Сергій Стаховський: «Ми міняли 24 «вагнерівців» на 64 наших. І двох їхніх двохсотих за трьох наших на щиті»

Про що спілкуватися з «вагнерівцями»? У мене в машині було п’ятеро. Я їх охороняв. Всі мали не перший хід на зону. Географія різна: Чита, Тюмень. З цим і воюємо. Вони жалюгідні. Місяці плутають. І не скажу, що на стресі, бо вони вже знали, що їх везуть на обмін. Не було чого стресувати. Це вбивці, мародери, ґвалтівники. Коли вони по одинці, вони жалюгідні. Коли збирається таких п’ятеро-шестеро, і дати їм зброю – будуть вбивати цивільне населення, садистськи ґвалтувати. Це непотріб, який ми перемелюємо. Але при цьому ми втрачаємо своїх найкращих бійців, які не планували бути військовими. Тому мені росіян не шкода… Але я розумію, що в полон їх брати треба і міняти треба. Тому що росія за перші три місяці війни набрала купу обмінного потенціалу. І нам треба його вертати.

Дивіться: один з «вагнерівців» найдовше був у полоні аж чотири тижні. А наші перебували в нестерпних умовах від пів року. Це середній строк. Ми їм зразу цигарки, кекси, воду. У мене в машині було 13 звільнених людей. Даю пачку цигарок, вони по дві повні цигарки на кожного беруть і не вірять, що це стільки їм дісталося… Ейфорія від того, що наші вертаються, у мене мінялася розумінням того, що там коїться, коли я бачив як звільнені прямо в машині починали вирізати зі швів штанів записки – кому подзвонити, передати, що живі. Важко за цим навіть спостерігати. Розумієш, наскільки наша сусідня дементна держава відстала і намагається тягнути і нас в це болото. Насправді вони нас частково і стягнули туди, відкинули технологічно на багато років назад, зруйнували велику кількість міст, які треба відбудовувати. А хто буде туди вертатися? Маріуполя немає. Міст селищного типу скільки вони зруйнували. Та сама Яцківка – там вони все знищили. «Відбудуємо»… Клас. Але хто туди вернеться? Знаючи історію, знаючи, скільки вбивств в цих містах відбулося…» - сказав Стаховський.