🤯 Скандальні переходи, штрафи і зупинка матчу через палаючий генератор: як виглядав шалений сезон «Політехніки» зсередини
Лія Зелінська бачила все на власні очі.
Останні кілька років, паралельно з журналістикою, я вела соцмережі «Львівської Політехніки», яка виступала у Вищій лізі. Це була команда, що грала в дуже ламповому залі – колись легендарній польській ротонді в красивезному Стрийському парку, яка в наші дні через свою форму зветься просто «Барабаном»; команда, де всі були свої – на паркеті і на трибунах всі один одного знали.
В нас не було прес-зон, рекламних банерів, чи ще якихось атрибутів топових клубів, але коли трибуни маленького залу набивалися «своїми людьми», цю атмосферу точно не передати словами. Так от, у цій ламоповій баскетбольній тусовці мало хто вірив, що ми найближчим часом зможемо потрапити в Суперлігу. А якби нам тоді сказали, що ми потрапимо в Суперлігу в часи, коли в нашій країні буде повномасштабна війна, ми б швидше повірили в те, що наш «Барабан» квадратний.
Про те, що «Політехніка-Галичина» стане дев'ятим клубом Суперліги сезону-2022/23, стало відомо 20 жовтня – за два дні до старту чемпіонату. А сам дебют Львова у Суперлізі після 7-річної перерви був запланований на 15 листопада, коли решта команди вже мали зіграти кілька турів. Далі, впродовж сезону, львів'яни якимось чином повинні були наздоганяти решту команд за зіграними матчами.
Тобто, на формування складу Ярослав Зубрицький мав не просто катастрофічно мало часу, а й можливостей, адже більшість гравців, які залишились в Україні, на той час вже знайшли собі команди. Про передсезонні спаринги годі й говорити – їх просто не було.
«Вкрадений» Федчук і скандальний Горобченко: як формувався склад «Політехніки»
За ті роки, коли львівська команда грала тільки у Вищій лізі, Ярослав Зубрицький зумів сформувати склад з місцевих гравців, які не були зманіжені затишними залами: я пам'ятаю часи, коли перед тренуваннями в «Барабані» хлопцям доводилися витирати підлогу через протікаючий дах; не були обласкані спонсорами, адже головним спонсором був університет і ще кілька місцевих компаній, які допомагали покривати часткові витрати; а ще практично не мали досвіду гри проти топ-гравців. І от командою з цих місцевих хлопців, а також тих не місцевих, кого тренер зумів зібрати, Львів мав заходити в чемпіонат.
У цій шаленій авантюрі не обійшлося і без скандалів, зокрема через вже колишнього капітана «Старого Луцька» Едуарда Федчука, перехід якого в Політехніку, хоч і не зовсім очевидно, але точно збільшив напругу в відносинах між клубами.
– Наскільки я знаю, всі провідні гравці нашого клубу отримували пропозицію від львівської команди. Тобто, останній тиждень був дуже важким для нас, бо ми і так маємо втрати, але їх могло бути ще більше, — говорив головний тренер Луцька Володимир Журжій в інтерв'ю «Волинським новинам» 20 жовтня.
При цьому як Ярослав Зубрицький, так і сам Едуард Федчук, заявили, що перехід був абсолютно в рамках правил, адже пропозицію Едуард отримав до старту сезону, а контракту зі «Старим Луцьком» на той момент у нього не було. Згодом капітан луцької команди Володимир Коцько заявив, що, хоч він і розуміє рішення Федчука, його перехід все одно додав принциповості у матчах зі Львовом. Сам же Едуард в розгорнутому постсезонному інтерв'ю детально пояснив, як відбувався перехід і чому про принциповість конкретно з Луцьком не може бути мови.
Ще один привід для розмов у баскетбольних колах, зокрема і від коментаторів прямо під час матчів, викликала заявка на сезон Михайла Горобченка, відомого своїм відвертим зізнанням у проблемах зі ставками трирічної давнини. В одному зі своїх інтерв’ю тренер Львова заявив, що перед стартом сезону мав певні побоювання, і Михайло запевнив його, що працюватиме на максимумі. Зубрицький повірив і дав своєму розігруючому свободу дій та великий кредит довіри.
Віра тренера абсолютно виправдала себе – Горобченко провів фантастичний сезон, практично нівелювавши історії, за якими його асоціювали до. Плеймейкер «Політехніки» регулярно потрапляв у символічні збірні тижня і навіть місяця, показував рекордну статистику і був абсолютно незамінним для Львова. А за підсумком сезону і зовсім потрапив у другу символічну збірну Суперліги-2022/23, ставши другим у сезоні за перехопленнями та першим за асистами.
Дебютний матч, масований ракетний обстріл і 80% Львова без світла
15 листопада відбувся наймасштабніший обстріл всієї території України. Три з десяти російських ракет, які летіли на Львівщину, влучили у об'єкти критичної інфраструктури. По обіді 80 % Львова та прилеглих районів залишилися без світла, опалення, води та частково зв'язку.
За кілька годин до матчу я намагалась зв’язатися хоч з кимось з команди, аби уточнити інформацію щодо часу матчу, але марно, зв’язку в мене не було. Про 80 % Львова без світла я ще теж не знала. Тобто, без жартів, я була абсолютно впевнена, що матч з Луцьком таки відбудеться. А ще я вірила, що прямо зараз (!) зможу викликати таксі.
Один з найгучніших вибухів поблизу я почула якраз тоді, коли взувалась, щоб їхати в зал. З вікна моєї кухні десь на горизонті завиднівся дим. Наступні кілька годин я провела в укритті.
Тим часом в залі «Політехніки-Галичини» теж були люди, які вірили в те, що матч відбудеться:
Але це був не наш день. Матч перенесли, «Старий Луцьк» поїхав додому, а я в той вечір святкувала свій День народження зі свічками, які не задувала — вони були єдиним джерелом світла.
«Колись ми взимку здавали тут речі в гардероб. Чесне слово»
Низька температура у львовському залі стала причиною не тільки для штрафу в 39 тисяч гривень, а й безлічі мемів, які впродовж сезону з’являлися в коментарях на нашому сайті, соцмережах, та навіть ефірах блогерів. Першим цю тему підняв тренер Луцька Володимир Журжій, який 20 листопада, після поразки з рахунком 65:59 у перенесеному через обстріл 15 листопада матчі, заявив, що влучати при 12 градусах дуже складно. При цьому Євген Мурзін і його прикарпатські хлопці, схоже, більш витривалі до холоднечі, бо за декілька днів до того обіграли нас з рахунком 82:73.
Після матчу гравці Луцька зібралися біля свого автобуса і довго спілкувалися з Олександром Лазорком — своїм земляком, який, поміж тим, є президентом «Політехніки-Галичини».
Ловлю момент, краду в лучан їх співрозмовника і запитую про емоції після першої перемоги в сезоні. Але він починає говорити про накипіле – попередній матч з «Говерлою», який він дивився у трансляції:
– Це був передінфарктний стан. На другій чверті ледь не разбив екран. Відразу ж записав команді голосові повідомлення в роздягальню, вони послухали і на другу половину вийшли вже з абсолютно іншим настроєм, зарядженіші. Але я чудово розумію, що наша команда мала критично мало часу на підготовку, тому такий старт був цілком очікуваним.
В цій же розмові президент клубу завив, що фінансово, Львів – це команда-середняк Суперліги. Тобто, судячи з того, що за підсумком чемпіонату ми посіли місце рівно посередині турнірки, цей коментар можна вважати єдиним пророчим за увесь сезон. Може, цей факт і показує, настільки взаємозалежними є підсумковий результат та фінансові можливості клубу? Але це питання залишається відкритим.
Ми завершуємо розмову на тому, що цей сезон стане випробуванням для нас всіх – і тут він теж виявився абсолютно правим. Після цього гравці «Старого Луцька» по-дружньому пропонують президенту львівського клубу підкинути його додому, і пан Лазорко їде в рідне місто одним автобусом з нашими «принциповими» суперниками.
***
Наступний бабл у Львові відбувся наприкінці грудня. Це був час, коли ми всі вже звикли і пристосувалися до блекаутів, ледь не напам'ять вивчили графіки відключень у своїх групах, а світловідбивачі стали невід’ємними предметами нашого гардеробу.
– А ви знаєте, що колись тут взимку здавали речі в гадрероб, – каже мені старший пан, який почувається в залі Палацу спорту «Галичина» ніби вдома, коли я кутаюся в плед на трибуні і ледь попадаю на потрібні клавіші ноутбука замерзлими руками. — Чесне слово. І було так багато людей і так тепло, що дихати не було чим.
Я, звісно, вірю. Але тепліше від цього не стає.
Саме великий грудневий львівський бабл став чи не найбожевільнішим випробуванням у сезоні для нашої команди. І не тільки нашої. Тут і згорівший посеред матчу генератор, через який один з матчів зупинили на 40 хвилин, поки його заміняли на новий; і кілька хвилин гри в напівтемряві, коли живлення не вистачало на усе освітлення, але працювало табло, чого було достатньо для продовження гри; і той самий скандальний матч з «Дніпром», коли Володимир Коваль забрав команду з майданчика за 18 секунд до фінального свистка через незадоволення суддівством; і технічна поразка, яку присудили «Дніпру» згодом; і дискваліфікація тренера «Дніпра» на п'ять матчів; і, як підсумок усього, штраф, накладений на нас за незадовільну температуру в залі.
Усі ці інциденти багато разів обговорювався в ЗМІ та баскетбольних колах, але підсумувати їх можна лише одним беззаперечним фактом – кожен поніс відповідальність за свою зону діяльності, а ще кожен точно зробив висновки. Це стосується не тільки львівського клубу, хоча нас в першу чергу.
А ще, спостерігаючи за усім зсередини, я абсолютно точно можу сказати, що в ті дні усі працювали на межі своїх можливостей, і намагалися виконувати свою роботу в тих умовах, які підкидали обставини. Знімальна група, до прикладу, мала для своєї техніки окремий аккумулятор, гравці почали виходити на матчі в термоодязі, а я виїжджати на кожен ігровий день за дві години до початку і брати з свобою ковдру: в умовах блекаутів і неробочих світлофорів дорога могла займати від 20 хвилин до майже двох годин, а відсидіти три матчі поспіль в холодному залі – той ще челендж.
Але єдине питання, на яке я точно не відповім, і яке мені так і не вдалося з’ясувати за увесь цей сезон — чому ж в тому бісовому залі було так холодно?
Ярослав «Гай Юлій Цезар» Зубрицький
У цьому сезоні Ярослав Зубрицький, по суті, тренував три команди – склад Суперліги, Вищої ліги та Аматорської ліги. Тренування більшості з них часто перетиналися, а Зубрицькому чимало в цьому допомагав Дмитро Ходов: а в якийсь момент його і зовсім заявили у Вищу лігу як гравця, після чого команда суттєво додала у впевненості та результативності.
В інтерв’ю Андрію Білику Ярослав Зубрицький більш детально пояснив, чому для нього було дуже важливим зберегти молодь і долучати її до тренувань з основою. Суть дуже проста — тренер завжди працює на перспективу. Можливо, саме ця його особливість і додала впевненості в тому, що навіть зі своїми недосвідченими вихованцями можна заявлятися в Суперлігу і давати їм шанс. Ну а на питання про те, чи складно поєднувати усе це разом, Зубрицький відповів абсолютно у своєму стилі: «Прорвемось».
І прорвались. Суперліговий склад посів п’яте місце в турнірній таблиці, команда Вищої ліги завершила сезон сьомою, а склад в Аматорський лізі BALL вже пробрався до півфіналу (турнір ще триває).
Несмішний мем про Паріматч
Ми стали першими, хто проводив домашній бабл після заборони компанії Паріматч в Україні. А оскільки це був титульний спонсор Суперліги, то всі ці меми про «нашим спонсором був Паріматч starter pack» для мене особисто зовсім не були мемами. Поки адміністріція команди замовляла стікери, аби заклеїти банер для прес-зони, здирала наліпки з паркету та щитків у залі, я, про всяк випадок, за всією цією мемною класикою купила скотч, чорний папір і суперклей. Все це нам так і не знадобилося, але клей по-зрадницьки потік в моїй сумці (!), заливши всередині майже увесь вміст.
Враховуючи те, що «Політехніка-Галичина» за лічені дні чудово впоралась із завданням забрати усі згадки про колишнього титульного спонсора і дуже якісно заклеїла логотипи на ігровій формі, можна сказати, що після «Біпи» і Андрія Агафонова найбільше від санкцій, накладених на Паріматч, у цьому баблі постраждала я.
Постсезонний скандал і плани на майбутнє
Навіть після завершення сезону скандали усе ще наздоганяють «Політехніку-Галичину». Мова, зокрема, про останнє інтерв’ю генерального секретаря Федерації баскетболу України Володимира Драбіковського, яке він дав Tribuna.com, де розповів про підозру у договірних матчах, коли «Біпа» і «Політехніка» грали в одному з баблів двічі поспіль. Очевидно, що жодна зі сторін не коментуватиме ці заяви, поки не буде винесене остаточне рішення по справі, але приємного все одно небагато.
Чи буде Львів заявлений у наступному сезоні Суперліги – невідомо. Цей сезон був величезним випробуванням як для нас, так і для кожної команди Суперліги, тому немає жодних сумнівів, що після всіх «катастроф», які цього сезону нам усім доводилося вирішувати на ходу, ми вистоїмо і впораємося з будь-якими труднощами.
І мова не тільки про баскетбол.
Фото: ФБУ, volynnews.com, Євгеній Кравс
