Україна вперше за 24 роки стартує на волейбольному ЧС. Все, що треба знати про турнір

Розповідаємо.

27 серпня, 09:00
24
Україна вперше за 24 роки стартує на волейбольному ЧС. Все, що треба знати про турнір

Чемпіонат світу з волейболу - це круто? 

Так. Найпрестижніший волейбольний турнір планети - Олімпіада. Одразу після неї йде чемпіонат світу. Якщо волейбольне Євро відбувається раз на два роки, то ЧС - раз на чотири.

Останні два турніри вигравала збірна Польщі. Один з цих чемпіонатів (у 2014-му) відбувався якраз у Польщі. Фінальний матч між Польщею та Сербією на Народовому стадіоні у Варшаві зібрав аж 62 тисячі глядачів. Це рекорд в історії проведення волейбольних матчів.

Який формат турніру?

24 команди. Вони поділені на 6 груп, по 4 збірні в кожному квартеті. В ⅛ фіналу виходять 16 команд. Перші та другі місця кожної групи, а також четвірка найкращих серед тих, що зайняли треті місця. Україна потрапила в групу А.

Як ми туди потрапили?

Україна грала на чемпіонаті світу лише раз в історії. Це було 24 роки тому - у 1998-му в Японії. Тоді ми фінішували десятими.

Кваліфікація на поточний турнір відбувалася на основі рейтингу FIVB. Це відбулося через неможливість провести повноцінний відбір унаслідок спалаху пандемії коронавірусу. Україна спершу не кваліфікувалася на турнір - їй забракло однієї позиції в рейтингу. Однак Росію дискваліфікували, й наступною на черзі командою були якраз ми.

Що цікаво, FIVB не стала заново проводити жеребкування, а просто поміняла місцями Росію та Україну. І це зіграло нам на руку - ми би точно не жеребилися з першого кошика як росіяни. Й відповідно отримали би більш рейтингових суперників.

Хто з нами в групі?

Сербія (11 в рейтингу ФІВБ), Туніс (16) та Пуерто-Рико (22). Україна в цьому рейтингу - 24-та.

Сербія. З сербами ми зустрічалися на останніх двох Євро. У 2019-му програли їм на тай-брейку в ¼ фіналу. А минулого року поступилися на груповій стадії - 0:3 (але жодна з партій не закінчилася розгромом). Серби - абсолютні фаворити нашої групи, чемпіони Євро-2019 й півфіналісти Євро-2021. Якщо порівнювати з минулим роком, то це все та ж сильна команда. Силова й потужна. Там грають гравці світового класу. Діагональний Атанасьєвіч 8 сезонів грав за «Перуджу», а останній сезон виступав за польський «Белхатув». Центральні блокуючі Подращанін та Лісінац грали у фіналі Ліги чемпіонів-2022 з італійським «Трентіно». Догравальник Ковачевіч - один з найкращих гравців минулого чемпіонату Польщі у складі «Варти». Список можна продовжувати. З приємного для нас - то провал сербів у Лізі націй (топовий комерційний турнір). Там вони фінішували 11-ми з 16 команд.

Туніс. Це з запасом найкраща команда Африки. Три останні континентальні чемпіонати вигравав якраз Туніс. На останній Олімпіаді Африку також представляла ця країна. Щоправда, програли там всі матчі. Така сама ситуація з чемпіонатами світу - їх тунісці не пропускають з 2002-го, але ще жодного разу не грали у плей-оф. Щодо ростеру цієї команди, то абсолютна більшість гравців грає у місцевому чемпіонаті. Виключення - догравальник Аймен Бугерра, який з французьким «Нарбоном» вигравав Челлендж Кап (третій за силою клубний єврокубок).

Треба було б виділити окремо діагонального Вассіма Бен Тару, який потрапив у топ-10 найкращих атакерів чемпіонату Польщі в складі Сталі з Ниси. Але з невідомих причин цього гравця нема у заявці своєї команди на турнір.

Пуерто-Рико. Це ще більша загадка групи, аніж Туніс. При тому, що на турнір ця команда кваліфікувалася як переможець чемпіонату Північної та Центральної Америки. Правда, там довелося змагатися з неосновними складами США та Канади. Цікаво, що востаннє Пуерто-Рико зустрічався з європейською збірною аж три роки тому - в олімпійській кваліфікації з болгарами.

Більшість гравців цієї команди вчаться в американських університетах і виступають у студентській лізі США. Наприклад, Північний Грінвільский університет дуже мило відправив на турнір Грегорі Торреса. Вперше в історії цього навчального закладу студент поїхав на такого рівня змагання.

Але треба чітко розуміти одне. Студентський спорт в США - далеко не аматорський, цілком конкурентний рівень. Багато гравців звідти одразу їдуть до хороших європейських ліг. Однак це поки не про пуерториканців. Кілька гравців цієї команди виступають хіба що в Греції та Швейцарії.

Який склад збірної України?

Зв'язуючі: Юрій Синиця (без клубу), Віталій Щитков (Прометей);

Діагональні: Василь Тупчій (Барком-Кажани);

Ліберо: Денис Фомін (Епіцентр), Горден Брова (Епіцентр), Дмитро Канаєв (Барком-Кажани);

Центральні блокуючі: Максим Дрозд, Юрій Семенюк, Володимир Остапенко (всі - Епіцентр);

Догравальники: Олег Плотницький (Перуджа, Італія), Тимофій Полуян (Соргун, Туреччина), Євген Кісілюк (Епіцентр), Ілля Ковальов (Купрум, Польща), Олег Шевченко (Барком-Кажани).

Головний тренер: Угіс Крастіньш (Латвія).

Тренувальних зборів було два. Перший - у Латвії. Його ціль - привести фізичний стан гравців до одного знаменника. Другий - у Польщі. Його ціль - гра. Там Україна зіграла чотири спаринги. У рівній грі програла Польщі (2:3), перемогла Іран (3:1) й двічі - Мексику (4:0, 3:1 (було домовлено, що матчі складатимуться мінімум з чотирьох сетів).

Які зміни в нашому складі порівняно з Євро-2021?

У складі України нема відразу трьох важливих гравців. Перший - діагональний Дмитро Вієцький. У нього проблеми зі здоров’ям. Інші два - догравальник Ян Єрещенко та центральний блокуючий Дмитро Тєрьоменко. Обом - більше 30 років. Ян вже не був основним на Євро, але стабільно давав хороший відсоток прийому з лавки. Тєрьоменко - основний в пару до Семенюка центральний блокуючий цієї команди. Ось що сказав про їх відсутність Крастіньш:

«Вони вже досить вікові волейболісти і на даний момент більше змушені зосередитися на виступах за свої клуби».

Інший цікавий момент щодо заявки - присутність там одразу трьох ліберо (Брова, Канаєв, Фомін) й двох зв’язуючих (Щитков, Синиця). Зв’язуючого Діденка відчепили від заявки прямо перед турніром. Й тут питання - для чого аж три ліберо й лише два зв’язуючих, враховуючи нашу проблему саме на ній позиції?

Щодо відсутності Вієцького у складі збірної, то його замінить Тупчій. Він єдиний профільний діагональний у цьому складі. Це перший його великий турнір у складі збірної, хоча в обоймі був завжди - в тому числі травми завадили зіграти на двох Євро.

Які найбільші проблеми України?

Перша - зв’язуючий. Стабільного гравця на цій позиції у нас нема. Це проблема, з якою Крастіньш бореться з початку свого приходу в збірну. Тут пробувалися різні гравці - на Євро-2019 грав Діденко, на Євро-2021 - Щитков. І ситуація з останнім показова - фактично у всіх матчах минулого Євро він сідав на лавку під час матчу. Не відчував партнерів, не доводив у складних моментах, помилявся у простих. Складно сказати, як і чи вирішиться ця проблема тепер.

Друга проблема - діагональний. У матчах Золотої Євроліги та спарингах Крастіньш використовував три варіанти: Тупчій, Плотницький на позиції діагонального та гра без діагонального. Плотницький - найстабільніший варіант, але в такому випадку страждає позиція догравальника.

Третя проблема - прийом. Єдиний стабільний приймаючий - Плотницький. І він не може розірватися й одразу закрити діагональ і прийом. Ковальов на минулому Євро відверто плив, Полуян - рідко виходив на майданчик. Але ситуація змінилася за цей рік: й Ілля (навіть підписав контракт з польським Купрумом), і Тимофій суттєво додали. Питання лише в тому, чи зможуть вони перенести цей рівень зі спарингів на чемпіонат світу.

У чому сильні сторони України?

Перша - перший темп. Основні блокуючі цієї команди - Семенюк та Дрозд. Обидва в останньому сезоні грали разом за Епіцентр. За моєю інформацією, Юрій на 90 відсотків стане гравцем польського Проекту з Варшави (там, до речі, головний акціонер клубу - також сім’я Герег). І це добре описує його форму та рівень. Набрати 10+ очок за матч для Семенюка - звична справа. Схожа ситуація з Дроздом, він не настільки різносторонній гравець як Семенюк, але зі своїми прямими завданнями справляється стабільно добре.

Друга - Плотницький. Лідер і капітан цієї команди. Скільки би він не сидів на заміні в Перуджі в останньому сезоні (його навіть випускали на позиції ліберо), але для України - незамінний гравець. І в плані набору очок, і в плані прийому, і навіть частину тренерських функцій (принаймні на майданчику) також забирає на себе.

Третя - ліберо. Горден Брова - не найбільш яскравий ліберо Європи. Але точно - дуже стабільний. Те, як він відчуває гру, як пересувається майданчиком - хороший рівень. Аж дивно, чому він досі не перейшов у європейський клуб. З мінусів - його конкуренти Канаєв і Фомін не тягнуть. Перший цього року лише доєднався до збірної, другий - настільки вічний в українському волейболі, що не тягне фізично.

Четверта - тренер. З приходом Угіса Крастіньша в український волейбол ситуація сильно змінилася. У нас з’явилася збірна-учасник плей-оф двох останніх Євро. У нас з’явився тренер, який вміє розвивати гравців, підлаштовуватися під суперників і змінювати хід гри (з Бельгією й навіть Сербією у 2019-му - топ-клас). Єдине - хочеться, щоб Угіс перестав бути консерватором і більше залучав гравців з лавки, коли в основи щось йде не так. Ковальов на майданчику з Росією на Євро-2021 досі перед очима.

Де і коли відбудуться матчі?

Чемпіонат світу-2022 мав відбутися в Росії. Але через вторгнення росіян в Україну турнір перенесли до Польщі (Катовіце, Глівіце) та Словенії (Любляна). Україна матчі групової стадії зіграє у Катовіце.

Ось календар матчів збірної України:

Сам турнір почався 26 серпня й закінчиться 11 вересня.

Матчі збірної України покажуть телеканал Уніан та ютуб-канал Divisport. Уніан транслюватиме півфінали та фінал турніру.

Також всі матчі нашої групи та плей-оф покаже "Суспільне". Трансляції будуть на сайті "Суспільне Спорт" й регіональних каналах "Суспільного".

Усі матчі турніру за 5 доларів можна переглянути на платформі Volleyball TV.

Фото: Kacper Kirklewski/Keystone Press Agency; ФВУ

Інші пости блогу