Гліб Якубець - давайте знайомитися!

Від низів українського триатлону до чемпіонства в Словаччині і Україні.

Всім привіт, я Гліб Якубець і в рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2025» -першим завданням «Персона» я вирішив розповісти про себе, і тим самим познайомитися з вами! Мені здається писати про себе - це доволі цікаво і незвично, тому, сподіваюсь, вам буде цікаво про це читати.

Мій спортивний шлях почався в прекрасному місті Одеса у віці 4 років, зараз мені 17. Спочатку моя мати відправила мене на курси плавання, де я не дуже швидко, але впевненно почав робити певні успіхи. Коли я пішов на плавання то одразу мрій про вершини спорту не було, не можу сказати, що я був реалістом, скоріш я був просто лінивим :)

Коли мені віповнилося 7 років, то моя тренерка наполягла на тому, щоб я спробував свої сили у акватлоні (Спорт, який включає в себе плавання і біг). Враховуючи, яким пухлим малюком я був - біг мені давався дуже важко, проте наполегливість і працездатність давала свої плоди.

Далі було 10 років взлетів і падінь, бажання і небажання займатися, але, як бачите, я досі тут. У 2022 році, коли почалася повномасштабна війна тренер Одеської області з триатлону подзвонив моїм батькам і запропонував забрати мене на тренувальний збір в Туреччину, де він перебував з командою. Я думаю саме з цього і почався мій шлях у дорослому спорті. Я мав прекрасну нагоду тренуватися зі старшими триатлетами і набиратися досвіду.

Пізніше, весною цього ж року ми переїхали командою в Бельгію, де я почав більш поглиблено вивчати основи і покращувати свої навички триатлону. Це був незабутній досвід, ми жили в прийомних родинах, вчилися в бельгійській школі і зростали як спортсмени і особистості. У нас була прекрасна можливість пердставляти України на закритому чемпіонаті Бельгії у місті Арсхот (Aarschot). Це був мій перший досвід змагань закородоном, і нащастя, він був успішним.

А вже восени 2022 року я прийняв, можна сказати доленосне рішення, і доєднався до словацької триатлон команди «Realiz Sport Team». Я досі дуже вдячний тренерам цієї команди, які дозволили мені прийти на перегляд і прийняли мене в команду. З того часу і почалася наша плідна співпраця, з якої, на мою думку виграли обидві сторони. Я - швидко почав прогресувати і вигравати змагання з триатлону, акватлону, дуатлону, та навіть з легкої атлетики. А команда, в свою чергу, отримавала очки в турнирну таблицю та, згодом ми виграли чемпіонат.

Але, нажаль, не всі історії проходять гладко. Саме так в липні 2023 року на спортивному зборі у Хорватії я зазнав важкої травми - подвійний перелом ліктя правої руки. Подробиць не буде,проте знайте, що сталося це на велотренуванні, і падати на великій швидкості зовсім не круто. Буду чесним, в якийсь період часу я навіть думав, що моя кар'єра під загрозою, і повернення в спорт буде надзвичайно важким, чи, навіть, неможливим.

Проте, дуже швидко я змінив свою ментальність, і давши собі невеликий відпочинок - я почав реабілітацію. Цікаво, що в той час почалося якесь "переосмислення" життя. Я почав більше читати, і першою книгою, за яку я взявся була автобіографія Златана Ібрагімовича - "Я-Златан". Я й так великий фанат як самого гравця, так й одного з клубів, в яких він грав - "Манчестер Юнайтед".

Я дуже вдячний, що в такий непростий час тренери і команда від мене не відвернулися. Тренер сказав, що чекає на мене якомога скоріше, проте сказав не поспішати з відновленням і зробити все якісно. Повернення було важким, так як я розумів, що зараз набагато слабший за інших, ще й до того я мав пів року (!!!) ходити з цими шпицями в руці. В той же час я виходжу на контакт з командою Донецької області з Триатлону і доєднуюсь до них, маючи змогу виступати на чемпіонатах України знову.

На кінці 23 року я пережив ще одну операцію, де мені видалили шпиці і приблизно 20см проволоки з ліктя. Операція пройшла успішно, не переживайте!

Навесні 24 року я вперше повертаюсь на українську арену, і доволі успішно - я посідаю 2 сходинку на Чемпіонаті України і виграю командну гонку! Неймовірні емоції, враховуючи, що я навіть не був впевнений,чи я зможу знову виступати на тому ж рівні. Далі у мене починається сезон у двох країнах і щільний графік переїздів і змагань. І апогеєм цього всього стає зимовий Чемпіонат України з Акватлону у закритих приміщеннях. За 2 місяці до цього я дізнався, що мені присудили звання Майстра Спорту України! Просто не передати, які ж це емоції, коли цілий манеж аплодує тобі стоячи. Бачити лиця своїх друзів, тренерів і моєї Мами...

Я думаю, моя розповідь має підходити кінця. Хочу вірити, що ця історія стане хоч для когось повштовхом не здаватися, як би важко не було, і які б складнощі перед тобою не стояли. Вірте в себе і в свої сили. Немає нічого неможливого.

Beleive that.