У мене Пріора. Сповідь автомобіліста

Нормальна машина, на свої гроші (с)

Для початку, треба прояснити, що автомобіль мені дістався від батька. Тобто сам я його не обирав, скоріше це він мене знайшов. А далі почалось. Ніколи автомобілістом себе не вважав, але, якщо вже потрапив у цю секту то треба триматись. З п’ять років я встиг її полюбити. Ми багато чого пережили разом, і автомобіль був свідком багатьох важливих подій в житті. Зізнаюсь чесно, як більшість людей, яким авто дісталось не за власні гроші, на перших порах я ставився до нього доволі пофігістично. Їде? Ок. Не їде? Ну потім зробимо. Але з часом починаєш вслухатися в звуки, знаєш в якому місці щось не так із фарбою, і коли востаннє міняв масло. Процес звикання перейшов у стадію прив’язаності.

Найбільше надокучають таксити і представники ромської національності. Саме вони чомусь постійно хочуть придбати у мене, цей чудесний витвір російського автопрому. Я тримаюсь поки. Взагалі, так, як увійшла у фольклор Пріора, напевно за останні час не заходив жоден автомобіль. Ну можливо ще «Ланос».

Ну і пісні,як же без них.