Три українці (ну, не зовсім) – у півфіналі волейбольної ЛЧ. Хто це і як подивитися
Вирішальні матчі попереду.
29 березня стартують півфінальні матчі найважливішого клубного турніру Європи - Ліги чемпіонів. Головна сенсація ЛЧ - турецький «Галкбанк», за котрий грає нідерландський діагональний Німір Абдель-Азіз. На тай-брейку турки вибили потужний італійський «Лубе». Інше тріо на цій стадії - стабільні претенденти на перемогу в турнірі - польські «Закса» та «Ястшембський Венгель», італійська «Перуджа».
***
Так вийшло, шо лише в клубу з Анкари нема українців. Якщо їх, звісно, можна назвати українцями. Так, трошки забігаємо наперед. Тому почнемо з найвідомішого та найпростішого.
Олег Плотницький, «Перуджа»
Догравальник і капітан збірної України після невдалого минулого сезону, коли сербський тренер Грбіч давав йому мінімум ігрового часу й випускав навіть на позиції ліберо, розцвів у поточній кампанії. В «Перуджу» прийшов новий коуч, італієць Анастазі, а конкурента Андерсона (збірна США) замінив MVP минулого фіналу ЛЧ поляк Семенюк – і пішло-поїхало.
Тепер «Перуджа» - дуже гнучка команда, де часто по ходу матчу відбуваються заміни, а тренер реагує на події на майданчику й адаптується під суперників. Якщо говорити про догравальників, то тут в Анастазі три опції - крім Плотницького та Семенюка, слід пам’ятати про Леона. Який дует з цього тріо обере тренер - відомо лише йому. Та й це нічого не гарантує. Наприклад, у чвертьфінальному матчі проти «Берліна» Семенюка, який провалювався, швидко замінили на Леона.
Якщо по ходу сезону це тріо ротувалося, то в останній місяць є одна незмінна - якраз Олег Плотницький, а змінюються Леон/Семенюк. Олег розриває й потрапляє в різноманітні хайлайти, розлітається соцмережами. Українець не лише стабільний на прийомі, а й різноманітний в атаці. Ось вам кайфова скидочка проти потрійного блоку.
В останній грі плей-оф Серії А проти «Мілана» саме Олег став найкращим гравцем матчу (18 очок, 2 ейси). Так само, як і після матчу відповіді 1/4 ЛЧ проти «Берліна» - 18 очок, 3 ейси. В першій грі з німцями українець виконав аж 6 ейсів.
А, і про ейси. За їх кількістю українець - лідер ЛЧ. У нього 21 ейс! Найближчий переслідувач з тих, хто досі в грі, - Німір. У нього на 7 подач на виліт менше.
І, щоб не забути, зацініть італійську експресію від Олега, га?
Прямо зараз «Перуджа» - головний фаворит ЛЧ. Тут сильне все - від тренерської руки до збалансованого (а не просто зіркового) ростеру. Ще один плюс - взаємозамінність на будь-якій позиції. Окреме слово - про волейбольну магію. Якщо вона вам потрібна - слідкуйте за зв’язуючим Джанеллі. Саме він став MVP минулого чемпіонату світу, який виграла Італія. Якщо не вірите – ось і докази. GOAT!
Слід сказати, що «Перуджа» – фаворит ЛЧ не перший рік, а десь четвертий. Спершу все поламав коронавірус (сезон не дограли). А потім пішли два вильоти від «Трентіно» у півфіналах. Слава Богу, команда з Тренто вже вилетіла - в чвертьфіналі на тай-брейку від «Закси».
Дмитро Пашицький, «Закса»
Тому плавно переходимо до цієї польської команди. Якщо «Перуджа» двічі поспіль вилітала з ЛЧ від «Трентіно», то «Закса» - двічі поспіль перемагала цю команду у фіналах турніру. Тепер за чинних чемпіонів грає центральний блокуючий Дмитро Пашицький. І грає дуже добре - в топ-5 і Плюс-Ліги, і ЛЧ по успішних виконаних блоках.
Але заради справедливості – матч-відповідь 1/4 фіналу Пашицький провалив. Його замінили на Губера, який набрав 12 очок. У Дмитра лише 2 й загалом він не встигав за мобільною атакою суперника (зауважу, що «Трентіно» грає за схемою з трьома догравальниками, без діагонального).
А зараз буде найважливіша історія про Пашицького. Про його українство. Бо в останніх інтерв’ю польським медіа Дмитро називає себе саме українцем.
А тепер передісторія. Пашицький народився у Києві, але в ранні роки перебрався до Латвії, а волейболом почав займатися в Естонії. Вже звідти Дмитро перебрався до Франції, а потім до Польщі. Де бив рекорди по блоках за «Ресовію». Хороший рівень, справді.
У 2017-му Пашицький поїхав до Росії, де виступав до лютого 2022-го - за «Кузбас» та пітерський «Зеніт». І все б нічого - хто не помиляється? Але є нюанс - у 2020-му Пашицький прийняв російське громадянство. Й тоді сказав наступне: «Я вважаю себе більше росіянином, аніж українцем. Більше того - я завжди вважав себе росіянином. У мене дідусь з Алтаю, бабуся – з Іркутська. Останні роки я тут мешкаю. Можливо, залишусь жити надалі».
Але чомусь не залишився. Останній матч за «Зеніт» Пашицький зіграв 27 лютого 2022-го. І поїхав до «Гданська», підписати контракт з котрим виявилося на так просто - Федерація волейболу Росії не давала добро на цей перехід, але Міжнародна федерація волейболу втрутилася й дозволила трансфер.
«Зеніт» навіть ображався: «Ні для кого не секрет, що на момент початку спецоперації в Україні на території країни були родичі Дмитра, тому волейболіст важко переживав початок конфлікту. Наш клуб поставився до цієї проблеми з розумінням і не заперечував проти того, що гравець тимчасово покине команду.
У цій ситуації ми здивовані тим фактом, що Дмитро, по-перше, з'являється на прес-конференції та на тренуваннях в екіпіруванні іншого клубу, по-друге, з вуст представників цього клубу звучать слова про те, що контракт Пашицького із «Зенітом» уже розірвано. Це не відповідає дійсності.
Дмитро за допомоги клубу добровільно отримав 14 серпня 2020 року російський паспорт. Наразі ми бачимо, що цей факт, схоже, нічого не означає для громадянина РФ Дмитра Пашицького».
Ось що про цю історію каже сам гравець:
«З самого початку я вирішив виїхати з Росії, дуже боявся за сім'ю, яка була у Києві. Вона зараз у Франції.
Історія відходу із «Зеніту» коштувала мені психічного здоров'я. Мені все одно, що відбувається у клубі чи що відбувається у чемпіонаті Росії. Але я не критикуватиму тих іноземних гравців, котрі залишилися в Росії. Хоч я їх не розумію. Можливо, вони навіть не відчувають, що щось не так, бо в Росії ніхто не покаже тих жахливих речей, які творяться. Я не засуджую їх. Зрештою, вони не змінилися за одну ніч з гарних людей у поганих. Я просто не думаю про них».
А отут розповів про Польщу:
«У Польщі мені дуже комфортно. Як вдома, тому що ця культура схожа на українську. Також польська ліга однозначно сильніша за російську. Я говорю це не тому, що я українець. Я говорю це з холодною головою».
До слова, Пашицький так і не дебютував за російську збірну (на відміну від Артема Смоляра з «Кажанів», наприклад). Його натуралізація - справа виключно ліміту. Але питання в іншому - ким за національністю є Пашицький та який у нього паспорт? Чи це залежить лише від обставин?
Юрій Гладир, «Ястшембський Венгель»
Прохід «Венгеля» у півфінал був найлегшим серед фінального квартету - двічі по 3:0 в 1/4 виграли в німецького «Фрідріхсгафена». Поряд з французькими (Клевено, Бойє, Тоньютті) та польськими збірниками (Форнал) тут грає центральний блокуючий Гладир.
Йому 38 років й через це доводиться балансувати його виходи на майданчик в чемпіонаті та ЛЧ - груповий етап євротурніру він взагалі пропустив. Але коли виходить - все добре. Наприклад, в Суперкубку Польщі він став найкращим гравцем (15 очок проти «Закси»), проти німців у чвертьфіналі ЛЧ - також був стабільним. Польські ЗМІ навіть пишуть про Гладиря, як про «хороше вино».
Загалом у Польщі Гладир грає з 2008-го (з перервою в два роки на «Фенербахче» і «Сієну»). Наприклад, брав медалі Плюс-Ліги з «Заксою», «Скрою», а в 2021 - і з «Венгелем» (золото).
10 років тому, у січні 2013-го Гладир взяв польське громадянство. «Своє майбутнє я пов’язую з Польщею, інакше не просив би про громадянство», - сказав тоді Юрій. А керівництво «Закси», за котру він тоді виступав, зазначало, що гравець має всі шанси стати гравцем основи волейбольної збірної Польщі. Але цього так і не трапилося. Жодного матчу за Польщу не він так і не зіграв. Цікаво, що за збірну України ще до отримання польського громадянства Гладир виступав - з 2007-го по 2011-й.
А ось що Гладир говорив про Україну вже після 24 лютого 2022-го:
«Я пишаюся Україною. Нашими воїнами, нашими земляками, які змогли об’єднатися. Коли закінчиться війна, а вона закінчиться нашою перемогою, у нас буде чудова можливість змінити нашу країну. Робіть те, що робили поляки після 1989 року. Ви хотіли кращого життя, ви хотіли, щоб люди та їхні права були найважливішими. І ви отримали своє. Ми теж встигнемо.
Наша країна має великий потенціал. Родючі землі, природні ресурси, вихід до Чорного моря, яке є джерелом багатства та чудовим місцем відпочинку для іноземних туристів. Немає сумніву, що Україна може стати однією з найбільших країн Європи. І це станеться, якщо ми скористаємося цією можливістю, яка нам надається».
***
Отож, 29 березня, перші матчі 1/2 фіналу ЛЧ. Точно вболіваємо за Плотницького і за гарний волейбол.
19.00. «Галкбанк» - «Ястшембський Венгель»
21.30. «Закса» - «Перуджа»
Формат - 2 матчі (вдома/на виїзді). При рівності грають золотий сет (тай-брейк).
Прямі трансляції на ютуб-каналі European Volleyball. Щоб отримати доступ, треба стати спонсором цього каналу.
Фото: Globallookpress.com/Loris Cerquiglini/LiveMedia, WP SportoweFakty
Інші пости блогу
