Майже ніхто не підсилив головну збірну з команди U-20 на ЧС-2019. А в інших збірних була купа зірок – і не тільки Холанд
Чотири з половиною роки тому у Польщі команда Олександра Петракова показала дорослий футбол, заточений на атлетизм. Так, в тій в команді засяяли таланти (Владислав Супряга, Сергій Булеца, Георгій Цитаїшвілі, Денис Попов), але все ж то була не команда із зірок, а команда-зірка.
Головним на тому турнірі був результат. Який потім всі кому не лінь використовували як піар. Хоча у топових збірних на молодіжних рівнях, зазвичай, більше кажуть про розкриття талантів – щоб їх купили круті клуби, вони там розвивалися і вже топчиками приходили у головну команду.
Але в цьому плані у тієї команди Петракова велика біда. Бо підсилити дорослу збірну з того колективу змогли одиниці. Повноцінно зараз там виступає лише Юхим Конопля, а більш-менш періодично викликаються Андрій Лунін, Дмитро Різник, Валерій Бондар, Денис Попов та Данило Сікан. Та і продати когось у топові клуби та перемога також не допомогла. Лише дехто просто дійшов до основи свого клубу УПЛ чи перейшов до команди вище. Причини у кожного різні, але підсумок однаковий.
А ось деякі інші збірні на тому турнірі в цьому плані спрацювали краще. Після турніру їх зірки одразу чи пізніше пішли на серйозне підвищення і зараз б'ються за головну команду. Пройдемось по найвідомішим прізвищам!
Луїс Сіністерра – Колумбія. Хлопець тоді починав грати за «Феєноорд», але після мундіалю став повноцінним гравцем основи. Через пару років вийшов з командою в фінал ЛК та привернув увагу клубів АПЛ. Пішов у «Лідс», а зараз грає у «Борнмуті».
Давіде Фраттезі, Джанлука Скамакка – Італія. Ці хлопці (як і Сіністерра) поступилися нашій команді у плей-офф. Але потім пішли на підвищення. Фраттезі тоді грав за «Асколі», а зараз вже в основі «Інтера» та забиває Україні за головну збірну. Скамакка був у «Сассуоло», а потім транзитом через АПЛ перейшов у «Аталанту».
Рональд Араухо, Дарвін Нуньес – Уругвай. Ці хлопці не потребують представлення. Дарвін тоді грав за місцевий «Пеньяроль» і до «Ліверпулю» його чекав маршрут через ще два клуби. А Рональд хоч грав за «Барселону», але в дублі каталонців – через нього треба ще було пройти, щоб заграти за основу. Таке випробування проходять далеко не всі.
Ерлінг Холанд – Норвегія. Ну тут взагалі без коментарів. Хлопець тоді забив дев`ять голів (і всі Гондурасу) та привернув увагу до себе на максимум. А подальшу його кар`єру ви й так знаєте.
Сержиньйо Дест – США. Цей захисник тоді топтав праву брівку у «Аяксі», а потім його чекав вояж, хоч і невдалий, до «Барси». В американській команді ще був Тімоті Веа, але він вже тоді був у перші команді «ПСЖ», хоч і зірок з неба не хапав.
Рафаель Леау, Франсішку Трінкау – Португалія. Так, другий зараз вже не зірка, але в нього був період в «Барселоні» – досягнення серйозне. А ось Леау – просто топ топович. Влітку 2019 року він ще топтав газони у футболці «Лілля». І як раз після того мундіалю Рафа перейшов до «Мілану», де став мегазіркою.
Лі Кан Ін – Південна Корея. Цей хлопець забив нашій команді у фіналі, і тоді він захищав кольори «Валенсії». Проте далі транзитом через «Мальорку» хлопець опинився в «ПСЖ».
Хуліан Альварес – Аргентина. Завершимо цей список людиною, яка тоді грала за «Рівер Плейт», а зараз – топчик у «Ман Сіті». До речі, тільки він з тієї команди потрапив до заявки головної збірної на чемпіонський ЧС у Катарі.
Так, не всі з цих гравців засяяли саме на тому мундіалі. Але все ж певний вклад в їх успіх цей турнір вніс. Через такий аспект і постає питання – а чи важливий результат на молодіжному рівні? Ви як думаєте? Чи ця стаття взагалі дарма написана?
Підписуйтеся на канал автора цього тексту в телеграмі! Там є безліч крутих історій, які не потрапляють на перші шпальти.
Наприклад, про набір тренерів у футбольний клуб через Football Manager. Або про те, як команда забила 10 голів в одному матчі, але залишилася засмученою.
