У Вернидуба та «Зорі» токсичні стосунки. Треба йти – байдуже куди
Андрій Сеньків вважає – тренер руйнує те, що сам і побудував.
Андрій Сеньків вважає – тренер руйнує те, що сам і побудував.
Заповнений «Олд Траффорд», розмова з Жозе Моурінью, всенародна любов, банер з написом «Мужики». За «Зорю» вболівали всі, а фанати команди навіть ображалися – вже не відчували себе особливими. Такою й має бути команда – згустком енергії, простою в людях і тренером з божевільними очима. Стільки драми й емоцій, які давала «Зоря», не давав ніхто. Це заряджало.
Помилка Малиновського, одеський гол К’яєра, клас Рауля Гарсії – всі видихали, але не розчаровувалися. В Україні з’явилася третя сила, слабша за «Шахтар» і «Динамо», але та, яка не боялася їх. Вона неслася так, що на результат було начхати.
0:3 від «Динамо»? Піднімайте голови. В час, коли всі грають обережно та боязко, «Зоря» не тремтіла. Коли команди не виходили зі своєї половини, «Зоря» змушувала закриватися. Коли тренери раділи нічиїй, Вернидуб нервово махав головою – не втримали перемогу.
Нарешті він з’явився. Український топ-тренер. З характером, яйцями, азартом, любов’ю до вечірок. Вимикайте Поплавського – Rammstein на повний звук. Танцювати треба так, ніби тебе ніхто не бачить. Якщо пити, то до ранку. Коли твій нудний друг непомітно йде спати, ти встигаєш стати королем. Наслідки – завтра. Це про Вернидуба. Він став ковтком свіжого повітря серед ніякого українського футболу. Здавалося, ніщо не врятує цей вечір, а він вистрибував на стіл і влаштовував фестиваль.
Він вмів завести абсолютно різних людей і байдуже, якою мовою. Ти або це вмієш, або залишаєшся в стороні. Вернидуб робив це зі всіма – плюйте на музичні смаки, будемо тасувати плейлист. Він був душею, мотором і любов’ю. Весь там – в процесі.
Сварився і мирився, кричав і плювався, обіцяв і забирав слова назад, помилявся і був правий, перемагав і вигравав. Тут не стоїть питання чоловічності, відповідальності за слова чи інших високих площин. Справа в тому, що Вернидуб справжній. Без корони, пихи, понтів, з купою неприкритих мінусів.
Після європейських маршрутів Вернидуб приємно дивував. Йому було соромно. Не через результат. Він хотів поговорити з іноземними тренерами, але не міг – не знав мови. Тренер обіцяв і розумів – треба вчити англійську. Їздив на стажування в «Тоттенхем» і «Брайтон». Це історія про амбіції й розуміння ситуації. Реально вірилося, що він – саме той, хто може спробувати. Після матчів в Манчестері, Роттердамі, Стамбулі, Більбао та Берліні це абсолютно логічно.
Ви ж помітили, що все, що написано вище, в минулому часі? При цьому – Вернидуб залишається тренером «Зорі».
Ми не говоримо про закони, правила, контракти. Ми говоримо про прив’язаність, відчуття вини, емоційні борги. Вернидуб потрапив у пастку.
Модно (правильно) називати будь-який процес якимось терміном. Нумо говорити про «токсичні стосунки». Це про співжиття «Зорі» та Вернидуба. Це про те, що окремо ви не можете, але й разом – не кайф. Це про те, що (тобі здається) нема куди йти. Ви по колу шукаєте компроміси, вірите, що все буде ок, змінюєте стратегії, правила, розпорядки, але суть та ж – у вас нічого не виходить. Вчора у вас були височенні цілі, сьогодні – куди менші. «Почнімо все з нуля», – чули таке?
Ти вже твердо вирішив: «Кінець». А тебе не відпускають, згадують минуле, розповідають про те, що вам було добре, є незавершені справи і взагалі: «Якби не я, ким би ти був?» Ти озираєшся по сторонах і розумієш – а вже й нема куди йти. Гранди вже не кличуть, в Казахстан і Азербайджан по-спортивному їхати сенсу нема. І залишаєшся. Це головна помилка. Бо необов’язоково йти конкретно кудись, якщо тобі зле.
Чим довше це буде продовжуватися, тим гірше для обох. Зникають мотивація, сила волі, натхнення, терпіння, мужність. Ти емоційно виснажений. В таких умовах ростуть хіба депресія, роздратування, й відсоток з бюджету на послуги психолога.
«Наші тренери не працюють в Європі, бо не знають мови. Не соромлюся – якби знав мову, можливо, й працював би в іншій країні. Але не вивчив. Зараз вже не лежить душа до того, щоб вчити», – сказав Вернидуб Tribuna.com в грудні.
«Зоря» програла півфінал Кубка України «Інгульцю».
«Зоря» без проблем віддала третє місце «Олександрії», а в останньому турі вдома поступилася «Маріуполю».
Вернидуб не прийшов на останні чотири прес-конференції.
***
Йому – 53. Для тренера – далеко не критичний вік. Гірше інше. Юрій Миколайович руйнує фундамент, який сам так складно і довго будував. Треба забити на те, що було, глянути на те, що є, і поставити питання: «Що далі?»
Байдуже, де і з ким. Головне – не в «Зорі». Бо коли ходиш по тонкому льоду, а надворі весна, то треба плисти. Інакше ніяк.
Фото: Goal.com; ФК «Заря».
