Забудьте про все, що нас розділяє. Росія атакує не лише наші міста, але й нашу згуртованість
Не допомагаймо ворогу.
Не допомагаймо ворогу.
Моя найсильніша емоція останніх днів перед повномасштабним вторгненням рашистів і в перший його тиждень – захоплення від згуртованості українців. Були також лють, злоба, страх, сум, але ця була чітко найвідчутнішою.
22 лютого – на наступний день після божевільної промови Путіна про визнання незалежності так званих «д/лнр» – мій народ відреагував блискавично. Буквально за одну добу українці перерахували фонду «Повернись живим» більше, ніж за весь 2021 рік – понад 20 млн грн.
За наступну добу внесок подвоївся. Причетність до вкладу ще дужче надихала єднанням, в голові переконливо вертілось: «Хай тільки спробують – воюватимуть не лише з українською армією, а й з усіма українцями».
Спробували. І отримали від тих, на кого напали, не крок назад, а два вперед. Черги біля військкоматів, аншлаг вступити в тероборону, бажання патрулювати на вулицях та блок-постах своїх міст були такого масштабу, що задовольнити усіх охочих долучитись до такого спротиву не вдалось. Перевірено на власному досвіді.
Таке враження, що навколо більшість людей вмить стали якщо не солдатами, то волонтерами. Хтось почав точково збирати кошти на потреби конкретних бригад, хтось зайнявся гуманітарною допомогою для постраждалих, хтось взявся шукати для них прихисток на безпечній території, хтось затіяв агресивну інформаційну війну. Але мало хто ціпенів від усвідомлення нападу на Україну другої армії світу.
При потужній консолідації населення наші ЗСУ пошматували плани орків за кілька днів узяти Київ. Ми об’єднались в найтемніші часи, черкаючи в очах і серці іскру ненависті та помсти. Замість очікуваних обіймів і квітів орда зустріла згуртованих безстрашних українців, які ладні беззбройними зупиняти танки та відстоювати своє під ворожими кулями. Все це почало гартувати нову якість української нації, все це стало несподіванкою в планах ворога.
Ворог це зрозумів і зробив висновки.
Моє найвиразніше усвідомлення останні два тижні – рашисти намагаються похитнути та зруйнувати цю нашу згуртованість, б’ючи в болючі для українського народу точки.
Цинічні обстріли цивільних кварталів та гуманітарних колон, жорстоке бомбардування пологових, дитячих будинків, лікарень та шкіл, звірські атаки на мирне населення під час евакуації – це свідомий геноцид українців, цілеспрямована помста. Мета – не лише тиснути на владу та спонукати її до зговірливості.
В планах ворога деморалізація українського населення та гуманітарна криза по всій країні, яка має випробовувати нас на людяність в часи, коли від неї найлегше відмовитись. На озброєнні споконвічне «розділяй і володарюй».
З Маріуполя уже виїжджають в тому числі з настроями, наче місто покинули напризволяще. В сховищах окупованих міст і сіл Київщини є люди, які уже ладні на все, лиш би припинився вогонь. У Вінниці місцеві з роздратуванням до нетутешніх чоловіків уже підозріло запитують самотню маму з дитиною, де їхній тато. В Івано-Франківську до приїжджих уже можна відчути вороже ставлення, насамперед через мовне питання – глибоку рану нашого суспільства.
Кремль підступно використовує проти нас хронічні проблеми українського народу, які сам же зумовлював від початку свого жалюгідного існування. Рашисти сіють конфлікти по всій країні, конструюючи та підігріваючи їх пронизливою дезінформацією та замаскованими провокаціями.
Ворог безжально атакує нас зсередини, роздуваючи історії про російськомовних переселенців, які виклично скаржаться на умови життя, або місцеве населення, яке бере за оренду примітивного житла космічні суми. Нічого ж складного – такі люди й випадки дійсно є, ворогу залишається лише скористатись цим і штучно масштабувати.
І ось ми вже в’язнемо в протистояннях між собою, а не з ним, втрачаючи нашу солідарність. Нашу рятівну в цій війні солідарність.
Відповіддю на це повинна бути лише рішучість та розуміння. Рішучість правоохоронців карати провокаторів та мародерів справедливо і за законом – на противагу методам самого ворога. І розуміння усіх нас, що на час війни все, що роз’єднує українців, є таким же ворогом, як і знавісніла орда орків. Повернемось до розбіжностей після перемоги.
