Що змінив Ребров та яким був рік у виконанні збірної України
Дмитро Ватрас розбирає без емоцій 2023-й.
20 листопада збірна України матчем з Італією (0:0) завершила календарний рік, але не кваліфікацію на Євро-2024 – не відібрала у «скуадри» пряму путівку та потрапила у плей-оф, який пройде навесні. Оскільки цикл ще не завершений, то підбивати підсумки в плані оцінки результату поки зарано.
Втім, 2023-й видався для національної команди багатим на події, які дозволяють визначити певні тенденції на основі спостережень. І після того, як заспокоїлися емоції скандального матчу з Італією, треба проаналізувати з холодною головою, яким же був період для збірної Сергія Реброва.
Навкруги збірної нарешті запанувала стабільність – згодом це має статись в усій структурі
З моменту відставки Андрія Шевченка про жодну стабільність не могло бути і мови. Це був період, коли Україна, без перебільшення, просто втратила майже 2 роки у своєму футбольному розвитку.
Панував постійний хаос – екстрене призначення Олександра Петракова, продовження з ним контракту під плей-оф відбору ЧС-2022, початок повномасштабної війни, погана організація спарингів навесні, непотрапляння у Катар, провал у Лізі Націй та відповідно падіння у третій кошик кваліфікації Євро-2024, через що у суперниках опинилися Англія та Італія.
Після цього – припинення співпраці з Петраковим, довгі перемовини з «Аль-Айном» та Сергій Ребровим, що у підсумку вилилося у тимчасову роботу Руслана Ротаня, який паралельно тренував «Олександрію» та молодіжну збірну.
Ребров прийшов аж у червні – і теж потрапив у турбулентність, бо очолив команду буквально за пару днів до перших матчів.
Якщо порівняти становище справ у той момент та те, як збірна функціонує сьогодні, то нарешті з‘явився хоча б якийсь спокій. Проблем з УАФ, особливо з її керівництвом, вистачає, однак суто у національній команді все в порядку – є повноцінний тренерський штаб з довгостроковим проєктом, є план роботи, є активність в напрямку формування основного пулу гравців та залучення молодих виконавців.
Ба більше, у перспективі це мало б стосуватися загалом структури усіх вікових категорій, куди влітку також прийшла нова команда фахівців. До миттєвих результатів, звісно, воно не призвело, бо у листопаді маємо приклад зі скандалом навколо U-19, але цей інцидент навпаки повинен стати поштовхом.
Допомагаємо головному тренеру збірної U-19: юні українці, які грають за кордоном – щоб про них знали
Далі – сам процес, а не пошук варіантів, як цей процес запустити та під чиїм керівництвом.
Ребров почав побудову команди із захисту – збірна вже краще стримує грандів
В ігровому плані календарний рік став дуже неоднозначним. Якщо розбирати виключно офіційні матчі, то серед них не було жодного, де команду варто хвалити за якісну гру в атаці (виняток – короткий відрізок у другому таймі проти македонців). У протистояннях, де Україна виступала фаворитом, завжди були претензії й до оборони.
Мальта в обох зустрічах створювала проблеми «завдяки» Матвієнку, Трубін рятував у матчі-відповіді з македонцями – збірна банально не контролювала хід подій. Але коли доходило до того, що потрібно втримати перевагу чи нічийний рахунок, то Україна мала чіткий план у захисті та дотримувалася його. Без паніки, до якої звикли українські вболівальники.
І це не було щось банальне, а навпаки продумані ходи тренерського штабу. Проти македонців та мальтійців Ребров хоч і надто академічно, але успішно сушив гру замінами та перестановками – два опорники, три центрбеки та інші обережні рішення ближче до фінального свистка.
Що стосується ігор з грандами, то Україна по разу зупинила Італію та Англію. Знову ж таки, шляхом певних напрацювань. З англійцями: ізоляція Беллінґема з подвійною опікою Коноплі та Степаненка, опускання Тараса у лінію до центрбеків, страхування Зінченком Миколенка у дуелях із Сака тощо.
З італійцями ще цікавіше: перехід на гібридну 5-4-1 з унікальною роллю Зінченка, що нейтралізувало гостроту італійців на флангах чи при подачах, «ліберо» Сваток, створення комфортних умов для Миколенка.
Тобто напрошується єдиний висновок – Ребров почав будувати свою команду з оборони, бо тільки у цій фазі гри за 6 місяців ми побачили якусь «тренерську руку». Ймовірно, Сергій Станіславович таки турбувався за результат у «групі смерті» – і це виправдало себе, бо Україна до останньої хвилини протистояння з Італією претендувала на прямий вихід.
У листопаді навіть вдалося знайти потенційне вирішення кадрових проблем. З літа було багато дискусій про відсутність партнера для Забарного на тлі спаду Матвієнка, але цей збір продемонстрував, що, наприклад, у схемі 5-4-1 цілком можна далі використовувати Сватка. Окрім цього, показовими є виклик Таловєрова та повернення у заявку Бондаря.
Звісно, очікування від призначення Реброва та його стилю були дещо іншими, але це якраз та ситуація, де можна списати на обставини – короткий період роботи, збори по усій Європі, складна група, актуальність турнірного завдання до заключного туру.
Це нагадало, як з кризою у «Манчестер Юнайтед» минулого сезону порався Ерік тен Гаґ – після поганого старту теж зробив акцент на побудові оборони та у підсумку виграв трофей та фінішував у топ-4. Тільки розвинути успіх та поставити гру в атаці нідерландцю досі не вдалося, чого ми натомість очікуватимемо від Реброва у збірній навесні.
Футбол Реброва – поки про прагматизм та вертикальність. Наступні етапи розвитку – контроль гри та атака
«Чи є спільне з футболом Шевченка? Можливо. Питання у тому, коли це трапилося: після двох років роботи, коли Шевченка майже всі журналісти вбивали за його стиль гри, а потім він потрапив на чемпіонат Європи.
Пам‘ятаю цей матч проти Мальти, що з ним робили. Тому я не вважаю, що дуже важливий стиль. Збірна України має бути більш агресивною у порівнянні з останнім матчем проти Англії (весняним – прим.). А стиль – побачимо», – ця фраза прозвучала на першій пресконференції Реброва.
Спочатку здалося, що це спроба встати на захист хорошого друга, але згодом виявилося, що це, ймовірно, була «подушка» для себе ж самого.
Як показали матчі кваліфікації Євро, різниця між цими двома тренерами – колосальна. Ребров явно не є любителем затяжних розіграшів та складного білд-апу, а навпаки йде у бік вертикальності: зі швидким доставленням м‘яча вперед та контратаками.
За 8 матчів з Ребровим Україна тільки тричі мала більше володіння, ніж суперник – двічі з Мальтою та «вдома» з Північною Македонією (51%). Також у 6 з 8 ігор команда поступилася за кількістю позиційних атак (перегравали за цим показником лише мальтійців).
У комплексі такий підхід поки не працює – у майбутньому очевидно треба вчитись контролювати гри впродовж усього матчу. Ну і вищезгадані труднощі в атаці – там зараз відсутність ідей та сподівання на індивідуальну майстерність гравців.
За виконавцями ця збірна дійсно є найсильнішою в історії – клас гравців може давати результат за несприятливих умов
Якщо скласти разом усі попередні пункти, то насправді вимальовується доволі логічна історія. Ребров жертвує яскравістю заради результату та роботи над обороною тому, що має рятувальну опцію – індивідуальний клас гравців.
Кожна з перемог над прямими суперниками була здобута внаслідок дій окремих футболістів, а не внаслідок командної гри.
▪️ Камбек з Північною Македонією – ввімкнувся Мудрик (2 асисти), 1+1 зробив Циганков.
▪️ Мінімальна перемога над Мальтою – знову перформанс Циганкова, класний вихід на заміну Буяльського.
▪️ Домашній матч з македонцями – активність Мудрика, дальній удар Судакова.
▪️ Друга гра з мальтійцями – знову матч імені Мудрика.
▪️ Сюди ж відносимо нічию з Англією – крутий виступ дуету Зінченко-Судаков у центрі поля.
Лідери брали ініціативу на себе та давали результат тоді, коли загальний перформанс збірної був неідеальним. Тобто не «завдяки» команді, а «всупереч», у несприятливих для цього умовах.
І тому коли хтось каже, що цей підбір виконавців не настільки вже й сильніший, як за часів праймової УПЛ, то це вкрай оманливе враження – ми ще просто не бачили, як легіонери з АПЛ та Ла Ліги проявлятимуть себе у добре вибудованій ігровій системі.
Тут важливо, що у Реброва фактично сформувався основний кістяк на майбутнє – уся команда, за виключенням Степаненка, доволі молода. Найдосвідченішими виглядають Матвієнко, Зінченко, Циганков та Довбик, а їм по 26-27 років.
У футболістів не безлімітна довіра. Ті, хто не проявляють себе у клубі, почали втрачати місця
Черговою претензією до Реброва була його довіра до гравців, які не вражали на клубному рівні або не мали практики. Так у перші списки потрапляли Лунін, Соболь, Михайліченко, гравці «Динамо». Якщо на початку тренерський штаб не ризикував та викликав перевірених бійців, то в останнє вікно традиція змінилася – шанс отримують ті, хто у хороших кондиціях.
Сікан забивав за «Шахтар» – приїхав у збірну, Дубінчак виділявся у кризовому «Динамо» – отримав дебютний виклик, Таловєров почав стабільно грати в Австрії – прибув на «оглядини», Різник видав серію хороших матчів – замінив Луніна, який на момент оголошення списку був без практики.
Серед сумнівних опцій – Маліновський та Яремчук. І, здається, це міг бути їхній останній шанс виправдати присутність у збірній. Навряд їм вдалося, бо хавбек «Дженоа» з Італією вийшов аж у компенсований час, а орендований «Валенсією» форвард провів у запасі всю гру.
Тож не варто дивуватися, коли за такого ж сценарію їх обох Ребров проігнорує навесні. Сигнал у листопаді поступив чіткий – треба грати та заслужити на виклик актуальною формою, а не колишніми досягненнями, які мали вагу лише у перші місяці «обережної» роботи Реброва.
Все йде того, що нові обличчя з‘являтимуться регулярно. Хто на черзі? Напевно, представники молодіжки Унаї Мельгоси, якщо все складатиметься добре – Бражко, Ярмолюк, Квасниця, камбек Ваната, можливо, Рубчинський.
Прикладом для них може стати Судаков. Так, першим його у збірну ще перед Євро-2020 викликав Шевченко, але Ребров перетворив Георгія на ключову фігуру. Причому настільки важливу, що 21-річний хавбек є лідером за кількістю проведених хвилин у поточній кваліфікації. Та найкращим гравцем команди у відборі за версією Tribuna.com.
Фото: Matteo Ciambelli/DeFodi Images, УАФ, Joris Verwijst/BSR Agency, Pavlo Kubanov/Ukrinform, Focke Strangmann/AFP
