Скудетто «Наполі» – диво, але неаполітанці все одно не люблять Де Лаурентіса. Хоча він побудував цей клуб з нуля
Олексій Сімченко розбирається, що не так між Ауреліо та найгарячішим містом Італії.
Десь на початку березня президента «Наполі» Ауреліо Де Лаурентіса запросили на юридичний факультет університета Ванвітеллі, де саме відкрили першу в Італії кафедру, присвячену футбольному бізнесу. Коли Ауреліо зайшов, хтось зі студентів вигукнув:
«Президент, ви – номер один!»
«Після Марадони», – посміхаючись, парирував бос.
«З цього року вже ні!»
Дуже характерний діалог, чесно кажучи. Дієго – це дійсно щось на рівні Другого пришестя. І справа не про футбол – то було соціальне явище, своєрідна вендетта південної бідноти для зажерливої Півночі. Та Марадона, як він сам неодноразово наголошував, любив жити, витискаючи на повну педаль акселератора. Саме через це він згорів. «Наполі» повторив за Дієго, сп'янівши від двух скудетто і врешті-решт збанкрутувавши. Можливо, це участь багатьох знедолених: коли на них несподівано звалюється успіх, вони не знають міри.
«Наполі» Де Лаурентіса – абсолютно нове явище для Півдня. Навіть у чомусь революція. «Наполі» Ауреліо доводить, що навіть у дуже специфічному і проблемному Неаполі можна зробити крутий європейський бренд. Ще й непогано на цьому заробляти.
І це ми зараз говоримо про місто, яке зав’язло у боргах (Неаполь винен державі приблизно 2 млрд євро), корупції, безробітті (тут воно у два рази вище, ніж у Центрі чи на Півночі) та безгрошів‘ї (доходи населення тут складають лише половину від долі Центру та Півночі). Місто, яке тотально сидить на різних грантах та дотаціях. Місто, де більшість працює нелегально і у всьому звинувачує Північ. Місто, де дешевий популізм цінують більше, ніж мовчазну роботу – саме тут колись обрали мера, який просто використав гасло «Гарному Неаполю – гарний «Наполі».
Перемоги 1987 та 1990 – це дійсно була помста Півночі. Бо заради омріяного Скудетто клуб заліз у болото кредитів. Типова історія для усієї Серії А 1980 – 2000 років. Навіть у наші часи, коли Італія збідніла і втратила лоск, вважалося, що аби перемогти, треба приймати участь у гонці озброєнь. Тільки зараз ситуація, можливо, починає змінюватися: спочатку «Мілан» суттєво скоротив зарплатну відомість з трансферними витратами – і виграв Скудетто. А тепер це зробили і неаполітанці, які ретельно слідкували за фінансами ще з самого початку приходу Де Лаурентіса улітку 2004-го.
Цей «Наполі» побудований з нуля
Що цікаво, у Неаполі багато хто не любить Ауреліо, звинувачуючи його у тому, що він лише заробляє гроші на «адзуррі» і не є справжнім вболівальником. Дійсно, АДЛ (Ауреліо Де Лаурентіс) прийшов зі світу кіно і на початку взагалі мало що знав про гру. Та хіба треба бути фанатом, аби круто робити бізнес? Тим паче, фанатизм певною мірою навіть заважає. Свого часу, аби врятувати «Наполі», колишній президент Сальваторе Нальді продав свій готель. Це ніяк не допомогло – неаполітанці все одно збанкрутіли та припинили існування, а про Нальді вже ніхто й не пам’ятає.
Взагалі характерно, що на Півдні влітку 2004-го усі тільки й сперечалися, як треба рятувати славнозвісний клуб. Поки сперечалися – «Наполі» вже не було: гравців розпустили, базу в Сакково опечатали і виставили на продаж, офіс прикрили, а стадіон і так належав місту. Де Лаурентіс витратив 31,2 млн євро за місце в Серії С1 та право грати у Неаполі. Бо навіть бренд не одразу викупили, відбігавши у третьому дивізіоні під назвою Napoli Soccer. І на цьому фоні Ауреліо одразу після угоди зробив промову, де пообіцяв вивести клуб до Європи за 5 років. Збрехав – «адзуррі» потрапили туди вже за 4 роки! Буквально учора президент про це згадував, виступаючи перед публікою на святкуванні Скудетто:
«У 2004-му я перебував у Лос-Анджелісі, знімав там фільм с Гвінет Пелтроу, Джудом Лоу та Анджеліною Джолі. В якийсь момент захотілося поїхати у відпустку на Капрі. Саме там я дізнався, що «Наполі» збанкрутів і виставлений на аукціон. Запропонував більше 30 млн тільки за бренд, бо коли після купівлі запитав «А де ж гравці?», мені відповіли: «Містере Де Лаурентіс, а гравців немає. Взагалі нічого немає». Виходить, що я заплатив свої мільйони тільки за ім’я? О, дякую! Ось так з Голлівуду я опинився у Південній Італії, де у кожному маленькому місті, де ми грали, мені діставалися лише плювки та образи. Та, повірте, це відмінний досвід – краще будь-якого фільму. Чи найкраща це витрата грошей у моєму житті? Безперечно!»
Нещодавно Роберто Соса – перший трансфер Де Лаурентіса – у інтерв’ю Gazzetta dello Sport згадував перше тренування того «Наполі»:
«Я підписував контракт у номері готеля, бо ніякого офісу тоді не було. На перше тренування, окрім мене, зібралися ще Катальдо Монтесанто, Дженнаро Еспозіто та Франческо Монтервіно. Все! Уявіть, нічого немає, взагалі нуль, навіть м’ячів. Джамп’єро Вентура розповів нам трохи про тактику, а потім ми узяли спущений м’яч племінника Еспозіто, що лежав у багажнику, і почали ним жонглювати».
А ось спогади тодішнього спортивного директора клубу П’єрпаоло Маріно:
«В мене досі мурахи по шкірі, коли згадую, як усе починалось. Я тоді залишив «Удінезе» – команду, зібрану для Ліги чемпіонів, натомість опинився у кімнаті, де не було навіть місця, аби поставити комп’ютер. Майже одразу вирушив до Мілану, там зареєстрував 26 гравців, що перебували тоді без команди. Вже за 4 роки ми змогли потрапити до Кубку УЄФА і зіграти там з «Бенфікою» на очах 60 тисяч вболівальників».
Спочатку Де Лаурентіс, можливо, і не розумівся на футболі, але Неаполь він знав прекрасно. Бос одразу заявив, щоб поблизу команди не вештався місцевий криміналітет, бо він одразу перевезе «адзуррі» у інше місце, чи просто розжене команду. Для ультрас теж ввели купу обмежень. Якщо раніше на «Сан-Паоло» можна було легко купити кокаїн чи гашиш, то при АДЛ на стадіоні наставили купу камер, аби стежити за порушниками. Що характерно, як розповідав вищезгаданий Соса, Ауреліо на старті президентства навіть команді давав настанову ніколи не сперечатися з арбітром і завжди йому аплодувати. Навіть якщо він ставить пенальті у ворота «Наполі».
Та головне – кінопродюсер шокував усю футбольну Італію своїми контрактами, які складають майже 100 сторінок. Особливо у частині іміджевих прав. Гравці, наприклад, досить часто не можуть рекламувати чи постити у себе в соцмережах товари, які не є партнерами клубу.
«Я прийшов зі світу кіно, моя родина вже 80 років у цьому бізнесі, так що в мене були гарні вчителі – мій батько і мій дядько. Вони навчили мене розуміти цей складний світ. Усі свої знання я застосував у футболі, особливо це стосується контрактів. В нас було 18 юристів, які працювали з відомими зірками, тому я знаю про контракти геть усе. Якщо б ви побачили мої домовленості з тренерами чи гравцями, то зрозуміли б – вони абсолютно ідентичні з контрактами режисерів та акторів.
З першого дня у «Наполі» я був зосереджений на тому, аби створити промислове середовище, схоже на акціонерну компанію. Взагалі, футбол – це програмування, нетипова індустрія, дещо схожа якраз на кіно. Різниця лише в тому, що у футболі ви не знаєте кінцівки. Але це якраз найбільш захоплююча частина», – розповідає Ауреліо.
Де Лаурентіс перетворив клуб на головне джерело доходу своєї компанії
За клубом та Ауреліо не стоїть великий фонд чи корпорація, тому доводиться ретельно рахувати гроші. Можливо, саме тому «Наполі» – один з небагатьох клубів Італії, у якого відсутні заборгованності. А ще це єдиний топ-клуб, який не має кредитів у банках, ба більше – «адзуррі» навіть накопичили фінансову подушку, яка до пандемії складала 145,4 млн євро.
У «Наполі» відсутня власна велика інфраструктура, тому немає можливості використовувати модель «інкубатору», як це робить, наприклад, «Аталанта». Стратегія Де Лаурентіса: участь у єврокубках (майже кожного сезону ціль – ЛЧ) та перепродаж гравців. Якщо «Аталанта» чи «Сассуоло» вкладаються у академії, то «Наполі» робить ставку на молодь з цих академій. Основні цілі «адзуррі» – талановиті молоді гравці, які ще не стали топами, але мають такий потенціал. Гамшик, Лавессі, Кавані, Кулібалі, Жоржиньйо, Зелінський, Мерет, Фабіан Руіс, Віктор Осімхен чи Джакомо Распадорі – за усіх цих хлопців свого часу віддавали солідні гроші, довели (чи ще доводять) до зіркового рівня і згодом перепродали з великим прибутком.
Через це, до речі, на Півдні за Де Лау закріпилося прізвисько «сутенер».
«Усі тільки й говорять: ви мільярдери з купою боргів, які переплачують гравцям. Та зрозумійте, проблема не у футболістах, а у їхніх агентах! Нещодавно я звернувся до Федерації, аби вона розглянула варіанти щодо доручення на гравців. Чому контракт повинен бути максимум на 5 років? Чому я не можу оформити його на 8? Через декілька років, якщо футболіст змінить старого агента, а новий ще не встиг заробити, починаються вимоги щодо підвищення. Покійний Міно Райола кожен рік піднімав 25-40 млн комісійних, які лягали на плечі клубів.
Чи може нам допомогти ФІФА і УЄФА? Ви усі бачили фільм від Netflix про ФІФА, яка вкрала мільярди. ФІФА та УЄФА сидять у Женеві, у Швейцарії, поза європейською юрисдикцією, і ніхто їх не контролює, саме тому вони витворяють, що заманеться», – гнівається Ауреліо.
Що стосується гри у Європі, то Ауреліо з початку президентства завжди говорив тільки про Лігу чемпіонів. У Серії А грошей мало, а от від однієї тільки участі в ЛЧ ти отримуєш більше, аніж від Скудетто. Тому АДЛ колись навіть заявляв, що участь у головному єврокубку для нього важливіше, ніж чемпіонство.
«Наполі» гарантував собі квиток до наступної ЛЧ – і це вже буде 14-й поспіль сезон у Європі для клуба з Півдня. Рекорд! Навіть «Юве», якщо не втрутиться УЄФА, візьме участь лише у 12-му поспіль сезоні. Про інших взагалі мовчу.
Влітку вболівальники вимагали від Ауреліо забиратися геть. Тепер святкують разом з босом
Літо 2018-го – мабуть, єдиний раз, коли Де Лаурентіс зірвався. Неаполітанці від керівництво Саррі ледь не вигризли Скудетто у «Ювентуса», тому кінопродюсер вирішив прийняти участь у змаганні гаманців. У місто прибув Карло Анчелотті, а зарплатна відомість уперше перевалила за 100+ млн євро. Чемпіонства це не принесло, а от по бюджету вдарило, бо спочатку лідери команди влаштували бунт, а потім підкрався коронавірус.
Більше того, через внутрішні скандали довелося пропустити два розіграші ЛЧ, що суттєво вплинуло на фінанси компанії сімейства. Мова про Filmauro, що включає у себе «Наполі», кіно, продаж ретро автомобілів, продукти харчування та з 2018 року футбольний клуб «Барі», яким заправляє старший син Ауреліо – Луїджі Де Лаурентіс. Увесь цей бізнес загалом тримається на неаполітанцях:
2017 фінансовий рік компанія Filmauro закрила з чистим прибутком у 69 млн євро, де, увага, на «Наполі» припало 300 млн євро доходів, а на увесь інший бізнес (в тому числі кіно) – усього 11,2 млн;
2018: збитки на 5 млн євро. Доходи «Наполі» склали 205 млн, увесь інший бізнес – 15,6 млн;
2019: чистий прибуток становить 30,2 млн євро. «Барі», кіно та інший бізнес – 18 млн євро доходів, а ось «Наполі» видав 299,6 млн;
2020: пандемія дає про себе знати – збитки Filmauro сягають 34,7 млн євро. Доходи «Наполі» впали до 274,7 млн, усі інші активи разом узяті – 13,8 млн;
2021: знову збитки, вже на 66 млн євро. Доходи «Наполі» знов падають, до 245,2 млн, усі інші активи впали до 11,9 млн
2022: Filmauro ще не підбила підсумки, та вже відомо, що доходи «Наполі» через відсутність ЛЧ знову впали до 175,9 млн
Саме тому вже при Спаллетті Ауреліо Де Лаурентіс ввів стелю виплати на позначці 2,5 – 3 млн чистими. Щось не влаштовує? До побачення.
Влітку 2022 через це з Неаполя поїхали Інсіньє, Мертенс, Кулібалі та Фабіан Руіс. На перших двох «Наполі» взагалі нічого не заробив, але очистив фонд заробітної плати. Вболівальники тоді зійшли з розуму, влаштували протести та навіть започаткували рух A16 (автострада, що веде до міста Барі – натяк, аби бос забирався геть). Та Ауреліо, який вже звик до критики, впевнено заявив, що клуб ще позмагається за Скудетто. Усі це розцінили, як троллінг, але зараз святкують разом з президентом.
«У кінці травня минулого року деякі журналісти казали мені: «Як же ви так відпускаєте лідерів? Що ви будете робити у наступному сезоні», а я тоді відповів, що ми виграємо Скудетто! Багато хто тоді сміявся. Та багато хто не врахував, що у минулому році в нас була парочка зіпсованих гравців, які втратили свій ентузіазм. Нам потрібні були нові обличчя, а мені потрібна була команда, де усі будуть рівні.
Ви завжди помиляєтесь, кажучи: «Нам потрібно купити ось того великого гравця». Ні, нам насамперед потрібна команда. Саме команда перемагає», – ділиться Де Лау під час святкування чемпіонства.
Чесно кажучи, «Наполі» з від’їздом багаторічних лідерів не став слабкішим. Якщо не поглиблюватися у контекст, а судити тільки з прізвищ – так, багато хто не вірив навіть у місце в топ-4. Але ж без Фабіана Руіса усі функції метронома перебрав на себе Станіслав Лоботка, який зараз являє собою бортовий комп’ютер «адзуррі». Атака взагалі стала краще: замість вайлуватого Андреа Петан’ї та вже підстаркуватого Мертенса – один з найкращих вбивць Серії А Джованні Сімеоне та головна надія Італії Джакомо Распадорі. Інсіньє забагато брав на себе, але йому і команді заважали фізичні дані – він ніколи не встигав за Осімхеном. Хвіча у рази вище, атлетичніше та швидше. Головна несподіванка – Кім. Кореєць не просто замінив Кулібалі, а дав команді набагато більше, ніж сенегалець: він не втрачає м’яч, підчищає більше зон і взагалі грає надійніше.
А ще усі новачки молодші. Тому «Наполі», який завжди потерпав від травм, пройшов сезон без суттєвих втрат, на відміну від «Юве», «Інтера» чи «Мілана». Якщо минулорічне Скудетто неаполітанці втратили через аномальну купу пошкоджень, то в цьому сезоні «адзуррі» – ледь не приклад гарного здоров’я.
Сюди треба додати і психологічний тиск. Наприклад, «Наполі» Спаллетті після 33-го туру має менше очок, аніж «Наполі» Саррі. Тільки чемпіонат 2017/18 був перегонами двох конячок, а зараз усі конкуренти регулярно стріляють собі по ногам. Під тиском неаполітанці завжди помирали: так було при Маццарі, так було при Бенітесі, так було при Саррі, так було при Анчелотті, так було минулого року, коли у квітні «Наполі» втратив 8 очок із 9, розпрощавшись з надіями про чемпіонство. Цього сезону вже у листопаді «адзуррі» забезпечили такий відрив, що будь-яка втрата не могла стати фатальною, а через це і дихалося набагато легше.
Неаполітанці вже заробили більше сотні мільйонів євро від ЛЧ та чемпіонату, а влітку можуть додати ще 100+, якщо продадуть Осімхена. Справжній джекпот для Ауреліо.
Святкування Скудетто – просто пауза у війні між Неаполем та власником
Але не треба обманюватися і вважати, що між містом і Де Лаурентісом вже немає суперечок. Це звичайне перемир’я заради святкування.
Ауреліо й надалі буде економити і перепродавати лідерів, а Неаполь буде називати його «сутенером». Ауреліо й надалі буде закручувати гайки ультрас, а ті будуть протестувати і скандувати «Де Лаурентіс – син повії» та нагадувати босу про римське походження. Ауреліо й надалі не буде вкладатися в інфраструктуру чи в статусних зірок, а місто буде чекати на якогось шейха чи американський фонд.
У травні 2018-го про Де Лаурентіса написав Rolling Stone. Напевно, це перший і єдиний раз, коли подібне видання пише про власника клубу Серії А. Матеріал мав назву «Неаполь не заслуговує на Карло Анчелотті», але підтекст натякав, що місто не заслуговує на Ауреліо. Щоб не робив президент – усе не так. Не витрачає – скнара. Витрачає – не туди. Мовчить – погано. Говорить – ще гірше. Тут вже нічого не зміниться, майже 19 років йде конфронтація частини Півдня з «зарозумілим кіношником».
Неаполь постійно хоче, аби його жаліли, кожного дня зізнавалися у коханні і віддавали усе до останньої нитки. Де Лаурентіс ж завжди поводиться зверхньо і примудряється законно заробляти гроші на Півдні. Та найголовніше – президент не роздає віпам чи ультрас безкоштовні квитки. Саме тому буржуа десь на пагорбах Вомеро вважають Ауреліо чужинцем і блазнем, а ультрас десь в іспанських кварталах ненавидять Де Лау, бо той не дає заробити на «Наполі» (нелегальна атрибутика цієї чемпіонської весни сягнула вже мільйонів, це вже не кажучи про нелегальні парковки під час матчів). Розуміючи усе це, вас вже не здивує банер чи крики: «Краще Серія С, аніж такий президент!».
Така вже специфіка міста, де є лише одна команда. Тому столиця Кампанії поділена на прихильників та ворогів Де Лаурентіса. А ще Неаполь не звик до такого підходу в управлінні: всі попередні власники приходили заможними, а залишали клуб ні з чим. Ауреліо навпаки – лише багатіє. Футбол на Півдні – релігія, а на релігії чесні люди бізнес не роблять.
«Я завжди дотримуюсь закону, але мені закидають, мовляв, я не вболівальник і не розумію ультрас. А якщо я вам повідомлю, що у останньому матчі (мова про гру з «Лаціо» на початку березня – прим. Tribuna.com) декілька хлопців були затримані на стадіоні за торгівлю наркотиками, а три вболівальника «Лаціо» за кидання фаєрів?
Колись у Англії Тетчер прибрала хуліганів і заповнила стадіони дітьми. У нас же дитина приходить з батьками, а їм повідомляють, що тут краще не сидіти, або просто женуть їх геть. В нас завжди якісь проблеми: то торгівля наркотиками, то хтось принесе заряджений пістолет, ще хтось перелазить з трибуни на трибуну. Неаполь не повинен так себе вести. Ми повинні стати дзеркалом законності», – розповідав Де Лаурентіс на тій самій зустрічі в університеті Ванвітеллі
«Я достатньо пожив у Америці. Там ти дійсно відчуваєш себе кимось. Це країна, що розставила ноги і чекає, аби ти зайнявся з нею коханням, без віагри. Вона немов каже: якщо ти здібний – прийму тебе, якщо слабкий – краще забирайся додому. У Італії католицизм і комуністи виробили у людей заздрість, тому ви ніколи не зможете тут досягнути успіху. Якщо ж все ж таки успіху досягнули – повинні вмерти. У Штатах ти невинний, допоки твою провину не доказали. У Італії ти винен апріорі. Розумієте, про що я?» – продовжує Ауреліо.
Неаполь дуже неспокійне місто. Лучано Спаллетті в минулому сезоні впевнено досяг мети – потрапив до ЛЧ. Та по дорозі вболівальники почали мріяти про чемпіонство. Коли «Наполі» прийшов третім, на одній з площ міста навіть з’явився банер з вимогою, аби Лучано йшов геть. Що вже казати про президента, який веде тут справи майже два десятиріччя.
Скудетто з Марадоною – це помста Півдня заможній Півночі та Друге пришестя Христа. Дійсно чудо. Але не менше диво і нинішній титул, який не носить у собі помсти чи релігійного божевілля – воно суто про бізнес та планування. Явища, які поки далекі від більшої частини Неаполя.
Є глибокий символізм у тому, що два Скудетто з Дієго (10 травня 1987 та 28 квітня 1990) «Наполі» зустрів вдома на «Сан-Паоло». Скудетто ж Де Лаурентіса трапилося на виїзді в Удіне – у найвіддаленішій від Неаполя точці Серії А.
Фото: Alessandro Garofalo/Global Look Press, «Наполі»
