Ретро. Истребитель для Блохина
Нынешний трансферный рынок оперирует астрономическими суммами. За пять миллионов «у.е.» можно купить исполнителя средней руки. Четверть века назад продажа за эту сумму Александра Заварова в «Ювентус» считалась мега-сделкой. Сопоставляя – как было и как есть – обратимся к интервью одного из первых советских «легионеров» Олега Блохина.
Нынешний трансферный рынок оперирует астрономическими суммами. За пять миллионов «у.е.» можно купить исполнителя средней руки. Четверть века назад продажа за эту сумму Александра Заварова в «Ювентус» считалась мега-сделкой. Сопоставляя – как было и как есть – обратимся к интервью одного из первых советских «легионеров» Олега Блохина.
Зимой 1989-го он приехал на очередную «побывку» из Австрии – презентовать книгу «Футбол на всю жизнь». Мероприятие, проходившее в актовом зале издательства «Веселка», по сути, превратилось в пресс-конференцию – за год его отсутствия по Блохину успели изрядно соскучиться не только болельщики, но и журналисты, перебивавшиеся отрывочными сведениями о новом житье-бытье главной звезды советского футбола. А тут – такая возможность! И время есть, и настроение у Олега – приподнятое. Его ответы, опубликованные в «Спортивній газеті», оформлены в виде разбитого монолога с комментариями. О противостоянии с советской бюрократией. «То був дуже виснажливий поєдинок, що не йде в порівняння з найзапеклішими футбольними матчами. Довелося підписати безліч безглуздих паперів, пройти складний кабінетний марафон. Нервів ледь вистачило...»Приглашение от клуба «Форвертс», который тогда выступал во втором австрийском дивизионе, поступило Блохину в декабре 1987 года. Госкомспорт разрешение дал, но заартачился Центральный совет «Динамо», отказавшийся отпускать в капстрану... офицера МВД, майора внутренних войск. Зацепкой послужил вариант с венгерским клубом «Уйпешт Дожа», который, якобы оговорил переход Блохина на уровне МВД двух стран. Эпопея с переходом длилась до конца марта 1988 года. При этом человек, верой и правдой служивший советскому спорту на протяжении 20 лет, оказался в унизительной роли просителя. И все-таки Блохину, прошибавшему любые защитные построения, удалось добиться цели и на сей раз...
О городе Штайр, о клубе «Форвертс». «Місто розташоване за 200 кілометрів од Відня. Невеличке старовинне красиве й дуже затишне. Зустріли мене приязно. Місцеві журналісти розповіли, що чекали Блохіна, котрий прибуде військовим літаком. І здивувалися, коли я прилетів звичайним рейсовим лайнером... Клуб не виступав у вищій австрійській лізі останні 38 років. Гадаю, є частка і моєї праці в тому, що він туди пробився минулого сезону. Щоправда, остаточно забронювати місце під сонцем поки не вдалося... Граю практично без замін. Тільки у випадках, коли остаточний результат матчу не викликає сумнівів, тренери хвилин за п’ятнадцять до кінця дають, мені можливість відпочити... Вболівальники п’ють пиво прямо на трибунах. Правда, п’яних на стадіоні я ніколи не бачив... Радянськими прапорами в місті зараз нікого не здивуєш. Найбільший сягає розміру метрів п’ять на десять. На кожному з матчів його розгортають на трибуні. Штайр сьогодні – найбільш радянське місто в Австрії...»
В это трудно поверить, но первый советский футболист подписал контракт с западным клубом еще в 1980 году! Анатолий Зинченко, который в финале Кубка СССР в составе ростовского СКА проиграл львовским «Карпатам», совершенно непостижимым образом оказался в Австрии, в составе знаменитого «Рапида», где заканчивал карьеру с Кранклем и Паненкой. Однако Зинченко и Блохин – несопоставимые величины. Кто оспорит?О создании Футбольного союза СССР. «Спілка потрібна. Але яка? Пригадую, як у 1981 році під час київського матчу з «Пахтакором» захисник гостей Мустафа Белялов після кількох «ласкавих» слів на мою адресу плюнув мені в обличчя. Я вдарив кривдника. Кажуть, він упав. Не знаю, не бачив, дуже злий був. Але червону картку пам’ятаю. Так от, на засіданні СТК після довгих і гнівних промов один з дідусів років під дев’яносто тремтячим голосом запропонував заборонити зараховувати мої голи до заліку Клубу Федотова... Спілка потрібна, щоб у нашому футболі було менше некомпетентності, необ’єктивності, безглуздих рішень, щоб футболом керували авторитетні й відповідальні фахівці».
О бытовых условиях футболиста-профессионала.«Вони цілком нормальні. Не розкішні, як дехто вважає, а, підкреслю, нормальні. Спочатку жив у готелі, а за півтора місяця клуб надав мені трикімнатну квартиру за містом. До центру – п’ятнадцять хвилин їзди на машині. Японську «Мазду» я придбав невдовзі після переходу до «Форвертса». Одержую щомісяця тисячу доларів. Дехто з двадцятирічних, що грають поруч, мають більше. Що поробиш, Держкомспорт СРСР, який укладав контракт, запропонував саме так оцінювати мою роботу... За рахунок клубу купую бензин. Решта витрат – з власної кишені... Мовний бар’єр? Попервах труднощі в спілкуванні доводилося долати з допомогою жестів, міміки. Зараз вистачає слів. Принаймні не лише на полі, а й у громадських місцях можу пояснити, чого бажаю. До речі, на власному досвіді переконався, що наші вітчизняні розмовники не витримують ніякої критики...»Тысяча долларов как месячный оклад Олега Блохина... Впечатляет? Артем Милевский в телефонном разговоре с лже-Карпиным запрашивал себе условия в 1,8–2 миллиона евро в год. Попытайтесь… хотя бы попытайтесь сопоставить навыки, умение, опыт (о заслугах промолчим) Милевского-2012 и Блохина-1987. Уровень? Пропасть! О визите в Киев на матч сборных СССР и Австрии осенью 1988-го. «Запросили мене... австрійці. Забронювали в літаку два місця – для Блохіна та його менеджера... У Києві хотів потренуватися разом із земляками. Звернувся до Юрія Морозова. Той ввічливо відмовив. Мовляв, у нас серйозне тренування, крім збірників, нікого вирішено не пускати. Потім зрозумів, то була «відписка». Стало прикро й боляче... А щодо розмов про якийсь конфлікт з Валерієм Лобановським, то мушу зазначити – це плітки. Стосунки з ним у мене нормальні. Просто Валерій Васильович прямо сказав, що збірна комплектуватиметься з прицілом на 1990 рік, і місця в ній для мене він не бачить. Чи потрібні ще якісь пояснення? Він тренер, я гравець. Більше того, на його місці я, очевидно, вчинив би аналогічно».Об игре против «Динамо» на турнире по мини-футболу. «Трохи сумно було. І дуже хотілося забити хоча б гол. Утім, це звичне бажання. Зрештою, воно здійснилося. «Форвертс» проти «Динамо» зіграв тричі. Я відзначився, можна сказати, два рази. Спочатку м’яч у ворота Чанова влетів з моєї передачі, а потім і сам примусив капітулювати Віктора».О том, что будет после «Форвертс». «Можливо, подовжу контракт. А ні – візьму паузу. Один маестро сказав, що пауза – це теж музика... У майбутньому бачу себе тренером. А грати, чесно кажучи, вже не дуже хочеться. Гадаю, я чесно пройшов свій шлях у футболі. Долею задоволений сповна. Іншої не треба...»