Tribuna/Футбол/Блоги/Його Величність Футбол/Цей «Шахтар» – кайф. Не слід сприймати всерйоз, але не можна не любити

Цей «Шахтар» – кайф. Не слід сприймати всерйоз, але не можна не любити

Сеньків – про рибу, ріки з медом і молоком та росу.

28 февраля 2020, 12:30
41
Цей «Шахтар» – кайф. Не слід сприймати всерйоз, але не можна не любити

Андрій Сеньків – про рибу, ріки з медом і молоко та росу. Точніше – про те, як «Шахтар» пройшов «Бенфіку» в 1/16-й Ліги Європи

Якщо закрити очі й спробувати згадати все, що відбулося в Лісабоні, то уява викине лише величезну снігову кулю. Вона несеться з гірки й збирає все на своєму шляху. Чим ближче до низу, тим вона більша. Чим ближче до низу, тим більше деталей до неї причепиться. Спостерігати за цим – одне задоволення. Бути всередині чи, не дай бог, потрапити під цей клубок – мінімум стресова ситуація. 

От тільки деталь під назвою «гра «Шахтаря» не вміє й не може по-іншому. Їй життєво необхідно потрапити в цей клубок. Інакше ніколи не скотиться донизу. 

Можна лаяти Тайсона та Марлоса, які виключаються з гри й не відпрацьовують в обороні. Можна сміятися з Матвієнка, якого хотів «Арсенал», а він привозить в простих ситуаціях. Можна крутити пальцем біля скроні, коли чуєш прізвище Каштру. Бо він дав добро на перестрілку, яка могла закінчитися діаметрально протилежним фіналом. Але правда одна – інший сценарій неможливий. Бо люди з цієї команди прямо зараз інакше не вміють. Бо тренер цієї команди з цими людьми прямо зараз інакше не може. 

Бруну Лаже повернув до основи Рафу Сілву та Юліана Вайгля й запустив пресинг-машину. «Бенфіка» зі старту неслась так, що стало цікаво – як під таким тиском виглядатиме «Шахтар». Вийшло не дуже. Але вирівняв геніальний пас Антоніо. Так само трапилось й після 3:1. Команда Каштру забивала рівно тоді, коли це було найбільш важливо. Це складно пояснити схемами чи розумною тактикою. Часто команди, які грають перфектно, не можуть довести справу до кінця. В гірників це виходило напрочуд легко й вчасно. Феноменально.

«Шахтар» не грав краще. Не наніс по чужих воротах більше ударів. Не здався монументальною командою, яка може вирішувати серйозні завдання в Лізі Європи. Просто «Бенфіка» також не виглядала чимось солідним й непорушним. Матч таких команд, з божевільною атакою й посереднім захистом мусив пройти рівно так, як це й трапилося. Шаблонно – без середини поля та поглядів на власні ворота. Якщо цю гру можна було б стерти з голови й переглянути знову, то так би й зробив. Бо фаворит змінювався кожні 10 хвилин. 

У театрі йому б аплодували, найбільш чуттєві – дістали б носовички. Протягнути драматичні сюжети крізь ці 90 хвилин можна легко. Найбільш шкода Рубена Діаша. Його, як і Матвієнка, хочуть топи. Він, як і Микола, виглядав дурнем в простих епізодах. Але навіть з цим не став дешевшим чи менш привабливим. 

Оборона «Шахтаря» сідала дуже низько. Атакери «Бенфіки» зустрічали дуже високо. Саме завдяки Матвієнку вдавався більш-менш акцентований вихід вперед. В інших випадках доводилося покладатися на розумника Патріка або дальні безадресні лонгболи. Дивно, наскільки добре бразильці почували себе під пресингом суперника. Й наскільки панічно – коли з м’ячем була «Бенфіка». Таке ж можна сказати й про господарів. Дисбаланс у банальних елементах гри спотворив структури й створив хаос. Переможцем міг вийти лише той, хто заб’є більше. Або стільки, скільки вистачить. 

За підсумками двох ігор більше заслужив саме «Шахтар». Живу й порівняно академічну харківську змінила абсолютно шалена лісабонська. Ще раз – Каштру розумів, що відстояти 2:1 – не варіант. Це підтвердив вихід Додо, а не Болбата, це дав зрозуміти швидкий гол Піцці, на цьому закцентував Тайсон, який наче показово не відпрацьовував в обороні.

Тренер поставив на червоне й ставка зіграла. Вкотре (виїзди до Загреба та Мілана). Ми постійно пишемо про те, що подібне не може продовжуватися весь час. Що рано чи пізно «Шахтар» покарають за безсистемність та безалаберність. Що в Каштру брак ідей. Що Тайсон і Марлос більше не тягнуть. Що краще зміцнити центр захисту, аніж купувати чергового вінгера. Під цим підписалася «Аталанта». Але все продовжилося.

Можна говорити чітко, розмито, адресовано й безадресно, сваритись, злитись, сміятись, стрибати, критикувати й радити. Та затямити треба лише одне. Цей «Шахтар» – це про кайф. І про ріки з медом та молоком. І про вранішню росу. Це щось ефемерне, непостійне, міфічне й нетривке. Його або не було ніколи, або є, але недовго. Його точно в руках не зафіксуєш. Як рибу, яка втратила воду й лопоче об долоні. 

Тому насолоджуватись треба прямо зараз. Бо безголові не виграють великі битви, про них не прочитаєш книг. Вони – ефектні персонажі другого плану, що вистрибують на сцену в найбільш нудний для глядачів момент. Дуркують, регочуть у весь голос й розмахують язиком. Таким хочеться аплодувати, симпатизувати, зовсім рідко – наслідувати. 

Цей «Шахтар» важко сприймати серйозно. Але його страшно хочеться любити. З ним сумно хіба в антракті. 

Фото: «Шахтер».

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты