«Челсі» вдруге потрапив на Клубний чемпіонат світу. Тут велика історія – від Суперкубку Великої Британії до турніру ФІФА
Історія становлення турніру.
Розіграш Клубного чемпіонату світу, який зараз проходить в ОАЕ, найімовірніше стане останнім, який проходить за старим форматом, де від Європи чи Південної Америки запрошується лише одна команда. Тому десь навіть можна сказати, що для «Челсі» важливо взяти трофей і увійти в історію турніру.
Tribuna.com разом з партнером лондонського клубу компанією Parimatch Ukraine пропонує вам екскурс в історію Клубного чемпіонату світу – до початку офіційного турніру ФІФА міжнародні турніри намагалися створити понад століття.
Британці вважали чемпіонами світу переможців матчів між кращими командами Англії та Шотландії
Першим матчем за звання чемпіону світу серед клубів називали зустріч «Астон Вілли» та «Хіберніан» в 1887 році. Але ніякого офіційного статусу він не мав, таку престижну вивіску йому малювали лише місцеві газети та фанати.
Зрозуміло, що дві країни, де виник футбол у більш знайомому для нас вигляді, хотіли вирішити не лише на рівні збірних, хто ж найкращий. Тому Англію представляла «Астон Вілла» (на світлині), а Шотландію – «Хіберніан», бо були переможцями національних кубків – єдиних турнірів у цих країнах. Тріумфували англійці (3:0).
Наступного року знову зустрілися володарі Кубків Англії та Шотландії – «Вест Бромвіч Альбіон» та «Рентон» відповідно. У Глазго перемогу здобули господарі (4:1), матч-відповідь так і не відбувся, а «Рентон» протягом року переміг ще кілька англійських команд. За це шотландці отримали невеликий трофей з олова, а на домашній арені «Тонтін-парк» навіть розмістили табличку «Чемпіон світу». Коли у 1989-му грали «Престон-Норт-Енд» та «Ланарк» як переможці Кубків Англії та Шотландії, ніхто вже не говорив про чемпіонів світу.
Відновили прикріплювання статусу матчу за звання чемпіона світу в 1894 році, коли вже грали між собою переможці національних чемпіонатів Англії та Шотландії. Принаймні, з таким заголовком вийшла газета The Scottish Referee, яка писала про перемогу «Астон Вілли» над «Селтіком» (3:2).
Коли наступного року зустрілися «Сандерленд» та «Хартс» (5:3) як чемпіони Англії та Шотландії, газета Sunderland Daily Echo писала: «В Единбурзі матч оголосили як чемпіонат світу! Хай там як, не може бути ніяких сумнівів, що це важлива подія, оскільки «Сандерленд» та «Хартс» – чемпіони англійської та шотландської ліг відповідно, тому їхня зустріч мала міжнародний характер».
Шотландець привіз до Італії англійських шахтарів на перший міжнародний турнір поза Великою Британією
До початку Першої світової війни була спроба створити міжнародний турнір, який би вже не був таким собі Суперкубком Великої Британії. Так спортивні журналісти італійської газети La Stampa організували в 1908 році змагання між «Ювентусом», «Торіно», «Фрайбургером» та «Серветтом», який і здобув перемогу.
Вже, звісно, не дві країни, але всі розуміли, що для підвищення статусу турніру треба команда з Великої Британії. Футбольна асоціація Англії відмовилася мати стосунок до змагань в Італії, тому за справу взявся шотландець сер Томас Ліптон, який привіз до Турина... англійський клуб «Вест Окленд». Є навіть міф, що насправді ФА хотіла відправити на Апенніни «Вулідж Арсенал», але поїхав «Вест Окленд», бо клуби мали однакові ініціали WA.
Шотландський бізнесмен Ліптон був спонсором турніру, який і назвали на честь засновника відомої чайної компанії – Трофей сера Томаса Ліптона (кубок – на світлині). «Вест Окленд», за який переважно грали шахтарі, став чемпіоном в обох розіграшах турніру. У 1909-му англійська команда стала найкращою у квартеті з «Торіно», «Спортфренде Штутгартом» та «Вінтертуром». Через два роки «Вест Окленд» став чемпіоном, коли брали участь «Торіно», «Ювентус» та «Цюрих».
Ліптон разом з італійською королівською сім’єю мав наміри розширити географію команд та їхню кількість, але плани не вдалося втілити. Це було вже схоже на Лігу чемпіонів, але в той час футбол на інших континентах не мав рівня розвитку, який би дозволив говорити про міжконтинентальні змагання.
Повернулися до ідеї клубних чемпіонатів світу лише після Другої світової війни. У 1951-му Бразильська спортивна конфедерація організувала Кубок Ріо – перший міжконтинентальний клубний турнір. Члени правління ФІФА Стенлі Роус та Отторіно Барассі допомагали з організацією змагань, але тодішній президент Міжнародної федерації футболу Жюль Ріме заявив, що Кубок Ріо не перебуває під егідою ФІФА. З 1955-го федерація встановить правило, що будь-який турнір, який затвердили виключно національні асоціації, не може бути офіційним для ФІФА.
Так сталося і з Кубком Ріо, який провели двічі. У 1951-му вдалося зібрати чемпіонів трьох країн – «Спортинг», «Насьональ» Монтевідео та «Ніццу». До них доєдналися призери національних чемпіонатів – «Аустрія», «Црвена Звезда», «Ювентус» – та чемпіони бразильських штатів – «Васко да Гама» та «Палмейрас». У двоматчевому фінальному протистоянні «Палмейрас» здолали «Ювентус» (1:0, 2:2).
Наступного року знову не вдалося запросити виключно чемпіонів, але команди з Європи знову приїхали – «Аустрія», «Грассхопперс», «Саарбрюккен» та «Спортинг». Чемпіонство у фіналах розіграли кращі у бразильських штатах – «Флуміненсе» та «Корінтіанс» (2:0, 2:2).
Статус ФІФА не зумів отримати й Малий клубний чемпіонат світу, який проводили у Венесуелі з 1952 року. Він втратив свою цінність у 1955-му, коли з’явився Кубок європейських чемпіонів. Але його міжнародні розіграші з 1952 по 1957 рік заведено вважати більш-менш престижними. За цей період «Реал» двічі ставав переможцем, також були тріумфи «Барселони», «Корінтіанс», «Сан-Паулу» та «Мільйонаріос».
Подібний товариський турнір проводили у Франції – там паризький «Расинг» в 1957-му запросив «Васко да Гаму», «Реал» та «Рот-Вайс», щоб відсвяткувати 25-річчя клубу на Трофеї Парижу.
Примітно, що Європу вже представляв не просто чемпіон країни, а володар Кубку європейських чемпіонів. Тому коли «Реал» програв «Васко да Гамі» (3:4) у фіналі, це подали як матч кращої команди Європи та ліпшої з Південної Америки, хоча «Васко да Гама» (на світлині) мав тоді лише титул чемпіона Ріо-де-Жанейро, а Кубок Лібертадорес ще не був заснованим. Трофей Парижу зберігав міжнародний статус і проводився до 2012-го, але мав лише статус товариського.
Міжконтинентальний кубок 1960-х – перший дійсно масштабний турнір
Всі ці турніри мали попит серед охочих визначити найкращий клуб у світі. Такі були й в керівництві УЄФА та КОНМЕБОЛ, які вирішили створити Міжконтинентальний кубок. Статус «найкращого клубу світу» визначали б у протистоянні чемпіонів обох конфедерацій.
У 1960-му пройшов перший розіграш Міжконтинентального кубку, який провели у форматі двох матчів. «Реал» як переможець Кубку європейських чемпіонів переміг володаря Кубку Лібертадорес «Пеньяроль» (0:0, 5:1). Мадридці назвали себе чемпіонами світу, але ФІФА попросила їх зняти корону, бо в турнірі не грали чемпіони інших конфедерацій. А потім ще й сказала, що скасує розіграш 1961 року, якщо УЄФА та КОНМЕБОЛ не назвуть цей турнір товариським.
Сама ФІФА санкціонувала Міжнародну футбольну лігу, яку хотіла зробити клубним чемпіонатом світу. Її заснував у США Вільям Кокс, який запрошував клуби з Європи, Азії, Південної Америки, Канади та Мексики. Імена учасників, низька популярність серед фанів, фінансові збитки, конфлікти з керівництвом Футбольної асоціації США – всі ці причини змусили закрити проект турніру вже через 5 років.
Тим часом Міжконтинентальний кубок ставав популярнішим. У 1961-му до нього хотіли приєднатися у Північній та Центральній Америці, де якраз створили КОНКАКАФ. Їм відмовили, тому вони створили Кубок чемпіонів КОНКАКАФ. У Міжконтинентальному кубку матчі за участі аргентинських та уругвайських команд часто були жорстокими, доводилося навіть втручатися поліції у перипетії на полі (на світлині – матч «Селтік» – «Расинг» 1967 року).
До ФІФА зверталися з проханням врегулювати правила змагань, ввести систему штрафів, але федерація категорично відмовлялася, бо не організовувала ці матчі. ФІФА продовжувала гнути свою лінію – цей турнір є товариським.
У 1967-му Міжнародна федерація футболу запропонувала контроль над Міжконтинентальним кубком, якщо туди приймуть клуби з КОНКАКАФ та Азійської футбольної конфедерації. Але тепер УЄФА та КОНМЕБОЛ відмовлялися йти назустріч ФІФА. Ситуація ставала ще напруженішою, коли у наступні кілька років європейські клуби продовжували публічно обурюватися жорстокості аргентинських команд. Головний тренер «МЮ» сер Метт Басбі тоді сказав: «Аргентинцям слід заборонити брати участь в усіх футбольних змаганнях».
У 1970-х було дві спроби французької газети L’Equipe створити клубний чемпіонат світу. У 1973-му вони пропонували зібрати чемпіонів конфедерацій Європи, Північної Америки, Південної Америки та Африки – європейська спільнота висловила категоричну відмову. Наступного року L’Equipe озвучила інакший формат – чотири півфіналісти Кубку європейських чемпіонів, два фіналісти Кубку Лібертадорес та чемпіони Африки та Азії. Результат мали той же – відмова.
У той же період Міжконтинентальний кубок почав втрачати популярність через низький дохід для клубів, зниження відвідуваності матчів та відмову чемпіонів конфедерацій грати за трофей. За рятунок турніру взялася компанія Toyota, яка вирішила перенести його до Японії. Тепер фінал був у форматі одного матчу, а участь в ньому прописувалася в регламенті Кубку європейських чемпіонів. Хто відмовиться – отримає повістки до суду від УЄФА та Toyota.
Звісно, знову був скепсис, який переважно стосувався перенесення матчу на японські стадіони, де футбол не мав особливої популярності. Але Toyota непогано платила за участь, коли в той час клуби мали фінансові проблеми, тому ніхто не бойкотував.
У 1983-му в Англії хотіли піти схожим шляхом. Англійська футбольна асоціація заручилася спонсорською підтримкою компанії West Nally та запропонувала створити клубний чемпіонат світу. УЄФА ця пропозиція не зацікавила.
ФІФА всерйоз взялася за клубний чемпіонат світу лише в 1990-х
Через 10 років президент «Мілану» Сільвіо Берлусконі став черговим прибічником ідеї створення клубного чемпіонату світу, яку він висловив на виконкомі ФІФА. Тоді федерація, згодившись, що в кожній конфедерації тепер є сильні континентальні чемпіонати, вирішила почати роботу над турніром.
Перший розіграш планували провести в 1999 році в Бразилії, де зіграли б чемпіони країни-господарки та володарі титулів конфедерацій. Змагання вирішили перенести на рік, тому дебютний турнір відбувся у 2000-му. Бразилію представили «Корінтіанс» та «Васко да Гама», Європу – «Манчестер Юнайтед» та «Реал», а також були «Некакса», «Раджа Касабланка», «Аль-Наср» та «Саут Мельбурн». Трофей у фіналі розіграли бразильці – «Корінтіанс» в серії пенальті переграли «Васко да Гаму». Цей розіграш став першим наближеним до повноцінного клубного чемпіонату світу, який санкціонувала ФІФА.
У 2001-му хотіли розширити змагання до 12 клубів, провести в Іспанії, та не судилося – маркетинговий партнер ФІФА ISL зазнав краху. Клуби отримали фінансові компенсації за скасовний турнір. У 2002-му федерація була зайнята організацією чемпіонату світу серед збірних, а у 2003-му зробила ще одну невдалу спробу провести клубний міжконтинентальний турнір. Тоді ФІФА провела переговори з УЄФА, КОНМЕБОЛ та Toyota, щоб об’єднати клубний чемпіонат світу з Міжконтинентальним кубком, який досі проводився щороку. Результат – створення клубного чемпіонату світу ФІФА.
У 2005 році в Японії провели перший міжконтинентальний чемпіонат світу серед клубів, де кожну конфедерацію представляв чемпіон континенту. В 1/4 фіналу стартували «Аль-Іттіхад», «Аль-Ахлі», «Сідней» та «Сапрісса», а на стадії півфіналу до них приєдналися «Ліверпуль» та «Сан-Паулу», які й розіграли титул у фіналі – перший трофей відправився у Бразилію.
Клубний чемпіонат світу ФІФА: формат, призовий фонд та плани на майбутнє
Чинний формат турніру схожий на початковий, але має кілька важливих змін.
Зараз в розіграші бере участь чемпіон з країни-господарки, який стартує з матчу плей-офф проти переможця Ліги чемпіонів Океанії. Потім сильніший приєднується до чвертьфінальних пар, де, як і раніше, немає представників Європи та Південної Америки – вони стартують з 1/2-ї.
Турнір має матчі за 3-тє та 5-те місця, оскільки фінансову винагороду отримують всі учасники. Призовий фонд турніру 2000 року становив 28 млн доларів, але зараз зменшено до 16,5 млн, з яких 5 млн отримує переможець, а 500 тисяч – хто посяде останнє місце. Toyota була спонсором до 2014-го, але контракт не продовжили. Зараз головний партнер турніру – Alibaba, угода до 2022-го. Також серед спонсорів є такі партнери ФІФА, як «Газпром», Adidas, Coca-Cola.
Президент ФІФА Джанні Інфантіно як головний адепт, на його думку, революційних ідей виступає за розширення клубного чемпіонату світу. Він хотів перенести турнір на літо, а також, щоб у розіграші брало участь 32 клуби, але потім скоротив пропозицію до 24. Серед учасників мають бути всі переможці Ліги чемпіонів та срібні призери, володарі трофею Ліги Європи, тріумфатори Кубку Лібертадорес за чотири сезони до проведення турніру, а клуби з інших конфедерацій боролися б у кваліфікації.
Коли мова пішла про очікуваний дохід, стало зрозуміло, що метою було не підняти престиж турніру, а заробити ще більше грошей. Ідею хотіли втілити у 2021-му, але пандемія внесла свої корективи, тому поки клубний чемпіонат світу існує в знайомому нам форматі.
У 2017-му ФІФА ухвалила важливе рішення – всі володарі Міжконтинентального кубку де-юре стають клубними чемпіонами світу. Це значить, що «Реал» до своїх чотирьох титулів після 2005-го може додати ще три трофеї з минулого турніру і бути 7-кратним клубним чемпіоном світу – рекордсменом. Ще по 4 титули мають «Мілан» та «Баварія». В усіх інших 26 тріумфаторів по три й менше кубків.
Найбільше трофеїв мають клуби Іспанії. З ними конкурують бразильці, які не брали титул чемпіонів світу з 2012 року. Аргентинці та італійці ділять третю позицію, але перші без кубку з 2003-го, другі – з 2010-го.
Навіть після допуску на турнір клубів з інших конфедерацій, окрім УЄФА та КОНМЕБОЛ, нікому з них ще не вдалося стати клубним чемпіоном світу. Востаннє близькими до цього були мексиканські «Тигрес» у 2020-му, коли програли «Баварії».
«Челсі» повертається на КЧМ десять років по тому – в 2012-му клуб зупинився за крок до перемоги
«Челсі» буде вдруге грати на клубному чемпіонаті світу. У 2012 році лондонці отримали право стати найкращими на планеті після тріумфу в ЛЧ.
Того року змагання приймала Японія. Як представник УЄФА «Челсі» стартував зі стадії півфіналу. Суперник визначився у чвертьфінальному матчі між південнокорейським «Ульсан Хьондей» та «Монтерреєм» з Мексики – 1:3.
«Сині» підходили до матчу з мексиканцями, маючи втрату – травмувався Джон Террі. Але в тому сезоні основним він вже не був, в центрі захисту переважно грали Давід Луїз та Гарі Кейхілл. Террі все ж встиг відновитися, полетів з командою в Японію, але не грав. Проти «Монтеррею» виконувач обов’язки головного тренера Рафаель Бенітес випустив Кейхілла та Браніслава Івановича.
Склад «Челсі»: Чех – Коул, Кейхілл, Іванович, Аспілікуета – Обі Мікел, Луїз (Лемпард, 63) – Азар, Оскар, Мата (Феррейра, 74) – Торрес (Мозес, 79).
На 17-й хвилині крута комбінація закінчилася асистом Ешлі Коула та голом Хуана Мати. Другий тайм почався – і вже через 15 секунд Фернандо Торрес з рикошетом від суперника подвоїв перевагу. Не встиг «Монтеррей» оговтатися, як через дві хвилини Торрес вирвався з м’ячем флангом, зарядив передачу на Мату, той міг бити, але віддав в бік набігаючого Оскара, та захисник суперника сам зрізав м’яч у свої ворота.
«Челсі» продовжував куражитися, Азар крутив оборонців «Монтеррея», але перемогти всуху не вдалося. На 91-й хвилині пропустили контратаку, провалилися в обороні – пропустили єдиний м’яч у зустрічі.
Лондонці вже знали, що у фіналі доведеться зустрітися з «Корінтіанс», які мінімально здолали «Аль-Ахлі». «Челсі» відпочивав на день менше за бразильців, а фінал відбувся через три дні після перемоги над «Монтерреєм». Бенітес провів ротацію складу.
Склад «Челсі»: Чех – Коул, Кейхілл, Луїз, Іванович (Аспілікуета, 83) – Рамірес, Лемпард – Азар (Марін, 87), Мата, Мозес (Оскар, 72) – Торрес.
Матч почався бадьоро. Кейхілл міг відкрити рахунок після подачі з кутового, але кіпер «Корінтіанс» Кассіо чудом парирував удар з 5 метрів. М’яч ледь не перетнув лінію воріт, але навіть якби були сумніви – перевірили б, бо на турнірі вперше тестували систему фіксації голу.
Бразильці відповіли своїм моментом, коли влучили в стійку з гострого кута. «Челсі» не забарився – швидка атака й удар Мозеса, але Кассіо потягнув удар точно під штангу. «Корінтіанс» вдруге вже скористалися хаосом в обороні «синіх» – відкрили рахунок, навіть коли Рамірес, Коул та Луїз стояли на лінії воріт. Торрес міг зрівняти, але Кассіо піймав кураж.
Здавалося, шанси на переведення гри в додатковий час були зіпсовані після вилучення Кейхілла на 90-й хвилині – за жорстку гру центрбек отримав пряму червону картку. Але в меншості «Челсі» зрівняв рахунок – гол скасували через офсайд Торреса. А через мить Мата поклав на газон захисника та кіпера, але удар з гострого кута зупинив каркас воріт, після чого головний арбітр фінальним свистком зафіксував «Корінтіанс» клубними чемпіонами світу.
Бенітес хоч і програв фінал та мав проблеми з керівництвом клубу, але зберіг посаду виконувача обов’язків головного тренера до кінця сезону, в якому приніс «Челсі» перший в історії клубу титул Ліги Європи.
***
Зараз же «Челсі» вважається на турнірі серйозним фаворитом під керівництвом Томаса Тухеля. Але спочатку треба вийти в фінал – півфінал проти «Аль-Хілялю» запланований на середу, 9 лютого, о 18.30.
А заодно можна прийняти участь в акції Parimatch Ukraine – зарубіться за футболку «Челсі»!
Реєструйтеся, тисніть на взяти участь та зробіть ставку на три матчі АПЛ. І ви зможете потрапити у розіграш 22 футболок вашого улюбленого клубу.
Фото: Getty Images, Press Association, Icon Sport, Sky Sports
