Это совсем другой турнир! (c) Добірка найяскравіших ілюстрацій знаменитої цитати Безсонова

Якщо раптом ви не знаєте, чому винесена в заголовок фраза стала суперхітом – перегляньте фрагмент флеш-інтерв’ю після гри Дніпро – Оболонь 1 серпня 2010 року.

Насправді, пригадати її змусило навіть не завдання на 2-й тур конкурсу, а трохи раніше – дивовижне перевтілення московського Спартака: гидке каченя, що застрягло в болоті турнірної таблиці РПЛ (+6=5-7, 20-26, поточне 9 місце), несподівано перетворилося на прекрасного лебедя в Лізі Європи, вигравши групу з Лестером та Наполі!

Подібних історій за 66 попередніх єврокубкових сезонів назбиралося чимало, і сьогодні ми пригадаємо найцікавіші з них. У добірку потраплять команди, що гармонічно поєднували прекрасний виступ на міжнародній арені зі слабкою грою в своєму національному чемпіонаті, причому відстань між двома полюсами має бути якомога більшою.

Оскільки кандидатів на потрапляння до рейтингу багато, я вирішив спочатку розбити цей розширений перелік за національною приналежністю на декілька груп, у межах кожної з яких зроблю окремий міні-топ. А вже в кінці коротко напишу свою суб’єктивну узагальнену топ-20.

Отже, поїхали!

* Фоновим кольором у таблицях виділені команди, що кваліфікувалися до наступного єврокубкового сезону, а також ті, що покинули вищий дивізіон 

ФРАНЦІЯ

 3. Реймс, сезон 1955/56 

Щоб нічого не пропустити, розпочнемо нашу подорож з найпершого єврокубкового розіграшу. Тим паче, що вже там одразу ж побачимо претендента на потрапляння до добірки – Реймс, який поєднав фінал КЄЧ з місцем у нижній половині таблиці чемпіонату Франції.

Однак, занадто високо ставити дворазових фіналістів Кубка Чемпіонів не будемо, адже для того, щоб дістатися до вирішального матчу, їм було достатньо здолати лише трьох не найзірковіших суперників.

2. Сошо, сезон 1980/81 

Часовий інтервал між двома медальними сезонами (срібло-80, бронза-82) Сошо вирішив ефективно використати для встановлення клубного Personal Best на євроарені. Кого такий хитрий план найбільше здивував, так це чинного володаря трофею: Айнтрахт примудрився вилетіти від французів, виграючи 4:0 після першої години протистояння.

1. Бордо, сезон 1995/96 

Жирондинці встановили унікальне досягнення: дісталися до фіналу Кубку УЄФА, розпочавши рекордно довгу (20 матчів) єврокампанію в Кубку Інтертото! Але виступити однаково якісно на двох фронтах не вдалося – 16 місце і лише 4 очки від зони вильоту в Лізі 1. І це при наявності у складі гравців, що дуже скоро стануть чемпіонами світу та Європи (Зідан, Дюгаррі, Лізаразю). Втім, не велика біда – за три роки Бордо виграє національну першість і без цієї трійці. 

ІТАЛІЯ 

5. Болонья, сезон 1990/91 

Хоч на шляху Болоньї в тому євросезоні не було топових суперників, та все ж я не міг залишити її за межами добірки. Оскільки жоден інший учасник 1/4 фіналу єврокубків за всю їх історію не вилітав того ж сезону з вищої ліги.

Відзначаємо вольові якості команди в Кубку УЄФА (проходили далі після 1:3 й 0:3 в перших матчах), а також те, що за осінню частину розіграшу було виграно стільки ж матчів (4), скільки за весь сезон у Серії А.

4. Парма, сезон 2004/05 

Після феєричних 90-х у клуба почалися непрості часи через епопею з банкрутством компанії Parmalat. Парма ледве не вилетіла з Серії А, врятувавшись лише в перехідних матчах.

Та незважаючи на всі проблеми, команда зібралася і здорово виступила у Кубку УЄФА. Зверніть увагу на класну гру в обороні у весняній частині турніру: всього 1 пропущений м‘яч у перших семи матчах плей-офф! Дивовижно, враховуючи друге місце з кінця в чемпіонаті Італії за цим показником.

3. Фіорентина, сезон 1989/90 

Фіалки продемонстрували неймовірну живучість у Кубку УЄФА: дійшли до фіналу, не забивши більше 1 м’яча в жодному з матчів турніру.

Власне, те ж саме можна сказати і про виступ у Серіі А: 1 очко від зони вильоту на фініші (врятувалися в останньому турі) – також непогана ознака живучості. А в комбінації з фіналом єврокубка – прямий шлях до нашого рейтингу.

2. Мілан, сезон 1957/58 

Мілан натхненно крокував до фіналу КЄЧ, відвантажуючи кожному супернику по 4 м’ячі в одному з матчів (так-так, я пам’ятаю, що півфінал треба винести за дужки…), і тільки в овертаймі поступився Реалу, що взяв свій 3-й з п’яти поспіль титулів.

В чемпіонаті ж «россо-нері» запрягали значно довше: лише 1 перемога в перших 14 турах. У другій половині сезону справи пішли трохи краще, але суттєво наблизитися до лідерів усе одно не вдалося.

1. Інтер, сезон 1993/94 

«Нера-дзуррі» в 90-ті тричі вигравали Кубок УЄФА. Якщо в 91-му та 98-му це не заважало їм потрапляти до числа призерів Серії А, то в 94-му міланський колектив не просто залишився без медалей, а ще й примудрився встановити клубний антирекорд!

13 підсумкова позиція є найгіршою для Інтера за всю історію виступів у чемпіонаті Італії. Лише на 1 очко випередили П’яченцу, що покинула Серію А (хоча насправді виліт Інтеру не загрожував). 

АНГЛІЯ 

5. Вест Гем, сезон 1975/76 

Існує принаймі одна вагома причина для включення молотобойців до рейтингу: жоден інший фіналіст єврокубків не фінішував того ж сезону в національній першості на такій низькій позиції. 18 місце – антирекорд усіх часів.

4. Тоттенгем, сезон 1973/74 

Вдало скориставшись волею жереба, лондонський клуб просто знищував у домашніх матчах-відповідях Кубка УЄФА усіх, хто стояв на шляху, наколотивши загалом 31 гол в 12 поєдинках турніру.

А от в чемпіонаті шпори виглядали значно скромніше – лише половина набраних очок з усіх можливих і трохи більше 1 м’яча в середньому за гру.

3. Мідлсбро, сезон 2005/06 

Підопічні Макларена легко дійшли до плей-офф Кубка УЄФА, не пропустивши жодного м’яча у 6 матчах. Штутгарт і Рома пройдені на зубах завдяки правилу виїзних голів. А далі розпочався справжній атракціон.

У двох поспіль раундах Мідлсбро по ходу матчу мав забивати 4 м’ячі для виходу до наступної стадії – і обидва рази після голів Маккароне на останніх хвилинах задачу було успішно виконано. Справжня магія! Але повторити смертельний номер втретє поспіль і відіграти 4 голи ще й у фіналі не вдалося: як ми вже знаємо, здолати у вирішальному матчі Севілью нереально.

У Прем’єр-Лізі ж усе було надто буденно, і команда без особливих подвигів доїхала до 14 місця на фініші.

2. Фулгем, сезон 2009/10 

Дійти до фіналу ЛЄ, не маючи статусу фаворита в жодному з раундів плей-офф – це дуже героїчно. Спочатку – чинний володар трофею, потім три клуби з топ-чемпіонатів (а Гамбург ще й приймав фінал, і звісно ж, дуже туди хотів). Лише гол Форлана під завісу овертайму не дав цій казці завершитися повним хеппі-ендом.

Ну а в АПЛ після таких подвигів важко було розраховувати на щось грандіозне – команда зупинилася далеко від зони єврокубків.

1. Астон Вілла, сезон 1981/82 

Команда витиснула максимум у своєму першому полюванні на Кубок Чемпіонів завдяки блискучій грі в обороні (усі 5 весняних поєдинків – на нуль) та видатному перфоменсу резервного голкіпера Найджела Спінка у фіналі проти Баварії.

Ну а про захист чемпіонського титулу в Англії за умов шаленої конкуренції та боротьби на двох фронтах мова, звичайно, не йшла. Нічого не вдієш: Астон Вілла не стала грандом британського футболу навіть після свого великого міжнародного успіху.

Тому пропоную пробачити бірмінгемцям антирекордне для переможців КЄЧ 11 місце на внутрішній арені. Тим паче, що вони хоча б завершили сезон з позитивною різницею м’ячів (на відміну від деяких титулованих колег трохи далі по тексту). 

НІМЕЧЧИНА 

5. Заксенрінг, сезон 1975/76 

З міркувань політкоректності одну віртуальну статуетку відправимо за інший бік берлінської стіни :-)

Колектив із Цвікау добряче пофестивалив у КВК (фанатів Маслякова прошу не турбувати – мова йде про Кубок Володарів Кубків), пройшовши трьох значно іменитіших суперників. Півфінал турніру став найкращим міжнародним досягненням клубу, однак заплатити за нього довелося місцем у нижній частині таблиці першості НДР.

4. Кельн, сезон 1985/86 

Шлях «козлів» до єдиного в історії клубу єврокубкового фіналу не можна назвати надто важким. Але і цього вистачило, щоб принести в жертву рідний чемпіонат, де команда зупинилася лише в 1 пункті від небезпечної зони. А перед тим Кельн не випадав з десятки кращих Бундесліги 14 років поспіль (13 з яких – у топ-6).

3. Тріумфатори Кубка УЄФА (Боруссія М, Айнтрахт Ф, Баєр Л, Шальке)

 Боруссія М, сезон 1978/79 

Золота епоха Боруссії фактично завершилася одночасно зі здобуттям другого (і поки що останнього) в історії клубу євротрофею. Та якщо в 75-му разом із Кубком УЄФА вдалося виграти ще й золото національного чемпіонату, то тепер заради міжнародного успіху Бундеслігу довелося відсунути на другий план. Щоправда, такий план (вибачте за тавтологію) не припав до душі власникам клубу, і після 10 місця на фініші найуспішніший в історії Боруссії тренер Удо Латтек був звільнений.

Найбільше в цій історії мені сподобалася зв’язка з двох березневих матчів, зіграних з інтервалом у 4 дні. Просто чудова ілюстрація теми статті:

20.03.79 Боруссія – Ман. Сіті 3:1, оформлено вихід до півфіналу…

… 24.03.79 Боруссія – Баварія 1:7 о_0

Це при тому, що Баварія тоді і близько не була таким гегемоном, як зараз (ба більше, могла й сама отримати 7 «подарунків» у Дюссельдорфі, або ж 4 «сухарики» вдома від Армінії, що завершить сезон у зоні вильоту).

До речі, в тому розіграші Кубка УЄФА до півфіналу дійшли Дуйсбург та Герта (13 і 14 місця в чемпіонаті ФРН). Уявляєте, наскільки сильною була тоді Бундесліга, якщо троє її представників з нижньої половини таблиці могли фактично розіграти між собою євротрофей!?

Айнтрахт Ф, сезон 1979/80 

Навіть три команди в 1/2-й фіналу здалося німцям замало, і вже за рік вони покращили цей показник. Клуб із Франкфурта виявився найспритнішим у міжсобойчику (особливо вражає розправа над Баварією в матчі-відповіді). А от у чемпіонаті все йшло не настільки гладко: команда зупинилася на фініші значно ближче до зони вильоту (3 очки), ніж до призових позицій (9 очок).

Баєр Л, сезон 1987/88 

За давнім німецьким повір’ям, для перемоги в Кубку УЄФА потрібно було набрати в тому ж сезоні рівно 32 очки у першості ФРН… У Леверкузені детально вивчили досвід Гладбаха та Франкфурта, тож все було зроблено як треба. І навіть 0:3 після трьох таймів фіналу з Еспаньолом не могли зупинити невідворотне.

Звертають на себе увагу 8 з 12 матчів на нуль у тріумфальній єврокампанії (в тому числі 5 із 6 у вирішальній весняній частині). Це при тому, що в чемпіонаті Баєр пропускав у середньому майже 2 м’ячі за гру.

8 місце в Бундеслізі – начебто, не такий вже й завал, але: до зони вильоту 4 бали, до п'єдесталу – 16.

Шальке, сезон 1996/97 

У Гельзенкірхені також шанують традиції, просто там трохи забули, що за перемогу в 1996 році вже давали 3 бали – а так за старою системою підрахунку вийшла б та ж сама магічна сума «32». Відзначаємо класну гру в домашніх поєдинках євросезону: 6/6 сухих перемог. А от у Бундеслізі рідні стіни чомусь не сильно тоді допомагали: лише 5 виграшів та 7/17 матчів на нуль.

2. Шальке, сезон 2010/11 

Як відомо, Газпром усе купив, тому Шальке отримує ще одне місце на п’єдесталі. Жарти жартами, але в сучасній історії ЛЧ ви більше не знайдете випадків, коли її півфіналіст паралельно вештався десь неподалік від зони вильоту у рідній першості.

Найбільше запам’ятався візит на Сан-Сіро, де був брутально розтрощений чинний володар трофею. В Бундеслізі ж подібних феєрверків майже не було: лише в 10 з 34 матчів команда спромоглася забити більше одного м’яча.

Щоб вам легше було оцінити масштаб завалу заради півфіналу, додам, що два сусідні німецькі сезони Шальке завершував з медалями: срібло-2010, бронза-2012.

1. Баварія, сезон 1974/75 

Це та сама Баварія, що тричі поспіль тріумфувала в Кубку Чемпіонів (1974 – 76). І якщо в першому та третьому випадках європохід не завадив виграти медалі першості ФРН (золото і бронза), то в сезоні 74/75 щось пішло не так. Формально найсильніша команда Європи фінішувала в своєму чемпіонаті аж на 10-й позиції (лише Астон Вілла за 7 років трохи «покращила» це досягнення). Для повної краси – ще й від’ємна різниця м’ячів. Шедеврально! 

ІСПАНІЯ 

5. Привіт, Сегунда! (Сельта х2, Бетіс, Еспаньол) 

Полюбляють іспанські середнячки кидати напризволяще Прімеру, розважаючись у Європі… 

Сельта, сезони 2003/04, 2006/07

 Клуб з Віго – впевнений лідер у даній категорії. Щоб двічі за три роки вилетіти з вищої ліги невдовзі після виступу в 1/8-й фіналу єврокубків – треба дуже постаратися. Таке досягнення поки ніхто не зумів повторити.

 Сезон 2003/04:

Сезон 2006/07:

Бетіс, сезон 2013/14 

В Ла Лізі у севільців швидко все пішло шкереберть. Вже після третини дистанції вони докотилися до останньої, 20-ї сходинки та більше з неї не підіймалися. На фініші 11 очок відставання від найближчого конкурента – усе занадто безнадійно.

Однак, у Лізі Європи команда діяла куди більш рішуче і навіть ледве не вибила у гарячому дербі майбутнього супергегемона турніру.

Що найбільше кинулося в очі – принципові різні показники гри в захисті. Якщо у Прімері пропускали в середньому близько двох м’ячів за гру (78/38), то на євроарені – лише 6 м’ячів у 12 поєдинках, тобто в 4 рази рідше! Розумію, що рівень опозиції в ЛЄ, в цілому, був значно нижчим, та все одно такий контраст вражає.

Еспаньол, сезон 2019/20 

Легко пройшовши три раунди кваліфікації ЛЄ (де лише Зоря чинила хоч якийсь супротив), Еспаньол не помітив і суперників по групі. В Європі усе було добре, допоки не натрапили у лютому на лютих англійських вовків.

В іспанській першості картина була прямо протилежною: команда швидко опустилася на дно, так і не знайшовши потім способу звідти вибратися – виліт було оформлено задовго до фінішу. Навіть незважаючи на те, що навесні вже не було додаткового навантаження у вигляді міжнародних матчів.

Досить кумедно на цьому фоні виглядали новини про неймовірну безпрограшну серію клубу в єврокубках (що зупинилась на позначці 26 матчів – абсолютний рекорд усіх часів!).

4. Фіналісти Кубка УЄФА / ЛЄ (Алавес, Еспаньол, Атлетік Б)

 Алавес, сезон 2000/01 

Ця історія точно не залишила байдужим нікого з  тих, хто мав змогу слідкувати за турніром. Сенсаційний Алавес у дебютному(!) виступу в єврокубках розносив усіх на своєму шляху, забиваючи багато і туркам з норвежцями восени, і навіть ще більше суперникам з провідних чемпіонатів навесні! Шкода лише, що завершилася казка «золотим» автоголом…

Сезон у Прімері не можна назвати аж надто провальним, але все ж таки був помітний регрес (мінус 4 позиції та мінус 12 очок) у порівнянні з минулим роком.

Еспаньол, сезон 2006/07 

Ось тут і був закладений фундамент серії, про яку писав вище. +11=4-0 – прекрасна робота, але здобути євротрофей вже вдруге завадила нещаслива серія пенальті (про перший такий випадок – трохи згодом).

В чемпіонаті ж команда не виблискувала, забиваючи в середньому вдвічі менше, ніж у Кубку УЄФА та перемагаючи вдвічі рідше.

Атлетік Б, сезон 2011/12 

Як бачите, у іспанців теж є своє власне повір’я, тільки магічна сума дещо інша – не «32», а «49».

Проти іменитих суперників атака Атлетіка запалювала на повну – МЮ, Шальке та Спортінг отримали сумарно 15 голів. Лише команда Дієго Сімеоне не дала розгулятися хлопцям Марсело Б'єлси.

3. Барселона. Кубок / Ліга Чемпіонів

 Сезон 1960/61 

Шлях до свого першого фіналу КЄЧ, схоже, відібрав у Барси надто багато сил. Інакше важко пояснити таке божевільне відставання від Реалу (з яким на євроарені, до речі, впоралися, зупинивши суперсерію з п’яти поспіль перемог королівського клубу у турнірі!).

Нехай вас не вводить у оману доволі високий 4 рядок у таблиці. «Мінус 20» від чемпіона (а сьогодні це було б «мінус 31») – куди більш красномовніший показник. Та й до срібного призера відстань більша, ніж до зони вильоту.

Сезон 2002/03 

13 перемог у перших 14 матчах ЛЧ, зразкова гра в обороні (всього 6 пропущених м’ячів за два групові етапи), і тільки вкрай нелогічний виліт від Юве (проґавили контратаку в овертаймі, граючи в більшості) зруйнував надії на трофей.

А куди ж поділася вся ця впевненість в поєдинках чемпіонату? Лише 15 перемог за сезон і «мінус 22» на фініші від Реалу – неймовірний провал для каталонців. І це ще й непогано усе завершилося. Адже на екваторі сезону після розгромної поразки в 20 турі від Атлетіко (0:3) Барселона впала аж на 15 сходинку, перебуваючи лише в 3 очках від зони вильоту!

2. Реал Мадрид. Кубок УЄФА / ЛЧ 

Сезон 1984/85 

Переглядаючи результати мадридців у двох поспіль переможних розіграшах Кубка УЄФА (84/85, 85/86), можна легко закохатися.  Не знаю лише, в кого більше – чи то в Кубок УЄФА 80-х, чи то в Реал 80-х. Так чи інакше, але вміння відіграватися з будь-якого рахунку – це дійсно по-королівськи.

(Тут маю дещо порушити структуру статті і показати вам результати Реала в наступному євросезоні – просто для повноти комплекту)

Щоправда, є одна проблема: на відміну від Кубка УЄФА, для тріумфу в чемпіонаті Іспанії 50% виграних матчів – все ж таки трохи замало. А тут навіть до 40% не дотягнули, що вилилося у гігантське відставання на фініші від Барси (за сучасною схемою це було б аж 25 очок!). Та й до другого місця така ж відстань, як і до зони вильоту.

До речі, наступного року перемога на євроарені не завадила Реалу одночасно тріумфувати і в Іспанії.

1998 – 2002 

Знову починаємо розмову про «психологічну межу» в 50% перемог. Дивно, але тричі вигравши Лігу Чемпіонів на стику двох століть, Реал у жодному з тих трьох сезонів не зумів перестрибнути в Ла Лізі через цю планку. Якось зовсім не по-королівськи…

Сезон 1997/98:

Сезон 1999/2000:

Сезон 2001/02:

Ну і як тут не згадати про наступну суперсерію «галактікос» вже з 4 виграними ЛЧ за 5 сезонів (2014 – 2018). Золото Ла Ліги у цей період було здобуто лише одного разу (але там хоча б очковий доробок вже був значно вагомішим). Тобто, тенденція зберігається.

1. Еспаньол, сезон 1987/88 

Еспаньол за сукупністю показників точно награв на перший рядок внутрішньоіспанського топу. Тим паче, команда зразка сезону 1987/88 вигідно виділяється в контексті предмету статті на тлі своїх колег з 4 сходинки.

Тут і до зони вильоту значно ближче, ніж в трьох вищезгаданих колективів, і шлях до фіналу вражає куди більше: вже в перших трьох раундах відправлені на відпочинок Гладбах та обидва міланські гранди! Трофей був як ніколи близько, але все зіпсував один невдалий тайм у Леверкузені…

РЕШТА ЄВРОПИ 

5. Генчлербірлігі, сезон 2003/04 

Столичний клуб потрапив до рейтингу зовсім не через красиву назву. Команда приголомшила своїм виступом у Європі, пройшовши кількох суперників з топ-чемпіонатів і ледве не залишивши за бортом грізну Валенсію (яка за два місяці виграє і Кубок УЄФА, і Ла Лігу!) Іспанці лише в овертаймі зуміли зупинити зухвалих турків.

В чемпіонаті ж заради такого успіху довелося проміняти минулорічну бронзу на 10 місце, адже очок було набрано аж в півтора рази менше, ніж рік тому.

4. Оденсе, сезон 1994/95 

Скромний датський колектив здійснив фурор, провівши найкращу єврокампанію в своїй історії. Першою гучною сенсацією став успіх у двобої з віце-чемпіоном Бундесліги. Але то, як виявилося, були лише квіточки. Ще більша бомба вибухнула в наступному раунді…

Результат домашньої гри, здавалося б, не залишав данцям жодних шансів. Однак, у Мадриді трапилося справжнє диво: Оденсе переміг з потрібним рахунком, забивши другий м’яч на 90+2 хвилині!

У чвертьфінальній битві з майбутнім переможцем того розіграшу інтрига також зберігалася до останньої секунди, але єдиний за два матчі гол Дзоли з пенальті все таки завершив красиву казку.

А що ж у чемпіонаті? На першому, осінньому, етапі все йшло досить непогано. Та, схоже, дуель із Пармою витиснула усі соки. Після того у весняній частині лише 3 перемоги в 14 матчах і круте піке з 3 на 8 місце.

3. Раднічки, сезон 1981/82 

Надзвичайно потужні виступи на власній арені (де навіть у серії пенальті суперники не могли розпечатати ворота господарів) дозволили клубу з міста Ніш сенсаційно дійти до півфіналу вже в другій єврокубковій спробі!

Проте в югославській першості міжнародні успіхи трохи вилізли боком і обернулися підсумковим місцем у нижній половині таблиці.

2. Данді, сезон 1962/63 

Якщо команда почергово накидує повну торбу гостинців найсильнішим клубам ФРН, Португалії та Бельгії, то, здавалося б, її законне місце – як мінімум серед призерів свого чемпіонату. Але ні – скромна позиція у середині пелотону, навіть ближче до зони вильоту, ніж до третьої сходинки.

1. Партизан, сезон 1965/66 

Найкрутіший партизанський європохід в історії! Подолані чемпіони Франції, ФРН, ЧССР та Англії. До трофею після голу на 55-й хвилині фіналу було рукою подати, та все ж Реал здобув вольову перемогу.

Важко повірити, але в югославській першості Партизан того сезону не зміг набрати навіть половини з можливих балів. Нижче 11 сходинки у своєму чемпіонаті жоден з фіналістів КЄЧ/ЛЧ не опускався ні до, ні після. (Більш того, там мало би бути навіть 13 місце, але Железнічар з Хайдуком позбавили 6 і 5 очок відповідно через скандал з договірними матчами).

У наступні 4 сезони Партизан візьме два срібла та дві бронзи на внутрішній арені. А перед тим у попередніх 5 сезонах – 4 чемпіонства. На цьому фоні 11 позиція в поєднанні з фіналом КЄЧ виглядає просто неперевершено! 

 ПІДСУМКОВА ТОП-20

Бонус. Український слід

 Якщо чесно, наші клуби не напрацювали на повноцінне потрапляння до рейтингу, але ж дуже хочеться хоча б когось пропихнути туди по блату :-)

Можливо, ви очікували побачити тут Шахтар з його «мінус 15» від Динамо у пам’ятному сезоні 2008/09. Але ні – таке відставання сформувалося ще в першій третині чемпіонату, задовго до старту гірників саме в Кубку УЄФА. Тому залишаю цей випадок поза увагою.

А пощастить сьогодні Чорноморцю, який восени 1985-го здивував не на жарт своїм виступом у Європі.

Команда Прокопенка, насправді, взагалі не повинна була там грати. 4 місце у першості СРСР-84 не давало перепустку на міжнародну арену, але… Дискваліфікація англійських клубів призвела до того, що чотири країни отримали додаткові місця у Кубку УЄФА-85/86 – одесити якраз і зайняли один зі звільнених слотів.

І вже в першому раунді піднесли величезний сюрприз, вибивши Вердер (який в тому сезоні стане віце-чемпіоном ФРН, поступившись Баварії лише за різницею м’ячів). Любителям гострих відчуттів рекомендую увімкнути огляд матчу-відповіді та насолодитися божевіллям останніх хвилин.

Підступний жереб вирішив на цьому не зупинятися і після німецького гранда «подарував» Чорноморцю ще й чинного володаря трофею (який в тому розіграші повторить свій успіх). Але й таке випробування не налякало одеситів – лише одного м’яча їм у підсумку забракло, щоб створити ще гучнішу сенсацію.

А от у першості СРСР того року справи в підопічних Прокопенка складалися кепсько, і вже за кілька тижнів після двобою з Реалом вони ледве не вилетіли з Вищої Ліги, врятувавшись лише в перехідному турнірі.

***

Ну і щоб остаточно закрити тему українських клубів, дуже коротко про ще один епізод – вже з нашої незалежної історії.

Київський ЦСКА у вересні 2001-го приємно здивував, пройшовши в Кубку УЄФА Црвену Звезду (3:2д, 0:0г). Це було дуже несподівано, враховуючи те, що перед першою грою армійці впевнено замикали турнірну таблицю ЧУ, набравши лише 4 пункти у стартових 10 турах (+1=1-8, 4-12).

Щоправда, на цьому європодвиги киян завершилися – далі були 0:2 і 0:5 з Брюгге. В чемпіонаті вдалося врятуватися від вильоту в останньому турі.