Блог Ноу Баланса

«Не буду брехати, що читаю всі законопроекти, за які голосуємо». Спортивний журналіст теж став «Слугою народу»

Ще рік тому Георгій Мазурашу був звичайним спортивним журналістом з Чернівців. Зараз він народний депутат від партії «Слуга народу». Прихід до влади Володимира Зеленського колишній спортсмен, активіст та коментатор домашніх матчів чернівецької «Буковини» розцінив як нагоду особисто вплинути на зміни в країні.

Тепер він працює у Верховній Раді, рідко бачиться з сім’єю, їздить на роботу на метро та мешкає в Броварах. Домовляємось із ним зустрітись одразу після засідання парламенту. Воно затягується, тому починаємо із годинним запізненням. Але на бадьорість Георгія тривалий робочий день не впливає.

Залітаємо до нього в кабінет, де він одразу сідає за комп’ютер і пропонує: «Давайте я свої відповіді одразу набиратиму на клавіатурі. Знаю роботу журналіста, тому хочу допомогти. Та й думки мені так легше формулювати».

Так розмова на годину розтягується майже до півночі.

«З Зеленським стикнувся років 8-9 тому. У них були гастролі в Чернівцях»

– Спортивний журналіст стає народним депутатом. Що відбулось?

– Я завжди був соціально активним. Десь у 2010 році в розмові з Іваном Гешком (колишній український легкоатлет-олімпієць родом з Буковини, сьогодні помічник Мазурашу у Верховній Раді — прим.) я сказав, що, напевно, міг би працювати народним депутатом. Відчував, що маю достатньо ініціатив, які можна реалізувати через законодавчий орган. Але оскільки вважав це нереальним для людини мого статусу, то посміялися і забули.

Коли ж почали озвучувати потенційних кандидатів у президенти [перед виборами-2019], серед них неочікувано з’явилось прізвище Зеленського. Так сталось, що стикнувся з ним років 8-9 тому. У них були гастролі в Чернівцях. Спільний з Володимиром Олександровичем знайомий зателефонував та запропонував зробити з ним інтерв’ю.

І вже на другий ранок ми записали з ним розмову. Ще й просто поспілкувались. Тоді я навіть уявити не міг, що це майбутній президент. Думаю, він теж. Він справив враження дуже порядної, щирої та з добрими намірами людини. Наскільки я розбираюсь в людях — а я рідко помиляюсь в них.

Після того ми не зустрічались і не контактували. Але для себе я, шукаючи людину, яка може зламати систему та вдатися до кардинальних змін, визначився: якщо він виставить кандидатуру, хотів би за нього голосувати та підтримати.

– Чому вас не хвилювала підтримка Зеленського з боку олігарха Коломойського?

– Розумів, що кандидата в президенти Зеленського може підтримувати й Коломойський. Це мені здається логічним. Канал «1+1» підписав довгостроковий контракт зі студією «Квартал 95», купив їхню творчість набагато років вперед.

Логічно, що коли керівник студії стає кандидатом в президенти, його варто підтримати головному співвласнику телеканалу. Зрештою, він же його непогано знав, напевно, тому цілком міг мати більшу довіру, ніж до інших.

Хоча, кажуть, Ігор Валерійович підтримував у першому турі й інших кандидатів. Це ж для олігархів традиційна схема – розкладати по різних кошиках. Але наскільки я відчуваю людей, Зеленський — не та людина, яка може бути залежна в такій ситуації.

– Виходить, ви б зараз не були депутатом, якби не те інтерв’ю зі Зеленським.

– Є анекдот. Дівчина питає хлопця: «Іване, а правда, ти одружився на мені, бо я успадкувала 3-кімнатну квартиру від бабусі?». На що він каже: «Марійко, неправда. Я одружився б з тобою, від кого б ти не успадкувала цю квартиру».

Я мав величезну кількість шансів не стати депутатом, попри це інтерв’ю. Більше вплинула моя активна публічна позиція. Тоді, коли багато хто сміявся з перспектив Зеленського стати президентом, я говорив про це серйозно.

Але амбіцій нардепівських не було. Хіба що балотувався від «Самопомочі» до обласної ради [у 2015 році], але практично без агітаційної кампанії не дотягнув кілька відсотків до прохідного місця.

– Що змінило ваші амбіції?

– Перед першим туром президентських виборів мені подзвонив керівник обласного штабу кандидата Зеленського, Віталій Другановський – ми з ним були візуально знайомі, водили дітей в один садочок. Він подякував за підтримку Володимира і запропонував бути спостерігачем від Зеленського. Я сказав, без проблем. Перед другим туром він запропонував повторити.

Ближче до парламентських Другановський запитав, чи не хочу я спробувати стати кандидатом в нардепи. Я таких цілей не ставив перед собою, але він порекомендував відправити резюме на знаменитий вже ліфт (LIFT — проект команди Зеленського, який запустили в травні 2019 року, щоб допомогти прийти в політику новим людям — прим.).

Потім були етапи в самому ліфті, запрошення на співбесіду — спочатку в Чернівцях, потім в Києві. Я був традиційно відвертим. Повторив тезу, що буду на позиції округу, навіть якщо вона явно буде не такою, як у партії.

– Чому саме вас, спортивного журналіста, обрали кандидатом від «Слуги народу» по округу?

– Якби ж я це знав. Думаю, бачили багаторічну мою відкриту позицію. І, напевно, вивчали. Наскільки знаю, навіть від правоохоронців старались отримати інформацію. А я не був замішаний ніколи в якихось корупційних діях. Певно, обрали чистого. Плюс я ж родом з румуномовного села в Глибоцькому районі, який входить в округ, від якого балотувався.

Можливо вплинуло, що я закінчив історичний факультет і магістратуру держслужби, мав досвід роботи керівником обласного спортвідділу.

– Багатьом «Слугам народу» пройти в Раду допоміг високий рейтинг Зеленського. Він завів у раду чимало незрозумілих персонажів. Чи міг би я на вашому місці теж стати депутатом?

– Безумовно, в більшості випадків рейтинг Зеленського відіграв вирішальну роль. Просто в різних пропорціях. У своєму випадку оцінив би це десь 70 на 30 на його користь. Хоча встановити це складно.

Мені казали, що коли на окрузі проводили опитування перед виборами, моє прізвище як потенційного кандидата отримало близько 18 відсотків. В підсумку я набрав трішки більш ніж 27 відсотків. Я провів дуже активну кампанію — спав по 3-4 години на добу, декілька разів по одній, раз взагалі не спав.

– Бути депутатом — це творити закони. Як цим займатись без досвіду?

– По-перше, хтось коли-небудь ставав нардепом одразу вдруге? По-друге, я ж працював на посаді керівника обласного спорту приблизно 3,5 року і стикався зі законотворчістю. Як мінімум її плодами. Сам виступав з ініціативами щодо законодавчих змін. Відправляв їх у профільне міністерство.

Але в Раду я йшов не лише зі спортивними намірами, а й з пакетом побажань від виборців з округу. Мені він теж близький. Знущальні зарплати та пенсії у мільйонів співгромадян, забюрократизована владна система, позитивні наміри, які впираються у законодавче «не можна». Тепер наш вихід – міняємо.

– Ваші очікування від роботи в Раді та реальність, з якою там зіштовхнулись.

– В Раді тісніше, ніж мені здавалось, дивлячись по телевізору. Але ми це вирішуємо для наступних каденцій — проголосували за зменшення кількості нардепів до 300.

Наївно очікував, що багато чого ми зможемо зробити швидше. Маю на увазі законодавчі зміни, які мали би дати швидші результати. Але ми не можемо завжди гарантувати стовідсотковий ефект. Бо є ще виконання, традиційні для нас нюанси, коли не всі в системі хочуть кардинальних змін.

– Рейтинг Зеленського — це запит суспільства на тотальні зміни. При цьому у владі досі залишаються люди на кшталт Авакова навіть після перезавантаження. Як ви собі таке пояснюєте?

– Особисто я не підтримую, що Аваков залишився на посаді. На час голосування це був певний компроміс. Лідер, на чиєму рейтингу ми зайшли в парламент, переконав нас, що так треба. І зазначив, що відповідальність за це на ньому. Хоч голосували ми, мусимо теж розділяти цю відповідальність. Думаю, з часом наші виборці будуть знати більше, чому ми проголосували саме так.

«Ми не оптимально використовуємо кошти на спорт, розпорошуємо їх»

– Яка користь від об’єднання Мінмолодьспорту з Міністерством культури?

– Я відкрито говорив, що створення Мінкультмолодьспорту було помилкою. Ми вже не раз переконувались, що окремий центральний орган є ефективнішим. Мова про Держкомспорт. Але давайте не буду за всіх розписуватися. Можете поцікавитися думкою олімпійців, їхніх наставників, інших авторитетних спортивних фахівців, як вони вважають – краще, коли міністерство чогось ще та спорту чи окремо?

Треба, щоб кожним напрямом управляли профільні фахівці та структура. Дивно, що в нас приблизно половина спортшкіл підпорядкована органам управління освітою. Це все треба переглядати. Сподіваюсь, утворення Держагентства спорту – це те, про що ми говорили, і нас почули в Офісі Президента, який сьогодні диктує моду в управлінні державою.

– Профільний міністр Бородянський вважає, що держава має в першу чергу дбати про масовий спорт. Мовляв, спорт вищих досягнень має здебільшого заробляти сам на себе, як це є приміром в Штатах. Ви йому заперечуєте. Чому?

– Якби мова йшла про іншу країну — цілком можливо. Але масовий спорт і спорт вищих досягнень тісно пов’язані в частині, яка вартує підтримки з боку держави. Якщо фінансувати лише масовий спорт, тоді ми ще стрімкіше полетимо вниз в олімпійському спорті. Я ніколи під таким не підпишусь. Ні як депутат, ні як громадянин, ні як людина, яка майже все свідоме життя пов’язана зі спортом.

Спорт вищих досягнень – це локомотив, який тягне масовий спорт. А масовий спорт – це база піраміди, на вершині якої олімпійські герої.

Порівняння з деякими цивілізованими країнами для нас не актуальні. В наших реаліях оптимально забезпечити дітям можливість займатися олімпійськими видами спорту і забезпечити систему бонусного фінансування за успіхи на змаганнях від місцевих до міжнародних. Тобто мова про формулу, яка все це поєднала б. Це непросто, інакше і я вже придумав би її. Але такий вектор оптимальний.

– Ок, держава має фінансувати і спорт вищих досягнень, і масовий спорт. Але на практиці грошей не вистачає ні тому, ні іншому.

– Популістично можна сказати, що коштів на спорт виділяють мало. Тому все так невесело на Олімпійських іграх, де оцінюють спортивну міць держави. Насправді, ми не оптимально використовуємо ресурси, розпорошуємо їх. Якщо ж ми реально зробимо акцент на підтримці інфраструктури і всієї вертикалі олімпійського спорту, то матимемо чудову систему для масовості, оздоровлення, виховання і прославлення нашої держави через спортивні успіхи.

Масовий спорт і спортом вищих досягнень в одній олімпійській піраміді – на це цілком достатньо буде ресурсів, навіть не збільшуючи теперішні обсяги фінансування сфери.

– Хто і як має визначати, скільки виділяти грошей з бюджету на різні види спорту?

– Це має залежати від статусу виду, традицій успішності і поточних результатів. Ідеальної формули немає, навряд чи ми її придумаємо. Але аналоги, коли враховують попередні і поточні успіхи, є в багатьох видах у світі.

Це предмет непростих дискусій. Але загалом мова, чи ми далі будемо розпорошуватись, і нам не буде вистачати майже ні на що, чи ми припинимо фінансувати всіх і нікого та сфокусуємось на тому, що дасть нам комплексний ефект – від масовості і оздоровлення до успішності держави на міжнародній арені.

– Саме тому ви пропонуєте зменшити виплати паралімпійцям? Хоча на міжнародній арені вони успішніші за олімпійців.

– В якийсь момент з мене зробили ворога паралімпізму. Це не так. Завжди з повагою ставився і ставлюсь до людей, які навіть просто займаються спортом, маючи проблеми зі здоров’ям.

Але є загальновизнана спортивна ієрархія, яку не я придумав. І є популярність, яку можна спокійно відстежити за тими ж трансляціями. На прикладах паралімпійців ми виховуємо стійкість, незламність характеру, вміння переборювати важкі обставини. Але навряд чи ми знайдемо багато прикладів, коли пропаганду спорту і здорового способу життя будують на паралімпійських трансляціях.

У світі інша філософія ставлення до паралімпізму. Це в першу чергу соціалізація, можливість людей спілкуватися і навіть змагатися серед таких же категорій. А у нас це прирівняли до класичного спорту вищих досягнень. Я не є спортивним авторитетом. Але якщо ви поспілкуєтесь з такими без диктофона, вам будь-який фахівець сфери скаже, що некоректно порівнювати результати у паралімпійському і олімпійському спорті.

– Що ви, як депутат та член профільного комітету, робите для спорту?

– Ми мало що реально зробили, щоб змінити ситуацію кардинально. Частково це пояснюється специфікою нашого часу, коли ініціатива належить Офісу Президента та виконавчим органам.

Але ми в комітеті і за його межами багато виконуємо чорнової роботи, яка рано чи пізно зіллється з роботою групи інших спортивних реформаторів.

«Доводиться голосувати не так, як хотів би, у випадках, коли твоя позиція у меншості в фракції»

– Депутати проводять в сесійній залі цілий день. Закони, читання, виступи, голосування. Як в таких умовах бути весь час зосередженим?

– Сидіти в залі цілий день — а буває й до ночі — не так складно. Тим більше, що можна вставати, пройтися по залу. Головне не закривати собою інших доповідачів, коли вони на екрані. Є маса набагато важчих робіт з набагато нижчими зарплатами. 

Хоча весь час бути в повній концентрації і чути все, що кажуть колеги, справді складно. Але це треба робити. Зрештою, коли щось і пропускаєш, поруч є колеги, які можуть швидко проконсультувати.

– Скільки за цю роботу отримує народний депутат?

– Зарплата висока, як для наших реалій. Близько 30 тисяч. Є ще кошти на депутатську діяльність — 38 тисяч, якщо не помиляюсь. Їх кожен депутат використовує, як вважає за потрібне. Кажуть, деякі навіть спрямовують на благодійність. За них окремо звітувати не треба. 

Ми з помічниками вирішили фіксувати ці витрати на діяльність. Це і на оренду приймалень, і на канцтовари, і на відрядження по округу помічників, і таке інше.

Є ще зарплата для помічників. Приблизно 48 тисяч на всіх. Депутат може розподілити її на скільки завгодно помічників. Але одному має бути не менше, ніж офіційна мінімальна зарплата. Працювати можна.

– Нова Верховна Рада почала роботу в турборежимі. Монобільшість штампувала закон за законом. Як депутату за таких обставин встигати вивчати усі проекти перед голосуванням?

– Тут би нам зробити паузу і переглянути номер «Вечірнього кварталу». Коли хтось з колег по фракції на запитання, про що був закон, відповідає: «Звідки я знаю? Я що їх читаю?». Смішний номер, як і багато інших.

Не буду брехати, що читаю всі законопроекти, за які голосуємо. Реалістично ми встигали читати висновки ГНЕУ (Головне науково-експертне управління при Верховній Раді — прим.) і комітетів.

Мало хто з депутатів міг би сказати, що розбирається у всьому, з чого ухвалюються закони. Тому це і представницький орган — тут представлені більшість сфер і галузей. І у нас природно має бути довіра до колег з відповідних комітетів. Лише земельному я не довірився (Мазурашу проголосував проти земельної реформи, що суперечить лінії партії — прим.).

Ми домовились, що якщо в середині фракції питання набирає 70% голосів «за», ми всі так і голосуємо. Саме так було з ринком землі. Тому я вибачився перед колегами, що проголосував проти. Навіть був готовий, що мене виключать з фракції. Не став би ображатись. Але в цій ситуації був виняток, про який я теж попередив – очевидна позиція більшості на моєму окрузі відповідає моєму голосуванню. 

– Як часто голосуєте всупереч своїй позиції?

– Доводиться голосувати не так, як хотів би, у випадках, коли твоя позиція у меншості в фракції. А ми ж домовились. Тому так, іноді голосую не так, як вважав би за потрібне.

– Наприклад?

– Таких ситуацій може бути й за день декілька. Закон про бюджет я би не голосував. Бо навіть в спортивній частині вважаю його далеко не оптимальним. Але доводиться голосувати, як вирішує фракція.

– Скільки депутатам пропонують за потрібний голос «за» чи «проти»?

– Чомусь до мене ніхто не підходить з пропозиціями — із задоволенням відмовив би. В пресі читаю про різні суми. Не уявляю собі, як можна голосувати за гроші всупереч своїй позиції. Не знаю що про це говорити.

– Як часто і як саме на свою партію впливає Зеленський?

– Ми доволі регулярно зустрічаємось фракцією з президентом. Раніше було раз на тиждень. Тепер у нього став графік ще важчий, тому двічі на місяць. Ми дискутуємо і голосуємо.

Буває, що його пропозиція не набирає необхідних 70% «за». Частіше він переконує нас підтримати його прохання. Нічого дивного, бо ми прийшли в одній команді, ще й на його рейтингу. Як кажуть на Буковині: «Треба мати фацу (обличчя — прим.)».

Зустрічаємось в різних місцях. Останнім часом частіше в Раді на «нульовому» поверсі. А буває, що приходимо в гості в Офіс Президента.

– Верховна Рада поділена за партіями та поглядами.  Вже встигли нажити конфлікти?

– Є двоє колег, які зі мною взагалі не вітаються. Це після [моєї] боротьби проти включення спорту в комітет, який я називаю «Комітет всього на світі та спорту». Вдалось відстояти інший формат — молоді та спорту. Але це декому настільки не сподобалось, що вирішили зі мною не вітатися. Ну й нехай. За їхні законопроекти я голосую, якщо вирішуємо так на фракції.

«Відкликав ініціативу по створенню ТСК по Павелко, бо почув натяки, що я ледь не людина Суркіса»

– Чи не найгучніша ініціатива вашого комітету — створення слідчої комісії по діяльності Андрія Павелка. Це ініціатива Григорія Суркіса, вашого колеги по комітету?

– Не знаю, чи має Суркіс якісь окремі цілі щодо Павелка. Можу сказати за себе. На мою думку, вартість тих майданчиків була завищеною, що могло свідчити про схеми з привласнення бюджетних коштів. Враховуючи, що сам Павелко поєднував президентство в ФФУ з головуванням у бюджетному комітеті, це теж може сприйматися як можливість для зловживань.

Ставши депутатом, я ініціював створення Тимчасової слідчої комісії з метою забезпечення якомога якіснішого розслідування фактів, щодо яких до нас звернулось одразу декілька громадських організацій, які займаються антикорупційними розслідуваннями. Наприклад, «Стоп корупції».

Пізніше я цю ініціативу відкликав, оскільки почув натяки, що я ледь не людина Суркіса. Або що я ледь не на його замовлення це роблю. Спокійно відійшов в бік. А ТСК створили колеги. І розслідування тривають. Якщо справді були зловживання, в тому числі з боку Андрія Павелка, треба карати! Але це треба довести.

– Яка роль в роботі комітету в Суркіса?

– Григорій Михайлович, як можна побачити і під час трансляцій з комітетів, завжди висловлюється з різних питань, озвучує пропозиції і бачення. Але не сказав би, що він намагається щось нав’язати, використовуючи свій авторитет. Він — сильна одиниця у нашому комітеті.

Ми з ним давно-давно спілкувалися, ще коли я був просто спортивним журналістом, а він вже президентом ФФУ. Справив враження тоді фахової, виваженої людини.

– Які ще звернення надходять в комітет?

– Звернень багато. Але вони частіше стосуються проблем з недостатнім фінансуванням. Щодо корупції, то, напевно, історія з Павелком є однією з найбільш розкручених. Але вже знаю від колег, що за цим прикладом звертаються з сигналами щодо можливих зловживань бюджетних коштів і в інших федераціях. Поки не письмово.

Раніше ще говорили про можливі зловживання у федерації легкої атлетики – в частині коштів, які вона отримувала через міністерство у рамках відомого експерименту. Хоча зловживати насправді можна і без експерименту. Говорити про інші федерації некоректно, поки немає доведених фактів. Або тих же нових письмових звернень.

– Як ви загалом ставитесь до того, що спортивні федерації в нас очолюють або політики, або бізнесмени-фанати?

– На цьому історичному етапі на чолі спортивної сфери мали би бути олімпійські авторитети, які можуть відстояти її інтереси. В тому числі, коли політики дуже хочуть впливати і лобіювати в інтересах окремих видів спорту чи особистостей. І дуже важливо, щоби ці керівники були кришталево чистими, чесними, порядними. Бо у фаховості можна додавати, але якщо людина непорядна – це вже ніяк не виправиш.

– Знаєте таких?

– Немало. Але назву одні прізвища, інші можуть образитися.

– Нещодавно ми взяли інтерв’ю в президента федерації біатлону Володимира Бринзака. Він каже, що витрачає на цей спорт власні кошти, без нього не було б гучних перемог наших біатлоністів. Це хороший приклад?

– Коли хтось заробляє і вкладає зароблене в спорт, допомагаючи нашим спортсменам дійти до престижних олімпів, це заслуговує не лише на повагу, а й на всіляку підтримку.

Ви натякаєте на ймовірне прийняття закону про меценатство? Такий проект розробляється. Але я вважаю, що до цього треба дуже обережно ставитись. Адже звільняючи бізнес від частини податків, держава відмовляється від частини надходжень в бюджет. А отже на все, що фінансується з бюджету, коштів буде трішки менше.

Куди вони підуть? Де гарантія, що саме туди, де пріоритетно треба нам як державі? У Польщі, наприклад, закон про меценатство має точковий характер, коли якась федерація чи клуб знаходить партнера, який готовий частину [грошей] віддати напряму, але це погоджує держава в особі відповідного виконавчого органу. Це справді відповідає державним інтересам.  

Держава може точково заохочувати. Але ще краще було б, якби ми прибрали зайву бюрократію в спорті і додали прозорості механізмам фінансування. Бо через бюджет найкраще можна дотримуватися пріоритетності.

Велике інтерв’ю Ключковського: Грімм, єдиний пул, відхід з УПЛ, протистояння «Динамо» та «Шахтаря» 

Фото: особистий архів Георгія Мазурашу

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...