Поведінка Алієва – це дно. Так кажуть факти, закон та здоровий глузд
У Сеньківа накипіло.
В Андрія Сеньківа накипіло.
Займатися моралізаторством – поганий тон, манера та чиста вподобайщина. Можна підтримувати або не підтримувати погляди Олександра Усика про декомунізацію, любити чи не любити Рустама Худжамова за його активну політичну позицію, смакувати чи не смакувати відвертостями Ірини Морозюк. Це справа кожного з цих персонажів. Як і справа кожного з нас – осуджувати чи підтримувати їх. Погляди, думки, пріоритети, манера спілкування у кожного свої. Межі, коли поведінка переходить зону аморальності, дуже індивідувальні. Підганяти інших під них – як змушувати вболівати за улюблену команду. Це дивно та дико.
Сформулюю на конкретному прикладі. Мені гидко дивитися на Алієва, не розумію алгоритму його думок, не вважаю його експертом у жодній галузі. В більшості випадків його просто шкода – людина абсолютно не вміє поводити себе в суспільстві, висловлюватися без «б**», думати. Він не смішний чи кумедний, а просто жалюгідний. Таке враження, що просто потрапив у середовище, в якому губиться на кожному кроці. Наче риба, котру викинули на берег. А замість легень зябра. Таких треба адаптовувати до життя, вчити елементарних речей, давати бодай шкільну освіту. Але роздутий на шалені гроші світ цього не вимагав. А він розвалився з першим подихом вечірнього запою. Й, окрім нього, є інші світи.
Абзац вище – лише моя думка. Чи маю на неї право? Так. Чи можу сказати, що вона єдино правильна і наштовхувати до неї інших? Ні.
Але є моменти, коли мовчати несила. Я не про мораль, адекватність, логіку, етику чи виховання. А про закон і загальноприйнятні зафіксовані постулати. Їх порушувати не можна. Це аксіоми й те, через що зась переступати.
Алієв – хороший футболіст. Він міг грати (а інколи – грав) на пристойному європейському рівні, його дальній удар – смарагд, котрий так рідко траплявся в українському футболі. Всі знають, що погубило Олександра. Чи варто його за це судити? Ні. Це його життя та його шлях. Все би так і залишилося, інколи відригуючи сімейними скандалами.
Але от біда – Алієв навчився користуватися телефоном. Спершу несміливо записав кілька сторіс. А тепер кожного вечора пилить прямі ефіри. Це буйки, за які запливає здоровий глузд. Це роздільна точка, момент неповернення. Його ютуб-канал з тієї ж опери. Це світ пропаганди насильства, алкоголю, аб’юзерства та плювків у сторону державних та світових медичних норм у період пандемії. Чим керуються люди, які його продюсують? Хайп – круто. Але хайпувати на таких речах – це нормально?
Алієв говорить (і вже не раз) про те, що бив свою вже колишню дружину. А що тут такого, й***а? Його жінка – що хоче, те й робить, правильно? Цитата: «Я піднімав руку. А чому «Опа»? Піднімав руку, чому ні? Піднімав руку на колишню дружину, це було. Вона лізла до мене і кігтями дряпала обличчя, а на наступний день мені їхати на базу. Я заробляю гроші і приношу дохід додому. Я приїжджаю на базу, а пацани і тренери ж бачать, що у мене обличчя подряпане, травлять». Людина, яка не бачить нічого страшного й практикує домашнє насильство, повинна нести відповідальність. А не розказувати про це в кожному інтерв’ю. Але Сашко не бачить у цьому нічого кримінального.
Це лютий треш. Цей відос – малесенький приклад.
Ей! Він виходить в прямі ефіри п’яним, додає до розмови підлітків й знищує їх. Він знущається над власним сином – обзиває, матюкає, кричить. А що тут такого? Це ж його син, все окей. Має право, так?
Він переходить дорогу у недозволеному місці й каже про це – бо дорослий.
Він сміється з коронавірусу: «Коронавірус – це херня. Маску викинув в урну. Я в це не вірю». Знімає блог із заставкою «Коронавірус – фейк». Це тоді, коли весь світ потерпає від невідомого вірусу. Коли гинуть сотні тисяч людей. Коли вимагається лише одного – дотримуватися карантину.
Вся історія Алієва – це не про бидло-стайл й не про відсутність розуму. Це про те, що такі люди стають лідерами думок, задають тренди, формують погляди. Хоча самі – з викривленим поглядом на світ, базові державні інститути та соціальні місії.
Алієв – приклад того, як не треба, і те, яким не може бути людина, батько, чоловік, громадянин. Алієв – приклад того, що буває, коли людина незнайома з базовою освітою й тим, як влаштовано все довкола. Можу посперечатися, що більшість з написаного він просто не зрозуміє. І шкода.
Бо хотілося доступно, акуратно, аргументовано, без образ сказати всього одну річ. Олександре, ваші мислення, вчинки, слова, поведінка, риторика – абсолютне безнадійне дно. І чим швидше ви це зрозумієте або вам це донесуть, тим краще всім. Насамперед вашим дітям. Чомусь їх найбільше шкода.
Фото: iнстаграм Алієва
