Він не сподобався Шевченку. Історія Сергія Танасюка

Футбольна кар'єра - річ прекрасна, однак не кожен зможе після її завершення побудувати нове життя, з новим розпорядком та цілями. Вже нема передсезонних зборів, передматчевих підготовок і тренувань, красивих підкатів, передачів та голів, атмосфери стадіону. Одні припадають до пляшки, відправляючись у депресію, інші - стають тренерами чи футбольними менеджерами/агентами, ті, хто став легендами, до кінця життя торгують лицем, а дехто відкриває свій бізнес. Те, що на папері виглядає просто, насправді важко втілити у реальність. Більшість екс-футболістів, грубо кажучи, не знають, де себе подіти й чим зайнятися. Головне не йти шляхом Кларка Карлайла (кинувся під вантажівку), Віктора Леоненка (пішов в експерти. Ну який в біса з нього експерт?) чи Дієго Марадони (очолив збірну Аргентини. Чудак спершу "не впізнав" Мюллера, а потім попав німцям 0:4). Потрібно робити вибір. Зрозуміло, не кожному вдається знайти свою нову дорогу і жити по-новому (Порош тут ні при чому). Але ж треба. 

Головне не йти шляхом Кларка Карлайла (кинувся під вантажівку), Віктора Леоненка (пішов в експерти. Ну який в біса з нього експерт?) чи Дієго Марадони (очолив збірну Аргентини. Чудак спершу "не впізнав" Мюллера, а потім попав німцям 0:4).

Після того, як футболіст вішає бутси на цвях, всім цікаво: куди далі? де працює? чим займається? Найбільший інтерес припадає на долю зірок, чиї лиця прикрашали обкладинки журналів і творили на полі дива. Про інших швидко забувають й згадують лише по відношенню до конкретних матчів або епізодів. 

Кар'єра Сергія Танасюка не виблискувала чемпіонськими кубками чи матчами за збірну: в його активі "лише" "бронза" української першості 1997/98 у складі "Карпат" й парочка симпатичних голів із дальної дистанції. Гармата у нього була відома загалу, а фани "Карпат" зі стажем до цих пір згадують його непоступливість і характер. У Львові Танасюк провів два сезони й називає цей період вершиною своєї кар'єри. У зелено-білій футболці вихованець нікопольського футболу провів 57 матчів й забив 2 голи. Брав участь у вже легендарних для львів'ян матчах Кубка УЄФА проти шведського "Хельсінгборга", коли путівку у наступний раунд на стадіоні "Україна" вирішила лише серія пенальті.

Кар'єра Сергія Танасюка не виблискувала чемпіонськими кубками чи матчами за збірну: в його активі "лише" "бронза" української першості 1997/98 у складі "Карпат" й парочка симпатичних голів із дальної дистанції.

Цікаво, що "бронзову" медаль чемпіонату України Сергій так і не отримав, бо провів у тій першості тільки 12 матчів. "Медалі і жодного звання я не отримав. Не знаю, скільки саме матчів необхідно було зіграти для того, щоб отримати нагороду. Не страшно... Не дали, значить не дали. Якщо ображаєшся, то треба ображатися на себе", - так каже про цей випадок сам футболіст. 

Що ж до мегапотужного удару Танасюка, то навіть зараз на трибунах "України" під час пробиття "Карпатами" штрафного можна почути: "Ех, бив би зараз Танасюк!". Його тут пам'ятають, знають і поважають. Він припав до душі львів'янам й Львів сподобався йому - після завершення кар'єри разом із сім'єю уродженець Дніпропетровщини осів у столиці Галичини.

До Львова Сергій виступав за "Шахтар" з  Горлівки (1985/1986 рр.), "Явір" з Краснопілля (1991/1994 рр.), рівненський "Верес" (1994 р.), ЦСКА-"Борисфен" (1994 р.) і тернопільську "Ниву", також їздив в оренду у запорізьке "Торпедо" (було таке), а останніми професійними клубами стали "Поліграфтехніка" з Олександрії (2000/2002 рр.), та "Закарпаття" (2002/2003 рр.). Працював під керівництвом таких видатних тренерів, як Михайло Фоменко, Мирон Маркевич, Лев Броварський, Степан Юрчишин.

Цікавим епізодом у кар'єрі захисника став матч з "Динамо" у футболці тернопільської "Ниви". У Тернополі підопічні Ігоря Яворського створили справжню сенсацію, обігравши іменитого суперника з рахунком 1:0, а Танасюк і ко в обороні стримали зірковий дует Шевченко-Ребров. 

"Я діяв персонально проти Шевченка і Реброва. Андрію це не подобалося і він нервово казав мені про це на полі. Я був дуже "зарядженим" на гру, тому я не звертав уваги на речі, що мене відволікали". 

35 років. Бутси висять на цвяху і потрібно рухатися далі. Тренер, експерт чи функціонер? Та Сергій здивував й став ... таксистом і не бачить у тому нічого кримінального: "Спочатку соромився цього. Але з роками зрозумів, що це не гріх. Я чесно заробляю гроші, не краду їх, не пропиваю. Займаюся цією діяльністю вже дев’ять років. Щоправда, виїжджаю на дорогу лише вночі, тому моє життя суттєво змінилося".

І справді. У кожного ж свій шлях й дивуватися нема чому. Краще покритикувати Леоненка, який курам на сміх старається аналізувати футбольні матчі, чи Олега Блохіна, який ледь не зробив із "Динамо" суперклуб. Танасюк зізнається, що його інколи впізнають за кермом: "Моїми, так званими, клієнтами були футболісти і спортивні журналісти. Молоде покоління мене не впізнає. Я не є суперзіркою, тому не ображаюся. Інколи доводиться спілкуватися з молодими футболістами. Багато цікавого розказують... Щоправда, я не зізнаюся, що свого часу також грав за "Карпати". 

Зараз екс-оборонець "левів" ще й навчається на тренера, здобуваючи ліцензію С (дає право тренувати дітей та аматорів) на відповідних курсах від ФФУ. У групі Сергій Анатолійович користується авторитетом: він не лише найстарший (йому 46) у колективі, а й найдосвідченіший й з висоти професійних виступів може багато чого розказати і пояснити. 

Словом, коли сідатимете у львівське таксі, вдивіться у лице водія. Якщо впізнаєте Сергія Анатолійовича Танасюка, потисність руку й подякуйте. Такої гармати, як була у нього, у нинішніх "Карпатах" просто нема. 

Цитати взяно із інтерв'ю Сергія Танасюка клубній прес-службі "Карпат".