Лещатарі львівського інтербелуму

Львів інтербелуму (від лат. inter – між і bellum – війна), періоду між двома світовими війнами – дивний та загадковий світ. Відомості про нього практично забуті в завірюсі потрясінь ХХ століття, і лише зараз окремі крихти тогочасного повсякдення повертаються до нас із пожовклих сторінок газет і журналів. Для мене, канонічного представника Полтавщини в четвертому поколінні, 30-ті роки минулого століття – півтора десятка загиблих родичів під час Голодомору. І вже точно не реклами машин для миття посуду, електричних прасок та пилососів. Ну і, звісно ж, не зимовий спорт.

Совгарство – міжвоєнні ковзани Львова

В період інтербелуму Львів з головою накрила хвиля моди на зимовий спорт. Популярним стало совгарство, тобто ковзанярство. Про нього навіть ходив місцевий міжвоєнний жарт, який безжально адресувався львів’янкам: "На совганці потанцюєте красше, чим в балевій залі, й передовсім не мусите ждати, аж вас хтось попрохає до танцю". Уявляю, як потім кілька дівчат лупили такого жартуна своїми сумками з ковзанами.

"Танці" на льоду для хлопців тоді теж набували популярності. У 1927–1928 рр. у спортовому товаристві "Україна" створено секцію з хокею. Львівський хокейний голкіпер Микола Скрипій одним із перших в історії почав використовувати захисну маску для обличчя – ще у 1933 році. Він сконструював її з військового шолома, причепивши спереду дротяну маску.

Цісарський ліс

Кайзервальд – місцевість у Личаківському районі Львова. Найдавніша назва цих околиць – Бродівські пагорби, бо звідти рукою подати до Бродів. У другій половині XVIII століття місцевість придбав ватажок галицьких масонів і за сумісництвом львівський бургомістр Францішек Лонгшамп де Бер’є – його французькі нащадки намастили кеди з Галлії до Галичини ще в середині XVII  століття. Лонгшамп побудував на пагорбах маєток, де під час свого візиту до Львова зупинився сам цісар Австрійської імперії (а також Великий Воєвода Сербії і герцог Освенциму) Юзеф ІІ Габсбург. Околиці настільки сподобались монарху, що під час наступного візиту він знову зупинився в маєтку Бер’є. Тутешні почали називати місцевість Кайзервальд, що дослівно означає "Цісарський ліс".

Після Першої світової війни, у 1926 році, на пагорбах Кайзервальду починає функціонувати лижний трамплін – перший у Львові. Висота дерев’яної риштовки становила 8 метрів, розбіг до стрибка – 76 метрів. На час побудови трамплін вважався найкращим у Польщі.

Крім цього, у Львові було ще два трампліни – один у Брюховичах, а інший на Погулянці. Цікаво, що лижні трампліни у Львові були живі ще і в радянський час, але до сьогодні жоден не зберігся.

Однак не ковзанами та трамплінами єдиними. Королем зимового Львова був лижний спорт.

Не бійцівський клуб

У 1924 році у Львові створили "Карпатський лещатарський клюб". Товариство спершу спеціалізувалося на проведенні мандрівок Бескидами, Чорногорою, Горганами, а також парками та околицями міста. У 1926 році КЛК влаштував більш масовий чіл – перші масові змагання. Цього виявилося мало, і на Запорізьких ігрищах 1935 року члени клубу здобули призові місця в усіх видах змагань. Стрімкості розростання їхньої мережі позаздрив би сам Тайлер Дерден – за якийсь час у Галичині діяло 20 філій, а членство мали 1 500 осіб.

У 1939 році "Карпатський лещатарський клюб" закрито комуністами. Через якийсь час місцеві все ж продовжать практикувати свої прогулянки околицями Львова, щоправда вже з елементами біатлону. Проводитимуться такі вакації під егідою вже іншого товариства, командир якого ностальгував за погулянками свого брата (на фото сидить крайнім справа) на лижах у КЛК. Але це вже трохи інша історія.

Спорт – у моду, а моду – в спорт

У 1930-х лещатарська мода формувалася під впливом північноєвропейських традицій, зокрема трендів норвезького стилю. Довгі широкі штани (темно-синього або брунатного кольору), фланелева / батистова блузка або тонкий пуловер під низ, сіра вітрівка зі стягненими на зап’ястках рукавами (як варіант – короткий жакет на ґудзики спереду або на пасок), барвистий шалик (або хутряний комірець) і шапка, рукавички та шкарпетки із пістрявими узорами. Панчохи під штани не одягали, натомість трикотажні підштаники.

От пишу це і думаю, а що ж було в цей час на Полтавщині. Чи Харківщині. Чи Черкащині.

Черевики для лижного спорту – це була окрема історія. На них тогочасні львівські лещатарі радили не економити й належним чином підготувати. Часопис "Нова Хата", галицький тогочасний аналог сучасного "Мері Клер", у першому номері за 1934 рік писав: "Пересічна ціна черевиків не повинна переступати 40 злотих, а в деяких спортових складах можна дістати за 25. Черевики повинні бути з подвійної шкіри й окуті. Їх треба законсервувати. Вони щоправда стратять полиск [блиск], але стають непромокальними. Смари [речовина для змащування] ладимо собі в такий спосіб: 100 гр. вазеліни, 60 гр. парафіни розпустимо в горшку, вложеному до горячої води, і вимішуємо потім із 200 гр. терпентини [скипидар]. Горячим розчином треба намазати черевики зверху і внутрі (далеко від огню). Одначе, коли кому залежить на елєгантности лещатарського вбрання, може черевиків не смарувати. Для короткого бігу і для вправ треба їх тільки намазати якимось товщем [жиром]. Вони зберігають тоді гарний полиск".

Базовий набір лещатаря-початківця у 1930-х у Львові можна було купити орієнтовно за 40 злотих, що коштувало значно менше, ніж одна порядна "вечорова" сукня.

Славське романтиків

Легенда повідомляє, що однієї холодної ночі на станції Славське з поїзда вийшли двоє львівських студентів. Ні, вони не були місцевими, що приїхали додому поповнити запаси сала для хабарів перед весняною сесією. Зигмунд Клеменсевич і Роман Кордис прибули з великою місією – віднайти в тутешніх краях місце для лижних спусків. Експедиція мало не закінчилася на самому початку – двох типів з лижами за плечима ніхто не хотів пускати переночувати. Лише після тривалих умовлянь зглянувся корчмар.

Щойно радіо повідомило, що в Москві вже не сплять цілу годину, Клеменсевич та Кордис вирушили на пошуки. Сякі-такі стежки закінчилися  на околиці – місцевим ніколи було кататися на лижах з перспективою скрутити собі в’язи. Пізніше Кордис напише: "Не шукали дорогу, вона сама відкривалася перед нами. Ряд лісових галявин, що переходили одна в іншу, вів нас униз". Спуск із вершини зайняв близько 10 хвилин, але залишився в пам'яті назавжди.

Мода на лижі захопила околишні краї. Практикувалися не тільки спуски з гір, а й лижні походи: між Славським і Сянками був один із найпопулярніших туристичних маршрутів Бескидами – через Лавочне, Івашківці, Либохору, Гусний та Яворів. Лижний маршрут був розрахований на три дні (по 25 км щодня) і пролягав біля головної вершини Бескидів – гори Пікуй (1 405 м).

Вихідні по-львівськи

Взимку львів’яни приїжджали в Славське на вихідні. Охочих було так багато, що на вікенд сюди пускали додаткові поїзди – народ називав їх "Лижі-бридж". В карти пасажири грали, коли вихідні видавалися малосніжними та теплими. Здоровий спосіб життя деякі чоловіки-лижники доповнювали пляшкою алкоголю. На користь споживання спиртного говорили, що без нього неможливо якісно впоратися зі значними порціями місцевої ситної їжі. Євген Селезньов увійшов би у такий чат.

Польський письменник Юліуш Шиговський згадував, як у міжвоєнний час студентом їздив кататися на лижах до Славського. У понеділок на лекціях деякі заздрісники-професори пристрастно перевіряли знання саме тих хлопів, у яких було обвітрене обличчя. Аргументація репресій була залізною – якщо знайшовся час на катання, то і на підготовку до занять мав би бути. Хоча інколи в щільному фронті професорів знаходилася діра – деякі викладачі, навпаки, тихенько цікавилися погодою і станом трас на горі.

На жаль, у горах траплялися летальні випадки. У 1933 р. від лавини на Чорногірському хребті загинув футболіст із львівської "Погоні" Генрик Гарапіч. Через три роки тут же загинули 25-річний лікар Леслав Хліпальський і 19-річний студент Львівського університету Анджей Стеусінг, син професора медицини Здіслава Стеусінга.

Замість епілогу

Не хочеться лити воду на загребущі жорна любителів пиляти гроші з держпроєктів, але хто його знає – може Олімпіада в Карпатах не така вже й ідіотська ідея. Не даремно ж Клеменсевич і Кордис ризикували тут своїми крижами, спускаючись із гір Славського, Францішек Бер’є годував варениками австріяку-цісаря, а фланелеві блузки бабць львівських панянок тихо лежать по комодах, чекаючи на свій зоряний час.

Використано матеріали: Дзвінка Воробкало. "Спортова" мода Львова 1920–1930-х рр., або що вбирали українські панянки для активного відпочинку; Костянтин Баранюк. Найгарніший лижний трамплін Польщі, або де відпочивали львів’яни взимку; Корресподент: Карти, лижі, два коня. Понад 100 років тому двоє студентів відкрили Славське як гірськолижний курорт; Карпатський Лещатарський Клуб; Петро Гаврилишин, Роман Чорненький. Лещатарство у Карпатах; Володимир Прокопів. Лижі та лижний спорт у старому Львові