У 70-ті збірну Гаїті очолював відомий німець. Робота там була справжнім пеклом
Як це - тренувати збірну країни, якою керує диктатор, гравці виконують ритуали вуду, а тобі можуть підсипати отруту, щоб перетворити на зомбі.
Від редакції Tribuna.com: у блозі «Дубль ве і трішки м» з’явився новий пост про невідомі факти футбольної історії – тепер про збірну Гаїті, в якій футболу було не так і багато. Підписуйтесь, ставте плюси та коментуйте!
Якщо ви — футбольний вболівальник, якому добряче за сорок або просто цікавитесь футбольною історією, то маєте знати не тільки Кшиштофа Піонтека, а й Зеппа Піонтека.
Цей тренер відомий, передусім, як творець неймовірної збірної Данії 1980-х, прозваної за феєричну гру «динамітом». Але 79-річний німець цікавий не тільки цим.
Зепп Піонтек
Серед численних команд, які він тренував, є дві напрочуд екзотичні — збірні Ґренландії та Гаїті.
Відрядження у 1976-1978 роках до невеличкої острівної країни в Карибському морі, однієї з найбідніших у світі, Піонтеку запам’яталося на все життя. І річ не в тропічній природі та мальовничих краєвидах.
На Гаїті німецькому тренеру довелося зіткнутися з моторошною релігією «вуду» і навчитися ладнати з сином одного з найбезжальніших диктаторів у новітній історії. Водночас місцевий футбол переживав небувалий підйом після того як національна збірна взяла участь у чемпіонаті світу-1974.
Гаїті — одна з найбідніших країн у світі: ВВП на душу населення складає трохи більш ніж $860 на рік
На службі в диктатора
Піонтек тренував «Фортуну» з Дюссельдорфа, коли дізнався про інтерес з боку гаїтянської федерації.
Збірна цієї країни вже не була цілковитою «террою інкогнітою» для європейських тренерів, адже два роки тому вона провела три матчі на чемпіонаті світу, що якраз проходив у Західній Німеччині.
Команда з далекої острівної країни посіла останнє місце в групі з різницею забитих та пропущених м’ячів -12, але запам’яталася, ледве не зганьбивши в першому матчі самих італійців (гаїтянці відкрили рахунок, та поступилися 1-3).
Утім екзотичні гості на мундіалі не мали жодних шансів, адже окрім Італії разом з ними до групи потрапили Аргентина і Польща — майбутній бронзовий призер.
Піонтек спокусився на гроші, які запропонувала гаїтянська федерація. Місцевий диктатор Жан-Клод Дювальє — у 2004-му році Transparency International поставить його на шосте місце в рейтингу найкорумпованіших політиків світу — вмів бути щедрим, коли було треба. Інколи, проїжджаючи в автомобілі повз юрбу, він підживлював її любов до себе, розкидаючи банкноти з вікна автомобіля.
Але за кілька місяців німецький тренер вже шкодував про своє недалегоглядне рішення. Все пішло шкереберть майже одразу.
Острів невезіння
Підписавши контракт, Піонтек поїхав на ознайомчу зустріч із головними персонами гаїтянського футболу. Яким же було його здивування, коли один з членів делегації, югослав, представився йому як... тренер національної збірної Гаїті, йдеться у книзі Danish Dynamite. The story of Football’s Greatest Cult Team.
Обуреному цим фактом Піонтеку його нові роботодавці запропонували не перейматися і відпочити поки вони залагодять проблему. Югославський конкурент дуже своєчасно захворів і поїхав робити операцію за кордон. У Гаїті він не повернувся, бо йому просто... не продовжили візу.
Утім Піонтеку годі було радіти, адже він уже збагнув в яку халепу втрапив. Йшов сімнадцятий рік з моменту встановлення в країні авторитарного режиму. Уся повнота влади була зосереджена в руках Жана-Клода Дювальє, який став президентом Гаїті в 19-річному віці. Ну, як «став» — просто успадкував «трон» від свого батька Франсуа Дювальє.
Жан-Клод Дювальє
Дювальє-старший на прізвисько «Папа Док» увійшов в історію як один з найжорстокіших диктаторів всіх часів та народів, відправивши на той світ десятки тисяч своїх співгромадян і збагативши світовий словник політичних термінів словом «тітушки» «тонтон-макути». Так називали об’єднаних у загони озброєних покидьків, яких Дювальє використовував для знищення опозиціонерів та власного збагачення.
Дювальє-молодший любив футбол, і Піонтек був змушений зносити всі тяготи мікроменеджменту. Він мав регулярно навідуватися до палацу диктатора звітувати про форму гравців та тактику. Після доповіді Піонтек отримував зарплату щойно віддрукованими (не в центробанку, а в одному з сусідніх приміщень!) грошима, ще вологими на дотик.
Практичний німець змушений був сховати в валізу привезені з Німеччини конспекти, бо тут, враховуючи місцеву специфіку, вони не мали жодної ваги. Про що казати, якщо Піонтек, якось поскаржившись клубному кухарю на якість їжі, одразу побачив націлену на себе рушницю.
Вуду і зомбі
Особливою проблемою була місцева релігія. Переважна більшість гаїтянців сповідує культ вуду і Піонтеку довелося миритися з проведенням футболістами ритуалів перед матчами, які передбачали вживання рому. До речі, саме через те, що лідери тонтон-макутів зазвичай були жерцями вуду, місцеві мешканці так боялися їх і не чинили опору.
Тонтон-макути
Під час чемпіонату світу-1974 гаїтянський нападник Жан Жозеф був дискваліфікований через допінг — це був перший такий випадок у футбольній історії. Але Піонтек з’ясував, що гаїтянці інколи вживають і дещо гірше за ром та заборонені препарати. Щоправда мимоволі. Лихі мешканці острова, буває, підсипають до їжі чи напоїв своїх земляків отруту в невеликих дозах, щоб ті впали в стан схожий на смерть.
Якщо пощастить і жертву поховають живцем, то вона за місцевими віруваннями перетвориться на зомбі і стане для свого господаря послушним рабом. Шокований Піонтек навіть звернувся в німецьке посольство, щоб пересвідчитися, чи це — не жарт. «Не жарт, тут таке траплається,» — підтвердили йому.
Вудистський ритуал на Гаїті
На шляху до команди-мрії
Збірна Гаїті була одним з головних претендентів на єдину путівку на чемпіонат світу в Аргентині від зони КОНКАКАФ, але посіла в турнірі друге місце, поступившись Мексиці. Серед факторів, які завадили команді досягти успіху, Піонтек знову ж таки називав релігію. Замість того, щоб виспатися в ніч перед відповідальним матчем, футболісти запрошували шамана і проводили кількагодинний ритуал.
Проваливши відбір на чемпіонат світу, Піонтек зітхнув із полегшенням і поїхав додому тренувати «Санкт-Паулі».
Окрім того, що ліпше не мати справи з авторитарними режимами, він зрозумів ще одну важливу річ, яка йому допомогла в подальшій кар’єрі. «Якщо вам доведеться працювати в таких місцях і ви захочете повернутися живим, доведеться змінити свою філософію», — казав він.
«Ви маєте засвоїти, що німецька дисципліна там не спрацює».
Збірна Данії 1980-х – найліпше творіння Піонтека
Роздягальня згаданої на початку статті збірної «Данії» славилася лібарлізмом. Гравці, які становили «кістяк» тієї чудової команди — Пребен Елк’яер-Ларсен, Мікаель Лаудруп, Франк Арнесен і т. д. — не сприймали жорстких методів, а Піонтек, треба віддати йому належне, їх не насаджував. На тренуваннях завжди було місце жарту, Піонтек навіть закривав очі на порушення режиму футболістами, але тільки після переможних матчів. Можливо, не останню роль в такому підході зіграли правильні висновки після гаїтянського етапу, хтозна.
До винайдення «данського динаміту» залишалося кілька років.
