, що можна було на той час з клубом, ван Ханегем готувався взяти головний трофей для збірних. У команді Міхелса середини 70-х, яка незабаром переверне уявлення всього світу про футбольну філософію та ідеальний ігровий колектив, він мав стабільне місце в центрі поля. У суто голандській схемі 4-3-3 "десятка" "Феєнорда" грала лівого центрального півзахисника під третім номером. Маючи "під" собою таких хавбеків як ван Ханегем і Йоган Нескенс, інший Йоган — Кройф міг якнайліпше розкрити свої і так унікальні можливості. Що він і робив аж до фіналу.

Перед вирішальною грою проти Західної Німеччини ван Ханегем переживав чергове загострення ненависті до нації, чиї представники призвели до загибелі батька і брата. Програти було не можна. Принциповим той матч був не тільки для Віма. Більшість збірної Нідерландів складали футболісти амстердамського "Аякса" — клубу, який прийнято називати "єврейським". Ну, а далі ви можете домислити. Ось вам на підмогу красномовний факт: сім'я Руда Крола — основного захисника збірної і "Аякса" — під час німецької окупації мешкала в юдейському кварталі, і його батько переховував 14 євреїв, врятувавши їх від смерті.

До речі, свої порахунки з війною мали і гравці німецької збірної. "Я самый младший, восьмой ребенок в семье... Два моих старших брата погибли на войне. Один на фронте, другой — у дверей нашего дома," — розповідав вже згаданий мною Вольфганг Оверат (ця і інша цитати Оверата — з опублікованих матеріалів Таліновського). "Он выскочил на улицу, чтоб оттащить раненого соседского мальчика, но тут же был убит прямо на глазах отца и матери. Я не знаю, англичане шли через наш городок или американцы (...) Через 22 года я играл на "Уэмбли" против сборной Англии... Нет, никаких мстительных чувств. Германия, Гитлер во всем виноваты..." Оверат і ван Ханегем — дві схожі долі, дві абсолютно різні життєві позиції.

Розписувати деталі фіналу нема сенсу. Ви чудово знаєте, що помста Віму не вдалася. Після гри він гірко плакав, ідучи з поля.

Художник на полі і в житті

У 1991-му році журналісти розшукали Бена де Паува — майже однолітка ван Ханегема, який працював лікарем-онкологом в клініці в Неймегені. Саме йому 47-м років тому врятував життя батько Віма, закривши власним тілом від бомб. У 1998-му році де Паув здобув ступінь професора в місцевому Католицькому університеті і, виголошуючи урочисту промову з цього приводу, звернувся до родини ван Ханегемів, що знаходилася в залі. "...Ло ван Ханегем віддав своє життя за мене під час бомбардування в 1944-му році," — сказав він. "Я ніколи не зможу повернути йому цей борг. Дайні (очевидно, сестра Віма — прим. автора), Віллем та інші ван Ханегеми, які тут присутні, втратили батька замолоду. Зараз ви знаєте, яку важливу роль ця подія відіграла в моєму житті. Я вдячний за те, що маю таких друзів."

  Ван Ханегем і професор де Паув, якого батько Віма врятував немовлям.

Ван Ханегем і професор де Паув, якого батько Віма врятував немовлям.

Ігрову кар'єру Віллем ван Ханегем закінчив у 1983-му в складі "Феєнорда". У тому ж році Вім розлучився з дружиною, з якою прожив 20 років, і в результаті судових баталій залишився без копійки. Щоб допомогти Кривому матеріально, друзі влаштували для нього прощальний матч, посеред якого винесли його з поля на руках. Перед тим арбітр Чарльз Корвер показав ван Ханегему врочисту червону картку, відправивши його на футбольну пенсію. Цей жартівливий жест був символічним. Ван Ханегем, як ви вже знаєте, "балериною" на полі не був (не дивно, що вім увійшов в історію голандського футболу ще й формально, — як гравець, що отримав першу жовту картку в матчах чемпіонату), за словом у кишеню не ліз, і арбітрам часто доводилося мати з ним справу.

Одним з таких рефері був валієць Клайв Томас, якому за сувору манеру судівства в Британії дали прізвисько Book ("Попередження"). У 1976-му році він судив півфінальний матч Чемпіонату Європи, у якому Нідерланди протистояли майбутньому переможцю турніру — збірній Чехословаччини. Наприкінці додаткового часу Антонін Панєнка сфолив на Кройфі (див. відео з 2:04:25), але арбітр порушення проігнорував, після чого чехословакам вдалася миттєва контратака, і Зденек Негода забив вирішальний м'яч. Ван Ханегем сигналізував про фол, що передував голу, і після того як Томас відмовився його скасувати, не захотів продовжувати гру, за що отримав червону картку. Через багато років Томас свою помилку визнав. Якщо б не вона, ван Ханегем отримав би ще один шанс помститися за батька в визначному матчі, адже у фіналі чекала збірна ФРН.

Після закінчення кар'єри гравця ван Ханегем працював тренером в рідних "Феєнорді", "Утрехті" і інших менш відомих клубах. Їздив на заробітки в Саудівську Аравію — тренувати "Аль-Хіляль". Але, виявилося, що це — не його стихія. Набагато ліпше ван Ханегему вдавалася робота футбольного аналітика на телебаченні і колумніста в друкованих спортивних ЗМІ — там гострий язик цінується.

Пишуть, що його ненависть до німців згасла. Все таки багато років минуло, а, може, Вім щось і переосмислив.

Це геть не пасує до брутального футбольного образу ван Ханегема, але в похилому віці він освоїв фотографію і живопис! Його син успадкував від батька творчі схильності — працює ді-джеєм, крутить електронну музику.

Найсвіжіша новина, яку я прочитав про ван Ханегема-старшого, виявилась сумною: лікарі в цьому році діагностували в нього рак простати. Будемо сподіватися, Кривий з цією проблемою впорається. Битися з усіх сил він точно буде, це я вам гарантую. І на фейр-плей не сподівайтесь!

P.S. Автор висловлює велику подяку Борису Таліновському, який у свій час познайомим мене з історією ван Ханегема. На жаль, за життя "дяді Боби" написати цей матеріал не вдалося. Вічна йому пам'ять.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...