Наука футболу. Частина друга. Зонний захист

Вступ

Зонний захист - це тактичний спосіб гри в обороні, при якому кожен з гравців контролює певну ділянку поля і вступає в боротьбу за м'яч з будь-яким суперником, що з'явився в його зоні дій. Необхідним елементом при використанні зонного захисту є взаємодія з партнером. Зонна система гри в захисті має перевагу перед персональною опікою в тому, що жодна з ділянок поля не залишається без контролю захисників.

Зонний захист у футболі вперше був застосований наприкінці сорокових років минулого століття, але та система гри має мало спільного з сучасним уявленням про побудову зонного захисту, адже командам не вистачало організації дій в захисті. Тоді це швидше була спроба відійти від персональної опіки, де кожен гравець діяв на власний розсуд, не зважаючи на маневри партнерів по команді. На сьогоднішній день це основа будь-якої команди. Зі зростанням інтелектуальних і фізичних можливостей футболістів відпала необхідність в гравцях, які діяли виклично персонально, тим самим обмежуючи команду як в захисних діях, так і в атакуючих. Це викликано також бажанням збільшити компактність побудови команди, зменшуючи відстань між гравцями як в ширину, так і в висоту.

Наприкінці вісімдесятих років славетний італійський тренер Арріго Саккі вперше застосував термін "обмеження в просторі", що розширило розуміння гри в захисті на ще один компонент. Алленаторе говорив: «Для ведення гри в захисті в моїх футболістів існує чотири орієнтири: м’яч, простір, суперник та партнери по команді. Кожен маневр гравця повинен бути здійснений з огляду на ці орієнтири. Кожен гравець повинен вирішити, яким орієнтиром керуватись в тій чи іншій ситуації на футбольному полі».

Таким чином можна виокремити чотири основних способи зонного захисту:

1) Зонний захист, зорієнтований на обмеження простору та партнерів

2) Зонний захист, зорієнтований на суперника і простір

3) Зонний захист, зорієнтований на покриття простору

4) Зонний захист, зорієнтований на захоплення простору та м’яча

Гравці повинні враховувати розташування власних партнерів по команді, відстань між ними, розташування суперників при переміщеннях в захисті чи при застосуванні пресингу, не залишаючи вільного простору та зберігаючи компактність побудови. Звичайно футбол не можна зводити лише до цих чотирьох критеріїв, адже під час гри виникає безліч ситуацій, які вимагають від гравців індивідуальних дій. Також помилково було б вважати, що ці чотири орієнтири можна використовувати лише при веденні зонного захисту чи пресингу. Це радше, як основа для гри в захисті, але в атакуючих діях команди їх також можна використовувати.

Зонний захист, зорієнтований на обмеження простору та партнерів

В зонному захисті, зорієнтованому на обмеження в просторі, точкою відліку є партнери по команді. Це спрощує ведення захисних дій, адже команда працює компактно в власному блоці чи коробці, чітко витримуючи формацію. У даному випадку мова йде про схему "4-4-2", де кожний гравець має чітко виділену позицію та зону його дій. Такий підхід дозволяє команді організовано зміщуватись на фланг, вперед і назад, створюючи тиск в центральній частині поля на суперника, який веде наступальні дії, при цьому зберігаючи компактність та щільність як в ширину власного блоку, так і в висоту, не залишаючи простору між лініями захисту. Особливо важливим моментом є щільність побудови між лінями, що обмежує суперника в просторі та часі.

Характерною особливістю цього типу оборони є чіткі лінії в захисті та півзахисті команди. При цьому не обов’язково, щоб відстань між захисниками була однаковою в ширину. Також варто відзначити вільний простір на протилежному фланзі захисту. По суті - це досить пасивний варіант ведення захисту, при якому суперник завдяки розумній грі та швидкому переведенню м’яча може отримати необхідний час та простір, як на флангах так і між лініями захисту.

На малюнку 1 приведений приклад зонного захисту, зорієнтованого на обмеження простору та партнерів по команді. Малюнок потрібно поділити на дві дії: чорні лінії - це рух гравців з своїх «стартових» позицій під час передачі захисника суперників в фланг, відбувається зміщення блоку захисту в край, максимально насичується зона дій вінгера суперників не дозволяючи продовжувати атаку через фланг. Друга дія позначена білими стрілками під час передачі крайнього захисника суперників в центр, блок команди зміщується в центр, а лівий нападник розпочинає створювати тиск на гравця, що отримав м’яч. Таким чином команда залишається компактною, не дозволяючи комбінувати супернику між лініями захисту, при необхідності ці лінії звужуються, обмежуючи суперника в просторі та часі.

Зонний захист, зорієнтований на суперника і простір

Цей тип поєднує в собі як захист в зонах, так і персональну опіку. Тут гравці не витримують настільки чіткі лінії захисту, як в попередньому варіанті, а намагаються розташовуватись ближче до суперника, щоб створювати тиск на них та перешкоджати продовженню атакуючих дій через опонентів, що перебувають в зоні їх діяльності. Відмінність від персональної опіки полягає в тому, що опіка суперника не є надто жорсткою, адже захисникам необхідно контролювати не тільки суперника, але й зону. Перевагою над персональною опікою є покриття простору, тому що захисник не продовжує рух за нападником суперника в випадку маневру останнього. Перевага над зонною опікою, зорієнтованою на обмеження простору та партнерів, є відстань до суперників та можливість більш щільно їх опікати.

На малюнку 2 наведено приклад 3 тій же схемі захисту "4-4-2" проти суперників, що діють в розташуванні "4-1-2-3" або "4-3-3". Як і в попередньому варіанті, чорними стрілками позначений рух гравців зі «стартових» позицій під час передачі на правого захисника суперників відбувається зміщення в фланг. Різниця з зонним захистом, зорієнтованим на обмеження простору та партнерів, полягає в русі шостого номера на звуження простору між лінями, а восьмий номер зміщується до суперника, не дозволяючи продовжити атакуючі дії через центр.

Друга дія під час передачі крайнього захисника суперників назад, лівий форвард розпочинає пресинг гравця з м’ячем, правий форвард розпочинає рух до іншого захисника. Іншою різницею з попереднім варіантом є більш активний пошук пресингу суперника. Відмінність від персональної опіки полягає в тому, що суперника не потрібно переслідувати чи передавати партнеру по команді, при цьому контролюючи простір.

Зонний захист, зорієнтований на покриття простору

Третій варіант зонного захисту використовується рідше ніж другий – його завдання полягає в заповненні зон перед гравцем, що перебуває з м’ячем, не дозволяючи розвиток атак через центр, що вимагає від команди, що веде захисні дії, колективного руху в напрямку гравця, що володіє м’ячем з намаганням максимально швидко заповнити зону перед ним. З однієї сторони це дозволяє швидко застосовувати пресинг на суперника, створюючи тиск на гравців, що перебувають в безпосередній близькості до партнера з м’ячем, але на практиці це працює не так добре.

На малюнку 3, як і в попередніх випадках, розвиток атаки суперників йде через правий фланг, блок команди, що веде захисні дії зміщується вверх і вліво, не дозволяючи розвивати атаку через край, тому захисник вимушений продовжити до центру і, якщо нападники не встигають його накрити, змушуючи повернути м’яч назад на центральних захисників, на протилежному фланзі залишається над багато простору, який можна використати, крім цього перевести м’яч в цю зону можна і завдяки діагоналі на протилежний край.

Зонний захист, зорієнтований на захоплення простору та м’яч

Цей тип зонного захисту є найбільш прогресивним та інтелектуальним способом ведення оборонних дій. Основне завдання команди, що веде захисні дії полягає в тому, щоб зрозуміти та передбачити дії суперників, а саме - яким чином опонент збирається розвивати атакуючі дії чи загрожувати нам. Гравці відштовхуються та приймають рішення в залежності від своїх позицій на полі та зон власної відповідальності і м’яча, передбачаючи можливості продовження атаки. Важливо, щоб дії команди бути добре скоординованими.

На малюнку 4 приведений цей же сценарій дій як і в попередньому варіанті, відмінність полягає в розумінні футболістів небезпеки, яка може загрожувати. Тут важливо, щоб компактність блоку команди зберігалась по відношенню до гравців групи атаки суперників. Під час розвитку атаки на фланг нападники відразу розпочинають рух на перекриття можливого продовження атаки через центр, таким чином унеможливлюючи переведення м’яча на протилежний край за допомогою коротких передач, в той же час правий захисник має зберігати необхідну відстань від лівого вінгера опонентів, контролюючи діагональну передачу, а правий півзахисник контролює восьмого номера суперників, відповідно лівий шостий номер команди, що веде захисні дії, зміщується до іншої вісімки суперників в центрі поля, якого залишив без опіки нападник, що висунувся перекривати траєкторію передачі в центр.

Підсумки

Звичайно, зонну гру в захисті не можна звести лише до цих чотирьох орієнтирів чи способів ведення гри, можна збільшувати кількість критеріїв в залежності від ситуації на футбольному полі чи вибраного плану на гру, особливо з огляду на застосування пресингу та можливості обмеження в просторі та часі суперника. Також існує велика кількість варіантів з індивідуальними завданнями для футболістів, пов’язаних з використанням асиметричних схем, або з використанням декількох варіантів ведення захисту в залежності від суперника. Також потрібно зважати, що немає чіткого визначення зон діяльності гравців в захисті, оскільки багато команд застосовують комбінований захист, в якому поєднують зонний захист з ситуаційної персональною опікою чи персональною опікою в певних зонах футбольного поля і т.д.

PS. Напевне, розповідь про тактичні засоби захисту була б не повною без голкіперів, яких по праву вважають половиною команди, а оскільки описувати завдання воротарів немає жодного сенсу, тому краще один побачити, яким чином ведуть підготовку сучасні голкіпери, це відео має бути цікавим, як звичайному глядачу так і професійним тренерам чи воротарям, що зможуть побачити в ньому нові методи підготовки, які можна використовувати в тренувальному процесі.