«Репутацію можна втратити за один день, щоб її підняти потрібні роки». Горобченко — про другий шанс в Суперлізі, відмову «Київ-Баскета» та довіру Зубрицького
Відверта розмова.
Михайло Горобченко — один з найрезультативніших гравців цьогорічного сезону Суперліги, який регулярно потрапляє у символічні п’ятірки тижня, а то і стає MVP тижня чи навіть місяця. У свої 25 років він вже встиг пограти в «Київ-Баскеті», «Хіміку» та молодіжній збірній України U20, але в баскетбольному середовищі талановитий плеймейкер запам’ятався не тільки цим.
У 2020 році на своїй сторінці у одній з соцмереж Михайло поділився відвертою і шокуючою історією про проблеми з азартними іграми, в якій розповів, який руйнівний вплив вона мала на його життя та кар’єру.
Минули роки, і гравець зараз по крихті повертає свою репутацію, та доводить собі і оточуючим, що починати все спочатку ніколи не пізно.
Про те, як опинився у Львові та чому зірвалась домовленість з «Київ-Баскетом»:
— Більш ніж половину повномасштабної війни я провів у Хмельницькому, тільки влітку поїхав додому в Кривий Ріг. Тренувався і паралельно працював, бо треба було якось жити. Звісно, в Хмельницькому було набагато спокійніше, ніж в Кривому Розі. Вдома кожен день щось літає, десь вибухає, це ж поблизу Херсона. Тато казав, що вони вже звикли до того, що постійно щось літає, а я в перший день почув один літак, другий - не дуже комфортно було. Але теж звик.
В той час у мене був агент, який шукав команду, але було абсолютно не ясно, що буде з чемпіонатом. Було пару домовленостей з деякими командами - це «Київ-Баскет» та «Миколаїв». Але з «Миколаєвом» все швидко закінчилось, бо не було команди. А з «Київ-Баскетом» все просто: там мав бути інший тренер, ми вже з ним домовились, але потім прийшов інший і, буду відвертим, сказав, що я йому не треба. Я відповів: «Зрозумів».
Чесно кажучи, я тоді просто сидів вдома і не знав, що робити. Думав їхати в Хмельницький, я маю диплом тренера-магістра, планував там грати у Вищій лізі і тренувати дітей. Вже майже погодився на цей варіант, а потім мене набрав Ярослав Зубрицький і запитав, де я та у якій формі. Вже через кілька днів я приїхав до Львова.
Про те, як проходили перші тижні в «Галичині», та як команда вливалися в тренувальний процес:
— Ще перед дзвінком тренера мене набрав Коля Полюляк, з яким ми грали в Хмельницькому, і спитав, чи є в мене команда. Коли почув, що немає, сказав чекати дзвінка тренера. Крім Колі, з нинішнього складу «Політехніки» я грав ще з Олександром Бартоломеєвим; і в «Хмельницькому», і все літо по стрітболах покатались, тому мені було комфортно.
Коли приїжджаєш в нову команду, завжди важко не лише в плані баскетболу, а й у звичайному побуті: це нове місто, тобі треба зрозуміти, що де знаходиться. Зараз такий час, що з житлом у Львові було дуже важко, нам доводилося перший час жити в готелі. А ми ще й з собакою, без неї нікуди. Якщо не рахувати баскетболу, було нелегко.
А якщо в плані баскетболу, то, окрім львівських хлопців, ми з Едіком Федчуком були першими в команді. Було важко, бо було дуже багато молодих гравців, ми нікого з них не знали, було складно звикнути, та і не всі були в оптимальних фізичних кондиціях.
Потім потихеньку почали підписувати людей, ми почали зіграватися, але все дуже складно давалось – з першої гри це було ясно. Коли грали з «Говерлою», ми просто не розуміли, що нам робити, бо для декого це була перша гра за рік. Жодного товариського матчу до цього.
Не скажу, що атмосфера зараз дуже суттєво відрізняється від тієї, яка була на старті, але ми вже 3-4 місяці разом, розуміємо один одного майже з пів слова, та і в житті зустрічаємося і спілкуємося, тому колектив трохи дружнішим став, багато досвідчених гравців з’явилось.
Про лідерів «Галичини»; хто в команді бере на себе контроль ситуації в матчах та на тренуваннях:
— В нас є досвідченіші та старші хлопці, такі, як Едік Федчук і Саша Тіщенко, які можуть перед грою нам сказати кілька емоційних слів, щоб ніхто не розслаблявся і розумів, що ми виходимо грати і вигравати, а не просто побігати і покидати м’яч в кільце. Мені здається, це дві основні людини, які заряджають нас на іграх та підказують на тренуваннях, стараються поділитися з молодими досвідом і допомогти усім, чим можуть. Це навіть не в плані баскетболу, а в моральному, коли у когось щось не виходить – завжди підтримають.
Чи є якісь особливості в роботі з Зубрицьким, в порівнянні з іншими українськими тренерами:
— З Зубрицьким працюється дуже легко. Він повірив в мене, дає багато часу і багато свободи в плані баскетболу. Якоїсь особливої його риси не виділю, адже в нас в баскетболі, мабуть, немає чогось екстраординарного. В нього є свої тренерські задумки, які ми стараємось чітко виконувати. Але при цьому він завжди спитає, як конкретно мені буде зручніше і краще. Якщо говорити про позиції, то є тренування, коли ми ділимося на маленьких і великих, і коли маленькі працюють окремо на дриблінг і щось в тому плані, то, частіше з нами працює другий тренер, а Зубрицький працює з великим, що логічно, адже в нього величезні знання і досвід гри на цій позиції.
Про причини потужної індивідуальної статистики та регулярного потрапляння у символічні п’ятірки ігрового тижня:
— Звісно, це не суто моя заслуга. Це завдяки команді, і тому що тренер мені довіряє. Плюс, не секрет, що в нас дуже маленька ротація, доводиться грати що мені, що Едіку, по 35+ хвилин. А зараз, коли немає Колі Полюляка, доводиться брати на себе ще більше. Я не скажу, що це я такий крутий. Здається, що це зараз просто був вдалий місяць. Не скажу, що я прямо лідер. Едік чи Влад Бережний – в нас всі можуть так зіграти. Цей результат більше від команди залежить.
Про те, як скандальна історія з азартними іграми трирічної давнини впливає на кар’єру зараз:
— Якщо бути чесним, то вона дуже впливає. Навіть перед приходом у Львів зі мною говорив про це тренер. Я казав, що старатимусь не підводити його, щоб не вилазило усе старе. Репутацію можна втратити легко, за один день, а щоб її підняти потрібні роки. Тому буду дивитись далі, як воно буде.
Звісно що ця історія нагадує про себе постійно. Навіть влітку, коли той самий «Київ-Баскет», не хотів, я думаю, через це брати в команду. Коли прийшов новий тренер, думаю, це він не хотів. В мене була домовленість з Терренсом Мерфі, а потім поставили Холопова і я залишився не потрібним їм. Ну, нехай буде так. Далі подивимось, як ми будемо з тим же «Київ-Баскетом» грати.
Зараз мене підтримують батьки, в мене є дівчина, без якої я б не зміг взагалі далі продовжувати. Бо навіть коли почалась війна, я жив у неї в Хмельницькому, вона допомагала мені. Та і зараз вона постійно підтримує мене. Вона чудово знає, що було раніше і каже: «Підтримуй хороші результати, щоб ми не поверталися до старого».
Про амбіції «Політехніки» у цьому сезоні:
— Якщо чесно, то, мабуть, тільки в останній місяць ми розуміємо, що можемо більше. Бо раніше і самі не розуміли, на якому ми рівні, а зараз показуємо досить хороший результат. Перемагаємо лідерів, всім даємо бій. Ми зараз на п’ятому місці, але, звісно, хочемо більшого. Ми хочемо залізти в призи.
Про свої особисті плани і мрії в баскетболі мені важко говорити, адже все дуже залежить від ситуації в країні. Я не зможу виїхати нормально, якщо будуть пропозиції з-за кордону, та і що буде з нашим чемпіонатом далі теж загадувати важко, тому подивимося.
Я стараюсь тримати планку і не падати нижче. Для мене дуже важливо, щоб ні я, ні команда, не опускали цю планку. Чим вище ми будемо, тим більше і мене, і нашу команду будуть боятися та сприймати серйозно.
Про життя у Львові поза баскетболом:
— Зараз у нас по два тренування в день, а окрім того ми маємо собаку, яку треба вигулювати по три рази на день. А якщо врахувати, що квартира на сьомому поверсі, і це все треба робити при постійних відключеннях світла – це і є моє дозвілля. Я, як спортсмен, дуже часто бував у Львові раніше, але не жив тут. Звісно, ми з дівчиною інколи виходимо в центр, але не завжди на це є час.
Я б хотів подякувати нашим ЗСУ, за те що ми можемо жити і грати. Особливо у ці останні дні, коли ситуація зовсім не весела. Дай бог, щоб хлопці і дівчата повернулися додому живі – це найважливіше. А далі все буде.
Фото: Михайло Горобченко, ФБУ , «Київ-Баскет»
