Україна не забила з 2,4 xG та програла: адаптувалися до суперника, додали по ходу матчу
Розбір головного матчу року від Олега Баркова.
1. Склад збірної України був максимально передбачуваним – Петраков не мав жодного приводу щось змінювати після перемоги над Шотландією. Той набір гравців, який вибрав тренер, повністю підходив під план гри.
З урахуванням, що Вельс не грає першим номером, було зрозуміло, що й у ключовому матчі року вони цього не робитимуть. Навіть з огляду на фактор домашньої арени.
Україна має проводити на м’ячі більше часу, а Дракони не даватимуть багато простору. Доведеться за рахунок позиційної гри пробиратися до воріт Хеннессі. У такому ключі Мудрик чи Зубков, залежні від простору футболісти, були б менш ефективними.
2. Роб Пейдж трохи здивував вибором атакуючої лінії, але загалом склад збірної Вельсу виявився максимально бойовим. Валлійці зіграли за схемою 3-4-3, яка без м’яча трансформувалася на 5-2-3.
Єдина зміна у Вельсу порівняно з березневим матчем проти Австрії – Вілсон залишився в запасі, а на вістря атаки з’явився Мур. Його у напівфлангах підтримували Джеймс та Бейл, а пару центрхавів склали Ремзі та Аллен.
Вельс: Геннессі – Н. Вільямс, Б. Девіс, Родон, Ампаду, К. Робертс – Ремсі, Аллен – Джеймс, Мур, Бейл.
Україна: Бущан – Караваєв, Забарний, Матвієнко, Миколенко – Степаненко, ЗІнченко, Маліновський – Циганков, Яремчук, Ярмоленко.
3. Чого хотів добитися Пейдж, випускаючи Мура і трансформуючи більш звичні 3-5-2 на 3-4-3? Насамперед зберегти баланс між атакою та обороною. Мур – високий, атлетичний, його завданням було чіплятися за м’ячі та скидати на швидших Джеймса та Бейла.
А в обороні валлійці не намагалися зустрічати суперника високо та агресивно. Вони воліли розташовуватися в середньому блоці і атакуючою групою перекривати варіанти розвитку атак через центр. Трійка нападників розташовувалася вузько, дотримувалася горизонтальної компактності, а за ними працювали Ремзі і Аллен, завданням яких було керувати цим компактним блоком і підлаштовуватися під атаки суперника.
Через це Зінченко та Малиновський часто були змушені опускатися нижче, щоб отримувати м’яч та розпочинати атаки. Іноді вони опинялися в одному місці, і доводилося атакувати через фланги. Чого й намагався досягти суперник.
А під час перехоплень Вельс швидко вибігав в атаки. Господарі не церемонилися, щойно вдавалося відбирати м’яч, одразу йшла довга передача з розрахунку на Мура або швидкість когось із нападників. А часто взагалі без адресата.
4. Треба віддати належне нашим хлопцям – вони згодом підлаштувалися до такого середнього блоку суперника та почали знаходити варіанти виходу в атаку за рахунок передач. Благо, ми маємо тих, хто може віддати пас. Дедалі частіше українці знаходили партнерів між лініями.
А в одному з епізодів Матвієнко, Зінченко та Степаненко виконали щось із арсеналу «Шахтаря». Три короткі передачі – і вийшли в атаку через Яремчука.
До речі, Роман у цьому матчі був дуже корисним якраз у підіграші. Через умови, які створив суперник, йому довелося більше працювати на скидках, віддавати передачі, і наш форвард чудово адаптувався до такої гри. Декілька разів передачі Романа створювали небезпечні ситуації біля воріт Хеннессі.
Нижче епізод, у якому Яремчук добре відкрився між лініями, відгукнувся на пас із флангу та в дотик вивів на удар Циганкова.
5. Компактність суперника у середньому блоці практично не дозволяла українцям знаходити моменти, використовуючи одну із слабкостей збірної Вельсу – контроль простору за спинами захисників. Валлійці до забитого голу лише раз помилилися, дозволивши Яремчуку вийти на побачення з Хеннессі. Більше подібних моментів оборона Драконів не допускала.
6. Ще однією проблемою, з якою зіткнулися у цьому матчі українці – підбирання. Якщо в матчі з Шотландією команда Петракова тут показала себе з кращого боку, то мобільніші Аллен і Ремзі за підтримки партнерів встигали збирати всі м’ячі в центрі поля. До перерви ми лічені рази вигравали підбирання після виносів від Бущана або після верхової боротьби.
Нижче наведено кілька прикладів, на яких видно, наскільки ми не встигали.
В чому причина? Крім більшої мобільності валлійців, це ще й втома після матчу у Глазго давалася взнаки. Малиновський і Степаненко виглядали важчими, як і Ярмоленко з Циганковим.
7. Ще перед матчем ми обговорювали, наскільки небезпечні стандартні положення у виконанні Вельсу. Саме стандарт призвів до єдиного голу у цьому матчі. Голу, в якому суттєва частка фарту та випадковості. Чи правильно все робив Ярмоленко? Так, але погода завадила йому зіграти цей м’яч надійніше.
Але краще повернутися до тих епізодів, які привели до стандарту. Перше – спочатку українці знову програли підбір. Караваєв зіграв головою, перервавши діагональ від Ампаду. Мур зумів зачепитися за м’яч.
А потім, після виносу м’яча зі штрафного, Ярмоленко скидав у центр на партнерів, але ні Степаненко, ні Малиновський не встигли на відскок. Першим був Джеймс, якого збив Малиновський. Тут жадоба боротьби та бажання виривати кожен епізод зіграли з Русланом злий жарт.
8. Крім гола Вельс за весь матч мав лише два великих моменти. В цілому наша команда чудово зіграла в обороні. Так, ми дозволили валлійцям частіше вигравати єдиноборства, особливо після перерви. Але якихось грубих помилок оборона не припускалася.
І знову хочеться відзначити Забарного – два матчі Ілля провів на найвищому рівні. Не тільки виконуючи свої прямі обов’язки (виграв 11 єдиноборств – найбільше в команді), але й допомагаючи в атаці. Його походи в атаку стають дедалі зрілішими та осмисленими. Як і якість передач.
Ось, наприклад, він знаходить партнерів між лініями суперника.
9. Забивши гол, Вельс опинився у своїй стихії – британці сіли ще глибше до своїх воріт і почали терпіти. Графік баріцентру команди чудово демонструє, як змінилася гра валлійців після голу. Якщо у першому таймі цей показник дорівнював 52 метрам, то після перерви – 46,7 м.
Все, що було далі, можна назвати домінуванням України, тотальною перевагою, штурмом. Але ключове тут – «синьо-жовті» грали справді класно. І до гола, і після нього. Незважаючи на компактність суперника, знаходили виходи, створювали можливості для ударів, створювали гольові моменти.
Україна за матч зробила більш ніж удвічі більше передач, ніж суперник – 565 проти 252. При цьому точність пасів теж була вищою – 86% проти 74%. Так, українці грішили поперечними пасами, але навіть з урахуванням цього в їхньому активі 24 передачі до штрафного суперника (14 точних). А володіння м’ячем у другому таймі становило 73%.
10.Ключову роль у побудові атак та пошуку вільних зон у цьому матчі грав Зінченко. На відміну від Малиновського, Сашко був свіжішим, частіше опускався за м’ячем і не соромився загострювати гру пасами вперед. Іноді його можна було побачити на лівому фланзі, звідки він теж розганяв атаки, відправляючи Миколенка на позицію вінгера.
За кількістю передач вперед Зінченко найкращий (20/17), якщо не брати до уваги центрбеків. Але головне – Зінченко своїми діями творив гостроту. Не лише починав атаки, надаючи їм імпульсу, а й створював моменти для партнерів, сам бив по воротах.
11. Україна завдала 21 удару по воротах – дев’ять із них у площину. Дев’ять чудових сейвів в активі 35-річного Уейна Хеннессі. Саме йому має бути вдячний весь Вельс за путівку на ЧС-2022. Самі Дракони завдали лише 9 ударів, з яких два були точними (без урахування того самого удару Ярмоленка). Якщо говорити про xG, ми повністю розчавили суперника – 2,4 проти 0,74. За Петракова вищий показник Україна демонструвала лише у двох матчах – з Казахстаном та Болгарією.
Аналізуючи гру Вельсу до матчу, ми помічали, що команда має проблеми з грою між лініями, і що вони часто допускають удари із зони перед штрафною площею. Петраков теж хотів використати цю ваду суперника, тільки подивіться на карту наших ударів. Шість точних пострілів українців з-за меж штрафного майданчика, ще чотири були неточними, один удар був заблокований.
12. Як бачимо, Україна створила для перемоги більш ніж достатньо, але не реалізувала величезну кількість моментів. Навіть горезвісного спаду після 60-ї хвилини, до якого ми вже звикли, не було. Команда рівно провела весь матч. Так, десь лідерам було важко, особливо це помітно було щодо Ярмоленка. Але критично це не вплинуло на гру загалом.
Якщо ми подивимося на удари по воротах, то 11 пострілів «синьо-жовті» завдали в останні 30 хвилин матчу. Наприкінці Україна навіть невеликий штурм влаштувала і точно не здавалася до останнього.
13. З огляду на те, що Україні довелося більшу частину матчу зламувати щільну оборону суперника, то багато хто подумав – як допоміг би нам Буяльський. Лідер «Динамо» як ніхто інший вміє підлаштовуватися під такі умови гри, знаходити вільні зони та отримувати у них м’яч. Але вся справа в тому, що атакуюча група «синьо-жовтих» справлялася з цим завданням.
Ось, наприклад, класний хід від Зінченка – Циганков затримується, відкривається між лініями та створює момент для Ярмоленка. І таких прикладів у грі було достатньо. Кардинально наявність Буяльського картину не змінила б.
Інша річ, що заміни Петракова не посилили гру. Мудрик опинився не у своїй тарілці, Сидорчук намагався, але навряд чи ми від нього чекали, що він стане рятівником. А ось Довбик свій момент мав. І тут, напевно, було б логічно форварда «Дніпра-1» випустити не замість Яремчука, а в пару до нього. Втрачати було нічого, але тренерський штаб не ризикував.
14. Ярмоленко сильно втомився до кінця матчу, і, можливо, його все ж таки варто було поміняти. Капітан провів добротний матч, найчастіше зустрічався з м’ячем у штрафному майданчику (7), завдав найбільших ударів по воротах – 4. Але ефективності цього вечора йому бракувало. Жоден з його ударів не був точним, а за матч він зробив лише два обіграша.
Сльози Ярмоленка довго будуть перед очима, як сльози Шевченка на «Донбас Арені» 2009-го. І тоді й зараз капітани втратили шанс зіграти на мундіалі. Навряд чи Ярмоленко претендуватиме на поїздку на ЧС у 2026 році – йому вже буде 36.
15.Резюмуючи, Україна провела матч дуже високого рівня – другий поспіль. Ми знову не провалилися у спарці, виглядали гідно у грі, зуміли підлаштуватися під ті умови, які запропонував суперник. Петраков знову добре підготував команду тактично, кожен знав свій маневр. Але створивши моментів на 2,4 xG, не вдалося забити бодай раз. Так у футболі буває.
Варто сказати спасибі Олександру Васильовичу, у цьому відборі він пройшов шлях від тренера, в якого мало хто вірив, до тренера, який вміє детально вивчати суперника та добитися від футболістів виконання того плану на гру, який вибрав.
Варто сказати спасибі футболістам – вони заслужили на путівку на ЧС, але не вистачило везіння.
Варто сказати спасибі ЗСУ, що ми змогли подивитися цей матч. Найважливіші перемоги України – попереду.
