Contra spem spero. Луческу так довго залишався в «Динамо» завдяки магічному мисленню Суркіса
Дмитро Литвинов без надії сподівається, що з Шовковським щось зміниться.
«Вдячний вам за все. Також віддаю данину пам’яті Артему Франкову, який любив футбол, жив футболом, і дуже шкода, що такі люди йдуть від нас. Обіймаю вас усіх, і бажаю всього найкращого».
Дуже символічно, що фактично останніми словами Мірчі Луческу в українському футболі стали слова-висловлення шани головному (рука не підіймається додати «екс») редактору тижневика «Футбол». Дві фігури, котрі можна було сприймати по-різному – від палкого захоплення до відвертої неприязні, контраверсійні, але такого масштабу, котрий неможливо було не помітити. Ті, хто сприяв підвищенню інтересу до українського футболу, ті, хто уособлював – кожний у своїй професії – золоті часи.
Й ті, про кого в останні роки багато хто казав, що після закінчення цієї самої золотої ери вони так і не змогли перебудуватися. Казали і коли Франков активно знімав ролики в YouTube, писав в Telegram та запускав випуск онлайн-версій тижневика українською, і коли Луческу вигравав з «Динамо» чемпіонат та двічі поспіль виводив команду у груповий етап Ліги чемпіонів, чого не було дуже довго – й хтозна скільки доведеться чекати ще.
Їх буде не вистачати нашому футболу. Світла пам’ять Артему Вадимовичу – й довгих років життя на пенсії Мірчі Михайловичу, як називав того ж румунського тренера сам Франков.
Втім, життя триває – і у «Динамо» з тим, аби віднайти рівноцінну заміну Луческу, схоже, будуть значні проблеми. Так, скільки не кажи, що той же Шовковський вже давно готувався стати головним і навіть пробував свої сили минулого сезону. Я вірю Ігорю Суркісу, коли він каже, що рішення Луческу стало несподіванкою для босів клубу. У керівництва «Динамо» існує потужна інерція у питаннях кредиту довіри – ми пам’ятаємо це за історіями з тренерством Блохіна чи Хацкевича, зрештою мем про динамівські серця виник не на порожньому місці.
Й, певен, що хоч Суркіси не раз замислювалися щодо того, чи не дешевше виплатити компенсацію, ніж чекати добровільної відставки румуна – чого він ніколи не робив – але звільняти його б не стали. Бо це віра до останнього у те, що все налагодиться. Як у гравця в казино, котрий продовжує ставити на зеро, бо якщо все ж вийде, то можна буде одразу розібратися з усіма проблемами. Луческу у «Шахтарі» не раз і не два вирулював після криз, де він – там перемога, й таке інше. Магічне мислення, як є.
Втім, відставка все ж сталася. Певен, що сам Луческу не хотів би фінішувати п’ятим, тому й пішов. Це не значить, що «Динамо» було б другий рік за межею трійки, але ймовірність цього була – й завершувати кар’єру таким чином румун не став. Логічне рішення – зрештою ж потім можна буде сказати, що може й виплили б, але треба вже було давати дорогу молодим, джентльменський вчинок, все це. Краще йти на такій ноті, коли хоча б за втраченими очками є шанс на краще, ніж на тій, котрою все могло б закінчитися навесні.
Рішення складне, але зі стратегічної точки зору вигідне клубу. Принаймні зараз у президента «Динамо» буде шанс подивитися на в.о. головного тренера Олександра Шовковського в останніх матчах року – і якщо зовсім не піде (не пишу «стане гірше», бо куди ж ще), то активізувати пошуки заміни. Григорчук (його прізвище першим спадає на думку з огляду на гру «Чорноморця» зараз) це буде, Шевченко (якщо припустити, що йому це цікавіше, ніж очолити УАФ), Ротань (бо тут молодь, як же без нього), якесь більш класичне «динамівське серце» чи іноземець – тут можна дискутувати, але час буде.
Як буде й чимало інших імен. Бо зрештою в «Динамо» все ще пристойний бюджет за східноєвропейськими мірками, це клуб з ім’ям, він стабільно грає у єврокубках, тут є талановиті – принаймні на тлі однолітків – хлопці. Так, є потужний фактор не їхати сюди – війна. Але навіть серед легіонерів вона залякає не всіх – бо що людям з колишньої Югославії все це, коли вони звикли до таких умов ще в дитинстві-юнацтві?
«Динамо» залишається магнітом. Так, слабшим, ніж у золоту добу, але магнітом. Але цей крок Луческу – найцікавіше, що може статися цього сезону в українському футболі. Він продовжує робити наш футбол якщо не кращим, то цікавішим навіть зараз.
Хтось може сказати, що цей інтерес – збочений. Втім, як писав класик сучукрліт, людина завжди цікавилася трьома речами, у тому числі «катуваннями та стратами». Страта – най і добровільна – вже відбулася. Далі – завдання з зірочкою: якось винирнути з тієї субстанції, котра за тим саме джерелом, теж стабільно цікавить людей. Шляхів до цього вистачає, питання за бажанням дійсно змінюватися в умовах, в котрих опинився український футбол, а не лише декларувати це.
Минулі роки довели, що з цим у власників клубу погано. Втім, вони стільки років керують «Динамо», що, здається, встигли заразити таким підходом й фанів, й зрештою всіх, хто слідкує за українським футболом. Кожного разу хочеться вірити, що щось зміниться – навіть якщо вже втомився чекати на це. Так колись у радянських кінобудках тридцятих кіномеханіки, вже втомлені від нескінчених показів «Чапаєва», переставляли котушки місцями – й глядачі отримували надію, що останніми кадрами стануть не ті, де той тоне, а ті, де він на коні.
От і зараз. Contra spem spero, еге ж.
Фото: «Динамо»
