Перезавантаження «галицьких левів»: «Карпати» 1999-2000 (ЄвроНезалежність)

Перший євровояж львівських "Карпат" був не надто

Вдруге львів’яни спробували свого щастя в сезоні 1999-2000 року, коли «Карпати» брали участь у розіграші у розіграші Кубка УЄФА.

Давайте згадаємо, як саме "Карпати" вибороли цю путівку.

Футбольне піднесення у Львові особливо відчулося, коли команда Маркевича здобула перший і поки що єдиний комплект медалей чемпіонату Україну. Бронзу у Львові чекали давно і сезон 1997/98 став врожайним для зелено-білих.

Проте, єврокубків тоді Львів не дочекався, тому що Україна ще не мала права виставляти потрібну для цього кількість команд. Учасниками єврокубків стали київські «динамівці», донецький «Шахтар», фіналіст КУ – столичний ЦСКА та полтавська «Ворскла», яка бігала у третьому за рангом турнірі Європи – сьогодні вже неіснуючому Кубку Інтертото.

На наступний сезон львів’яни готувались з більшою наснагою – згодьтесь, доволі образливо – зайняти 3 місце і не спробувати смаку єврокубкових баталій.

Тому було поставлено мету – грати з усією віддачею на два фронти. Через певні економічні негаразди та незгоду з позицією керівництва клубу всередині сезону львів’ян залишив Мирон Богданович, якого на деякий час і замінив Степан Юрчишин. Саме з останнім «Карпати» і увійшли у фінал розіграшу Кубка України, де поступились «Динамо». Феєричний Шевченко тоді каменя на камені не залишив від львівської оборони.

Та, незважаючи на локальну невдачу, «зелено-білі» свою мету виконали – статус фіналіста КУ давав їм змогу перевірити себе на турнірах міжнародного значення.

Таким суперником доля обрала «Хельсинборг» - команда не надто відома, просто досить амбітна в той час (чого вартий лише її подвиг у матчах з міланським Інтером рік потому, коли скандинави пройшли італійський бар’єр у рамках кваліфікації до групового раунду ліги Чемпіонів). Любителям олдскулу раджу проглянути наступний сюжет.

А рік перед цим львівські Карпати повинні були стикнутись лоб-у-лоб з шведами. Тоді вже команду очолював легендарний Лев Броварський.

16.09.1999р. місто Хельсинборг, стадіон «Олімпія», 3642 глядачі.

«Хельсинборг» (Швеція) – «Карпати» (Україна) -1:1«Хельсинборг»: С. Андерсон, О. Нільсон, Якобсон, Йовановскі, Янсон, Баккеруд (Павел, 68), Вальстед (Р. Нільсон, 46), Йонсон, Йохансен (Пріца, 46), К. Андерсон, Ставрум.

«Карпати»: Стронціцький, Євтушок, Вільчинский, Танасюк, Павлюх, Мізін, Назаров, Хома, Ковалець (Шаран, 79), Гецко, Вовчук (Лучкевич, 82).

Ось як згадував цей матч Євген Назаров:

Пригадую наш виїзд в Хельсінборг. Ідеальне поле, красень-стадіон, а от вболівальників на трибунах зібралося приблизно людей 100

Справді, фанатів, які побачили цей матч вживу на стадіоні «Олімпія» було обмаль. Проте, це напевне більше вселило сили в нашу дружину, яка вже на 16 хвилині відкрила рахунок. Своє ім’я на табло запалив тодішній голеадор Іван Гецко.

Господарі перехопили ініціативу в свої руки, проте квартет оборонців грали на «відмінно». Щоправда, тиск посилювався з кожною секундою і ніякі сили не допомогли львів’янам зберегти володіння Стронціцького сухими – гол на рахунку Йонсона.

«Зелено-білі» покидали Швецію з ненайкращим настроєм, тому що втрата перемоги на останніх хвилинах – це завжди травма. Проте, була віра в себе, яка передавалась і вболівальникам у столиці Галичини.

На 30 вересня було запланово матч-відповідь у Львові, на оновленому стадіоні «Україна». Зусиллями влади та громади було проведено реконструкцію арени, було встановлено індивідуальні пластикові сидіння, змінено дренажну систему. Одним словом – все на якісно-новому рівні.

І ось настав матч-дей. Львів з самого ранку жив футбольним матчем, благо, погода дозволяла. Кінець вересня, +18 С за вікном – прекрасні умови для відвідини матчу. Проблема «зайвого квиточка» знову була найбільш актуальною у Львові цього дня, тижня, місяця.

30.09.1999 р. місто Львів, стадіон «Україна», 28 000 глядачів.

«Карпати» (Україна) – «Хельсинборг» (Швеція) - 1:1 (пен. - 2:4)

«Карпати»: Стронціцький, Євтушок, Вільчинський (Євглевский, 60, Вовчук, 101), Мізін, Танасюк, Ковалець, Назаров, Павлюх, Покладок (Семочко, 97), Гецко, Хома.

"Хельсінборг": Андерсон, О. Нільсон, Р. Нільсон, Якобсон, Янеон, Баккеруд (Вехлстедт, 82), Йонсон, Йохансен (Павел, 32), Пріца (Марстедт, 82), К. Андерсон, Ставрум.

Свисток словацького арбітра Хрінака дав старт цій зустрічі.

Перший момент створили "Карпати" - Ковалець подав кутовий, Євтушок вистрибнув вище захисників - гренадерів і змусив розхвилюватись голкіпера суперників. Тут же послідувала і відповідь у сторону Карпат. Правий хав Ставрум кинув у прорив Йонсона, але раніше біля м'яча опинився Стронціцький.

Потім гра перейшла у більш спокійне русло. Карпати володіли ініціативою та страгічною перевагою – гол на виїзді був у підсвідомості. Шикарний момент, який по-справжньому потурбував кіпера швеців, виник лише на 30-ій хвилині поєдинку - Андерссон насилу витягнув м'яч з верхнього кута після удару Мізіна.

Проте, перша половина гри не потішила ущент забиту арену забитими м’ячами. Публіка звичайно не була розчарованою, оскільки понад усе бажала виходу «зелено-білих» у наступний раунд.

Нульовий рахунок не влаштовував гостей - їм потрібно було відігравати пропущений в домашньому матчі гол. Все це спонукало коуча гостей Харейда вимагати все більш і більш активних дій від своїх підопічних біля володінь «галицького лева» Стронціцького. Останній же і нейтралізував вихід віч-на-віч від Баккеруда.

А вже за кілька хвилин стадіон невгамовно викрикував прізвище нашого стража воріт. На 61-й хвилині словацький рефері призначив надто спірний пенальті. До позначки підійшов правий хавбек «Хельсинборга» Ставрум, проте його удар з 11-метрової позначки взяв львівський голкіпер, тим самим підірвавши на ноги стадіон в екстазі. Капітанська гра!!!

Тим часом оборона львів’ян була сама на себе не схожою. Часті вилазки скандинанів були вже не дивиною. Психологічний та фізичний тиск на «зелено-білих» був надто високим. І «Карпати» пропустили… на 89 хвилині за проблеми на лінії оборони нас суворо покарав «злий геній» Йонсон, який на останніх хвилинах першого матчу у Швеції теж забив у ворота Стронціцького.

Здавалось уже все…проте, бійцівський дух ще ніхто не скасовував, а тим паче у Львові. На 92 хвилині статус-кво у матчі віновив Іван Гецко, який в ту мить напевне подарував шалену кількість щастя усім шанувальникам «зелено-білих». В цю мить йому вибачили усі нереалізовані моменти

P.S. – ніщо вам не нагадує цей міні-камбек, а?

У додаткові два тайми по 15 хвилин ніхто не хотів ризикувати. Все йшло до серії післяматчевих пенальті… на кону стояло все.

Перша пара – Янсон/Гецко – швед реалізує, а Іван з статусу героя одразу попадає в немилість – Андерсон парирував удар форварда.

Друга пара – і відчуття «дежавю». Якесь прокляття нависло над «Україною». Р. Нільсон чітко реалізує 11-метровий, а у відповідь наш Євтушок знову не може переграти кіпера шведів. Невдача Йонсона, який пробив вище воріт, подарувала нам шанс. Ним скористався Павлюх.

Незважаючи на пекельний тиск збоку наших трибун Маркстеда це не зламало. 1-3, все було на волосині. Відповідальність на себе бере Сергій Мізін і реалізує удар. 2-3!

Та на цьому щаслива казка під назвою «євроосінь» для «Карпат» закінчується. Удар останнього шведа був з розряду таких, яких витягнути шансів не було – і скандинави пройшли далі.

Капітан команди був небагатослівним:

У нас були нагоди забити, але справа дійшла до післяматчевих пенальті. В лотереї я своєму шведському колезі Андерссону програв. Він відбив удари Гецка і Євтушка й ми програли.

Львів цієї ночі не міг оговтатись від дошкульної поразки…поразки, яка віддалилась Львів на 10 років від євро кубків. Але це вже інша історія…

Далі буде…

Богдан Матулкін ©